Імпортозаміщення для Рогозіна

Автор/джерело -  © Владімір Воронов, Радіо Свобода 



Дата публiкацiї - 12.01.2016 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=3598

Для російських збройних сил та оборонної промисловості розрив зв’язків з Україною і санкції західних країн виявилися трагедією.

Заклики до повного переходу на вітчизняні матеріали та комплектуючі при виробництві військової продукції доносяться з Кремля ще з єльцинських часів. Але особливо гостро проблема постала після операції російських військ у Криму. Не випадково на порядку денному зустрічі Владіміра Путіна з директорами провідних підприємств російського військово-промислового комплексу, яка відбулася 10 квітня 2014 року, так прямо і позначили: "нараду з питання імпортозаміщення у зв’язку із загрозою припинення поставок з України продукції для низки галузей російської промисловості". При цьому сам глава держави спочатку тримався оптимістично. Ще не отримавши відповіді на свої питання: на яких вітчизняних підприємствах можна буде розгорнути власне виробництво і у скільки все це обійдеться, - Путін сказав, що у нього "немає сумнівів у тому, що ми це зробимо" і що все це "піде на користь російської промисловості та економіці: будемо вкладати кошти в розвиток власного виробництва ".

Вірогідно, ця впевненість грунтувалася на запевненнях міністра промисловості і торгівлі Дєніса Мантурова, який за день до того на нараді Путіна з членами уряду доповів, що в його відомстві вже "зробили досить глибокий аналіз" і "прийшли до висновку, що серйозної залежності у нашої країни щодо постачання товарів з України немає ".

Але в міру усвідомлення всієї глибини й ваги проблеми помітно змінювалася й тональність промов першої особи держави. І вже в квітні 2015 року на засіданні Військово-промислової комісії Владімір Путін визнав, що "заміщення імпортних поставок в оборонній промисловості - це серйозний виклик".

Поступово стали з’являтися і реальні дані про масштаби проблеми. Так, в одній з промов віце-прем’єр Дмітрій Рогозін повідомив, що вузли і комплектуючі з країн НАТО і ЄС застосовуються в 640 зразках російської військової техніки, здебільшого у радіоелектроніці і оптиці. З них "571 зразок ми повинні будемо замістити до 2018 року".

Заступник міністра оборони Юрій Борісов, який відповідає за військово-технічне забезпечення Збройних сил, 16 липня 2015 в доповіді Владіміру Путіну навів дещо інші цифри. За його словами, до 2025 року "сплановано до імпортозаміщення 826 зразків озброєнь і військової техніки". Інші джерела доповнюють, що заміщення комплектуючих тільки лише з країн НАТО та ЄС має торкнутися не менш як 800 зразків озброєння і спецтехніки. А всього ж йдеться не менш ніж "про десяток тисяч конкретних виробів". При цьому імпортозаміщення по повному циклу з виробництва комплектуючих виробів з країн НАТО та ЄС виконано, за рік після постановки цієї задачі, лише в семи зразках з 127 запланованих.

Росія без України: Титан без титану

Найгострішою і навіть критичною виявилася залежність російського ВПК від українських підприємств у ракетно-космічній, авіаційній і кораблебудівній сферах . Мені доводилося в деталях розбирати це питання ("На українській ракетній "голці", "Російським вертольотам без України ніяк ", "Севастополь - російський, "Варяг" - китайський", "Розлучення по-військовому ").

Нагадаю, що "українське походження" має ракетний комплекс РС-20 (Р-36М, він же за натовською класифікацією SS-18 "Сатана"), розроблений в дніпропетровському КБ "Південне" і вироблявся в тому ж Дніпропетровську - на "Південмаші". Системи управління до нього розроблені на харківському НВО "Електроприлад" (нині ПАТ "Хартрон"). Той самий "Хартрон" - розробник і постачальник систем управління міжконтинентальної балістичної ракети УР-100Н та її ж шахтної установки, систем управління космічних ракет "Енергія", "Дніпро", "Стріла", "Рокот," Циклон "," Циклон-4 ", розгінного блоку" Бриз-КМ ", цілого ряду інших космічних апаратів і супутників. Ракети-носії "Зеніт"для російської космічної галузі взагалі постачав лише "Південмаш". Ще до цього "ракетного списку" можна додати, що система прицілювання для ракетного стратегічного комплексу "Тополь-М" розроблена на київському заводі "Арсенал".

Російські військові суднобудівники опинилися в воістину критичній залежності від миколаївського науково-виробничого комплексу газотурбобудування "Зоря" - "Машпроект": це один з трьох світових монополістів з виробництва корабельних газотурбінних двигунів, в першу чергу, для військових кораблів. Саме під миколаївські газотурбінні движки було спроектовано кілька серій радянських бойових кораблів (наприклад, великі протичовнові кораблі проектів 61, 1135 і 1135М, 1134-Б, 1155 і 1155.1, ракетні крейсери проекту 1164, есмінці проектів 956, сторожовики проектів 11540, 11661), багато з яких й понині перебувають у складі флоту. Під ВМД виробництва "Зоря" - "Машпроект" були спроектовані і серії кораблів вже для російського ВМФ: сторожовики проекту 11356, фрегати проекту 22350. Під них же спочатку спроектовані і перспективні багатоцільові есмінці проекту 21956.

В авіаційній сфері основним головним болем російського ВПК також були українські движки - вертолітні двигуни ТВ3-117, ВК-2500 і Д-136 різних модифікацій, якими оснащуються бойові, військово-транспортні, транспортні та цивільні вертольоти Мі-8 / Мі-14 / Мі-17 / Мі-171,Мі-24 / Мі-35, Мі-26, Мі-28, Ка-50 / Ка-52, Ка-27, Ка-29, Ка-31, Ка-32. Основний їхній виробник - запорізький концерн "Мотор Січ". Крім цього, саме все той "Мотор Січ" виробляє двигуни для цілої когорти літаків, що перебувають на озброєнні російських ВПС: літаків радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби Іл-18 / Іл-20, протичовнових Іл-38, військово-транспортних Ан-8, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-32, Ан-72, Ан-124, літаків-амфібій Бе-200 і Бе-12, літака аерофоторозвідки Ан-30. Також двигунами від "Мотор Січ" оснащені "літаючі парти" російських ВПС: навчально-тренувальний літак ще чехословацького виробництва L-39 Albatros, і Як-130, який повинен замінити "Альбатрос". А якщо ще врахувати цивільні "борти", в цей список додадуться Ан-74, Ан-140, Ан-148, Як-40 і Як-42.

Це не рахуючи такої "дрібниці", що саме "Мотор Січ" - основний виробник різного роду авіаційних допоміжних двигунів: для подачі повітря, живлення електроенергією бортової мережі, обігріву салону, запуску основних двигунів. Не все так просто виявилося і у сфері авіаційних озброєнь: саме київський завод "Арсенал" виробляв інфрачервоні (теплові) головки самонаведення (ДБН) для російських ракет ближнього бою класу "повітря-повітря" Р-73, які є штатним боєприпасом основних російських бойових літаків : МіГ-29, Су-27, МіГ-31, Су-30, Су-34, Су-25 та ін.

У вже згаданій вище доповіді Юрій Борісов повідомив, що за перше півріччя 2015 було заміщено комплектуючих виробів українського виробництва в 57 зразках з 102 запланованих. Всього ж, за словами віце-прем’єра і голови колегії Військово-промислової комісії РФ Дмітрія Рогозіна, належить замістити 186 зразків озброєння і спецтехніки з України, а це близько 1 тисячі різних позицій. Найскладнішими для заміщення, за його словами, є "газогенератори, силові машини для ряду кораблів, а також авіаційні двигуни для вертольотів і літаків".

Проблеми через припинення поставок українських комплектуючих почалися практично відразу. Деякі з них на слуху. Так, уже в березні 2014 київський "Арсенал" припинив постачання в Росію ДБН для ракет Р-73 і до початку 2015 року їхні запаси у виробника, за даними ЗМІ, були практично вичерпані. У березні 2015 року був зірваний запуск з космодрому Плесецьк ракети-носія "Рокот" з трьома супутниками "Гонець-М" системи зв’язку "Гонець". Формально запуск скасували через "технічні причини", але в пресу тоді просочилися дані, що проблема виникла через заборону української влади на поставки комплектуючих для "Бриз-КМ" - розгінного блоку ракетоносія: системи управління цим блоком виробляє харківський "Хартрон". Більше того, оскільки замінити українські комплектуючі нічим, Росія взагалі може відмовитися і від самої ракети "Рокот", хоча ці ракети відносно дешеві і вважаються надійними.

Проблеми через комплектуючі українського виробництва виникли і у виробництві торпед. Завод "Дагдизель", один з провідних виробників торпед для підводних човнів, навіть опинився на межі банкрутства саме через втрату кооперації з українською промисловістю. У лютому 2015 віце-прем’єр Дмітрій Рогозін зажадав від керівництва заводу до кінця року усунути відставання в поставках комплектуючих для торпед, що виникло якраз через розрив зв’язків з Україною. Наказати, звичайно, легко, але горезвісні комплектуючі, блок приладів управління (БПУ), виробляє НВО "Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського", і його просто так, за наказом, що не заміниш. До речі, задачу заміни українських БПУ російськими ставили ще на початку 2000-х років перед найстарішим вітчизняним розробником морських озброєнь ЦНДІ "Гідроприлад" (нині це ВАТ "Концерн" Морська підводна зброя - Гідроприлад "). Але зараз раптом з’ясувалося, що завдання так і не виконане. Якщо ж зайти на сайт Київського заводу автоматики, то можна дізнатися, що він робив багато чого важливого для російських систем морського озброєння. Наприклад, комплекс апаратури управління К-10 "Шквал", очевидно, для однойменного "швидкісної підводної кавітуючої ракети". Там же виробляють комплекси апаратури управління і прилади курсу для цілого ряду торпед - протичовнових, протикорабельних і універсальних, автопілоти для авіаційних протичовнових ракет, кермові машинки (теж для торпед).

Але, чи не саме "пікантне" те, що Росія повністю залежна від України з ... титану. Всі 100% титанової руди Росія отримує саме з України! Це дуже дивно: на території Росії є величезні родовища титану, але, як виявилося, вони не розробляються, та й взагалі, як повідомляють спеціалізовані джерела та видання, "наразі в Росії повністю відсутня власна експлуатована база титанової сировини. Всі діючі сировинні об’єкти колишнього СРСР залишилися в Україні".

Без гвинта

Настільки ж критичне становище з вертолітними двигунами. Ще в грудні 2014 року заступник міністра оборони Юрій Борісов в інтерв’ю "Известиям" визнав, що поставки двигунів з України - одна з найбільших проблем, і "щоб піти від залежності, нам довелося прискоритися, подвоїти або потроїти обсяги виробництва двигунів". Однак з виступу голови ради директорів Об’єднаної двигунобудівної корпорації (ОДК), голови ради директорів ВАТ "Вертольоти Росії" і першого заступника гендиректора держкорпорації "Ростех" Владіміра Артякова випливало, що ні про яке подвоєння або потроєння просто не йдеться. Рік тому на питання, як вирішується проблема з заміщенням продукції "Мотор Січ", Артяков відповів, що на ВАТ "Клімов" запущено виробництво двигунів ВК-2500 для вертольотів "Міль" і "Камов", але поки це виробництво ще лише "дослідно-конструкторське ". Що в перекладі на звичайну мову означало: це не серійне виробництво, а кустарна збірка. Що підтвердила і наступна фраза Артякова: "Зараз стоїть завдання збільшення серійності виробництва з 50 двигунів в 2014 році до 350 двигунів до 2017 року". При тому, що ще в лютому 2014 року глава корпорації "Ростех" Сєргєй Чємєзов визначив потребу в вертолітних двигунах з України в 250-270 одиниць на рік. А всього російським вертольотам до 2020 року буде потрібно, за іншими підрахунками, не менш 5000 таких двигунів.

Єдиний день провалу

Як показала відеоконференція 16 липня 2015 р. в єдиний день військового приймання військової продукції, терміни поставки цієї самої продукції постійно зриваються. Як повідомив в той день замміністра оборони Юрій Борісов, калінінградський суднобудівний завод "Янтар" зірвав в 2014 році терміни поставки, першого в серії, сторожового корабля проекту 11356 "Адмірал Григорович". Графік здачі корабля скорегували, перенесли на півроку, але він знову був зірваний. З інших новин того ж дня: Таганрозький авіаційний науково-технічний комплекс імені Берієва у встановлені терміни не поставив літак-амфібію Бе-200ЧС, потім зірвав і термін по так званому догоночному графіку, "під загрозою зриву знаходиться і другий літак програми 2015 року".

Також заступник міністра оборони доповів Верховному головнокомандуючому, що "Всеросійським НДІ радіоапаратури не поставлені восьмій станцій адресного радіовізування і передачі команд управління" Голка ". Прогнозується зрив поставки в 2015 році ще шести аналогічних станцій". Цим же підприємством "більш ніж на рік зірвані терміни розробки системи вторинної локації для авіаційного комплексу радіолокаційного дозору і спостереження ОКР "Прем’єр". Цим список провалів не вичерпується. АТ "Технодінаміка" не поставила трьох багатопозиційних пускових пристроїв для стратегічного бомбардувальника Ту-160, а поставка ж інших "шести програм 2015 року перебуває під загрозою зриву". Кіровський завод "Маяк" не поставив 326 керованих ракет "Вихор-1" (в розробці ще з 1990 року, призначені для протитанкового ракетного комплексу "Вихор", яким планувалося оснастити вертольоти Ка-50 і штурмовики Су-25ТМ. Зараз ним повинні оснащувати вертольоти Ка-52). "Виготовлена матчастина, - констатував Юрій Борісов, - випробувань не витримала, характеристики не підтверджені. Догоночні графіки підприємства зірвані". Аналогічна ситуація й з постачанням ракет "Вихор-1" концерном "Калашніков": "Не поставлено тисячі дев’ятсот сімдесят дві керовані ракети". Першу партію ракет "Вихор-1" концерн "Калашников" зумів передати Міністерству оборони лише в жовтні 2015 року.

Також були зірвані на рік-два терміни виконання дослідно-конструкторських робіт "за напрямом створення та розвитку автоматизованих засобів управління і зв’язку Збройних сил", під загрозою зриву поставки Воронезьким авіазаводом двох з чотирьох запланованих літаків Ан-148-100Е: "причина - відмова поставки основних стійок шасі українським постачальником". Амурський суднобудівний завод з відставанням від графіка будує корвет проекту 20380 "Досконалий", "викликає побоювання незавершення суднобудівним заводом "Північна верф" у встановлені терміни випробувань систем головного фрегату проекту 22350 "Адмірал Радянського Союзу Горшков".

"Гроші з’їли, а результатів нуль!"

Але ще більш вражаючими виявилися подробиці засідання Морської колегії при уряді РФ, що відбулася під головуванням віце-прем’єра Дмітрія Рогозіна в липні 2015 року. Якщо коротко, Морська колегія констатувала, що частка іноземних комплектуючих в суднових машинах і приладах становить 95%, а всі мільярди, вкладені в імпортозаміщення для кораблебудування, витрачені марно. Як виявилося, виготовленням приладів (під терміном "прилади" треба розуміти широкий спектр виробів, включаючи комплектуючі для систем морських озброєнь) для кораблів Росії зараз займаються всього шість підприємств: концерни "Морінформсістема-Агат", "Граніт-електрон", "Океанпрібор" , ЦНДІ "Електроприлад", компанія "Транзас" і НВО "Аврора". Але вся елементна база в цих приладах, тобто вузли та компоненти цих виробів, повністю іноземні. Виступаючи на Морської колегії головнокомандувач ВМФ Росії адмірал Віктор Чірков буквально підірвав засідання своєю заявою, що у сфері суднового машино- та приладобудування ідея імпортозаміщення повністю провалена. За версією адмірала, у військових замовників (а також і у цивільних судновласників) величезна кількість претензій абсолютно до всіх енергетичних установок вітчизняного виробництва, як дизельним, так і газотурбінним. До того ж, як виявилося, на всіх трьох російських виробництвах, де випускають корабельні двигуни, все як і раніше знаходиться в сильній залежності від імпортних поставок. Взагалі виступ головкому ВМФ вартий того, щоб процитувати його розширено:

"Ви подивіться, що відбувається! Військово-морський флот замовляє енергетичну установку, проводить НІРи, окри, НДДКР, тобто витрачає гроші державні. Прикордонники морські витрачають гроші. Рибалки витрачають гроші. Цивільне судноплавство, морське витрачає гроші. Річковики витрачають гроші. Можна нескінченно перераховувати. Від "Газпрому" і до приватних компаній - всі витрачають гроші на одне і те ж. Так от, сьогодні в Росії всього три підприємства, які виробляють ці установки. Це Коломенський завод. Це Уральський дизель-моторний завод, який робить так, що кришки двигунів через два місяці просто-напросто морська вода роз’їдає. І це завод "Зірка", наш улюблений. Двигун-то новий у них - дійсно їх розробки, а виготовлення чиє? Знову імпортне! Я вчора з ними спілкувався. А метал, кажу, з якого зроблений двигун, у нас в Росії здатні зробити? А корпус і складові деталі? Ні! Розгубили всі технології! Електрообладнання? Ні! Ставлю питання: турбонагнітаючі установки для двигуна хто робить? Австрія, Швейцарія, Швеція і так далі! Ви розумієте, що люди, які тут сидять, витрачають державні гроші, а на виході-то нічого немає! "- констатував головком ВМФ Росії.

Приблизно в тому ж дусі була витримана і мова віце-прем’єра РФ: "Якщо ми почнемо аналізувати, куди були витрачені мільярди рублів, то з’ясується, що, в принципі, сьогодні повинно було бути вже все винайдено і давно матися на демонстраційних зразках. Ось тільки насправді нічого немає. На папері все є, а коли питаєш про результати, кажуть: "Це просто назвали НІРом, а насправді це була форма підтримки нашого науково-дослідного інституту". Тобто гроші з’їли, а результатів нуль ... " - обурювався Рогозін.

ГЛОНАСС "не для нас"

Окрема тема - імпортозаміщення в продукції космічного призначення. Найбільший негативний вплив на російський космос виявився від заборони на продаж елементно-компонентної бази космічного призначення, що відразу сильно загальмувало розвиток російської системи ГЛОНАСС. І тут проблема вже не в українських виробниках. Справа в тому, що в серійних російських супутниках частка іноземної електронної компонентної бази (ЕКБ) коливається в межах 25-75%, а в найбільш досконалих космічних апаратах, таких, наприклад, як "Глонасс-К", частка імпортних деталей і зовсім зашкалює за 90%! При цьому велика частина використовуваної в супутниках елементної бази - виробництва США або ж американської розробки. Але експорт американських деталей та компонентів для систем військового та подвійного призначення регулюється International Traffic in Arms Regulations (ITAR) - системою норм і правил, встановлюваних владою США у сфері експорту товарів і послуг військового характеру. Так от, у відповідності з цими правилами ITAR, експорт в Росію електронної компонентної бази для використання у військових системах і космосі можливий з дозволу Держдепартаменту США. Так що нині постачання будь-яких компонентів для російського космосу заборонене.

Як повідомив гендиректор ВАТ "Російські космічні системи" Андрєй Тюлін, наразі тільки розпочалася розробка перспективного супутника системи ГЛОНАСС, який планують оснастити комплектуючими виключно вітчизняного виробництва. Як вважає Тюлін, російської промисловості під силу створити такий апарат за чотири-п’ять років. У свою чергу, генеральний директор холдингу "Роселектроніка" Андрєй Звєрєв запевняє, що до 2019 року 80% електронної компонентної бази корисного навантаження супутників буде вітчизняного виробництва. Однак один з керівників Інституту космічної політики Іван Моісєєв скептично зауважив, що "якщо за 4 роки взяти і замінити 90% іноземних деталей на супутнику" Глонасс-К "на вітчизняні, то ми, боюся, отримаємо супутник не наступного, а попереднього покоління".

Але головне, без чого взагалі неможливе ніяке імпортозаміщення, - це верстати, а Росія їх не виробляє - ті, які потрібні, найсучасніші, з ЧПУ. Як уточнив губернатор Челябінської області Боріс Дубровскій, до 90% всіх верстатів завозяться в Росію з-за кордону. Найбільш критично це, на думку фахівців, в першу чергу, для виробництва боєприпасів. Як з сумом констатує один з експертів, Юрій Шабалін, "в даний час власного верстатобудування в боєприпасної галузі промисловості у нас в країні не існує". За даними того ж Шабаліна, на підприємствах ВПК зараз працює половина систем ЧПУ імпортного виробництва. І, на його думку, "по певному сигналу це ЧПУ можна відключити або задати помилкову програму". Так це чи ні, але свого верстатобудування і своєї верстатоінструментальної промисловості у Росії фактично більш не існує. Втім, як немає і тих, хто міг би працювати на цих верстатах. Як визнав гендиректор "Уралвагонзавода" Олєг Сієнко, "нам реально не вистачало і не вистачає висококваліфікованих робітників. Насамперед операторів верстатів з ЧПУ, без яких неможливо провести глобальне технічне переозброєння". До речі, він же перерахував деякі з сфер, де очолюване ним провідне танкобудівне підприємство країни понесло втрати від санкцій і відсутності поставок імпортних комплектуючих:

"Ми перебуваємо під санкціями, це означає, що іноземні банки і постачальники не можуть з нами контактувати. Ми дуже серйозно працювали над створенням локомотива з Caterpillar. Але за два дні до відвантаження продукції, зробленої на майданчику наших партнерів в Латинській Америці, були введені санкції. З Renault Truck Defense ми зробили хорошу машину, призначену для експорту. І нашим військовим вона теж сподобалася. Але ми були змушені зупинити ці процеси. З Bombardier у нас така ж ситуація. ... Були програми і з іншими іноземними партнерами, які ми змушені згорнути ".

"Імпортозаміщення вкрай важливо, але його не можна зробити ні за день, ні за рік, ні навіть за п’ять років, - реалістично визнав гендиректор" Уралвагонзавода ", - компетенції щось ми загубили. Нам потрібно замістити технологічний процес ХХ століття на процес ХХI століття. ... Але підуть на це роки. Доведеться дуже довго наздоганяти те, що вже в світі зроблено". Оскільки якщо ми хочемо створити кращий продукт, то, впевнений топ-менеджер, "ми не зможемо його створити з найгірших матеріалів на поганому обладнанні. Увесь ланцюжок повинен складатися з кращих ланок". Майже глухий кут?

Все це вже було

Вважається аксіомою, що в радянській військовій техніці не було і бути не могло імпортних вузлів і комплектуючих, і радянський військово-промисловий комплекс абсолютно все виробляв сам. Це не зовсім так, оскільки навіть у "кращі роки" в радянському ВПК абсолютного імпортозаміщення не було, хоча до цього прагнули постійно. Так, ще в 1935 році директивні документи Наркомату важкої промисловості говорили про необхідність взяти курс на позбавлення від "імпортної залежності" і "організацію виробництва всередині СРСР всіх механізмів, які замовляють зараз на імпорт" (Бистрова І.В. Радянський військово-промисловий комплекс: проблеми становлення та розвитку (1930 - 1980-ті роки). М., 2 006, стор. 131). Красномовне зізнання! І адже, дійсно, замовляли чимало, наприклад, у сфері морських озброєнь. Тут Радянський Союз з 1920-х років і аж до 22 червня 1941 року активно співпрацював з фашистською Італією, не перервавши ці зв’язки навіть під час громадянської війни 1936-1939 років в Іспанії. Для радянського ВМФ в Італії замовляли абсолютно все: бойові кораблі і їх проекти, двигуни, котли, допоміжні механізми, торпеди - їх серійне виробництво ми взагалі не могли налагодити, поки в 1932 році не уклали з італійцями договір про допомогу у виробництві 533-мм торпед (Бистрова І.В. Указ. тв., стор. 112). У італійців був придбаний повний пакет документації для будівництва легких крейсерів (вони пішли в СРСР в серію під позначенням "проект 26" і "проект 26-біс" - крейсери "Кіров", "Ворошилов", "Молотов", "Максим Горький", "Калінін", "Каганович"), есмінців типу "Маестрале" (у СРСР вони пішли в серію як "проект 7"), перед самою війною до складу радянського ВМФ увійшов побудований для СРСР в Ліворно лідер ескадрених міноносців "Ташкент". Італійці надали неоціненну техдопомогу з організації стапельних робіт, виробництву котлів, турбін, допоміжних механізмів, італійськими двигунами оснащувалися торпедні катери типу Г-5. Не забудемо і про німців, які вже після приходу Гітлера до влади поставляли головні турбозубчаті агрегати для радянських бойових кораблів. Німецька допомога в будівництві підводних човнів для радянського ВМФ - окрема тема: до 1932 року всі головні механізми субмарин взагалі ввозилися з-за кордону (Бистрова І.В. Указ. Тв., Стор. 111), в основному з Німеччини. І навіть після приходу Гітлера до влади німецькі фірми продовжували оснащувати радянський підводний флот. На головних радянських підводних човнах серії "Д" були встановлені німецькі дизельні двигуни, закуплені під виглядом тепловозних, імпортними ж були й фрикційні муфти, головні осушувальні насоси, повітродувки та інше обладнання субмарин. Те ж саме було і при будівництві підводних човнів типу "С", не кажучи вже про те, що насправді це були ліцензійні копії німецьких субмарин проектів Е-1 і Е-2 фірми "Денімаг", у будівництві яких німці надавали СРСР технічну допомогу, принаймні до кінця 1935 року. Після пакту 1939 Німеччина поставила Радянському Союзу важкий крейсер "Лютцов" і масу іншого озброєння, у тому числі 88-мм гармати для підводних човнів, 211-мм польові гаубиці, 105-мм зенітні гармати, протичовнові бомбомети, морські міни ... Не забудемо і про закупівлі в чехословацької "Шкоди" артилерійських систем, і про довоєнну співпрацю з США - закупівлю у фірми "Консолидейтед" в 1937 році літаючого човна, відомого як "Каталіна", виробленого потім в СРСР за ліцензією, про покупку в США літака DC-3 , на базі якого розгорнули ліцензійне виробництво ПС-84, він же Лі-2 ...

Після війни, звичайно, багато змінилося, і в радянській зброї 1960-1991 років не було комплектуючих із Західної Німеччини, Італії, Франції, Швейцарії чи, тим паче, США та Китаю. Зате була маса вузлів і комплектуючих, а то й цілі зразки озброєння, вироблені в "братніх країнах соціалізму". Кооперацію у військово-технічній сфері налагодили відразу після створення Варшавського пакту, бо гріх було не використати, наприклад, "похмурий німецький геній" або унікальні можливості промисловості Чехословаччини. Так що компонентів і вузлів для радянського озброєння країни Східної Європи виробляли дуже навіть чимало. Наприклад, частка східнонімецької і чехословацької "начинки" в радянському ракетному озброєнні і засобах протиракетного захисту перевищувала 30%, а в технічному оснащенні радянських танкових частин і військово-морського флоту досягала 20%. Ряд систем озброєння взагалі неможливо було уявити без електроніки з ПНР, ВНР, ЧССР і НДР. Вироблені в цих країнах компоненти були в системах і засобах телекомунікаційної та космічної розвідки, оповіщення та захисту від ракетної зброї, на підводних човнах і літаках дальньої авіації, в системах наведення - і т. п., і т.д. Але в СРСР йшли не тільки вузли та комплектуючі. Скажімо, Чехословаччина була єдиним виробником навчально-тренувальних літаків L-29 Delfin і L-39 Albatros для ВПС Радянського Союзу та інших соцкраїн. Саме на "Дельфінах" з початку 1960-х років, а потім і на "Альбатросах" - з початку 1970-х років - проходили навчання абсолютно всі радянські військові льотчики. До речі, хоча L-39 вже і застарів, він все ще продовжує залишатися "літаючої партою" військових льотчиків Росії ...

Переклад "Аратта-Україна"
Оригінал статті "Импортозамещение для Рогозина"

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.