За палаючим реактором Чорнобильської станції спостерігали діти. Їхня доля досі невідома

Автор/джерело -  © Леонід САМОЙЛЕНКО, «Газета по-українськи» 



Дата публiкацiї - 26.04.2007 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=738

Понад двадцять років українські журналісти шукають так званий “Список 64” — перелік дітей із околиць Чорнобиля, яких у перші дні після аварії на атомній станції госпіталізували з гострою променевою хворобою — наслідок радіоактивного опромінення.

На початку травня 1986 року із Чорнобиля евакуюють дорослих і дітей. 5 травня Уряд СРСР виділив потерпілим місця в санаторіях під Києвом, в Одесі, Євпаторії (фото: УКРІНФОРМ)

На восьмий день після катастрофи, 4 травня 1986 року, в Москві засідала Оперативна група Політбюро ЦК КПРС із питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Звітували міністри й члени Політбюро.

— На даний момент ми виявили 204 людини, уражених променевою хворобою, в тому числі 64 дитини, — виголосив Перший заступник міністра охорони здоров’я СРСР Олег Щепін.

На протоколі N5 засідання стояли штампи: ”Секретно”, ”Подлежит возврату в Особый сектор Управления Делами Совета Министров СССР”.

Про дітей, які споглядали за палаючим реактором, не раз згадували очевидці катастрофи. Наступного дня після аварії потрапила до лікарні з гострою променевою хворобою вся родина Пасиків — чоловік, жінка та двоє дітей.

— 26 квітня була субота, вихідний, — свідчив мені в травні 1986-го будівельник Петро Пасик, який лікувався у відділенні променевої патології Київської клінічної лікарні N25. — Ми жили у Прип’яті на вулиці Спортивна, 8. О восьмій ранку вийшли садити полуниці, з нами були двоє дітей. Город біля залізничної станції ”Янів”, звідки добре видно ЧАЕС. Про аварію не знали, поралися до восьмої вечора. Бачили, що станція димить. Особливих відчуттів не було, лиш добряче засмагли. Уночі в усіх пекло тіло.

Подальша доля родина Пасиків невідома.

Ще одне свідчення.

— У ніч на 26 квітня я стояла на посту за 70 метрів від четвертого блоку — розповіла Марія Потапенко, стрілець позавідомчої охорони ЧАЕС. — Після вибуху злякалася. Доповіла по телефону начальникові караулу. Мені скомандували піти подивитися. Я пішла... Коли повернулася, розповіла про все, що бачила. У 3.30 мені стало зле, почала блювати. Попросила замінити мене, та начальник загону наказав нести службу. Я сиділа під постовою будкою і чекала. Вранці біля огорожі весь час ходили якісь люди, діти. Дивилися на реактор. Їх ніхто не відганяв, бо нікого з охорони ще не було.

На Засіданні Оперативної групи Політбюро списки дітей не оприлюднювали і взагалі більше ніколи не згадували. Про них нема й слова в протоколах міністрів СРСР та в щорічних звітах Міжнародної агенції атомної енергетики МАГАТЕ.

— Я нічого не чула про це й нічого не знаю, — знизує плечима Лариса Лебедєва, координатор столичного центру соціальної допомоги населенню, яке потерпіло від наслідків Чорнобильської аварії.

У Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи на запитання про уражених дітей дали відписку: ”Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров’я, яке затверджене Указом Президента України N918/2000, МОЗ вивчає, аналізує і прогнозує показники стану здоров’я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини”.

Не знають про опромінених дітей і в Міністерстві охорони здоров’я.

— Із загальної кількості співробітників АЕС, які перебували на станції під час вибуху, 237 чоловік пройшли попереднє обстеження з метою діагностування хвороби, — відповів торік голова Верховної Ради Володимир Литвин. — Діагноз гостра променева хвороба підтвердився у 134 пацієнтів.

Майже всі ці люди померли. Проте Литвин не знає нічого про дітей. Не знає про них і директор департаменту медико-соціальних проблем сім’ї, материнства та дитинства міністерства охорони здоров’я та соціального розвитку Російської Федерації О. Шарапова.

— На базі Медичного радіологічного та наукового центру РАМН понад 20 років формують Національний радіаційно-епідеміологічний регістр, — пише вона. — Туди ніколи не надходили списки на 64 дитини.

З 4 травня до кінця 1986 року завлабораторією медичної демографії Наукового центру радіаційної медицини професор Микола Омельянець організовував протирадіаційну допомогу мешканцям околиць Чорнобиля. Він також не знає про дітей, хоч ”щодня складав аналітично-довідкові дані для урядових комісій”.

Омельянець говорить, що раніше засекречували відомості про аварію. Ще влітку 1986-го уряд СРСР доповів МАГАТЕ, що від аварії на ЧАЕС не постраждали цивільні люди.

— На початку 90-х цю практику засудили, сьогодні дані відкриті, — додає Омельянець. — Проте не можна сказати, що громадяни знаються на тонкощах аварії.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.