У Києві відкрилася перша посмертна виставка Подерв’янського-старшого

Автор/джерело -  © Вікторія МАЙСТРЕНКО, «Газета по-українськи» 



Дата публiкацiї - 21.12.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=536

Сергій Подерв’янський малював оголених жінок. А синові Лесю він ставив “трійки”.

”Натурщиці віддано йому служили, — розповідає про чоловіка вдова художника Сергія Подерв’янського Людмила Міляєва, 81 рік.

— Міністр культури Ростислав Бабійчук сердився: ”Щоб цих жіночих портретів Подерв’янського не було”.

У невеличкій галереї ”Арт-Фокстрот” у Києві відкрилася перша посмертна виставка художника. В експозиції 35 робіт, 11 з яких — ”Оголені”. На відкриття прийшло 30 гостей.

— Сергій не любив виставлятися і продаватися, — зізнається Людмила Семенівна. — Якось прийшов до нього покупець. Сергій відмовив йому, бо в нього було неприбрано. Він був педант, майстерню тримав в ідеальному порядку.

Син художника — поет і художник Лесь Подерв’янський, 54 роки, — запізнюється. Приходить зі своєю третьою дружиною, 33-річною Марією. Вітається з матір’ю, знімає куртку й прямує до столика з вином.

— Кілька років тому Сергія вдарило дверима на вході до станції метро Політехнічний інститут, — продовжує пані Людмила. — Упав і зламав кульшовий суглоб. Зробили операцію. За рік стало гірше. Довелося робити другу, а серце мав слабке — 10 років тому він переніс інфаркт. От воно й не витримало. У реанімації малював — хворих, які лежали поруч, медсестер. Останні малюнки — дерева, які бачив з вікна квартири.

Розповідає, що разом вони прожили 54 роки. А познайомилися у друзів.

 

На посмертну виставку батька Лесь Подерв’янський прийшов із дружиною Марією (фото: Володимир Пономаренко)

— За два тижні одружилися, — згадує. — Йому було 36 років, мені — 27. Він був красень. Учився в Пітері, до Києва приїхав на канікули. У Пітері я побачила, що в побуті йому дружина не потрібна. Бо хоч і був бідним студентом, мав прачку, швачку. Я поїхала на Кавказ лікуватися, мала проблеми зі щитовидкою. Коли повернулася, від Сергія прийшов церемонний лист з проханням руки і серця. Наступного дня вислав гроші на квиток до Пітера.

Лесь бере келих червоного вина.

— Батько малював отак — витягнутою рукою, — перекладає келих в ліву руку й витягує праву. — Чітко, точно та впевнено. Пензлем володів, як майстри кендо мечем.

Навпроти столика висить портрет чоловіка в картузі.

— Це сторож Іван у Києво-Печерській лаврі, — пояснює вдова. — Любив випити. Коли побачив свій портрет, спитав Сергія: ”Чого це ви мене такою мазепою зробили?”.

— Я його пам’ятаю, — втручається Лесь, — батько бухав з ним.

— Ні, то Михайло Дерегус з ним випивав. Ішла якось до Сергія в майстерню, назустріч — п’яний Дерегус (народний художник України, покійний. — ”ГПУ”). Каже: ”Оце трохи випив з Ванею”. Потім додає: ”Сеніним”. Сенін був поважною людиною — зампредсовміну.

— Я із сином Сеніна вчився в школі, — згадує Лесь. — Великий хуліган був. Мав таку здібність — пускав кільце диму від цигарки так, що йшло рівнесенько через усю уборну. А ще міг музикально ригнути — видавав любу мелодію Баха.

 

Дружина Сергія Подерв’янського Людмила Міляєва позувала чоловікові-художнику на відпочинку. Вдома не мала часу

— Ну, я цього не знаю, — скромно усміхається мати. — Сергій любив випити, але не п’янів.

Розповідає, що, коли Лесь учився в художній академії, його батько очолював там кафедру:

— Завжди ставив Лесику за малюнок ”трійку”. Дитина через це ніколи не отримувала стипендії. На п’ятому курсі один з викладачів заявив: ”Родичів просимо вийти”. Сергій вийшов, і Лесик уперше отримав ”п’ятірку”.

Син бачив себе біологом, вивчав комах. А в 9 класі почав запоєм малювати. Вступив до художньої академії з другого разу. Було мало натурщиків, то замість атлета Лесеві впіймали десь двірника. Він був з великою головою, животом і кривими ногами. Лесик отримав за малюнок ”двійку”.

Жінка сідає на стілець. Каже, що втомилася.

— Влада не дуже шанувала мого чоловіка, — продовжує.— Він був безпартійний, із корінних киян. ”Народного художника” отримав уже в часи незалежності. Та й ”заслуженого” дали пізно. У нас були ”жигулі”, на яких ми об’їздили всю Україну. Трохи подорожували за кордоном. Разом нас пускали лише в соцкраїни. До Югославії чомусь не пустили. 10 років ми жили в моїх батьків. Сергієву маму перед війною заарештували, відібрали квартиру.

Згадує, як у воєнні роки чоловіка врятував альбом.

— У розбомбленій школі він знайшов аркуші паперу, зшив їх. Весь час носив цей альбом за плечима у речмішку. Поряд розірвався снаряд, осколки прошили три його альбоми наскрізь. Тому рану отримав несмертельну. Ці альбоми збереглися.

Між пейзажами висить портрет жінки в червоному піджаку. Це — пані Людмила. Підписано: ”1964”.

— Удома я була зайнята, тому малював мене на відпочинку. А це, — показує на портрет засмаглої жінки в капелюсі, — одна з дружин скульптора Валентина Зноби.

Подерв`янський Сергій Павлович

 

Народився 15 липня 1916 року в м. Києві.

Живописець, графік. Заслужений діяч мистецтв України, народний художник України. Ветеран Великої Вітчизняної війни.

У 1952 році закінчив Ленінградський інститут живопису, скульптури і архітектури ім. І.Ю.Рєпіна (вчителі з фаху К.Рудаков, В.Конашевич, М.Авілов).

Працював у різних видах, жанрах і техніках живопису і графіки. Значну частину творчого доробку посідають портрети.

Твори: станкові картини - "Покинута" (1961), "За живою стіною" (1965), "Добровільно. /Язик/" (1977); низка портретів діячів культури і мистецтва, робітників та ін.; серія пейзажів "Шляхами Польщі" (1970-1972); ілюстрації до творів Е.Войнич "Овод" (1967), Р.Джованьйолі "Спартак" (1966), О.Герцена "Кто виноват" (1958), В.Короленка "Діти підземелля" (1964).

У Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури викладав на кафедрі рисунка з 1952 року, у 1971-1977рр. був завідувачем цієї кафедри, з 1982 - професор.

 

 
Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2019.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.