Соняхи війни

Автор/джерело -  © Юрій Фоменко, “Земля Мамаїв” 

Командир обняв кермо, закрив очі і слухав металевий звук обертів шнека. В вантажівку сипався бахмутський врожай соняха 2014 року…

43–му ОМПБ “Патріот”

“Соняшники стояли німі і старі, наче їх, молодих, цього літа ніколи і не було. З води пахло кіньми, і в їхніх конячих загуслих слідах де-не-де одинокою білою несміливою цяткою доцвітав болотяний білець. Чорна роззорена земля лежала на спині і мовчала. Рябою латкою по ній скакала сорока, ніби комусь на згадку.”
М.Вінграновський

- Неси, Миколо, бронежилети.

- Скільки?

- Багато.

- З десяток?

- З десяток.

- Що ви надумали, командире?

- Косити сонях будемо.

- Ого…

- Сапери вранці поле пройшли?

- Так.

- Скажи сержанту, щоб хлопців на ту сторону поля з кулеметом послав. Хай пильнують.

- Почув. Пішов.

Сільські механізатори з острахом дивились на задумане військовими. Життя в сірій зоні бахмутських степів навчило їх багато запитань не ставити. Раніш вони молились за врожай, а тепер- за можливість зібрати його і не віддати. Вони поглядали то на командира, то на поле, то в сторону Горлівки, то на гору. З тої гори, як два віслюки, Микола з товаришем несли бронежилети. Командир стояв в роздумах.

- Як стелити бронежилети?

- А як гніздо. З під колес, Колю, летітиме, коли зло трапиться. З під передніх…

- Господь з Вами.

- Побачимо.

- Помолимось.

- І помолимось. Хлопці з того краю поля є.

- Пішли.

- Забирай механізаторів. Нехай хлопці за чагарник вантажівку відгонять. Накошу бункер, тоді під’їдете до краю поля.

Понад очеретами Кодеми полем соняхів йшов комбайн. Вдивляючись мимо жатки, крізь шляпки соняха в землю, командир косив поле. Старанно “вистригав” навколо розірваних воронок сухі кошики соняхів. Косив, як косив раніш поля понад Звонецьким порогом Дніпра. Тільки й різниці- що нині бойова позиція за полем і автомат поряд.

Ось і перший бункер. Командир обняв кермо, закрив очі і слухав металевий звук обертів шнека. В вантажівку сипався бахмутський врожай соняха 2014 року…