Прийшов. Побачив. Розділив

Автор/джерело -  © Євген Кузьменко 

Якби за кожну обіцянку політиків “об’єднати Україну” нам видавали по гривні, ми б уже давно жили, як Швеція з Норвегією.

З ранку до ночі чутно одне: країна розколена по лінії Схід-Захід, “западенці” терпіти не можуть “схід”, біло-сині наступають на “помаранчевих” - і “лише наша політична сила всіма силами намагається об’єднати Україну”…

Тим часом наші політики, якщо щось і роблять, то роз’єднують свою країну. І тон тут задає Кабмін Віктора Януковича. Взяти хоча б його пропозицію Президентові – звільнити п’ятьох губернаторів .

Фігуранти “списку” - суцільно “помаранчеві”, так що політичне підґрунтя демаршу – очевидне. І що, зняття панів Асадчева, Авакова, Лаврика, Стойка і Силенкова – крок до об’єднання країни? Відтепер усі “суто помаранчеві” губернатори перед зустріччю з Кабміном одягатимуть бронежилети і щосили притулятимуться ближче до Секретаріату Президента; тоді як дружні “Регіонам” глави адміністрацій знатимуть, що ті їх в образу не дадуть. Що матимемо в результаті? Війну Червоної і Білої Трорянд. Чи для того, щоб усіх об’єднати, треба спершу всіх завоювати?

Інша прем’єрська задумка за гранню фолу – ідея створення центрального оперативного штабу в уряді і регіональних штабів для мобілізації роботи влади. Їжачку зрозуміло, що ці штаби – тіньові обладміністрації. Навіщо це потрібно самому Януковичу і його партії – зрозуміло, питання в тому, навіщо це потрібно країні? Контролювати збір урожаю? Підготовку ЖКГ до зими? Не смішно. Україну знову ділять – тепер уже по адміністративних швах, провокуючи ворожнечу між двома виконавчими вертикалями. До чого це призведе? До плутанини в питаннях субординації, війни документів і взаємного клінчу – аж до повного знерухомлення. Гарна ідея – намертво об’єднавшись, задушити один одного в обіймах.

Втім, навіщо роздвоювати вертикалі, якщо чужу можна “разрушить до основанья, а затєм” збудувати свою? Цю “прогресивну” ідею Віктор Янукович озвучив у рідній Донецькій області. Прем’єр пообіцяв усім регіонам (в особі своїх земляків), що ось-ось парламент прийме закон про місцеве самоврядування, який “дасть вам можливість формувати регіональну політику. Приймати законодавчі акти тут у регіоні, регіональні закони, ті закони, за якими житимуть регіони”.

З одного боку – ідея хороша. Про розвиток місцевого самоврядування регіони мріють “уже багато років”, і кому, як не партії з однойменною назвою, дарувати їм обіцяні свободи? Щоправда, є одне “але” - під цим соусом Кабмін, укупі з антикризовою коаліцією, завдає ще одного удару по Президентові. Бо, у разі ухвалення законопроекту, “вже з нового року в регіонах будуть інші відносини вибудовуватися. Не буде обласних державних адміністрацій, будуть обласні виконавчі комітети, будуть районні виконкоми. Ви вже обиратимете керівників. І вже відповідальність нестимуть керівники перед своїми виборцями. А вертикаль виконавчої влади ми вибудовуватимемо, і наші відносини з регіонами будуть партнерськими. Звичайно, безумовно у вас буде представлена центральна влада різними контролюючими органами в регіонах, звичайно ж, ми стежитимемо і забезпечуватимемо фіскальну політику”.

Коли країну так напористо об’єднують, опонентам доводиться захищатися. І досі робили вони це на диво бездарно. У країну і її політиків, немов жупелом, тикали Універсалом національної єдності. Цей розмитий, як мова Віктора Ющенка, документ навіть не поклопоталися хоч трошки деталізувати і забезпечити реальною юридичною силою – зате Україну з дивовижною одержимістю розділили на дві частини: ту, що “за” Універсал, і ту, що “проти”. Відмова визнати Універсал, свого роду “Отче наш” українського патріота, прирівнювався до національної зради – з суворим покаранням у вигляді тріскучої пафосної анафеми і відмови вести переговори про створення коаліції. Втім, ця спроба розколу, унаслідок низького професіоналізму виконавців, виявилася провальною.

Ось так і розколюють Україну наші політики. З почуттями, з розумінням, з розстановкою. Втім, когось вони все ж таки об’єднують. Це зарубіжні партнери, подивившись та послухавши “українських друзів”, з тугою виїжджають додому до свого Баден-Бадена. І лише в Кремлі чутно аплодисменти та вигуки. Адже це російська приказка: “Не плач, рибка, дай гачок із зябра витягти!…”