Про російських титанів і українських недолюдей

Автор/джерело -  © Андрій Окара, м. Москва 

Або Чому втомлений підводний човен з глибини не йде додому.

Андрій Окара, політтехнолог.

Новий телесеріал «Автономка» (НТВ, керівник проекту — Петро Штейн) не претендує ні на яку-небудь художню новизну, ні на відкриття в області сюжетоскладання, режисури, операторського мистецтва або технологій просування. Просто добротне «мильне» кіно на 100 серій, що зняте в якісних і досить дорогих декораціях (у Москві на заводі «ЗІЛ» навіть збудували точний макет підводного човна), має також і чітке ідеологічне навантаження, — до 100-річниці російського підводного флоту. За жанром: мелодрама, виробничий роман, детектив, героїчна сага одночасно.

Але є там щось таке, що варто розглядати як безперечну новацію в російській масовій культурі. Мало не вперше в цьому «народному романі» (авторське визначення жанру) чітко, послідовно і цілеспрямовано українці зображені не просто як смішні і забавні салоїди або «шокаючі» ідіоти-недолюди, але й як вороги.

Взагалі-то, образи українців в російській літературі і радянському кіно бувають різні, але, як правило, це буфонадні або характерні персонажі — частіше із знаком «плюс» (як, скажімо, в «Місце зустрічі змінити не можна»), але тепер нерідко й зі знаком «мінус». Складно пригадати хоч один героїчний образ українця (Гоголя в рахунок не беремо). У Чехова в геніальній розповіді «Людина у футлярі»
українці-вчителі (брат і сестра) наділені надлюдськими рисами, але це виключення.

Ще персонаж-українець в російській літературі буває ліричним (наприклад, в романі Горького «Мати» або в романі Василя Бєлова «Все попереду»), хоча «ґекающих» куркулів набагато більше. Супервисокі гонорари Вєрки Сердючки в Росії та сотні анекдотів «про хохла» свідчать про популярність і затребуваність цієї маски.

А позитивний образ української дівчини Надії Табачук в серіалі про Пушкарьову «Не вродися красивою» (як би антитеза придурочним героїням-хохолкам з серіалу про няню Віку) — це, насправді, не установка масової свідомості і не виявлення дружні почуттів до України, а концептуальна ідея одного з сценаристів — киянина Анатолія Карлюги.

Чим далі від часів СРСР і радянської політкоректності в зображенні неросійських персонажів, тим похмуріше. Але навіть українська мафія Чікаго з «Брата-2» не позбавлена чарівності й один з «бандер», якого головний герой пристрілює в туалеті з оголошенням мотивації («за Севастополь!»), викликає швидше співчуття.

У серіалі «Автономка» все інакше.

На російський підводний човен дивним чином потрапляє українська льотчик-розвідниця Галина. Після цього човен чомусь йде на дно, на ній пропадає електрика — моряки прирікаються на тривалу і болісну смерть. «Міледі» Галина намагається спокусити всіх підряд офіцерів на підводному човні, включаючи командира (за 8 серій було 5 невдалих спроб, дві з яких — з повним роздяганням), проте
російських моряків, справжніх патріотів, просто так не спокусиш!

Ось декілька українських морських офіцерів на тілі українського прапора і портрета Ющенка стоять навитяжку перед американським генералом, як би підтверджуючи, що готові відстоювати американські інтереси і служити американській вітчизні (дивно, що сценаристи не примусили їх скріпляти свою клятву на відданість США кров'ю).

Ось злісний негр, натівський шпигун, говорить про те, що так, мовляв, тепер у цих проклятих росіян в країні з'явився порядок — як-не-як, запрацювала вертикаль влади! (Автор сценарію, напевно, із сміху давився, коли виписував цю репліку.)

Ось мерзенний тип, голова студентської партії «Молода Україна», яка в кожній серії влаштовує російським морякам дрібні і великі капості, говорить буквально наступне: «Моя справа маленька. Ну є, є хлопці, готові за певну плату організовувати російським безлади». І ці карикатурні «хлопці» з «жовто-блакитними» і оранжевими прапорами обов'язково щось пікетують (зрозуміло, тільки за гроші!) під гаслом «Україна для українців», кидають у вікно однієї з героїнь камінь із запискою «смерть окупантам», хочуть відняти у доблесного російського флоту маяки. «На війні як на війні», — говорить один з персонажів-росіян після спілкування з українськими «ментами». «План спрацював. Ну що, лейтенант, зробили ми їх, зробили!» — говорить інший російський підводник чи то з приводу негра-натовця, чи то з приводу українських «братів-слов'ян».

Є у фільмі і «справжні герої» — російські моряки. Вони інтригують, з'ясовують стосунки, їхні дружини зраджують чоловікам, когось навіть застрелили при поки нез`ясованих обставинах, але це мир богів, напівбогів і титанів — як в старогрецьких міфах. Злісні «америкоси» — це вороги, жорстокі і нещадні. Їхнє головне завдання — викинути росіян з Чорного моря. А між ними є такі «дрібні біси» — примітивні в своїй нікчемності і низькості персонажі-українці. Вони «шокают», «ґекають» і «гутарять на мові» (саме «гутарять», а не «балакають» і не «розмовляють»), їх образи карикатурні і погано прописані, через що ці упирі і недолюди викликають лише фізіологічну огиду.

Колись про радянських підводників була популярна пісня Пахмутової у виконанні Юрія Гуляєва:

На пірсі тихо в час нічний
Тобі відомо лише одній
Коли втомлений підводний човен
З глибини йде додому.

Кожна серія «Автономки» починається з не менш бадьорої пісеньки у виконанні Олександра Маршала:

А над нами шумить хвиля
А над нами прийде весна
А над нами нічних полів тиша.
Над водою пролетить твій смуток
Ти дочекайся — я звичайно повернуся
Якщо до світла не заховає шлях глибина.

А ще фільм рясніє патріотичним пафосом — командирові підводного човна, що виголошує зворушливі промови про обов`язок російського офіцера, необхідно працювати спічрайтером у Путіна. За словами Юрія Сапронова, генерального продюсера компанії «Russian World Studio», що знімає цю телесагу «про людську мужність, почуття обов`язку і відповідальності», держзамовлення на створення серіалу не було, але продюсерське завдання — відчути тенденцію, тим більше що «інтерес з боку держави до цих тем є». Якщо говорити про українську тему, то тенденція відчута продюсерами і авторами сценарію дуже добре — в повній відповідності з «генеральною лінією» партії влади на «Першому Українському фронті».

Об'єктивно кажучи, в сучасній Росії російська (ширше — слов'янське) більшість дискримінується із приводу і без. І мова навіть не про те, як його оббирають свої та чужі олігархи, чиновники, організатори «квартирних пірамід» або ринкові торговці. Але у всіх зіткненнях на національному ґрунті для росіян реально існує презумпція винності: люди з Північного Кавказу, із Закавказзі, з Середньої Азії або з Поволжжя апріорі — жертви того самого «російського фашизму», придуманого в наколовластних кабінетах полттехнологамі нинішньої «держави-корпорації».

Але суспільство жадає якого-небудь реваншу. І ось йому кидають інформаційну «кістку» — кримінальну справу, збуджену проти українця з Новосибірська Тараса Зеленяка, що писав огидні русофобські репліки на якомусь Інтернет-форумі. За ч. 1 ст. 282 КК РФ («Збудження національної, расової і релігійної ворожнечі»), яка йому інкримінується, максимум — це два роки позбавлення волі. За репліки.

Або ось серіал про доблесних російських підводників. Невелика доза теленаркотика, що відводить в світ ілюзій.

Насправді, сучасна Росія знаходиться в болісних пошуках нової національної ідентичності і чинників, здатних солідаризувати націю навколо якоїсь високої ідеї. Ось тільки якщо раніше радянське «ми» — це була універсальне братерство народів, в якому багато росіян, двоє українців, один грузин, один казах і хтось з Прибалтики, то тепер нове російське «ми» — це тільки ті, хто вважають себе «росіянами». Як, наприклад, жителі Придністров'я або Південної Осетії. Ну, а українці, молдавани, грузини — це «вони»: вороги, зрадники, виродки, недолюди. Їм немає місця в новому російському «універсумі».

Зараз в Росії модно, услід за князем Горчаковим, закликати до зосередження. Проте замість зосередження найчастіше виходить занурення — приблизно як у підводного човна в серіалі «Автономка».

До речі, за сценарієм човен до цього часу лежить на глибині 157 метрів і ніяк не може спливти. Чи вже не алегорія це?

P.S.

А все-таки відчувається, що більшість сцен серіалу знімаються в московському павільйоні, а не в Севастополі. І що автори сценарію, можливо, навіть не виїжджали в «місто російської слави». Інакше вони не відмовили б собі в задоволенні постьобатися, скажімо, над новим варіантом відомої пісні Вано Мураделі. Тепер її приспів звучить так:

Величавий Севастополь,
Місто слави й кораблів:
Білокам’яна столиця
Українських моряків!..

І ще. Зазвичай кажуть: хотілося б, мовляв, щоб такий-то фільм швидше побачили глядачі і тут, і там, і ще де-небудь. У даній ситуації все навпаки: хотілося б, щоб серіал «Автономка» українські глядачі взагалі ніколи не побачили (він йде тільки по НТВ — на “НТВ-світ”, яке транслюється в Україні, слава богу, немає). Адже масова культура, що створює і експлуатує стереотипи, — зброя загострена з обох боків. У Росії такий фільм принижує образ українців. Ну, а на Україні, поза сумнівом, принижуватиме образ Росії і його російських авторів. Цікаво, кому і навіщо все це потрібно?

Перклад українською - “Аратта. Вікно в Україну”