Хресна дорога Юрія Кравченка

Автор/джерело -  © Ольга Загульська 



Дата публiкацiї - 9.11.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=461

21 липня Генпрокурор Олександр Медведько повідомив про поновлення розслідування причин смерті Юрія Кравченка, скромно обійшовши, правда, аспект передісторії прийнятого рішення.

А це - ключовий момент у прогнозуванні його результату. Замовчування підстави, на якій вирішено ще раз повернутися до вже відправленої в архів справи, налаштовує на думку, що слідство більше буде перейматися закріпленням попередніх позицій, аніж виходом на нові рубежі.

Розбурхала ж Генеральну прокуратуру вдова екс-міністра Тетяна Кравченко. Як свідок багатьох обставин загибелі чоловіка, вона не змогла змиритись з постановою про закриття відповідної кримінальної справи, яку 29.12.05 виніс старший слідчий з особливо важливих справ Л. Війтович з формулюванням "за відсутністю події злочину". 10.02.06 Печерський райсуд Києва, у відповідь на її скаргу на дії слідства, зазначену вище постанову скасував і зобов’язав відновити кримінальне провадження. Проте, замість того, аби зважити на доводи потерпілої і поступити згідно з нормами закону, ГПУ подала на рішення суду апеляцію. Однак Апеляційний суд Києва її не задовольнив і 11.05.06. підтвердив правомірність попереднього судового вердикту про незаконність закриття карної справи. Йому вже прокуратура змушена була підкоритись.

Затемнена совість

Повідомлення керівника ГПУ спровокувало низку заяв і зливу нових аргументів на заперечення самогубства. Найпомітнішими серед них, є доводи недавнього міністра охорони здоров’я, автора і співавтора монографій "Вогнестрільні поранення голови" та "Вогнестрільні поранення центральної нервової системи" Миколи Поліщука, наведені в інтерв’ю "Дзеркалу тижня" за 29.07.06. Це не відсторонені від конкретного випадку роздуми, а коментар результатів зовнішнього та внутрішнього обстеження трупа Кравченка, даних лабораторних досліджень, офіційних висновків експерта.

Ознайомившись з наданими матеріалами, визнаний фахівець каменя на камені не залишив від висновків слідства: "За характером поранень, зафіксованих в документах, можна однозначно стверджувати, що це насильницька смерть, дані пошкодження не могли бути нанесені цієї ж людиною. Можливість того, що це міг бути самостріл, повинна бути виключена". Серед факторів, які налаштовують на такі безкомпромісні твердження, і, до речі, в більшій частині повторюють сказане іншими спеціалістами ще навесні 2005 р., він назвав наступні: смертельно небезпечна крововтрата внаслідок здійсненого впритул до тіла першого поранення; його напрям (знизу вгору і з середини назовні) нехарактерний для ушкоджень, нанесених людиною самій собі; множинні переломи нижньої щелепи, травматична ампутація семи зубів, перелам верхньої щелепи та хрящів носа, пошкодження язика (які слідство чомусь віднесло до поранень середнього ступеня важкості). При цьому, незалежно від вольових якостей, не можливо не втратити свідомості, а відтак не випустити з рук пістолета, а тим більше проводити наступні цілеспрямовані дії.

Поліщук також звернув увагу на відсутність штанг-відбитку на скроні, який неминуче супроводжує контактний удар. З відстані, щонайменше вдруге, Кравченко цілитись не міг би фізично, оскільки навіть якщо й був живий, то перебував у стані розслаблення, і щоб втримати зброю в необхідному положенні і місці, змушений був до чогось сперти руку. До того ж для такої складної процедури, як повторний постріл, важко пораненій людині, кілька секунд, які були між двома спробами, замало. На мізерний проміжок часу між пострілами вказує відсутність крові в легенях, бронхах, шлунку. Живий, а тим більше на грані смерті, генерал обов’язково зробив би хоча б кілька вдихів, а кров разом зі слизом та уламками кісток і зубів неминуче потрапили б у нутрощі. Разом з тим, значна крововтрата внутрішніх органів, дає підстави припускати, що потерпілого перед смертю били, очевидно, аби здолати його опір.

Попри чіткі індикатори вірогідної перерви між пострілами, в офіційному висновку названо досить широкий діапазон - від кількох секунд до десятків хвилин. Як кажуть, і вашим і нашим. Вашим - секунди, і разом з тим, формування довіри до професійності та неупередженості експерта, нашим - десятки хвилин, що дає змогу наполягати на повторному самострілові, який, з огляду на травми після першої спроби, вже вимагав чималих зусиль і часу. Окрім того, зі зростом у 190 см та великою вагою сильно понівечений Кравченко на стільці без поруч не втримався б. Його посмертна поза тим не менше зафіксована. А це означає, що в момент пострілу тіло притримували. Не можна виключати, що через стан больового шоку від майстерно нанесених у найбільш вразливі місця, ударів.

Проте, всі дотичні до розслідування особи, всіх цих недоречностей самогубства примудрилися не помітити. Важко повірити, що через непрофесіоналізм. Якось не вкладається в голову, що в загалом високоосвіченій державі, і в Генпрокуратурі, і на Генпрокуратуру працюють спеціалісти, дилетантизм яких не просто вилазить через усі можливі отвори в організмі, а б’є звідти високими струменями. Нема віри, що за явних ознак насильницької смерті висновок "виявлені наскрізні вогнестрільні поранення Кравченко Ю. Ф. завдав власною рукою" - всього лиш наслідок банальної фахової безграмотності. Перелік того, що слідство не зробило, якраз свідчить про протилежне. Не поставивши експерту низки значущих для розуміння перебігу трагічної події питань, усі гострі підводні камені воно обійшло мудро і з неабиякою майстерністю. Наприклад, чи втрачав Кравченко свідомість після першого пострілу, чи міг він тоді утримати пістолет, чи був здатний на точні цілеспрямовані дії і через який проміжок часу, чи був у нього больовий шок. Достовірна відповідь на них однозначно посіяла б сумнів у тому, що екс-міністр наклав на себе руки.

Скільки б не називав судмедексперт доводи Поліщука маячнею і не божився підтвердити написане ще раз, свідома фальсифікація результатів досліджень здається очевидною. Питання лише в тому, наскільки зафіксоване в документах невігластво, добровільне. Сам експерт будь-який тиск на себе заперечив. Але який його особистий зиск у тому, щоб приховувати вбивство генерала? Отож, діяв або на прохання, або під примусом? У будь-якому разі, пропозицію міг одержати від особи, відмова якій, по-перше, без проблем не обійшлася б, а по-друге, її високе становище гарантувало б повну безпеку фальшувальникам. Солідну матеріальну винагороду теж не будемо виключати, як вірогідну. Однак, з огляду на постать померлого, можна припустити, що вона якщо й була, то як другорядний стимул.

Зараз в експерта іншого виходу, ніж заперечувати безпомилковість висновків, погодьтесь, немає. Навіть попри те, що щиросердне зізнання (у випадку, коли дійсно є у чому зізнаватись), а особливо ідентифікація замовника суттєво б пом’якшила його участь. Коли провина є, то він прекрасно розуміє можливості осіб, з якими зв’язався, а відтак високу вірогідність до миті публічної покути (відкритого судового засідання) не дожити, чи то на волі, чи то в СІЗО. Приклад Костенка, Протасова і Поповича більш ніж показовий. Адже достовірність інкримінованого їм - не більша, ніж написаного експертом за результатами досліджень. Тим не менше практично все суспільство, своїм мовчанням, демонструє згоду з нісенітницями. Чимало й тих, хто їх захищає та відстоює. Якщо ж говорити про даний випадок, кому світить перспектива грати роль цапа-відбувайла, досить прозоро натякнула згадана вище публікація в "ДТ". Мовляв, єдиний, хто не встояв під пресом вмовлянь зацікавлених у приховуванні вбивства екс-міністра, - експерт. Всі інші спрацювали автоматично, рефлекторно, тобто, не відаючи, що творять.

Разом з тим експерт - лише одна ланка в ланцюгу можливих й численних учасників фальсифікації "справи Кравченка". Розбалансованість фактів, і зроблених на їхній основі, висновків, місця для інших оцінок не залишає. Окрім того, неохайність слідства відображена в двох судових рішеннях, які зафіксували неповноту розслідування, суперечливість доказів, для усунення яких, не вжили жодних заходів, та ігнорування тих з них, які не вкладаються в офіційну версію. Чи то сам, чи то за настановою, але судмедексперт пішов слідом, який протоптали до нього інші - ті, хто досліджував місце події і провадив подальше розслідування. Адже не поставлені експертизі важливі наведені вище питання - на їхній совісті.

У коло звичайних “недопрацювань” не вписуються й кричущі факти, згадані у витягах з матеріалів суду, що розглядав позов Тетяни Кравченко. Вони були оприлюднені на сайті "ОРД" 24.07.06, 2.08.06 та 8.08.06. Яким професійно неспроможним треба бути, щоб, виявивши відбитки рук і експертно встановивши, що вони не належать господареві гаража, не вжити жодних заходів, щоб вийти на особу, яка їх залишила, і прозондувати її на предмет причетності до трагедії?! Яким особливим інтелектом треба володіти, щоб здогадатись визначити групу крові для слідів рук, непридатних для розпізнавання, чи ретельно дослідити та ідентифікувати фарбовану волосину завдовжки 35 см(!), яку знайшли в лівій руці загиблого? Остання вказує на можливу боротьбу та самооборону перед смертю, а заодно підводить до необхідності проведення ще одних досліджень, зокрема, одягу та взуття потерпілого на наявність накладень мінічасток стороннього одягу. Більші, за розміром, залишки, теж могли зберегтись.

Не придали жодного значення й факту відсутності мікрочастинок пороху та слідів опалення волосся навколо вхідних отворів ран. А це - індикатор відстані, з якої стріляли, а значить фізичної можливості витримати її самим потерпілим. Належної оцінки не отримали зафіксовані судмедекспертом тілесні ушкодження. За даними поінформованих джерел, - зламані пальці та синці на тілі. Їхній вигляд, особливості, спосіб утворення, ступінь небезпечності - не були кваліфіковані з моменту огляду загиблого. Вони ж, - важлива діагностична ознака рівня добровільності відходу з життя. Багато про механізм заподіяння тілесних ушкоджень Кравченкові може розповісти аналіз напряму, часу та способу формування значної кількості плям, бризок та помарок крові на місці події, однак, і цей аспект проігнорували. Не здивували й два патрони від пістолета, з якого був убитий Кравченко, під стільцем, на якому він сидів. Їхнє місцеположення говорить, що вони були вилучені з обойми ще до смерті.

Натомість, аж у двох примірниках є протокол первинного огляду місця події. Перший - рукописний, підписаний понятими, і начебто, складений відразу. Другий машинописний, завізований тими ж особами через кілька днів.

Чимало запитань викликають і результати досліджень так званої передсмертної записки. Щодо неї провели лише почеркознавчу експертизу, яка, до того ж, не дійшла однозначного висновку про умови, в яких її писали. Вказівка на особливий стан здоров’я, проблеми не вирішує, оскільки ні його, ні похідних наслідків не конкретизує. Такими ж важливими характеристиками, як сліди пальців рук, мікрочастини вмісту одягу, природа плям на папері, - не зацікавились зовсім. До подальших пошуків навіть не спонукав той факт, що фарбник стержня ручки, яку вилучили на місці трагедії, не співпав з кольором чорнил на папері. Наявність у написаному нестандартних сполучень, заокруглень, штрихів, нерівномірності інтервалів між літерами, окрім того, вагома ознака астигматизму - патології рефракції ока, за якої людина бачить предмети спотвореними. Юрій Федорович від такого захворювання не потерпав. Низка свідків, до того ж, звернула увагу на виправлення в доволі короткому та змістовно простому тексті, що не відповідає рівню грамотності генерала. Відтак, є потреба в експертно-стилістичному аналізі, який би зняв невизначеність, стосовно відповідності стиля тексту звичайній письмовій культурі Кравченка.

Далі. Якщо безальтернативно притримуватись версії самогубства, то записка однозначно говорить про доведення до нього, більше того, окреслює коло винуватих - інтриганів із числа: екс-керівника держави та його оточення. Натомість слідчі “закрили” на цю фундаментальну обставину очі і запевняють, що осіб, котрі могли спонукати до зведення порахунків з життям, не було. Хоча зобов’язані, вказаних покійним персон, допитати. Тим більше, що смерть екс-міністра наступила після публічного виклику до Генпрокуратури з метою з’ясування подробиць загибелі Георгія Гонгадзе. Як не крути, а слідство безповоротно втратило важливі покази. Висновок, завдяки кому, напрошується сам по собі - завдяки тим, хто явно чи неявно підштовхував до “самострілу”. Значить, вони ж найпевніші замовники ліквідації журналіста, інакше чому б позбуватись Кравченка напередодні дачі ним свідчень, які здатні пролити світло на події липня-вересня 2000 р.? Чому учасники розслідування не вхопились за цю ниточку, чому вердиктом про ніким не спровокований подвійний постріл у голову назавжди прибрали її з поля зору? Втім, відповідь на поверхні - зазначені в передсмертному посланні особи, до загибелі Юрія Кравченка, стосунку не мають, інкримінувати їм злочин безперспективно. Натомість, якщо слідство визнає факт доведення до самогубства, змушене буде хоча б імітувати пошуки підбурювачів. Відкинувши цю версію, воно прикриває як причетних до вбивства колишнього керівника МВС, так і причетних до вбивства Гонгадзе. Закономірно постає запитання, з яких причин?

Немає ясності й зі станом психіки генерала напередодні нещастя. Одні знайомі, на допитах, говорили про веселість й жартівливість, інші, -навпаки, про похмурість, подавленість, передчуття близького й неминучого кінця. А генералів міліції С. Гусарова, М. Джигу і О. Петраша - близьких співробітників покійного, здатних, до того ж, дати фахову оцінку трагічній події, навіть й не допитали. Як і Германа Беньямінова - тренера і одночасно партнера по грі в теніс, у т. ч. 3 березня. Лише один раз відповідав на запитання слідчих, і то загальні, далекі від обставин смерті, особливо наближений до Юрія Федоровича, Станіслав Сорока, який, окрім того, першим з нерідних, прибув на місце загибелі.

Не підйомною, для слідства, також виявилась ідентифікація Івана Марковича, з яким екс-міністр спілкувався в ніч на 4 березня, очевидно, після безрезультатних спроб зв’язатись з Володимиром Литвиним. Це - міліцейський генерал Куцик, на той момент, керівник справами апарату ВР, наближена до Володимира Михайловича особа, за рік - №22 у його виборчому списку. Попри те, що його свідчення - скарбниця відомостей про самопочуття Кравченка напередодні трагедії. Одночасно, можна зняти невизначеність стосовно вірогідного змісту розмови екс-міністра зі спікером. Досі це - загадка. Є багато різних трактувань щодо нього. Якщо виходити з того, що Литвину, перед смертю, телефонував Георгій Кирпа, не виключено, що Юрій Федорович пробував з’ясувати, що стало причиною його дзвінка, чи містив він ознаки тривоги. Тоді, можна припускати, що міліцейський генерал зауважив провісники майбутнього насильства, наприклад, виявив зникнення пістолета, який, вже вранці, знайшли поряд із ним.

До тих, хто помітив сум’яття в поведінці Кравченка, належала Ірина Радзієвська. 5 жовтня цього року її, зі смертельною травмою, доставили в лікарню. Медики діагностували закриту черепно-мозкову травму. І тільки при посмертному розтині, в голові потерпілої виявили кулю. Експерти-криміналісти встановили, що постріл зроблено з газового пістолета, переробленого під дрібнокаліберні патрони.

Чоловік покійної повідомив журналістам "НТН", що не пов’язує її смерть зі статусом свідка по "справі Кравченка", оскільки вона знала небагато, з екс-міністром, здебільшого, спілкувався він сам, в тому числі, незадовго до трагедії. Мовляв, це - випадковий збіг обставин, відповідь на зауваження, яке могла зробити дружина випадковому молодику, що трапився їй на очі неподалік від дому. Мабуть, можна було б саме так історію сприймати, якби не кілька обставин. По-перше, того вечора не горіли ліхтарі, що освітлюють площадку перед будинком. По-друге, свідки звернули увагу на іномарку з заведеним двигуном. За іншими даними, молоду, невідому жінку, яка, прискоривши ходу, повернула в інший бік. По-третє, вбивство сталося з глухого боку будинку, де небіжчиця ніколи не ходила, отже, її туди заманили. По-четверте, переобладнати відповідним чином зброю під силу тільки фахівцям. По-п’яте, про подію стало відомо тільки після 20 жовтня. Попри особливий статус потерпілої - міліція її замовчувала. Тобто, підстав, аби говорити про невипадкове вбивство, є досить.

Прибрати ж Радзієвську могли з таких причин. В умовах поновленого розслідування кримінальної справи за фактом смерті колишнього керівника МВС, вона могла дати незручні, для слідства, свідчення, або спростувати попередні, або розповісти про тиск під час минулого допиту. Хоча більше скидається на залякування всіх інших свідків, демонстрації їхньої долі в разі, якщо вони погодяться повторно дати покази, а тим більше правдиві, такі, що заперечують самогубство. Мова може йти про сигнал якійсь конкретній особі. В цьому випадку "злив" інформації можна вважати спеціальним, особливо з огляду на її оприлюднення на сайті "ОРД", який часто використовують для таких цілей.

До речі, саме на день найінтенсивнішого розголосу загадкового вбивства знайомої Юрія Кравченка, припала відмова від попередніх свідчень судмедексперта Таращанського моргу. В запевнення Ігоря Воротинцева в тому, що в обласній прокуратурі він давав неправдиві покази через ненав’язливе прохання і навіть залякування, можна було б беззастережно вірити, якби, і в цьому разі не відступили від уже канонізованої традиції розслідування "справи Гонгадзе" - звинувачувати в усьому мертвих або безвісти зниклих. Медик сказав, що відповідну бесіду з ним мав колишній прокурор Броварського району, тепер покійний Андрій Бурбан. Говорив, звісно, не від свого імені, а від імені високих (вищих від обласних) прокурорських начальників.

Гостра необхідність у додаткових свідченнях на користь належності трупа, знайденого під Таращею, Георгієві Гонгадзе, мабуть, викликана відомостями, які 17.10.06 в суді озвучив один з журналістів, що брав участь у його ідентифікації 15.11.00., Лаврентій Малазонія: "По тому, що я побачив у Таращі, у мене були великі сумніви, що це тіло може належати Гії. ...І до цього часу так само відношусь скептично". Адже штучність окремих нових показів Воротинцева очевидна. Наприклад, посередництво між ним і, треба розуміти, Генпрокуратурою прокурора Броварського району, тоді, як небіжчика знайшли на території Таращанського району. Відразу закрадається думка, що на Бурбана жереп випав саме тому, що він уже не зможе слів судмедексперта ані підтвердити, ані спростувати. І сам характер погроз більше схожий на театральний, аніж реальний: "Ти лізеш не в свою справу. Це не Гонгадзе. Ми будемо з тобою розбиратися".

Наступний месидж, який Воротинцев послав аби підтвердити, що натрапили не на кого іншого, а на Георгія, невпевненість у належності тканин, які журналісти забрали для аналізів, їхньому колезі. Попри те, що інших трупів тоді в морзі не було. Окрім того, в звіті детективів всесвітньо відомого американського агентства "Кролл", що розслідували трагедію в 2001 р., зафіксовано: "ВОРОТИНЦЕВ підтвердив, що це - частина тіла ГОНГАДЗЕ. МАЛАЗОНІЯ сказав, що ВОРОТИНЦЕВ пояснив йому, що частину тканин було відділено, коли він вдень вилущував з руки металевий осколок. На противагу всьому, наше джерело сказало, що той зразок, який врешті-решт ВОРОТИНЦЕВ дав групі ПРИТУЛИ, залишився після 8 листопада 2000 року, коли ВОРОТИНЦЕВ надавав частини тіла Головному судмедексперту ШУПИКУ" ("УП", 25.09.01). Потреба у підправленні первинної інформації теж зрозуміла. Адже, німецька експертиза ДНК цих трупних зразків заперечила їхню сумісність з ДНК крові Георгія, що залишилась на його медичній картці. А це, до речі, єдине дослідження генного матеріалу самого журналіста, в усіх інших випадках біоматеріал "таращанського тіла" порівнювали з біоматеріалом Лесі Гонгадзе.

Більш, як двотижневе відтермінування в оприлюдненні події загибелі Радзієвської може пояснюватися необхідністю гарантовано замести сліди злочину. В неправильному напрямі і розслідування і громадську думку можна спрямувати, задіявши, наприклад, характер стосунків покійниці з Володимиром Засухіним, який досі не розлучений з дружиною. Адже, щодо вбивці відомостей жодних, хоча, за "бомжово-побутової" версії, на нього вже б натрапили.

Щось подібне спостерігаємо й у справі Політковської. Спочатку слідство вхопилось за чеченський слід, зокрема, оточення Кадирова, тепер розробляє причетність офіцерів УВС Нижньовартовська, котрих журналістка звинуватила у військових злочинах в Чечні. Насправді ж, за народною мудрістю, найгучніше кричить "тримай злодія!" сам злодій. А він ідентифікував себе з самого початку. Варто згадати, що після загибелі Георгія Гонгадзе, слідство теж одержувало багато хибних підказок, а найбільше осуду звучало саме з-за океану. Якщо наділені владою віднесуться до вбивства Радзієвської як до пересічної події, не знімуть тривоги, не виявлять готовності захистити співгромадян від насильства, смертей буде більше. Це тільки тепер здається, що безкарних. Рано чи пізно українці виставлять за них рахунок.

А в 2005-му, окрім названих вище фактів, слідчі залишили поза увагою велику кількість нанесеного на підлогу приміщення, де загинув Кравченко, снігу, що явно перевищувала можливості разового заходу однієї людини, та чітко виражені чужі сліди. Про ці однозначні ознаки присутності сторонніх зі слів дружини колеги, "Фактам" від 4.08.06, розповів Микола Джига. Можна не сумніватися, що органам дізнання про них також повідомили.

За показами окремих свідків, вранці 4 березня біля будинку Юрія Федоровича деякий час не було охорони. Чому так сталося, слідчі органи, звісно, не з’ясували. Як і не дали відповіді на запитання стосовно того, коли, ким і у зв’язку з чим було організоване зовнішнє спостереження СБУ, які його результати. Хоча всі ці дані обов’язково фіксуються в рапортах та інших документах: фото, кіно, відео, аудіо. Зазначені матеріали - не лише допомога в розумінні обставин смерті, а й її чинників, в т. ч., якщо вона була самогубством. Станіслава Сороку, який прибув на дачу Кравченка о 8.20, тобто десь за півгодини після трагедії, про "наружку", тим не менше, ніхто не запитував, попри те, що про її опіку над генералом, говорили вже кілька днів.

Службу безпеки слідство обійшло десятою дорогою не випадково. По-перше, тоді б з’явились дані щодо поведінки її співробітників в час загибелі екс-міністра. Правди за умов, коли розслідування є лише імітацією роботи, від них, звичайно, ніхто б не вимагав. Але й неправда була б не менш інформативна. По-друге, попри запевнення Президента Ющенка, зовнішнє спостереження за Кравченком було незаконне. За словами перших осіб Генпрокуратури, в кримінальній справі за фактом вбивства Гонгадзе екс-міністр фігурував як свідок. А санкціонувати стеження можна лише щодо осіб, котрі підозрюються в підготовці або вже скоїли злочин, переховуються від органів розслідування чи суду, ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклі й то, за умови заведення оперативно-розшукової справи. Отож, рішення суду, якщо воно дійсно було, неправомірне. Хто зі слідчих автор подання, і хто автор вердикту, ми не знаємо. Як нема відомостей, чи стурбував цей аспект справи тих, кому належить стежити за дотриманням законності. Судячи з усього, воліють у той бік не заглядати.

 

Заохочення до злочинів

Одержаної, відразу після смерті Кравченка і завершення зовнішнього обстеження, інформації, керівництво Генпрокуратури, із дивакуватою впертістю, не помічало. Неодноразові нагадування про неї - теж ігнорувало. Невже не здатне осягнути важливість встановленого підлеглими? Та ні! Краще за них розуміє значущість виявлених подробиць і нюансів. На превеликий жаль влади, на користь насильницького вбивства. Однак, навіть на натяки на нього, не те, що на констатацію, мабуть, дійсно, існує команда "Стоп!" Для всіх, включно з обома очільниками ГПУ: Святославом Піскуном і Олександром Медведьком. Щоб здогадатись, кому в нас заглядають в очі і не сміють перечити Генпрокурори, досить спроби з одного разу. Отож, маємо наскрізну, трансформовану з правоохоронної в правопорушуючу вертикаль влади, одна частина якої, службовий підлог замовляє і покриває, а інша покірно виконує.

Лукавить Юрій Луценко, переконуючи, що вся справа лише в неконкретно поставлених питаннях, досить їх уточнити, отримати ґрунтовніші відповіді і автоматично спрацює клавіша "ОК". На яких актуальних аспектах події зосередиться поновлене слідство, красномовно говорять заново сформульовані завдання - "встановити причинно-наслідковий зв’язок між загибеллю Кравченка і виттям собаки, що звучало напередодні ввечері". Можна не сумніватися, його будуть вивчати довго і всебічно. І ще на етапі досудового розслідування оприлюднять здобутки, разом з протоколом допиту улюбленця Юрія Федоровича - білого лабрадора.

Окремі фундаментальні висновки слідство одержало вже, зокрема, за результатами повторної медико-криміналістичної експертизи стосовно механізму виникнення слідів крові на трупі і місці, де його знайшли. Виявляється, вони з’явились відразу внаслідок пострілу з пістолета. Невже при наскрізному пораненні їх могло не бути? Щодо причин появи крапель крові, Генпрокурор не був таким самовпевненим. Сказав, що вони можуть бути наслідком самогубства. Вірогідність ж події, як відомо, ще не означає, що саме вона мала місце. І власноручне пошкодження організму і насильство кров’ю супроводжується однаковою мірою.

Без новацій теж, правда, не обійшлось. Додаткова експертиза проб крові потерпілого дала змогу виявити в ній фенобарбітал 4-12-годинної давнини. Медведько відразу звернув увагу, що хімічна речовина є одним зі складників фармакологічних препаратів, які приймають при порушеннях серцево-судинної системи, зокрема, корвалолу - заспокійливого і судинорозширювального засобу. В результаті розслідування було встановлено, що Кравченко його вживав. З огляду на стреси, які екс-міністрові доводилось переживати упродовж багатьох років, а особливо в останні місяці життя, в цьому нема нічого дивного. Хоча до самого аналізу є запитання. Звідки взяли кров для нього? Забальзамований труп її не містить. Значить, це старі зразки. Чому фенобарбіталу не встановили відразу? Чому інтерес до нього виявили більш як через рік? І чи міг він так довго зберігатись, якщо період його півіснування в плазмі крові 2-4 доби?

Схоже на те, що слідство нам підказує ще один доказ власноруч вкороченого життя - завчасне приведення організму до стану спокою. Мабуть, аби не трусилися руки. Раз все таки здригнулися, - не зайве було б дослідити ще й дозу. Чи дійсно вона така мала, що не подіяла? Окрім того, фенобарбітал підсилює депресію та суїцидні настрої. Генпрокуратура, відповідно, сигналізує, що Кравченко допомагав собі налаштуватись і не відступити від фатального рішення. Однак, таку можливість спростовує його помічник Станіслав Сорока в інтерв’ю "Трибуні" від 24.03.05. Нічого подібного ввечері, перед трагедією, за своїм шефом він не зауважив. Навпаки, розмови точилися про майбутнє, а саме про святкування дня народження 5 березня, обговорювали список гостей. Залишив Юрій Федорович колег зі словами: "Ну все, поки, до завтра. О пів на десяту".

Отож логічніше було б тестувати кров на присутність у ній знеболюючих засобів. За твердих намірів самогубства, які самі по собі є заспокійливими, більше дбають про те, щоб не було боляче, особливо, коли спіткає невдача і доведеться стрілятися ще раз. Утім, про рівень збудження перед смертю насправді говорить кількість адреналіну. Разом з тривалістю викиду - гормон надійний діагностик емоційного стану. При умиротворенні, за якого відбувається зведення порахунків з життям, кількість одна, за раптового усвідомлення насильницької смерті - цілком інша. Адже, стресовій ситуації, відчутті небезпеки, страху його секреція різко підвищується. Одночасно значно зростає вміст глюкози в крові. Скаже чи ні нам слідство щось з цього приводу?

Разом з тим фенобарбітал міг потрапити в організм Кравченка самостійно, без корвалолу. Адже, про інші складники останнього, зокрема, етиловий ефір, їдкий натр, перцеву м’яту, етиловий спирт Генпрокурор не сказав нічого. Як протисудомний і снодійний препарат, фенобарбітал знімає психічні і поведінкові розлади, наприклад, тривогу, збудження, напругу, страх, безсоння. Але й має седативний ефект, наростаючий зі збільшенням дози, зокрема, викликає пригнічення центральної нервової системи, почуття втоми, порушення координації руху, концентрації уваги, процесу мислення. Завдяки цій деструктивній здатності він належить до психотропних, а тому контрольованих речовин.

Генерал, задумавши самогубство, добровільно, звісно, цих ліків би не приймав. Тим більше, з алкоголем, який тільки стимулює згадані вище гальмівні впливи на психомоторику. Однак, послаблені рефлекси на користь тих, хто задумав насильство. Адже, з огрядним, здоровим, у добрій спортивній формі, чоловіком, який, до того ж, володіє прийомами рукопашного бою, в тому числі й тими, що дають змогу вибити з чужих рук зброю, справитися не просто. Оскільки імітація самовбивства не допускає зв’язування тіла чи інших візуальних засобів вгамування, вона штовхає на присмирення психіки. Фенобарбіталом для цих цілей - цілком могли послугуватись, у розчинній формі, в суміші з алкоголем, сліди якого теж виявили. Правда, так і не встановили, коли, де і з ким Кравченко його споживав.

Небажання слідства зачіпати цю сторону справи, тільки підсилює підозри про можливість використання спиртного для введення потрібного препарату. Потрапив він в організм не пізніше як за 12 годин до смерті. Саме стільки може тривати його заспокійливо-снодійна дія, хоча здебільшого вкладається в 6-8 годин. З більшою точністю, момент можна вирахувати, якщо взяти до уваги час, коли екс-міністр закінчив гру в теніс (за словами Сороки, з корту розійшлися близько 21 год.), і час, коли засіб набирає активної форми - 0,5-1 година. Всмоктується він весь, але повільно. Пік концентрації в крові спостерігається через 1-2 години після прийому. Кінцева віха потенційно дієвого часового проміжку зафіксована й в експертному висновку. Початкова - 4 години теж зрозуміла. Меншою вона не могла бути з огляду на час, коли Юрій Федорович пішов спати. З усього видно, що спожив фенобарбітал він вдома. Залишається достеменно з’ясувати, в якій формі і кількості.

За словами Генпрокурора, в його відомстві шкодують, що суд зобов’язав поновити розслідування по "справі Кравченка". Відповідно, докладають усіх зусиль, аби воно зазнало фіаско. Якщо пустити лисицю в курятник, іншого результату, ніж з’їдені кури, бути не може. Хто ж сам собі буде рити могилу, в сенсі видаватиме на-гора, здавалось, уже навіки поховане неповне розслідування, суперечливі факти, бездіяльність в їхньому усуненні тощо? Навпаки, бетонуватиме місце, де її хочуть закласти. Чи може Віктор Шокін, під егідою якого очевидне насильство на всіх стадіях розслідування включно із закриттям справи, видавали за самогубство, робити щось для того, щоб дати гіркій правді дорогу? "Я вам офіційно повідомляю, що ніяких підстав (вважати смерть Кравченка вбивством. - Авт.) нема", - передав його слова газеті "Дєло" від 24.07.06 колишній шеф Святослав Піскун. А саме заступник керівника ГПУ виїздив на місце події. "Побачив труп, кров...", - поділився Шокін з журналістами "УП" результатами візиту. Як бачимо, дуже розлогими і достатніми для наступних фундаментальних та детальних висновків: "моя особиста думка, що це - самогубство", "спочатку він (Кравченко. - Авт.) вистрелив собі у підборіддя, куля вийшла біля носа, а другий постріл - у праву скроню".

Відтак спокій Олександра Турчинова стосовно поновленого розслідування небезпідставний. Негативного результату за умов, коли переглянути, м’яко кажучи, службове недбальство, доручили тим, хто його припустився, для нього не буде. Його завершення він дійсно може з нетерпінням очікувати. Хто ж спустить у прірву альпініста з міцної зв’язки? Хто захоче разом з ним опинитись на її, вкритому гострим камінням, днищі? В тому ж, що Олександр Валентинович, як істинний українець, не тільки потягне за собою партнерів, а й позбиває всіх, хто трапиться на його дорозі, сумніватись не доводиться. Тим більше, що належить до команди трюкачів, здатних всупереч силі земного тяжіння затриматись в польоті, перечекати падіння інших, і м’яко приземлитись на їхні понівечені тіла.

Від самих незаконних діянь Турчинов, треба думати, завчасно відсторонився. Хіба такий великий гріх прибути на місце трагедії першим, не побачити своїм непрофесійним оком ознак вбивства, з підказки інших базікати про самогубство? Слідству, перш ніж добратися до нього, треба розібрати завали, насипані слідчими, експертами і високими чинами Генпрокуратури. І якщо перші дві категорії ще можна покарати, то керівництво ГПУ харакірі робити не буде, точно.

А ще є авторитет інструктора, великий-превеликий, більший, ніж генпрокурорський і навіть президентський. Хто сміє ослухатись? Хто сміє зачепити камінь, що може спровокувати каменепад? Навпаки, щонайменшу небезпеку здалеку обійдуть, а треба буде, підозрілий кусок породи грудьми накриють.

Єдина можливість наблизитись до істини - незалежне розслідування, передусім групи парламентарів, яка направила на ім’я Генерального прокурора Олександра Медведька запит з вимогою поновити слідство за фактом смерті Юрія Кравченка. Максимально мобілізувавши можливості, які надає депутатський мандат, треба провести широкомасштабну контратаку на вже озвучені аргументи на користь самогубства. В різних ракурсах кожен з них розглянути під мікроскопом і виявити всі слабкі ланки. За умов перекритого доступу до матеріалів слідства і взагалі малої свободи дій навіть для членів парламентських слідчих комісій, один з ефективних способів одержання інформації - допит з пристрастям у Верховній Раді. Мудро сформульовані питання і гнучка реакція на відповіді здатні надати нового імпульсу польотові думки і таки вивести її на ціль.

Тоді й побачимо, в що обернеться самовпевненість Олександра Турчинова. Вийде чи ні, він на трибуну і відповідатиме чи ні, на незручні запитання колег по парламенту. Чи продублює квітневий варіант поведінки і замість спілкування з нардепами перебуватиме в лікарні, а Юлія Володимирівна в цей час труситиме повітря конференц-залів вересками про замах на його життя.

Можна прогнозувати, що вимога оприлюднити матеріали розслідування (а в інший спосіб озвучити їх ще важче, оскільки самогубство непідсудне), здійме багато лементу щодо можливого розголошення таємниці слідства. Можна навіть припускати, що Генпрокуратура поновила розслідування й оголосила про це публічно не тому, що в неї прокинулася давно приспана законослухняність, а щоб закрити від зацікавлених уже одержані результати. Чим інакше можна пояснити, що до виконання рішення Апеляційного суду вона приступила більш, як через два місяці, після його винесення і саме тоді, коли почали точитися розмови про необхідність перегляду одержаних висновків. Повторне ж розслідування знову підводить усі зібрані матеріали під гриф "таємниця слідства".

З іншого боку, слухання у ВР з приводу резонансних справ уже увійшли в практику ВР, зокрема, по "справі Гонгадзе". По "справі Кравченка" Президент теж обіцяв не меншу відкритість. І сама таємниця слідства в даному випадку - поняття досить відносне. Тримати її під замком виправдано, якщо, умовно кажучи, мухи і котлети окремо, іншими словами слідчі самі по собі, а підозрювані та винуватці самі по собі. Тоді дійсно будь-яке розголошення наявної в органів дізнання інформації може привести в рух осіб, що переступили людські і юридичні закони, й перешкодити процесу загалом. Якщо ж ті, хто розслідує, і ті, правомірність чиїх дій вивчають, дві іпостасі одних і тих же персон, нічого нового для себе вони все одно не скажуть. Безпосередні ж учасники вбивства Кравченка або намотують круги дорогами пекла, або давно поза межами України. Можна не мати сумнівів, що за другого варіанту мають тили не гірші, ніж Микола Мельниченко. Сам по собі розгляд питання у ВР їх ані не налякає, ані не зірве з місця. Ту ж участь розділили й ті, хто ставив завдання на вбивство. Зміна влади, а тим більше, інтерес до "справи Кравченка" з боку нардепів вже давно простимулювали їхнє зникнення з українського горизонту. Єдине, що ще можна здобути, - їхні імена.

Прізвища тих, хто, можливо, прикривав відхід (судмедексперти, оперативники, слідчі, керівництво ГПУ), здебільшого відомі. Після запиту нардепів іншої роботи від Генпрокуратури, ніж концентрації зусиль на пошуку формули їхнього виведення з-під обстрілу, сподіватись було годі. Як і іншої оцінки їхній роботі, ніж найлегша форма службового недбальства. Так здавалося відразу після звернення народних обранців.

Проте те, що сталося, перевершило всі найгірші сподівання. Виявляється, додаткова судмедекспертиза з тілесних ушкоджень на трупі Кравченка "нічого нового не дала". Втім, ще треба зрозуміти, в чому полягав її зміст. Екс-міністр, як відомо, не в мавзолеї. Як могли ще раз оглядати його тіло? Записи півторарічної давнини, як свідчення власноруч заподіяної смерті, в пух і в прах розніс Микола Поліщук. Спростувань доводів фахівця від Генпрокурора ми не почули.

Ті ж експертизи, які могли б хоча б трошки закрити прогалину в результатах дослідження, тільки в роботі, зокрема слідів пальців рук і посмертна психолого-психіатрична. З огляду на те, що по першій працюють з рідними потерпілого, в тому, що всі виявлені в гаражі відбитки припишуть їм, можна не сумніватися. А повністю відтворити їхній візерунок вже не можливо. Сумнівні "пальчики" давним давно стерті, як у приміщенні, де сталося нещастя, так і в матеріалах справи. В принципі це не пізно зробити й зараз. Хто проконтролює, і хто перешкодить? Щодо тих питань, які сформулював і Луценко, і Поліщук, Медведько передбачливо промовчав. А хотілось би почути, чому Кравченко не втратив свідомість після першого пострілу, чому не зазнав больового шоку, чому міг далі втримувати в руці досить важку зброю, чому зберігав здатність до цілеспрямованих дій, і скільки йому треба було часу, щоб вдруге потрапити точно в скроню. І не тільки констатацію, а й ґрунтовне пояснення. Проте скидається на те, що цього говорити нам ніхто не збирається.

Разом з тим, змушені визнати, що ракетоносій запиту депутатів може розлетітися на друзки не лише під впливом зовнішніх чинників, загрози містяться і в самій його конструкції. Найбільша з них - Святослав Піскун. Саме за його генпрокурорства відбулось вбивство, замітались його сліди й припинялось розслідування. Він і серед тих, хто розпушував під нього ґрунт. Якби не інтерпретував тепер Святослав Михайлович публічний виклик Кравченка на допит, сказані тоді слова були чималим живленням для брехливої версії самогубства. Навіть якщо припускати, що вони ненароком вирвалися з його уст. Але є підстави думати, що тодішній Генпрокурор добровільно і завзято грав написану для нього роль. Без його виходу на сцену і кинутої в зал репліки самогубство не мало б мотиву, а відтак виправдання. Слідство змушене було б ускладнити собі життя хоча би імітацією пошуків причини, через яку людина вкоротила собі віку, і якось викручуватись перед нами, громадянами України.

Тому не дивно, що Піскун тепер навколо своєї участі в "справі Кравченка" вибудовує захисні мури. Провадить лікбези на тему субординації в слідчих діях. Причому тут Генеральний прокурор? Він не розслідує. Це все бешкетник слідчий. Розслідував і закривав. Не сам, правда, а з дозволу Віктора Шокіна. Якщо хтось і винуватий, то саме вони. Якось забулись слова: "Шокін мені особисто доповідав, що нема ніяких підстав вважати, що Кравченко був вбитий кимсь ззовні ...і ми закрили справу".

Місія Генпрокурора лише прочитати. Припустимо, не читав, не цікаво йому було вникати в пересічну й непомітну, для суспільства, історію. Та невже поставив заглушки на вуха і не чув коментарів фахівців, друзів, колег, дружини та сумнівів і заперечень, які вони звідусіль аргументовано висловлювали? Чому пропустив, не зобов’язував аналізувати, проводити додаткові дослідження? Вже тільки за цим фактом щонайменше за службову халатність повинен відповідати.

Аби не нести ні найменшої відповідальності за фарс, Святослав Михайлович знову безапеляційно наполягає на самогубстві, про що розповів "Контрактам" від 4.08.06. Не був, бачите, Кравченко готовий до задушевних бесід зі слідством, а відтак назавжди перекрив собі до нього дорогу. Ось і вся доказова база, яку недавній (і знову, в мріях, претендент) керівник структури, на яку покладено розслідування особливо резонансних злочинів, підклав під свої унікальні за глибиною думки переконання. А ще 24 липня проти перевірки і дорозслідування справи, на основі нових даних, не заперечував.

Наївно було б думати, що флюгер Піскуна здатні розвернути прозорі натяки преси на його покровительство хибному розслідуванню "справи Кравченка". Вітер такої сили можуть спричинити лише набагато потужніші центри дії атмосферної циркуляції. Закрутили вони екс-Генпрокурора в своєму вихорі і за принципом дії центрифуги вибили з голови всі дурні думки про додаткове розслідування. Заразом осінили її сентенцією про неможливість скоєння злочину Олександром Турчиновим. Бо ж віруючий чоловік він.

Чи вистачить членам Партії регіонів, передусім тим, котрі звернулись до ГПУ зі згаданим клопотанням, стійкості і наполегливості, щоб не відступити перед численними перепонами? Чи здолають вони опір свого однофракційника? Чи зможуть заради перемоги справедливості та відновлення доброго імені Людини (для окремих з них колеги) виставити цю ганебну пляму напоказ і в такий спосіб позбавитись від неї? Чи поставлять, як у випадку з Олегом Калашниковим, питання про виключення Піскуна з фракції і з депутатського корпусу? Адже, розмір згубних наслідків діяльності екс-Генпрокурора набагато більший, ніж збитки від спонтанного проступку Калашникова. І не Святославу Михайловичу вимагати розслідування прикритих теперішнім керівництвом Генеральної прокуратури замовних вбивств, самому пора за це нести відповідальність. Чи людяність і порядність "регіоналів" знову поступляться перед політичною доцільністю? Але, в такому разі можна з сумом констатувати, що з мороку неправди ми не ступили ні на крок. Наші сподівання на владу, якій можна довіряти, марні. Як і "померанчева" частина України, вже зараз маємо досить підстав соромитись відданого, на виборах, голосу. І справа навіть не в тому, що ті, на кого ми покладались і чий прихід у владу в умовах "помаранчевого" терору відстоювали, не бажає виправдовувати наші сподівання. З моменту затвердження на високих посадах наші обранці стали співучасниками злочинів і проти Георгія Гонгадзе і проти Юрія Кравченка. Вони не тільки покривають їх своєю байдужістю і бездіяльністю, а й заохочують нові жертви.

Нещодавно в Україну знову прибув Микола Мельниченко. Нічого нового вагомого слідчій комісії ВР він, звісно, не сказав. Однак, вкотре замахнувся на життя громадян України, зокрема, Леоніда Кучми і Володимира Литвина, вчинив наругу над пам’яттю генерала Юрія Кравченка. Зухвалі натяки на самогубство озвучених осіб - це фактично публічна заявка на нього або ж на його імітацію. А вимоги взяти з них підписку про невиїзд і відібрати іменну зброю - кричущий глум над їхньою гідністю.

Розгнуздана поведінка запроданця, тим не менше, нікого не зачепила. Ніхто не дав їй негативної оцінки і не приструнив "кілера". Навпаки, величезні державні кошти витрачаються на його утримання. Невже нам потрібна влада, котра в покорі схиляє голову перед гастролером і його господарями, потурає приниженню співвітчизників і нічого не робить, щоб захистити нашу безпеку і честь? Єдине, що хочеться їй сказати: "Ганьба!"

Далі буде...

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.