П’ять грузинських уроків для України

Автор/джерело -  © Євген Кузьменко 



Дата публiкацiї - 9.10.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=402

Російсько-грузинський конфлікт зараз саме в розпалі, але вже зараз можна говорити про те, які уроки з цього протистояння може почерпнути Україна.

Урок перший: Вашингтон - далеко, Москва – близько.

Майже містична віра українських комуністів і “регіоналів” в незламну потужність “американського імперіалізму” на перевірку виявилася мало обгрунтованою. Сполучені Штати обмежилися “неприйнятними для Росії” поправками в проект заяви голови Ради Безпеки ООН щодо Грузії. Інших різких дій американці не зробили, хоча фантазія панів з КПУ і Партії регіонів напевно підкаже їм інші варіанти “експансії Білого Дому”. Врешті-решт, лише присутність за кулісами конфлікту США додає сутичці апокаліптичний характер боротьби добра зі злом.

В цей же час Кремль розгортає масштабну антигрузинську кампанію на всіх фронтах, окрім військового. Економічна блокада проти Тбілісі, етнічні облави в Москві, рейди податковою по підприємствах грузинського бізнесу – ось далеко не повний список «комплексних заходів», прийнятих російською владою відносно “бунтівної” кавказької держави. При цьому Кремль явно надихнув відсутністю реакції європейського співтовариства. Драконівські заходи адміністрації Володимира Путіна, по суті, критикує лише європейська преса – а до цієї критики Росія вже давно звикла. З іншого боку, методика ведення холодної війни проти Грузії вже призвела до зростання ксенофобії і рейтингу Президента Путіна в народних російських масах. Як, втім, і Президента Саакашвілі – в народних грузинських.

Урок другий: і навіщо нам такий ГУАМ?

Якщо режим Михайла Саакашвілі і чекав виразної підтримки своїх дій за кордоном, то, в першу чергу, - від країн-учасниць ГУАМ. На ділі ж вийшов пшик: Молдова промовчала, Азербайджан взагалі розглядається Росією, як один з посередників в неминучих переговорах з Тбілісі. А що Україна? Щиріше, але незграбну заяву на підтримку Грузії приймає лише “Наша Україна”, МЗС тримає паузу, а Віктор Ющенко, поздоровляючи Володимира Путіна з 54-річчям, запрошує російського Президента приїхати до України в будь-який зручний для нього час…

Така ситуація схожа на побутову сценку, коли головний бурмило у дворі з відчуттям і розстановкою б’є задиристого хлопчака з першого під’їзду, а його друзі-сусіди, відвернувшись, слухають оглушливі крики. Після такого казусу дружні взаємини, як правило, не відновлюються. Так само і з ГУАМ: черговий пафосний захід з підписанням гламурних (але на ділі майже даремних) документів не згладить відчуття загальної незручності. Опереткова, спрацьована на публіку суть ГУАМ була зрозуміла й раніше, але лише російсько-грузинський конфлікт остаточно розставив всі крапки над “i”.


 

Урок третій: чи то діаспора, чи то заручники.

Те, як в столиці Росії взяли в оборот всю грузинську рухомість і нерухомість, - повинно стати для української влади корисною проекцією на майбутні (і, по суті, неминучі) конфлікти з Кремлем. За даними 2006 року, зі всієї армади незаконних емігрантів в Росії лише 23% складали росіяни. При цьому лише минулого року українців з першого місця за кількістю легальних іммігрантів потіснили китайці. Висновки зробити неважко: найближча напруженість у відносинах між Києвом і Москвою матиме наслідками, м’яко кажучи, значні незручності української діаспори у всій Росії в цілому, і Білокам’яній зокрема. Ксенофобія – немов матриця зі змінною голівкою, і на зміну гаслу “Бий хачів!” у найкоротші терміни може прийти “Бий хохолів!” І тоді слід бути готовими не тільки до чергових санкцій “Газпрому”, але й до того, що, скажімо, фірмові вантажівки з пивом “Оболонь” гальмуватиме “ГІБДД”, групі “ВВ” зірвуть концерти в Санкт-Петербурзі, а до українського легіонера московського “Спартака” Максима Калініченка нагряне податкова. Режим Володимира Путіна не соромиться виглядати жандармом в очах жителів країни, чию діаспору він “пресує”. Для цього режиму головне – щоб ці заходи подобалися корінному населенню країни. Крім того, невміння захистити своїх мігрантів від дій російської влади боляче б’є по іміджу керівництва країни, що ворогує з Кремлем на даний момент доби.

Урок четвертий: де тонко, там і рветься.

У Грузії “тонко” опинилося в Південній Осетії і Абхазії; що стосується України, то тут двох думок бути не може: Крим більше за інші регіони країни підходить на роль “волелюбного краю, населення якого просить у Росії захисту від українських націоналістів”. Те, що в Криму нині погоду робить дружна Росії “біло-синя” влада, значення не має: у геополітичних питаннях адміністрація Путіна на союзників не розмінюється. Особливо, коли мова йде про Україну – адже недаремно Віктор Ющенко в одному з останніх інтерв’ю називає Росію “великою і небайдужою до нас країною”.

З “битви за Крим” і почнеться можливий рецидив російсько-української холодної війни. І кому яка справа, що українською в регіоні розмовляють одиниці, що “помаранчева” влада навіть не намагається українізувати курортний півострів? Адже для Кремля звично приписувати зовнішньополітичним опонентам те ж поводження з нацменшостями, до якого схильний він сам. Адже є ще й “Севастополь, слава російських моряків”…

Урок п’ятий: не все золото, що “помаранчеве”.

Про Грузію завжди так – або злодії в законі і базарні шахраї, або цариця Тамара, “Витязь в тигровій шкірі” і “Міміно”. “Золотої середини” - практично не буває. Ставлення багатьох українців до Грузії епохи Саакашвілі– все ще з ухилом в позитив: це і біблейське “вино молоде вливають в нові міхи”, і залишки ностальгічної віри в “двох молодих президентів нової формації”, і навіть щось від ідилічних дифірамбів радянської інтелігенції 60-х: “Про, Тбілісі, місто ніжне, місто дружби і вина”…

Тим часом, Києву пора відмовитися від “захоплено-туристичного” підходу до відносин з Грузією. Авантюрний початок в режимі Михайла Саакашвілі настільки очевидний (як і відсутність корінних зрушень в економіці, спитайте у корінних грузинів!), що водити з ним “дружбу на його території” – все одно, що грати в шашки з Ноздрьовим: рано чи пізно потрапиш в яку-небудь дурну історію. Банковій, яка все ще визначає зовнішньополітичний курс України, слід пам’ятати: не все те золото, що помаранчеве; не все те правда, що гарно звучить. На популізмі, яким позначене правління Михайла Саакашвілі, стабільну процвітаючу Грузію навряд чи побудуєш.

Втім, “нові прагматики” в керівництві Секретаріату Президента це начебто розуміють.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.