Хто ж виховує з нас „безбатченків”?

Автор/джерело -  © Петро ПРОЦИК, для порталу “Аратта. Вікно в Україну” 

Саме у ці весняні місяці 90 років тому, український нарід розпочав чергову спробу відновити свою ідентичність, об’єднати правічні українські землі й розбудувати демократичну соборну державу.

Важливою, а для українців може й визначальною, складовою національної та державної самоідентифікації є усвідомлення своєї історії. Усвідомлення не на рівні „короткого курсу ВКП(б)”, не у трактуванні утвореної табачниками-ніколаєнками спільної російсько-української групи по узгодженому(!?) написанню спільної історії, а історії нашої нації, історії нашої державності, історії, очищеної від комуністичної брехні й фальсифікацій, відтвореної в усіх її суперечностях.

І саме цій благородній справі мало б слугувати широке висвітлення у ЗМІ ретроспективи доленосних для українців подій Української національної революції 1917 – 1921 років.

Саме у весняні місяці 90 років тому, український нарід розпочав чергову спробу відновити свою ідентичність, об’єднати правічні українські землі й розбудувати демократичну соборну державу. Інша справа, що не змоги українці тоді виплекати свого Маннергейма чи Пілсудського, втратили шанс зберегти військову потугу, здатну протистояти експансії сусідів, не зуміли протистояти соціальній демагогії більшовиків. Але все – таки, це – наша, окремішня, історія, і нинішні політичні події дають ще один привід її згадати.

У березні 1917 року на тлі загальноросійської революції відродились визвольні прагнення українців, у Києві була утворена Українська Центральна Рада, національна ідея стала набувати практичного змісту.

Серед практичних заходів у той час важливим було створення Українського військового клубу ім. Гетьмана Павла Полуботка - першої військової організації - та Українського Військового Організаційного Комітету, що розпочав формування національної армії. Непересічними були рішення віче українських солдатів-фронтовиків (а таких було більше 1.5 мільйона), яке ухвалило вимагати від Тимчасового уряду практичних кроків з утворення українських військових частин.

Але визначальними для української державності стали дні роботи Українського національного конгресу.

Український національний конгрес проходив у Києві 19 – 21 квітня 1917 року та набув великого історичного значення. Конгрес об’єднав політичні сили навколо розбудови автономної України у складі федеративної демократичної республіки Росія. На той час до складу автономії передбачалось включити території колишньої Російської імперії, що офіційно мали більшість українського населення – 9 губерній Правобережжя, Лівобережжя й Півдня, Холмщину, 3 повіти Бессарабії, Кубань, західні частини Області Війська Донського, Чорноморської і Ставропольської губерній.

Конгрес, як повновласний орган національної волі офіційно передав своє повновладдя новообраній Центральній Раді – котра перетворилась на найвищий політичний орган українського народу.

Його значення дійсно важко переоцінити. Різноманітні політичні сили зуміли домовитись навколо головного, стратегічно важливого – створювати свою демократичну державу, укріплювати її, покращувати життя народу.

Як відомо, Президент, з метою забезпечення відзначення 90-річчя подій Української революції 1917–1921 років, пов'язаних із заснуванням та діяльністю Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, видав 12 квітня Указ № 297/2007, котрим, серед іншого, передбачено проведення урочистих державних заходів у квітні 2007 року в м. Києві – з нагоди 90-ї річниці проведення Українського національного конгресу.

Але, при нинішній владі, як видається ми не дочекаємось утворення Організаційного комітету, громадськість не почула, щоб Кабмін розробив план заходів, як того вимагалось, не побачимо ми, напевне й самих цих урочистих державних заходів „з метою виховання у молоді патріотизму і поваги до історичного минулого Українського народу, проведення наукових, науково-практичних конференцій та круглих столів, спорудження пам'ятників, встановлення пам'ятних знаків та меморіальних дощок на честь видатних учасників тих подій та діячів Української революції 1917 – 1921 років, зокрема встановлення у квітні 2007 року на будівлі Національної філармонії України меморіальної дошки, присвяченої 90-й річниці проведення Українського національного конгресу”.

То, може, досить?

Петро ПРОЦИК,
радник Голови Народного Руху України