Мисливський карабін, як різновид КАМАЗу?

Автор/джерело -  © Сергій Дмитриченко, портал “Аратта. Вікно в Україну” 

16 січня нібито під час полювання було смертельно поранено народного депутата України Євгена Кушнарьова. Нині прокуратура кваліфікує подію, як вбивство по необережності. Власне, нам, як і всім громадянам України, можна було б сприйняти цей трагічний випадок у тій версії, яка офіційно подається, якби...

Постріл на полюванні?

Щойно парламентарі розійшлися на міжсесійні канікули, інформаційну тишу, мов вибух протитанкової міни, розірвала новина: нібито під час полювання, смертельно поранено народного депутата Євгена Кушнарьова.

Спробуємо, спочатку, із численних інформаційних повідомлень різних джерел, відтворити подію в тій частині, яка є спільною для них усіх. Щоб для себе змалювати канву цієї трагічної події.

Трагедія сталася нібито на території (або біля неї) мисливського господарства “Гай”, на території Харківської області, де полювали (чи мали намір полювати) Кушнарьов разом зі своїми колегами різних рівнів. Смертельного поранення Євген Кушнарьов зазнав нібито, коли мисливці відкрили вогонь, побачивши звіра. Скільки мисливців вели вогонь – достеменно не відомо. Відомо лише те, що жодного звіра не вполювали, а коли поверталися до машин (або машини) - у кущах біля транспортного засобу знайшли важко пораненого в живіт Євгена Кушнарьова, який, на той час ще не втратив свідомості.

Товариші по полюванню одразу викликали “швидку” із міста Ізюм, де знаходиться районна лікарня, і, щоб не гаяти часу, завантажили пораненого в джип та вирушили назустріч медикам.

Через деякий час Кушнарьова було доставлено до районної лікарні, де місцеві хірурги одразу ж зробили першу операцію. Через декілька годин хворому стало гірше й уже бригада із провідних хірургів Києва та Харкова розпочала другу операцію, однак, її довелося перервати через небезпечне падіння тиску, яке виникло через сильну втрату крові. Після комплексу інтенсивних заходів тиск нормалізовано й хворому було зроблено другу операцію. Стан Кушнарьова на той час уже був стабільно тяжкий, на межі критичного. Лікарі навіть не змогли його евакуювати до Харкова чи Києва в спеціалізовану клінічну лікарню, хоча санітарний гвинтокрил МНС був готовий у будь-який момент прийняти хворого. Для консультації українські лікарі викликали своїх німецьких колег.

Наступного дня, після 12-ї години, Євгену Кушнарьову погіршало: розпочалася інтенсивна внутрішня кровотеча. Усі зусилля лікарів не мали успіху, і о 13.45 була констатована смерть хворого.

Мисливці також, повідомили про факт поранення Євгена Кушнарьова правоохоронні органи. Одразу ж до міста Ізюм було направлено оперативно-слідчу групу, яку очолив слідчий Харківської обласної прокуратури. За фактом події порушено кримінальну справу.

Судячи з повідомлень МВС і прокуратури, слідством було вилучено зброю, з якої нібито було зроблено роковий постріл. Одразу ж, слідством було визначено в якості підозрюваного одного з мисливців, якому було обрано запобіжний захід – підписка про невиїзд. Правоохоронці одразу ж оприлюднили попередні версії: нещасний випадок, неумисне вбивство, умисне вбивство. Як головна, представлялася версія про нещасний випадок.

Після смерті Євгена Кушнарьова, слідством, у якості головної, узято версію про неумисне вбивство. І правоохоронці, і колеги загиблого, народні депутати, категорично заперечують можливість умисного вбивства, наголошуючи на тому, що в тих, хто в той час знаходився разом із постраждалим на (нібито) полюванні, не було ніяких підстав для чогось подібного – це були старі й добрі знайомі, друзі, між якими не було конфліктів.

Власне, нам, як і всім громадянам України, можна було б сприйняти цей трагічний випадок у тій версії, яка офіційно подається, якби не дві головні обставини: Євген Кушнарьов був достатньо відомим політиком державного рівня, а дехто, вважає його мало не неформальним регіональним лідером; від самого початку в інформацію про подію, свідомо чи ні, потрапляли факти, які потім хутко змінювалися.

Факти, які, м’яко кажучи, викликають здивування

Факт перший. Напевно, у більшості з тих, хто слідкував за інформацією про трагедію, найбільше здивування викликала нібито плутанина зі зброєю. Із самого початку офіційні представники МВС називали карабін, з якого було смертельно поранено Євгена Кушнарьова, “Сайга”. Якщо вірити повідомленню, що “мисливці” одразу ж повідомили про випадок правоохоронні органи, і добровільно надали покази їхнім співробітникам, то абсолютно зрозуміло, що ті, у свою чергу, мали б вилучити в них усю наявну зброю.

Мисливський карабін “Сайга”

Оскільки, за першою офіційною версією, поранення Кушнарьова було наскрізне, то чітко визначитися з тим, з якої саме рушниці було зроблено роковий постріл, можливо лише у випадку, коли буде знайдено кулю та буде проведено балістичну експертизу. До того часу, за логікою стандартного слідства, усі рушниці, які були в наявності в “мисливців”, мають бути вилучені в хазяїв і додані до речових доказів у справі.

Окрім того, відповідно до чинного законодавства, уся вогнепальна зброя повинна бути зареєстрована. За носіння, зберігання чи використання незареєстрованої вогнепальної зброї передбачена кримінальна відповідальність.

Отже, наприклад, якщо в громадянина “Х”, офіційно зареєстрований один мисливський карабін “Сайга”, то в нього не може бути на полюванні рушниці “Вінчестер” чи будь-якої іншої. Більш того, коли на одну особу зареєстровано декілька рушниць, то міліціонери (бо саме на МВС покладена функція реєстрації та обліку зброї) повинні безпомилково дати відповідь, яка саме із зареєстрованих рушниць громадянина “Х”, потрапила до них на експертизу. Умовно кажучи, якщо за громадянином “Х” значаться зареєстровані карабіни “Сайга” і “Вінчестер”, то співробітники МВС повинні безпомилково повідомити, що в зв’язку зі слідчим діями в кримінальній справі, у громадянина “Х” вилучено карабін “Сайга", і ніякий інший. Як можливий варіант, може бути повідомлено, що в громадянина “Х” вилучено карабіни “Сайга” і “Вінчестер” із тієї ж причини, бо другий заряджений карабін, хазяїн дав побавитися своєму другу “М”. Що, до речі, категорично заборонено законом. Але дуже дивно, коли спочатку офіційно повідомляється, що громадянин “Х” здав слідчим карабін “Сайга”, який потім, насправді, виявився карабіном “Вінчестер”. Смішно, чи не правда?

Мисливський карабін “Бенеллі Арго”

Але така “плутанина” сталася із самого початку з роковим пострілом у Євгена Кушнарьова. Спочатку речник МВС повідомив, що в справі вилучено мисливський карабін “Сайга”, з якого нібито було зроблено смертельний постріл. Потім – карабін “Сайга”, на очах збентежених громадян, легкою рукою правоохоронців, перетворився на “Бенеллі”. При тому, ніхто й ніяк не спромігся пояснити, куди подівся карабін “Сайга”. Нібито його й не було взагалі. Хоча, зі свого боку, ми не можемо дозволити собі й думки, про некомпетентність працівників МВС. Тоді, виникають питання: кому належав мисливський карабін “Сайга” і хто стріляв із нього безпосередньо під час “полювання”? Кому знадобилося, буквально на очах громадян, без пояснення причин, хутко виводити за межі розслідування певну особу (можливо – з депутатським мандатом), не пояснюючи мотивів такої дії?

Факт другий. Як з’ясувалося під час подальшого розслідування, як повідомив Харківський прокурор, Дмитро Завальний був на злощасному полюванні з рушницею, яка належить його батькові. Якщо батька не було на полюванні – це вже незаконне використання чужої зброї, яке мало тяжкі наслідки. З іншого боку, це аж ніяк не пояснює заміну карабіну «Сайга» на «Бенеллі». Як і не дає відповіді на питання: кому належав карабін «Сайга»?

Факт третій. Не менш оплутаною завісою невизначеності є кількість “мисливців”, які разом з Євгеном Кушнарьовим відвідали мисливське господарство “Гай”.

Нагадаємо, що з перших годин після того, як трапилася трагедія, чисельні джерела засвідчили інформаційним агенціям, що на “полювання” загалом виїхало десятеро депутатів-мисливців.

Потім, за дивним збігом обставин, напевно, паралельно з погіршенням стану Кушнарьова й невтішними повідомленнями лікарів – кількість “мисливців” зменшилася вдвоє, до п’яти осіб. При тому, з тих п’ятьох, які залишилися, достеменно сказати, хто ж поцілив у товариша – не може жоден. Окрім одного, громадянина Дмитра Завального, який нібито є хазяїном зазначених мисливських угідь. Оскільки експертиза засвідчила, що всі були тверезі й дієздатні, то виникає питання: куди вони стріляли взагалі? І скільки осіб, і скільки пострілів зробили? І як могло статися, що Завальний нібито випадково вцілив у Кушнарьова, однак, того не помітив. Бо пораненого нібито знайшли в кущах, коли вже поверталися до машини (чи машин).

При тому, окремо зазначимо, що Дмитро Завальний є майстром спорту зі стендової стрільби, тобто має безперечні навички, як зробити безпечний постріл, як поводитися із зарядженою зброєю, не кажучи про те, як поцілити мішень. Ми навіть не припускаємо думки про те, що звання майстра спорту можна купити, як картоплю на базарі.

Отже, у даному випадку, вислови на кшталт: не заряджена рушниця, раз на рік стріляє – виглядають недолугим пропагандистським прийомом, розрахованим хіба що на розумово відсталих. А може стріляв хтось інший, а хазяїн мисливських угідь просто чи під примусом “взяв на себе” чужий гріх?

Факт четвертий. Із самого початку повідомлялося, що Євген Кушнарьов отримав смертельного поранення під час полювання на кабана. І це полювання, нібито й було головною мотиваційною причиною перебування всіх мисливців у мисливському господарстві “Гай”.

Потім, коли в медіа прозвучала інформація про те, що полювання на кабана в цей час заборонене і якщо таке відбувалося – це підпадає під дію статті про браконьєрство, несподівано виявилося, що насправді, ніхто на полювання не їздив. Виявляється, компанія озброєних депутатів приїжджала в мисливські вгіддя просто так, покататися: мовляв, подивитися на невідомо що чи просто подихати повітрям. Оскільки Кушнарьов і товариші бували там не вперше, і не вдруге. Бо туди навідував, за часів президентства, Леонід Кучма. Як загальновідомо, подібні заходи гаранта не обходилися без широкої присутності місцевої еліти й народних обранців…

Одразу ж після версії про полювання на вепра, несподівано з’явилася друга – про ловкого сіромаху.

Мовляв, коли мисливці-екскурсанти вже поверталися чи-то додому, чи-то для продовження “культурної програми” на дачу Завального, хтось побачив вовка, і нібито вся компанія дружно вискочила з машини (машин) - і давай по ньому палити. Проте, у вовка не поцілили. Лише випадкова куля потрапила в живіт Кушнарьову. Усе це, нібито, відбувалося, коли кордони мисливського господарства лишилися позаду.

На цьому місці потрібно перервати хід подій, щоб звернути увагу на наступний факт.

Факт п’ятий. Коли прозвучала перша версія про полювання на кабана, цілком логічно звучали й обставини поранення Кушнарьова. Мовляв, було багато народу (за першою версією - 10 осіб), і коли відкрили вогонь по вепрам, хтось, нібито промахнувся й випадково попав у Кушнарьова, якого, звісно, не бачив. Тобто, типовий нещасний випадок, який за сприятливих обставин – можна легко «списати» на потерпілого. Мовляв, у азарті полювання, порушив правила безпеки й потрапив під випадкову кулю. Зрозуміло, у цьому випадку всі висловлюють жаль, а винних просто немає. Тобто, винний є – потерпілий.

А з версією про вовка – усе далеко виходить не так. Інцидент стався за межами мисливського господарства, коли мисливці-екскурсанти прямували чи то на дачу, чи то до дому. Відтак, виникає конфлікт із законом, оскільки полювати за межами відведених територій неможна. Бо це – створює реальну небезпеку для населення, яке мешкає поблизу. Як і неможна знаходитися в транспортному засобі із зібраною й зарядженою мисливською зброєю. Бо законом чітко встановлені правила її зберігання й транспортування, а саме: поза полюванням зброя має бути розібрана й знаходитися окремо від набоїв. З іншого боку, знаходитися в джипі п’ятьом мисливцям, озброєним карабінами, вкрай некомфортно, не кажучи про те, що – просто небезпечно.
Отже, якщо зброя була розібрана й набої складені окремо, то, зрозуміло, про стрілянину по вовку й думати годі. Бо поки збереш рушницю – він накиває п’ятами, що й духу не почуєш. Це – теоретично.

А практично, виходить, що п’ятеро (десятеро) мисливців знаходилися в джипі (джипах) із зарядженими карабінами. Потім, за їхніми розповідями, вискочили з машини (чи машин) і розпочали стріляти по вовку, наздоганяючи його. Таким чином, хто вцілив у Кушнарьова – не бачив ніхто.

Але тут є прямо, скажімо, нестиковки. По-перше. Вовків, як підтвердили місцеві мешканці телебаченню, у тих краях ніхто давно не бачив, і навіть не чув про їхню наявність.

По-друге, узимку вовки, як правило, збираються в зграї, оскільки в них розпочинається парування. Та й полювати гуртом простіше, ніж на самоті. Вовки-одинаки, у природі трапляються вкрай рідко. І такий звір є особливо небезпечним, навіть для озброєного карабіном мисливця. Бо звір бачить і відчуває мисливця значно ліпше, ніж мисливець звіра.

По-третє, вовк - коли біжить розвиває велику швидкість – до 50 км на годину. Людина з такою швидкістю та й ще по узліссю бігти неспроможна. Тим більше – уцілити в звіра, який швидко віддаляється, ховаючись за деревами – практично неможливо. Хіба що наздоганяти його на машині. Але це – браконьєрство, за яке передбачена сувора відповідальність. Отже, навряд чи твереза людина при адекватному розумі ганялася, за таких обставин, за вовком-одинаком. А може його й не було взагалі?

А головне. Застосування вогнепальної зброї за межами мисливських угідь є злочином.

Щонайменше, якщо під час стрілянини ніхто не постраждав і не нанесено матеріальної шкоди – МВС повинно вилучити зброю, яка використовувалася з порушенням закону. Якщо хтось постраждав – то ні про який нещасний випадок уже не може йтися. Такі дії вже кваліфікуються, залежно від обставин, як нанесення тілесних ушкоджень, або замах на такі чи ще гірше.

Факт шостий. Як, нібито встановило слідство, постріл, який уразив Кушнарьова, Завальний зробив із відстані 100 метрів. Тобто, машина, у якій знаходився Завальний була позаду машини, у якій їхав Кушнарьов ( бо, якщо попереду, – то вовка, чи вепра, туди ніяк не наклеїш, бо стане очевидним підлог). Причому, обидві були в рідколіссі, і за межами території для полювання. Виникає питання: чому й у що саме стріляли «мисливці»? У цьому випадку версія з вовком виглядає ще більш сумнівною.

Факт сьомий. Й досі достеменно не відомо, не тільки, скільки було свідків безпосередньо під час трагедії, а й скільки було в них зброї.

Виїзд на полювання сам собою означає, що в кожного мисливця щонайменше є при собі одна рушниця. Без зброї на полювання вирушають хіба що фотографи чи телеоператори для зйомок сюжету про чиєсь полювання. До останньої категорії товариші Кушнарьова аж ніяк не мали відношення. Отже, можемо припускати, що в мисливців (залежно від їхньої кількості) було від п’яти до десяти одиниць вогнепальної зброї. Проте достеменно не відомо, скільки одиниць вогнепальної зброї вилучило слідство. Нібито дві одиниці. А решту?

Якщо брати на віру версію, про те, що Кушнарьов із компанією виїжджав у мисливське господарство просто так, наприклад, помилуватися природою, то навіщо було брати із собою заряджену зброю?

Адже: подія відбувалася в не “мисливський день”, тобто в час, коли будь-яке полювання суворо заборонене й підпадає під статтю за браконьєрство. Навіть, за наявності ліцензії.

Мовити про якійсь самозахист смішно, адже в зазначених угіддях немає звірів, небезпечних для життя людини, яка пересувається на броньованому джипі. Навіть, просто на джипі. Більш того, у тамтешніх місцях поки не зафіксовано лісових банд, партизанів чи диверсантів ворожих держав. Що може офіційно підтвердити СБУ. Отже, якщо заперечувати факт полювання, тоді втрачають законний сенс будь-які пояснення про мотиви наявності в Кушнарьова й товаришів мисливської зарядженої зброї.

Факт восьмий. Згідно з інформацією різних джерел, коли Кушнарьова врешті довезли до районної лікарні – він ще був при свідомості. Проте, не існує жодної інформації, чи встигли слідчі його опитати про обставини поранення.

Це – вкрай важливо. Звісно, для встановлення істини. Між тим, тим самим слідчим, за умови, якщо «мисливці» повідомили про поранення одночасно швидку й міліцію, не було складно прибути на місце події одночасно з медиками. Тим більше – їм конче необхідно було зафіксувати й задокументувати місце події, зібрати речові докази.

Проте, невідомо, коли відбувалися такі слідчі дії взагалі.

Відомо лише, що опитали нібито п’ятьох мисливців. Завального, вірогідно, підозрюють у фатальному пострілі на підставі власного зізнання. А чи давали свідчення народні депутати, і скільки їх було?

Прокуратура каже, що не давали. Про своє перебування на місці трагедії заявив лише Шенцев, який поки не дав свідчень правоохоронцям.

Щоправда, і, це дуже дивно, і нардеп, і всі інші свідки публічно стверджують, що нічого не чули й не бачили. Тобто не бачили моменту пострілу Завального й не чули його звуку. І взагалі, слід розуміти, намагаються триматися подалі від правоохоронців. Чому? Якщо це – звичайний нещасний випадок, то й немає чого боятися. Чи не так?

Факт дев’ятий. Усі лікарі, які оперували Кушнарьова одностайно стверджували, що в нього було наскрізне поранення. Тобто куля влучила в нього, пройшла крізь тіло й вилетіла десь далі.

Прокуратура дотримується іншої думки. За словами прокурора Зінчука, при повторному огляді тіла було знайдено кулю. Це, що, сенсація?

Можемо лише твердо сказати, що хтось один точно некомпетентний: або лікарі (у що повірити важко, бо хворого оперували найкращі хірурги України), або судмедексперт, або інший співробітник прокуратури. І що значить: повторний огляд тіла? І скільки тоді було пострілів у Кушнарьова? Із них – влучень? Бо одне, як твердять лікарі, було наскрізне.

До речі, прокурор стверджує, що на місці події, при тому ж повторному огляді, знайдено чотири гільзи (чи ще чотири гільзи).

Факт десятий. М’яко кажучи, дуже дивною була реакція на звістку про смерть Кушнарьова прем’єра Януковича. Її бачив увесь світ, не тільки вся Україна. Бо сталося це під час протокольної прес-конференції в іноземній державі, де прем’єр був з офіційним візитом. Нагадаємо, що прем’єр якось дивно засміявся, а потім, погано опанувавши свої емоції зробив скорботний вираз обличчя й перервав прес-конференцію, як і візит взагалі. Чому?

Поспішав на похорони? Не переконливо, адже, заради першої особи держави церемонію прощання з покійним цілком могли перенести на добу. Чи смерть Кушнарьова могла мати наслідком масові безладдя, чи зміну влади? Теж – ні. Тоді чого Янукович так поспішав повернутися в Україну? Логічно припустити, що була якась вельми важлива причина, яка залишилася «за кадром», і про яку мовчать усі – і соратники й опоненти. А може ця причина і є «ключиком» до мотивів трагедії? Чого чи кого явно перелякався Янукович?

Факт одинадцятий. Церемонія прощання й похорону Кушнарьова відбувалися з якоюсь неприродною врочистістю, і скоріше нагадували похорони генсека КПРС за часів СРСР.

Не можна не погодитися з тим, що постать Євгена Кушнарьова була яскравою в українському політикумі. Яскравою, але не більше. Бо він ніколи не був першою особою держави, не міг навіть претендувати на одного з неформальних лідерів.

Навіть у сучасному парламенті його особистий вплив був не надто великим. Показником його реального рейтингу серед виборців можна вважати коротку й не надто яскраву кар’єру лідера політичної партії, яка не мала жодної перспективи стати в число провідних. А тому мовчки розчинилася в «Регіонах». Бо в протилежному випадку – ми б уже не скоро побачили Євгена Кушнарьова в парламентській залі.

Відтак, важко повірити в те, що Євген Кушнарьов відігравав якусь визначальну роль у партії “Регіонів”. Так, він був ньюзмейкером, таким самим як, наприклад, Тарас Чорновіл. Проте, навряд чи впливав на ухвалення рішень, як, наприклад, Раїса Богатирьова, чи Микола Азаров, не кажучи про Рената Ахметова. Та й чи міг він взагалі “стати своїм” у політичній організації створеній за регіонально-клановим принципом? Питання риторичне. Тоді до чого така показовість? Чи не для того, щоб заспокоїти не донецьких партійців і зберегти єдність лав? Від чого заспокоїти й у чому переконати?

Україна без Кушнарьова.

У коментарях щодо смерті Євгена Кушнарьова прозвучало, що, мовляв, він був посередником між донецькими й не донецькими елітами, зокрема – Харківською. І, мовляв, таким чином, зруйнувалася рівновага.

Дивакуватий месидж, погодьтеся. Для європейської держави. І віддає аж занадто “фєнєю”. Адже, взаємини між громадянами та навіть елітами мають будуватися виключно на підставі законів. І всі суперечки мають вирішуватися в суді, а не на “стрілках”, чи “сходняках”.

Те, що в Україні, із приходом до влади “Регіоналів” розпочався не тільки перерозподіл владних посад, на користь представників певного регіону, а й бізнесових впливів загальновідомо. Тобто, право займатися діяльністю, яка приносить гарантовані великі прибутки перестало бути безперечним. Як засвідчили львівські події – і кримінальні впливи також піддаються ревізії.

І за дивним збігом обставин – усе це відбувається в час, коли уряд очолює двічі не судимий прем’єр.

Проте, навряд чи Євген Кушнарьов одноосібно міг впливати на означені процеси навіть у місті Харкові. Особливо, ураховуючи “стиль” певного контингенту. Кримінальники, як авангард впливу, навряд чи когось питають чи слухають. Вони просто стріляють. Що, власне, ми бачимо у Львові.

Отже, чи з Кушнарьовим, чи без нього, процеси кримінального перерозподілу триватимуть. І буде це доти, поки правоохоронні органи, створені сталінсько-берієвським режимом, будуть у недоторканому стані. Поки вони служитимуть стільцю столоначальника, а не закону. І тут, марксистко-ленінська формула про роль особистості в історії - не діє. Бо всі: і столоначальники, і їхні «шістки», і навіть, бандюки, - лише гвинтики системи. Системи, яка сама себе знищує, разом із населенням, яке потрапило в зону її дії.

А поки вона існуватиме – політики будуть гинути від КАМАЗів чи загадкових ДТП, чи нещасних випадків на полюванні. Навіть, якщо полювання, як такого не було…

Ми ж продовжуватимемо уважно стежити за розвиком подій навколо цієї справи. Бо чомусь переконані - далі буде й не таке.