Ян Бжезінський: «Україні треба наполягати на своєму»

Автор/джерело -  ©  Анна Корбут, Український тиждень 

У середині березня експерти Атлантичної ради — старший науковий співробітник Центру міжнародної безпеки Брента Сковкрофта (Вашингтон) Ян Бжезінський і колишній посол США в Україні Джон Гербст — доповідали перед Комітетом з міжнародних відносин Сенату Сполучених Штатів. На слуханні йшлося про ситуацію в нашій країні через два роки після російського вторгнення.

Ян Бжезінський

Виступ Бжезінського стосувався, зокрема, стратегії дій США стосовно Києва та Москви: він закликав до посилення економічних санкцій проти останньої, збільшення присутності НАТО в Центрально-Східній Європі, надання військової допомоги Україні, активнішої публічної дипломатії та протидії інформаційній кампанії Росії, а також євроатлантичної інтеграції нашої країни. Тиждень поспілкувався з експертом про враження від України сьогодні поміж американських політиків, позицію Адміністрації Обами щодо Росії та очікування від саміту НАТО у Варшаві.

Як можете описати сьогоднішню думку про Україну в Сенаті?

— На мій погляд, у Конгресі США доволі реалістично оцінюють поступ, котрий продемонструвала Україна, як і виклики, що залишаються перед нею. Його представники вимагають агресивніших політичних та економічних реформ в Україні, особливо в сенсі боротьби з досі всюдисущою корупцією. При цьому більшість членів Конгресу зберігають фундаментально оптимістичний настрій стосовно вашої країни. Крім того, є переконаність, що Захід повинен робити більше для підтримки її прагнень не тільки до реформ, а й до інституційного закріплення в трансатлантичній спільноті демократій.

На слуханні ви, власне, і говорили про допомогу Україні. Можете сказати, про що конкретно йшлося?

— На економічному фронті міжнародна спільнота й Захід, зокрема ЄС та США, доволі щедрі в сенсі надання фінансової підтримки. А от де нашої допомоги бракує найбільше, то це в мілітарній та безпековій сферах. США та деякі з наших союзників провели корисні навчання і тренінги на тактичному рівні й представили необхідні рекомендації щодо реформування оборонної сфери в Україні на інституційному рівні. Але поки що Захід не надав — а це, на мою думку, термінове питання — летальної зброї, яка пригодилася б Києву для ефективнішого захисту й стримування дальшої російської агресії. Вона може включати, зокрема, протитанкову зброю, обладнання для протиповітряної оборони, а також системи для покращення точності української артилерії. Надання такої зброї збільшило б ціну вторгнення для Росії.

Хіба у Сполучених Штатів є для цього політична воля?

— Мене вражає те, що у Вашингтоні існує власне із цього питання потужний міжпартійний консенсус. Він відображений і в заявах членів Палати представників та Сенату, і в законодавстві, яке проходило і Палату представників, і Сенат. Проблема в тому, що цей міжпартійний консенсус не поділяє виконавча гілка влади.

Чи може Київ зробити щось, аби змінити її рішення?

— Україні треба просто наполягати на своєму. І певний прогрес є. Ми стали свідками поступового посилення позиції Адміністрації щодо Росії. Можна сказати, що за останні два роки Барак Обама стабільно робив суворішими економічні санкції, які накладено на РФ, збільшував обсяг і якість безпекової допомоги Україні від США та інтенсивність навчань і присутності Сполучених Штатів та НАТО в Центральній Європі. Однак це посилення ще далеке від того, що може змусити Росію змінити свою політику.

Тим часом між країнами Балтії та Польщею і західноєвропейськими союзниками в НАТО намічається розкол. Перші наполягають на злободенності російської загрози, а останні, схоже, втомлюються від цього, особливо з огляду на міграційну кризу. Чи бачите подібну реакцію в США?

— Я багато в чому не погоджуюся з Адміністрацією Обами: вона могла б робити більше в царині безпеки, допомагати Україні, Польщі та країнам Балтії в посиленні захисту. Але не бачу, щоб Білий дім пом’якшував позицію щодо Росії. Сім років ця Адміністрація віддано трималася за політику перезавантаження відносин із Москвою, але зрештою, схоже, зрозуміла провал. Нині питання в тому, чи збільшуватиме вона на достатньому рівні допомогу Україні й посилюватиме санкції проти Росії та чи активізує військові дії, необхідні для реального стримування Кремля, протягом цього року й надалі.

Чого очікуєте від саміту НАТО у Варшаві?

— Він відбуватиметься в умовах серйозних викликів для Альянсу на чотирьох фронтах.

Перший — східний: вторгнення в Україну, подальша окупація територій Грузії, політичний та економічний тиск на ці країни, провокативні військові дії проти союзників і партнерів НАТО, порушення повітряного й морського простору союзників та партнерів, знову-таки, провокативні навчання та стійке нарощування мілітарних потужностей Росії на західному кордоні.

Крім того, є північний напрямок. На ньому Москва мілітаризує Арктику, багату як на ресурси, так і на точки конфліктів. Якщо це питання у Варшаві й не обговорюватимуть, то рано чи пізно воно постане на порядку денному Альянсу.

Звісно ж, південний фронт, де хаос і насилля на Близькому Сході, у Північній Африці. Вони проявляються у трагічній міграції біженців, які тікають звідти й заюрмлюють територію Європи.

І НАТО як глобальна спільнота, адже в добу глобалізації воно не може бути просто альянсом, зосередженим на своєму регіоні.

Варшавський саміт, швидше за все, зосере­диться на східному фронті й міграції. Виклик для Альянсу — збалансувати ці питання, адже вони зумовлюють у НАТО відцентрову динаміку. Ключовий виклик полягатиме ось у чому: як забезпечити, щоб усі союзники докладалися до дій, погоджених на саміті для вирішення проблем на кожній із названих ділянок.

Інший момент: успіх цього саміту вимірюватиметься більше, ніж будь-якого іншого в добу після холодної війни, тим, як НАТО скористається ресурсами, котрі вже в нього на руках. Сподіваюся, що в результаті матимемо рішення розширити військові операції Альянсу в Центральній Європі вздовж її східного кордону. Особисто я хотів би бачити дислокацію батальйонів, які можуть, зокрема, виконувати завдання спеціального призначення, у кожній країні Балтії, одну-дві бригади в Польщі, певне підсилення від НАТО для американських баз у Румунії та Болгарії. І не можу не згадати, наскільки потрібно, щоб європейці рівномірно, якщо не більше, ніж США, докладалися до цих процесів. У зв’язку із цим Варшава обіцяє стати важливим випробуванням для трансатлантичної спільноти на здатність розділяти відповідальність.

Мене вражає, що Сполучені Штати планують вкласти в оборону Східної Європи $3,4 млрд, а від Німеччини, Великої Британії, Італії, Іспанії, Франції чи інших країн Західної Європи ініціатив подібного масштабу немає.

Не менш важливо для східного кордону, щоб військові навчання НАТО після або до саміту продемонстрували, як сили, дислоковані в Центральній Європі, можуть отримувати оперативне й рішуче підкріплення. І тут явно не обійдеться однією бригадою, якщо виникне потреба відбити натиск росіян, бо ж у них у Західному військовому окрузі дивізії. Отже, слід показати готовність підкріпити сили Альянсу, які вже є в країнах Балтії, Польщі, Румунії.

І ще один крок, який має зробити НАТО: наділити ширшими повноваженнями військових командувачів. Їм потрібна більша свобода дій, аби вони могли реагувати більш незалежно в режимі реального часу на провокативні кроки Росії. Не думаю, що тут буде значний прогрес, але, як на мене, це дуже потрібно. Сьогодні командувачі НАТО не можуть видавати розпорядження про пересування союзницьких сил на випадок провокацій Росії, а мають спершу отримати дозвіл від політичного керівництва Альянсу в Брюсселі. У нинішніх умовах це неефективно. Раніше, у часи холодної війни, їм не доводилося питатися в Північноатлантичної ради, чи можна відповісти на провокації. Натомість були інструкції, у межах яких вони діяли. Політичне керівництво НАТО довіряло думці військових командувачів. Нам сьогодні потрібно знову делегувати ці повноваження й довіру командувачам Альянсу, щоб він міг справді ефективно відповідати на провокації та агресію Кремля.

-----------------------------------------------------

*Барак Обама анонсував Ініціативу посилення безпеки Європи у 2014 році, а у 2015-му вона стартувала як однорічний план невідкладної реакції на російську агресію з $1 млрд фінансування. На 2017 фінансовий рік у бюджетній пропозиції президента йдеться про збільшення грошового забезпечення програми до $3,4 млрд від $789 млн у 2016-му.

-----------------------------------------------------

Ян Бжезінський є керівником Brzezinski Group, яка займається стратегічним консультуванням та інформуванням державних і комерційних клієнтів. До Атлантичної ради приєднався після понад двох десятків років роботи на різних посадах у Міністерстві оборони та Конгресі США. Основні сфери діяльності: розширення і стратегія НАТО, присутність Альянсу на Балканах, у Середземноморському регіоні, Афганістані та Іраку, реформа структури командування; безпекові інтереси США в Європі, Росії, на Кавказі та в Центральній Азії.