У Києві повна відсутність свободи слова і культурний геноцид

Автор/джерело -  © Юрій Луканов, «Телекритика» 

«Мы вас кормим, а вы – отделяться!!!! Не будет этого!!!!». Або ще раз про демократизм «залітних росіян».

Глєб Павловський - головний “ньюзмекер” і “смотрящій” по Україні в Росії. За що і отримав почесний статус персони нон-грата

А інші думки з вуст російських громадян в наших ЗМІ почути можна?

Що ви кажете? Шо-шо? Та кажіть… ні, не голосніше. Голосніше не поможе. Ви кажіть тільки ту точку зору, з якою я згоден. Чого так? Бо нічого іншого я не чую і чути не бажаю. Бо я український журналіст. А українські журналісти всі страждають такою глухотою. Не вірите мені? Тоді запитайте в головного редактора російської газети «Московские новости» Віталія Третьякова. Він оце повернувся на батьківщину з Києва, де брав участь у круглому столі журналістів і політологів «Україна – Росія: 15 років окремо чи разом?». Цей захід організувало інформаційне агентство УНІАН. У Києві, за словами шановного колеги, він зустрівся з повною відсутністю свободи слова і з тотальною однодумністю всіх учасників розмови і всіх українських журналістів.

Я, Юрій Луканов, в тому круглому столі участі, на щастя, не брав, але його діагноз можу віднести і до себе. Прочитав висловлювання російських колег на тому столі, і мені давній випадок пригадався. Десь на початку року дев`яносто першого я був у справах аж у Сиктивкарі, на півночі Росії. Якраз перед тим прочитав тритомні спогади Володимира Винниченка «Відродження нації». Саме там він написав, що демократизм росіян закінчується там, де починається питання про незалежність України. Я тоді подумав: ну він письменник, він надто емоційно сприймав події, і надто бурхливо на них реагував. І ось в автобусі, який віз мене в аеропорт Сиктивкара, я опинився поруч з одним милим чоловіком. Він мав валянці ледь не до пояса, великі окуляри і був з Архангельська. Такий собі добродушний російський інтелігент. Ми з ним базікали про те, про се. Раптом він поцікавився, звідки я. Коли почув відповідь, то я його не пізнав. Очі в нього стали більшими від окулярів, почали метати блискавки, він зашипів, а потім заверещав, а з рота в нього полетіла слина. «Мы вас кормим, а вы – отделяться!!!! Не будет этого!!!!». Я аж налякався. Я не став з ним сперечатися, але з власного досвіду зрозумів, що Винниченко був правий.

Так оце зараз я думаю: а чи не той громадянин очолив зараз «Московские новости» і приїхав до нас на круглий стіл? І сказав нам, що він сумнівається в щирості наших слів про незалежність, адже ми виявляємо тяжіння до іншого центру сили – в НАТО і ЄС. І якщо Україна вибере інший центр сили, то Україна і Росія будуть конфліктувати. А раніше він висловлювався ще однозначніше: або Україна буде з Росією, або вона розвалиться на дві нерівні частини. Хто сприятиме такому розвалу, пан Третьяков промовчав, але ми можемо здогадатися. Ще він писав, мовляв, коли Грузія не погодиться визнати контроль над нею Росії, то вона розвалиться на іще більшу кількість шматочків. Він заявив, що Європейський Союз неодмінно розвалиться і балтійські держави (чомусь за винятком Естонії) перейдуть до Російського Союзу.

Інший учасник круглого столу, ведучий Першого каналу російського телебачення Максим Шевченко, розповідав українцям, що в Україні забороняють російську мову і назвав це культурним геноцидом. Його не збентежило навіть те, що при бажанні громадяни України можуть споглядати його фейс у себе на екранах. А також - слухати по радіо російську музику, дивитися російське кіно, ходити на концерти російських поп-зірок і так далі.

Навіть представник Партії регіонів Тарас Чорновіл пішов з такого «обговорення», заявивши наступне: «… з Росії привозять людей з такими поглядами шовіністів, – сказав Чорновіл, – неадекватними не тільки для українських громадян, але і для російської інтелігенції, більшості громадських діячів Росії. Я не можу своєю присутністю освячувати зборище людей, що піддають сумніву саму українську незалежність».

І не второпав пан Третьяков, що його точку зору в Україні якраз навпаки – дуже добре почули. Саме тому так і зреагували. Я б не здивувався, якби хтось нервовий трапився і між очі заїхав би. А що накажете робити з людиною, яку ви до себе додому запросили, а вона раптом заявляє: «Або квартиру вашу ви мені у власність передасте, або у вас тут пожежа виникне»?

Мені дуже хочеться спілкуватися з росіянами, обмінюватися думками, знаходити спільні знаменники. Але куди не плюнеш, на нашому, українському, телебаченні чи газеті, всюди російського шовініста бачиш – як не Жириновського, то Затуліна, як не Затуліна, то ось тепер Третьякова з, прости Господи, Шевченком. Вони тільки те й роблять, що навчають нас життю. Ну, можливо, ця течія в Росії, на жаль, домінує, але все ж таки десь там збереглися ліберали, вони теж якийсь вплив на суспільство мають. Чому їх майже нема в наших ЗМІ? Тому що інакше не буде скандалу? Чи, може, ще й інша причина - яка? Хочеться почути думки колег з цього приводу.

Поки що ж можу тільки сказати, що постійна присутність подібних діячів у наших ЗМІ може хіба що іще більше настроїти українців проти Росії.