Жінка самотужки знайшла свою викрадену машину. Але злодій не покараний, бо “має родичів у міліції”

Автор/джерело -  © Роман ЖИЖАРА, “Газета по-українськи”  

Її ”шістку” продають по запчастинах на ковельському базарі. Власниця сама знайшла злодіїв, але вони продовжують реалізовувати запчастини, демонтовані з її легковика.

Син Людмили Мартинюк ковельчанин Андрій біля маминого ВАЗ-21063 навесні 2001 року у Старокостянтинові на Хмельниччині, де проходив строкову службу (фото з сімейного архіву Мартинюків)

Зранку 13 вересня 2006 року жителька волинського міста Ковель 48-річна Людмила Мартинюк вийшла у двір своєї п’ятиповерхівки й побачила, що двері її гаража відчинені. Хтось підібрав ключ і відкрив навісний замок. Бежеві ”жигулі” шостої моделі зникли.

Жінка зателефонувала до гуртожитку, де працює комендантом, й попередила колег про запізнення. Викликала міліцію.

— Вони оглянули гараж, усе записали, — розповідає ”ГПУ” Людмила. — Слідчий міськвідділу Володимир Саюк припустив, що машину вкрали малолітки. Покатаються трохи й кинуть десь у глухому дворі. Я трохи заспокоїлася. Та машини не було.

Зараз Мартинюк живе з 27-річним сином Андрієм. Авто ВАЗ-21063 купили разом із чоловіком 20 років тому. Після розлучення 1991 року машина залишилася їй. Відтоді жінка щодня за кермом.

— Це єдина наша конячка, — каже вона. — На ній і на роботу, і на дачу в село, і до Польщі колись моталася. Після армії син здав на права. Без машини не обійтись.

Уже минув місяць, але авто так і не знайшли. Людмила почала сама ходити по знайомих — питати, чи не бачили бежевої ”шістки”. У неділю 19 листопада побачила знайомі деталі в торгівця вживаними запчастинами на міському авторинку.

— Я впізнала бензобак і вихлопну трубу, — пригадує жінка. — Іржавий бак я пофарбувала червоною фарбою, а кардан обробляла кислотою. Вони лежали в причепі разом з іншими деталями. Я вдала зацікавленого покупця.

Деталі продавав 45-річний Сергій Романюк. Нічого не підозрюючи, вихваляв товар. Казав, що нещодавно розібрав свої ”жигулі”, тож має ще багато запчастин. Дав адресу, куди можна приїхати подивитися товар.

Людмила Мартинюк

Мартинюк усе розповіла міліції. Ті перевірили інформацію. Виявилося, що Романюк працює нічним сторожем у вагонному депо, а вдень ремонтує автомобілі у своєму гаражі. Там і знайшли розібрану бежеву ”шістку”.

— Упізнала сині ковпаки на колесах, задній міст, кришку повітряного фільтра до карбюратора, які позначала синьою і червоною смужками, — говорить жінка.

Слідчі обшукали подвір’я і витягли із закутків лобове скло, вихлопні труби, колеса і кілька номерних знаків білоруської реєстрації. Кузов ”шістки” був розрізаний автогеном на дрібні шматки.

Сергія та Людмилу викликали на допит і склали протоколи. Романюк пояснив, що всі деталі знайшов на смітнику. Потерпіла свій протокол не підписала. Каже, слідчий записав свідчення скорочено, згадав лише кілька знайдених запчастин.

За кілька днів Мартинюк побачила на ринку напарника Сергія Романюка на ім’я Михайло. Чоловік теж продавав деталі від бежевої ”шістки”.

— Я ледь не впала, — каже Людмила. — Він пропонував дверні ручки, щітки до лобового скла. Розповів, що вже продав якийсь двигун від ВАЗу.

Жінка кілька разів ходила скаржитися до міськвідділу на бездіяльність слідства. Їй відповідають, що крадіїв шукають, а торговці до злочину не причетні.

Майже щодня Людмила ходить до міської прокуратури і скаржиться на правоохоронців. Навіть їздила до начальника обласної міліції Віктора Швидкого. Із середини грудня її справу передали слідчому Дмитрові Антонюку. Наступного тижня жінку викличуть на впізнання деталей.

— Водночас Сергій Романюк їздить містом і сміється мені у вічі, — обурюється жінка. — Мені сказали, що він має родичів у міліції.

На бездіяльність міліції Людмила Мартинюк написала скаргу Президентові України.