Олег Покальчук: вибухи і “замінування” – ланки одного ланцюжка

Автор/джерело -  © Святослав Хоменко, Бі-Бі-Сі Україна 

Соціальний психолог Олег Покальчук вважає, що вибухи і повідомлення про замінування в Одесі, Харкові та Києві - це частина спланованої кампанії.

27 грудня в Одесі стався вибух, який пошкодив кілька житлових будинків. Ще два вибухи сталися в Одесі раніше біля магазину “Патріот” та волонтерського штабу

- Як впливають на масову свідомість, на настрої суспільства новини про вибухи в Харкові, Одесі та Києві?

- Людська свідомість сприймає об’єктивну реальність, яка її оточує, за принципом фігури і фону. Тобто якби події, про які ви говорите, існували самостійно, в якомусь цивільному, мирному просторі, то можна було б говорити про якийсь їхній шокуючий вплив.

Але оскільки Україна перебуває у стані війни, ЗМІ постійно транслюють повідомлення про бойові дії, про смерті, похорони, переговори, заручників, то це створює стандартний мілітарний фон, до якого люди вже не те, щоб звикли, але гострота сприйняття цих новин притупилася.

Це абсолютно логічно і закономірно. Півтора місяці – це достатній термін для того, щоб будь-яка, навіть найдраматичніша ситуація перестала сприйматися як визначальна. Тому, до речі, на підставі спостережень в народних звичаях усталився термін у сорок днів (для остаточного прощання з покійним).

Війна людей підсвідомо втомила, але в такий непомітний спосіб вона змушує їх заощаджувати емоційні сили на реакцію на зовнішні події.

На локальному рівні, в конкретних містах такі події є очікуваними, свідомо чи несвідомо.

По-перше, розвиток терористичної фази війни диктується загальною логікою розвитку подібних конфліктів.

По-друге, люди підсвідомо, інстинктивно відчувають – для цього не треба бути великим аналітиком – що якщо в одному місці зменшується кількість обстрілів і втрат, то в іншому місці їх неодмінно прибуде, бо ми по факту перебуваємо у стані війни, міняється просто спосіб її ведення.

Стосовно прямих реакцій – якщо медіа драматизують ситуацію, до чого вони хронічно схильні, то є частина людей, які драматизуються.

Як правило, це люди, які перебувають на периферії ситуації. Людська природа взагалі влаштована таким чином, що чим далі ви від місця подій, тим більше ви гіперболізуєте ситуацію, про яку вам розповідають. Саме так поширюються чутки та усілякі фантастичні вигадки.

Тому інформація про вибухи чи теракти найінтенсивніше обговорюватиметься у маленьких і віддалених від місця подій населених пунктах. Ця інформація ще довго житиме там самостійним життям, обростаючи різними чутками.

- Постійні повідомлення про замінування метро у Києві – це події того самого ряду, що й вибухи у Харкові, чи це інша історія?

- Це – класика психологічних операцій, які переслідують мету призвичаїти людей до певного типу повідомлень з тим, щоб вони перестали на них реагувати, щоб їхня пильність притупилася.

Мене, наприклад, значно більше насторожує відсутність такого типу повідомлень зараз, оскільки надходять свята, які є досить небезпечним періодом для такого роду ситуацій.

Безумовно, я переконаний, що вибухи і повідомлення про замінування – це ланки одного ланцюжка, і я можу довести це на будь-якому рівні полеміки.

- Чи впливають всі ці події та тенденції на лояльність суспільства до політичної влади?

- Ні, вони не пов’язані прямо. Я б сказав, що вони фіксують у свідомості мас той тип лояльності, який вже сформувався на підставі кредиту довіри, який маси видали теперішній владі.

Тому рівень лояльності не підвищується і не знижується, оскільки це вже стає частиною воєнного фону.

Вибух, що стався в харківському пабі, розслідують як теракт

Річ у тому, що лінії фронту зараз не існує, війна триває скрізь. За логікою терористичних актів, чим далі від умовної лінії фронту, тим більша спокуса і тим більша ефективність теракту.

З точки зору класики диверсійно-терористичної роботи, у нас би вже вся периферія біля західних кордонів мала б бути поглинута різного роду спеціальними операціями. Такі спроби періодично мають місце, однак, як кажуть, у найскладнішій схемі найвразливішим моментом є людський матеріал. Не існує якихось фантастичних терористів, які, як у кіно, можуть досконало скоїти теракт. Як правило, йдеться про якихось місцевих покидьків, які спочатку беруть гроші, а потім нічого не роблять або пропивають їх во славу Росії.

- З огляду на те, що країна воює, і на те, що лунають вибухи – спочатку у Харкові та Одесі, а тепер – у відносно спокійному досі Києві – чи могли б ви дати певні поради, як поводитися людям в обставинах, коли у них періодично "мінують" метро або щось вибухає?

- По-перше, вони мають локалізувати тему своєї особистої безпеки і безпеки своїх ближніх, зробити це пріоритетом. Адже дуже часто люди починають турбуватися про долю країни, а самі водночас переходять дорогу на червоне світло.

Це така природня підміна понять: замість того, щоб займатися практичними справами виживання, вони починають розмовляти про кількість янголів на кінчику голки.

По-друге, не потрібно приймати рішення щодо будь-якої почутої інформації, не витримавши паузу, не перевіривши її з двох чи трьох джерел, не співставивши факти чи навіть просто не звернувши увагу на джерело цієї інформації.

Тобто йдеться про те, щоб включити здоровий глузд, витримувати паузу – і все. Одним словом, мінімізувати свої енергетичні витрати на безпеку.

Бо завдання противника – максимізувати їх. Втягнути людей в дискусію про загальну світобудову та безпекові проблеми світу і показати їм, що в них немає ні вибору, ні виходу, ні шансу.

Особливість подібних спецоперацій – це те, що вони завжди багатоканальні і багатоходові. Ніколи не буває одного "вкидання" – це завжди сітка, завжди ланцюжок, завжди послідовність.

Тому люди, які намагаються обговорювати питання, які їх турбують, і розуміють, що на їхньому рівні розуміння ці питання не мають відповіді, мусять усвідомлювати, що ці питанян їм можуть підкидати саме для того, щоб вони почувалися некомфортно і невпевнено.

- Чого конкретно хоче досягти цими інформаційними диверсіями та вибухами умовний противник України?

- Насамперед, цей противник є дуже конкретним. Йдеться про Росію, російський Генштаб, російські Збройні сили та російські спецслужби.

Інформаційна війна є частиною стратегії сил спеціальних операцій у будь-якій країні.

Завдання будь-якої війни – це завоювати ресурси противника. А свідомість людей, тим більше у цифрову епоху, – не менш важливий ресурс, ніж природні копалини чи транспортні магістралі.

- То якою є конкретна мета їхніх дій? Вони хочуть, щоб українці почали боятися заходити в метро чи обходили десятою дорогою магазин з синьо-жовтим прапором у вітрині?

- В тому числі і це. Завдання будь-якої психологічної операції – це зміна поведінки у будь-який спосіб.

Наприклад, якщо ви є лектором і, зайшовши в аудиторію, говорите "Закрийте вікно", а хтось робить це, – ви вже починаєте вже керувати цією аудиторією.

Тому якщо є вхідний сигнал і є хоч якась реакція на нього, ви починаєте розуміти принцип управління цією аудиторією, цією масою людей. Ви можете вирізнити з неї певну групу, яка на цей сигнал "ведеться".

А далі якщо вам треба її локалізувати – ви посилаєте один сигнал, треба розширити свою аудиторією – посилаєте інший. Це – як піаніно, у якому багато клавіш.