Братська партійна могила

Автор/джерело -  © Євген Кузьменко  

Що спільного між ведмедем, що потрапив у барліг, і українською партією, що не потрапила до парламенту? Правильно: обоє впадають в сплячку.

Партії, які обіцяли перевернути світ, роз’їхалися по Монте-Карло і Кацапетівках

Що спільного між ведмедем, що потрапив у барліг, і українською партією, що не потрапила до парламенту? Правильно: обоє впадають в сплячку. Правда, «клишоногий» перебуває в такому стані лише до наступної весни, в той час, як партії «середньої руки» - в кращому разі років на три, аж до старту наступної виборчої кампанії.

За результатами весняних виборів до парламенту, як відомо, пройшли Партія регіонів, соціалісти, комуністи, БЮТ (з «Батьківщиною» і СДПУ в одному флаконі) і охрещена «Нашою Україною» солянка з НСНУ, НРУ, КУН, ПППУ, УРП «Собор» і ХДС. Решта залишилися за бортом Верховної Ради і, після чергових протестів, змирилися з своєю долею.

Не потрапили до парламенту – ну й гаразд, життя на цьому не закінчується. Як поводяться в подібній ситуації європейські партії? Спочатку, як повелося, аналізують допущені помилки, роблять оргвисновки з подальшими кадровими перестановками. Потім визначають цілі, партійні з’їзди затверджують нову програму дій, а партійні організації на місцях працюють за єдиним планом – але з урахуванням місцевої специфіки. При цьому внутріпартійна рутина поєднується з яскравими публічними акціями – адже до наступних виборів потрібно, щоб, з одного боку, партійні структури працювали, як годинник; з іншої – тебе повинні впізнавати і поважати. І того, й іншого важко добитися, якщо ти виходиш із сплячки за кілька місяців до виборів.

В Україні, на жаль, все по-іншому. Не чіпатимемо карликові партії на зразок «Нової сили» і «Зеленої планети» - у великій політиці вони діють за олімпійським принципом «Головне не перемога, а участь». Проблема в іншому: поствиборний авітаміноз наздогнав цілком міцні політичні сили, які ще взимку цього року погрожували подолати 3-процентний прохідний бар’єр і вивести країну з кризи.

Ви вже забули, про кого йде мова? Що ж, давайте по порядку:

- Народно-демократична партія. Не пройшовши до парламенту, партію покинув її багаторічний лідер Валерій Пустовойтенко (пішов в заступники до київського мера, але й на новій посаді не пропрацював і півроку). Як наступника Валерія Павловича затвердили помірно харизматичну Людмилу Супрун. Проте, що трапилося з партією, хто очолив НДП – суспільство за великим рахунком не знає. Напевно, тому, що «годувати» «двічі народних» демократів починають лише незадовго до виборів.

- Блок Юрія Кармазіна. Протягом всієї передвиборної кампанії-2006 немолодий бородатий депутат з інтонаціями проповідника обіцяв українцям смертельний бій з корупцією, а своєму блоку – чи не 8% голосів у Верховній Раді. Ні того, ні іншого не сталося. Тепер про Юрія Кармазіна згадують лише знавці статистики за кількістю виступів в парламенті. Мабуть, з корупцією можна боротися лише «під куполом» Верховної Ради.

- Партія «Союз». Про главу партії Лева Мірімського згадують або в контексті кримської політики, або в бізнес-контексті. Попередній лідер «Союзу» Олексій Костусєв, як відомо, незадовго до виборів втік під крило Партії регіонів і зараз насолоджується статусом народного депутата. Хисткі новини про «Союз», здається, доносилися під час антинатівської істерії у Феодосії, далі – тиша. Партійний сайт завмер на позначці «24.03.2006». І справді – «Союз непорушний...»

- Блок Бориса Олійника і Михайла Сироти. Без коментарів. Хоча ні – останні повідомлення на сайті блокоутворюючої «Трудової партії України» датовані червнем – поздоровляють лідера партії Михайла Сироту з призначенням радником Президента України.


- Партія «Трудова Україна». – Залишається в полі зору лише завдяки інтерв’ю свого лідера Валерія Коновалюка. Втім, в цих інтерв’ю більше дифірамбів Віктору Януковичу, ніж, власне, інформації про саму партію.

- Партія «Віче». В цьому випадку хоча б сайт працює (на чужих новинах і дивних оголошеннях), та ще Інна Богословська час від часу з’являється в телеефірі. Під час липневого євросаміту в Ялті в репліках Інни Германівни відчувалася образа на плебс, який так і не зумів оцінити прогресивні ідеї «Віче». Може, оцінять вітчизняні меломани? Чекаємо, коли на гроші Пінчука до Києва приїдуть які-небудь «Manu Chao». Або той же Горан Брегович.

- Партія Зелених України. Мабуть, «зелені» в партії не стало ще задовго до настання осені.

- Партія «Відродження». Після закінчення виборів опинилася в комі, потім з поста глави «Укрзалізниці» звільнили партійного лідера Василя Гладких. Що далі? «Летять паровози – привіт Кибальчишу...»

- Партія «Реформи і Порядок». – Бджола, зображена на партійній емблемі ПРП, втомилася і залізла у вулик – подрімати. Втім, пацієнт швидше спить, ніж мертвий. Зараз, коли незмінний лідер партії Віктор Пинзеник вже не працює в уряді, можливо, є сенс чекати від ПРП активніших дій? Можна, до речі, проконсультуватися у Віталія Кличка.

- Народна партія. А що, така хіба була? Жарт. Зазнавши хворобливого фіаско, Володимир Литвин та Ігор Єремєєв пішли в тінь: перший – осмислити (крізь призму історичної парадигми) причини невдач; другий – підрахувати багатомільйонні збитки від фінансування передвиборчої кампанії. Втім, Литвин недавно пообіцяв сказати все, що він думає про нинішній стан справ в українській політиці. З трепетом чекаємо.

- СДПУ(о). Партійний сайт не працює, а персональний сайт Віктора Медведчука завмер на позначці 31.07.2006. Вгорі написано: «СДПУ(О) виступатиме як опонент, як критик і уважний спостерігач за новою владою в Україні. Ми будемо реальною опозицією. Опозицією, яка буде направлена до дій нових керівників».

З часу виборів пройшло півроку. Все вийшло «не так, як обіцяв Віктор Володимирович. Вплив СДПУ(0) тяжіє до нуля, так що абревіатура есдеків нарешті набула закінченого вигляду. Сам Медведчук так довго відпочивав в Монте-Карло, що на батьківщині за ним навіть стали нудьгувати. Тим часом Григорій Суркіс небезуспішно виводить український футбол на новий рівень, а низка колись маститих есдеків – допомагають харківському мерові Михайлу Добкіну. І цієї партії раніше боялася вся країна?!

Від партій паралізованих перейдемо до партій невгамовним. Таких, на наш погляд, з непарламентських - всього три. По-перше, «Пора». Пригадується, невдовзі після виборів, лідер цієї партії Владислав Каськів обіцяв, по-перше, покинути належний голові пост ; а по-друге, провести радикальну реформу «Пори» . Першої обіцянки Владислав Володимирович не дотримав. А як з другою? Почекаємо подальшого розвитку подій. Тим паче, що в бездіяльності «Пора» відмічена не була – але реального шереху навела лише в дні літнього коаліційного протистояння біля стін Верховної Ради, так, за старою звичкою – на граніті Майдану.

Інший зразок активної роботи без серйозного результату – Українська народна партія. Соратники Юрія Костенка по-справжньому пожвавилися лише в розпал коаліційних воєн, коли з’явилася реальна перспектива розпуску парламенту з подальших включенням людей УНП в списки БЮТ. Втім, до честі партійного активу, відразу після приходу до влади Віктора Януковича, в УНП не впали в апатію, а заявили про відхід в опозицію . Далі буде?

І, нарешті, Прогресивна соціалістична партія Наталії Вітренко, дай їй, Боже, здоров’я. І зовсім не через те, що хтось їй симпатизує. А просто тому, що ПСПУ, раз по раз не потрапляючи до парламенту, не сумує і працює. Не вистачає грошей – відроблять (точніше, зароблять) «за того хлопця». Не пускають в телеефір – проведуть таку яскраву публічну акцію, що на ТБ мимоволі задумаються.

І нехай гасла пані Вітренко, товариші, часто межують з маразмом, - хіба в чомусь не гідний захоплення цей perpetuum mobile українського політикуму?