Українські еліти розв’язали нову війну

Автор/джерело -  © Олег Поліщук 



Дата публiкацiї - 14.09.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=347

У політичних баталіях навколо справи про вбивство полковника УБОЗу Романа Єрохіна переможців не буде. Подібні скандали зазвичай залишають після себе довгий шлейф переможених і дискредитованих політиків.

З кожним днем коло осіб, залучених або привернутих до справи Єрохіна, розширюється, політична складова посилюється, що, схоже, зовсім не йде на користь слідству. При цьому дуже ймовірно, що дізнатися всі причини, обставини, виконавців і замовників злочину ми зможемо нескоро. Справа Єрохіна має хороші шанси стати довгограючою і бути неодноразово використаною всілякими політтехнологами в різних цілях. У цьому трагічна смерть убозівця багато в чому нагадує вбивство шестирічної давнини – Георгія Гонгадзе.

Нова «темна» історія

У справі про вбивство полковника УБОЗу безліч «білих плям», на яких досить легко вибудовувати різноманітні версії. Власне, своєю заплутаністю і неоднозначністю ця історія і стала особливо цінною для політикуму, що шукає нових приводів для внутрішньовидових зіткнень.

За офіційною версією МВС, озвученою главою відомства, Роман Єрохін розслідував незаконну діяльність центрів конвертацій у Донецькій області, тобто масове відмивання грошей. Варто визнати, що подібна фінансова практика не є дивиною для України, і раніше за міліцейські «наїзди» на «конверти» нікого не вбивали, а ось Єрохіну нібито не пробачили. За якоюсь усталеною в країні традицією для резонансних справ, вбивцями убозівця, згідно з головною версією слідства, виявилися «перевертні в погонах» - працівники міліції і податкової. Не менш традиційно в замовленні злочину, але вже за неофіційною версією, підозрюються політики.

У справі нібито фігурують два народних депутати з двох найбільших парламентських фракцій – Партії регіонів і БЮТ. Примітно, що удар завданий одночасно по головних політичних опонентах. На перший погляд створюється враження, що метою акції є дискредитація і тих, й інших під ідеологемою «всі вони - бандити». І, мабуть, невипадково антиконвертаційні розслідування УБОЗу відбуваються саме в Донбасі, що має «підмочену» репутацію в країні. Втім, навряд чи справа Єрохіна в політтехнологічному сенсі слова одновекторна, швидше, вона спочатку розроблялася для багатоцільового використання. Більше того, досить безперспективно шукати автора скандалу, який вже став «загальним надбанням» технологів з абсолютно різних політичних таборів, тим більше, що подальша «колективізація» скандалу матиме продовження.

Тема розслідування вбивства Єрохіна стала стрижнем публічної сварки МВС і Генпрокуратури. У відповідь на заяву Генпрокурора Олександра Медведька, що в кримінальній справі жоден народний депутат не фігурує, міністр Луценко звинуватив ГПУ в свідомому затягуванні слідства. А голова профільного парламентського комітету «нашоукраїнець» Володимир Стретович припустив, що нинішнє протистояння силовиків може закінчитися їх обопільною відставкою.

Немає сумнівів, що справою Єрохіна, окрім правоохоронців, також займеться Верховна Рада. Принаймні, про такі наміри говорить перший віце-спікер парламенту комуніст Адам Мартинюк. Після нетривалого розгублення прокинувся і Блок Юлії Тимошенко, який першим постраждав від розкручування скандалу. Саме БЮТ ініціює створення тимчасової слідчої комісії ВР у справі Єрохіна. Втім, як показує українська практика, немає кращого способу заплутати справу, ніж створити для її розслідування парламентську комісію.


Цинічно накатана схема

У перипетіях справи Єрохіна сама собою напрошується аналогія з історією про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знаково, що новий скандал розгортається в дні 6-річних роковин тих сумних подій, і цілком імовірно, що його розробники брали до уваги цей чинник. Паралелі двох справ бачаться у всьому: Роман Єрохін, як і Георгій, спочатку зник, а потім був знайдений його труп. Подібно до випадку з Гонгадзе, надбанням громадськості стали також страшні подробиці вбивства (Луценко не припиняє повторювати, що в тіло Єрохіна було здійснено 8 пострілів і один «контрольний» у голову). Нарешті, в справі убитого полковника міліції теж превалює моральний аспект – вимальовується образ чесного «мента», який бореться з мафією (хоча, за деякими оцінками, загиблий убозівець був особою неоднозначною).

За 6 років у справі Гонгадзе залишилося безліч невідомого, 4 генпрокурори називали це розслідування справою честі, але так і не пролили на нього світла. На лаві підсудних дійсно сидить трійка безпосередніх учасників злочину, але головний обвинувачений у вбивстві Олексій Пукач досі не знайдений. Подібно до Усами бен Ладена, генерал Пукач невловимий (останнім часом Генпрокуратура його шукає вже в Індії), що дає підстави сумніватися в існуванні такого персонажа сьогодні в природі взагалі.

Що стосується замовників викрадення Гонгадзе, то тут – непроглядний темний ліс. Спочатку всі шишки летіли на екс-президента Леоніда Кучму і наближених до нього силовиків Юрія Кравченка і Леоніда Деркача, але надалі справа Гонгадзе стала нескінченним конвеєром зі штампування антигероїв. І якщо справа Єрохіна піде за таким самим сценарієм, що дуже вірогідно, то спрогнозувати, коли і проти кого вона чергового разу вистрілить, стане абсолютно неможливо.

Треба визнати, що використання криміналу для політичної дискредитації не завжди спрацьовує. Так, майже рік тому стався скандал з одіозними братами Арфушами. Дорогий автомобіль видавця журналу «Папарацці» Валіда Арфуша підпалили невідомі, але ліванський мультимільйонер визнав подію помстою за публікацію в своєму виданні фотографій сина Президента Андрія Ющенка з дівчиною на відпочинку в Туреччині. А його брат Омар Арфуш заявив, що їм обом загрожували неназвані високопоставлені українські чиновники.

Очевидно, що скандал цілком міг стати новим етапом дискредитації Віктора Ющенка через поведінку його сина, але фактично став завершальним акордом у справі про BMW, шикарну квартиру і наддорогий телефон Андрія Вікторовича. Мабуть, проти розгортання скандалу зіграло і багатство потерпілих, і їхнє арабське походження. Але головне, як не цинічно це звучить, - в цій історії не було крові.


Війна на самознищення

На жаль, українське суспільство сьогодні важко чимось здивувати. За 15 років незалежності громадяни були свідками вбивств журналістів, бізнесменів і політиків, звинувачень у крадіжці мільйонів доларів і корупційних скандалів різних масштабів, але, як правило, всі ці резонансні справи залишилися нерозкритими або розкритими частково. Безумовно, світова практика знає безліч подібних «темних» випадків, наприклад, ті самі справи про вбивство Президента Кеннеді або про напівміфічну Аль-Каїду. Не унікальна Україна і в тому, що саме суспільство вимагає різноманітних скандалів і сам політбомонд для підтримання себе в своєрідному тонусі.

Щоправда, це «соцзамовлення» український політикум розуміє по-своєму. Політичні скандали по-українськи зазвичай рухаються по колу, втягуючи в брудну воронку всіх, хто перебуває в головному політичному фарватері. Фактично кожна битва еліт є самознищувальною війною всіх проти всіх, яка майже кожного разу виходить з-під контролю її учасників, а ситуативно отримані в боротьбі політичні дивіденди нерідко перетворюються на компромат. Нарешті, іноді виникає підозра, що внутрішньоукраїнські по суті справи виявляються частиною глобальних «брудних» сценаріїв, в яких замішані не тільки іноземні політтехнологи, але і чужі спецслужби. А це означає лише одне – українські політики не тільки несамостійні в ухваленні рішень, а й часто виступають банальними маріонетками в руках міжнародних ляльководів.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.