Степові піраміди України

Автор/джерело -  © Науково-публіцистичний збірник "Духовна велич України" 

Кургани виконували роль культових споруд. Вони були своєрідними язичницькими храмами наших предків і відображали потяг людей до таємниць Всесвіту, намагання встановити енергетичний зв'язок людини з Землею та Космосом.

Арійський курган. Сучасний вигляд. (Херсонська область - поруч з трасою Херсон - Нова Каховка).

Протягом тисячоліть земля України накопичувала в собі пам’ятки про різні археологічні культури, носії яких залишали після себе сліди, які допомагають нам лише здогадуватися про їхній спосіб життя і традиції. Найдавніші скотарі українських степів залишили після себе небагато поселень (таких, як Михайлівське на Херсонщині, наприклад), але увійшли до світової історії як творці степових пірамід – курганних могил.

Ю.О.Шилов стверджує, що найдавніші кургани на території України були насипані за 500 років до початку будівництва перших єгипетських пірамід. Він пише: “Могили подібні до літописів. Аркуші їхні – це досипки, кожна з яких перекриває одне чи кілька поховань. Висока могила, наприклад, досипалась над первинним насипом десять років і перекрила 18 поховань IV-ІІ тис. до Р. X.”. Саме Висока Могила біля села Старосілля на Херсонщині була першим об'єктом археологічних досліджень Шилова. Її розміри не можуть не вражати: «Двохсотметрова довжина й десятиметрова височінь могили вдвічі перевершувала розміри кромлеха (кам'яного кільця) Стоунгенджу».

Кургани - це немов книги відвідувань, у яких збереглися відомості про представників близько 15 археологічних культур, що залишили свої підписи у вигляді поховань, досипок, магічних предметів і знаків на стінках гробниць. У прадавні віки місця поховань були священними і мовби переходили від представників однієї культури до іншої.

Справедливо виникає питання: чому наші пращури так трималися за одне місце поховання, чи не краще було б будувати могили окремо - як доказ своєї винятковості?

Одна з найбільш вірогідних відповідей на це питання грунтується на матеріалі досліджень сучасних учених-геофізиків. З'ясувалося, що більшість курганів стоїть на місцях з підвищеною геомагнітною активністю. Мимоволі замислишся: як прадавні люди вміли визначати без сучасних приладів такі місця?

Є тільки фантастичні здогадки, істинність яких може бути підтверджена численними науковими дослідженнями або інтуїтивними прозріннями вчених, вільних від скептицизму й упередженості. Дуже вірогідно, що наші предки сприймали реальність інакше, ніж ми, - з більшою любов'ю, відкритістю, жертовністю, вірою в безсмертя і божественне призначення людської душі.

Існує велика кількість курганів, які дуже відрізняються один від одного. Видатний археолог В. О. Городцов першим зміг розібратися в поховальних спорудах, пов'язав їх із обрядом та речами, що були знайдені в похованнях. Саме Городцов висунув припущення, що кургани «містять у собі розвиток спеціальної ідеї». Основним матеріалом для побудови курганів слугували земля, камінь і дерево. Відомі приклади, коли для побудови курганів каміння транспортували з місць, віддалених на сотні кілометрів, тільки тому, що воно мало певний колір. Кожний компонент будівлі мав сакральне значення; зверху насипався шар землі певної форми. Наприклад, курган Висока Могила мав досипки у вигляді Місяця, Сонця, Тільця.

Поховану в кургані людину інколи розміщали у вигляді ембріона всередині викладеної з каменів фігури вагітної жінки, навхрест розміщувалася чоловікоподібна фігура. Злиття чоловічого і жіночого начал символізувало воскресіння небіжчика. Так виглядало поховання у часи кемі-обинської культури. Воскрешений мав приєднатися до «старших братів», дерев'яних ідолів, від яких залишились ямки біля ніг жіночої фігури. Археологічні знахідки підтвердили існування у древніх культу жертвоприношення. У дар богам приносилися як живі істоти, так і кам'яні ідоли, інші витвори давнього мистецтва. У відповідь люди сподівалися отримати тепло, добробут, здоров'я, сприятливу погоду.

Складність структури курганів і поховальних обрядів яскраво ілюструє уявлення древніх про те, що смерть не є кінцевою точкою на шляху існування людини. Якась невизначена частка людської сутності, очевидно, на їх переконання, продовжувала жити після припинення існування фізичної оболонки. Сучасні біофізики називають цю частку біополем.

Кургани будувалися не тільки з поховальною метою. Можливо, в першу чергу, вони мали календарно-обрядове призначення. Як відомо, життя всього живого підпорядковується циклам, які складаються з днів, місяців, років. Прадавні намагалися на основі багаторічних спостережень за зірками, Сонцем, Місяцем та подіями, які відбувалися на Землі, виробити систему, за якою можна було б визначати час місячного або сонячного затемнень, параду планет, заздалегідь намагалися передбачити, який період року буде сприятливим для життя народу, а який - ні. Їхні спостереження відбилися в особливостях побудови курганів, відобразилися в малюнках на стінах поховань, в ритуально-обрядових предметах.

Своєрідні святилища-храми древніх –кургани – протягом тисячоліть супроводжували хліборобські поселення на території України. Об'єднані в потужну цілісну систему, такі ж величні кургани-обсерваторії існували на величезній території, де проживали представники індоєвропейської спільноти людей, - від Англії до Індії.

Наші давні пращури не віддавали своєї долі у руки провидіння. Вони намагалися не тільки передбачати події, а й впливати на них. Єдиним місцем, звідки це можна було зробити, були кургани. Зв'язуючою ланкою між живими людьми і потойбічним світом, під впливом якого відбуваються всі зміни на Землі, на думку наших предків, був небіжчик. У багатьох могилах знаходять подоби човнів, возів, залишки тварин, які повинні були допомогти небіжчикові дістатися до потойбічного світу. Мерця клали у яму на вершині кургану, над ямою робили перекриття з очерету, дерева, трави. Через деякий час у могилі збиралося багато вологи, перекриття перегнивало і провалювалося у могилу, після чого там починала буйно рости трава. На думку пращурів, це було свідченням того, що небіжчик успішно попрацював на тому світі: земля буде родючою, погода - сприятливою, врожай - добрим.

Як вважають дослідники, кургани виконували роль культових споруд. Вони були своєрідними язичницькими храмами наших предків і відображали потяг людей до таємниць Всесвіту, намагання встановити енергетичний зв'язок людини з Землею та Космосом. Прадавні жерці, використовуючи магічні обряди й ритуали, здійснювали певні маніпуляції з кістяками та черепами небіжчиків, намагалися зробити з них пристрій для зв'язку з біополем Землі. Для посилення цього зв'язку використовувалися зовнішні «підсилювачі» - різноманітні споруди, а також шляхом трепанацій змінювалася топологія черепів. Таку несподівану гіпотезу щодо призначення курганів, характеру поховань у них висунули геолог Р. Фурдуй та фізик Ю. Швайдак.

Найбільш приголомшливо те, що сьогодні вчені знаходять підтвердження віруванням древніх. У журналі «Русская мысль» у 1993 році було опубліковано статтю Г.Петраковича, у якій він запропонував суто наукове, біофізичне, розуміння безсмертя душі. На думку Петраковича, душа людини є своєрідною голограмою, яка створюється енергетичними струменями людини. І за життя людини, і після її смерті ця голограма входить до загального біополя Землі і Всесвіту.

Смерть людини - це лише загибель її фізичної оболонки. Душа ж є безсмертною й існує як невидимий для людського ока енергетичний згусток і після припинення звичної для нас біологічної форми існування. Частина душі-голограми, очевидно, залишається і продовжує діяти разом із кістяком, дозволяючи здійснювати енергетичний зв'язок з інформаційним полем Землі. Володіючи особливими знаннями і виконуючи древні магічні ритуали, жерці отримували доступ до найбільших таємниць Всесвіту і використовували їх на благо своїх сучасників і прийдешніх поколінь.

Тепер стає зрозумілою і відповідь на питання про вибір місць для побудови курганів. Кандидат геолого-мінералогічних наук Р. Фурдуй з'ясував, що вони знаходяться в особливих місцях, де потужні гравітаційні потоки пов'язують ядро планети із Всесвітом. З огляду на теорію Петраковича можна припустити, що інформаційний зв'язок душ наших предків із живими та з полем Всесвіту якнайкраще міг здійснюватися саме на курганах, розміщених у місцях з підвищеною геомагнітною активністю.

Все вищесказане може здатися занадто фантастичним, але ніхто не може заперечити, що віра в безсмертя душі протягом тисячоліть об'єднувала численні покоління представників людської цивілізації в різних куточках нашої планети.

Наші давні предки уявляли себе невід'ємною часткою Всесвіту, зв'язок із яким символізував гармонію співіснування людини і природи. Українські кургани, наші степові піраміди, являли собою, на думку Ю. О. Шилова, «вмістилища не стільки тлінного праху, скільки Безвічного Духу». Вони слугували найважливішим механізмом подолання суспільних суперечностей, були втіленням життєдайності громад, відправними точками пізнання себе через пізнання Всесвіту.

Історія - це та ж музика: можна її вивчити, розповісти, а потім - забути. Але можна знайти ту мелодію, пізнавши яку, не забудеш потім ніколи жодної ноти у величезному творінні, яким є історія України. Ключем до цієї мелодії є таємниці степових курганів.