ОУН на Чернігівщині (маловідомі сторінки)

Автор/джерело -  © Олександр ЯСЕНЧУК («Сіверщина») за матеріалами Г. ГРЕЧЕНКА 

Діяльність ОУН і УПА є одним з найважливіших й водночас найбільш суперечливих явищ в історії України 20 ст.

Михайло Коваль, доктор історичних наук, професор:

Сьогодні вже достеменно відомо (підтверджують як вітчизняні, так і зарубіжні факти), що в українському русі опору брали участь представники різних професій, різних національностей з усіх регіонів України.

Щоб розбудити населення Східних областей України та надихнути його на боротьбу як з «третім Рейхом», так і сталінським тоталітаризмом, що в майбутньому і повинно було привести до утворення української держави (зокрема підготовка кадрів), були створені «похідні групи» (ОУН-Б і ОУН-М).

Орест Субтельний, в своїй праці «Україна. Історія» називає цифру дві тисячі учасників «похідних груп», інші автори, включаючи і радянських – від 2-х до 3-х тисяч.

З посвідками вільнонайманих службовців Вермахту учасники «похідних груп» проникали від західних кордонів СРСР до Донбасу, Придніпров’я та Сімферополя. Дехто з них прибув і до Чернігова (де й кинув якір) та його генеральної округи, що включала території Чернігівської, Сумської, Київської (східні райони) областей УРСР, та південної частини Брянської області (РРФСР).

Із звіту відділу військової адміністрації штабу армій «Південь» (ХІ. 1941 р.) довідуємося: «Бандерівська служба пропаганди на схід від Дніпра прибула туди разом з німецькими військами».

До того вона була невідомою. З її боку робляться спроби справляти вплив на українську допоміжну поліцію». Варто віддати належне німецькій професійній проникливості: вони не помилилися на перших порах. Цей вплив надалі ставав значно ширший, до того ж на рівні різних окупаційних структур.

«Похідні групи» на Східноукраїнських землях особливо ОУН-Б, робили все можливе для створення конкретних умов для побудови в майбутньому Української Соборної Самостійної Держави (звичайно то була утопія, їх ілюзія). Про них раніше радянська історіографія просто замовчувала. Наукова тематика з проблеми ОУН-УПА була фактично закритою.

Німецькі окупанти можливо, й недооцінили факту присутності похідних груп на окупованій території, а потім присутності їх серед німецьких структур (управ, старостатів, української поліції, редакцій газет, навчальних закладів, творчих інституцій, тощо), а коли дізнались про їх справжні наміри почались масові арешти.

Всього два тижні німці після нападу на СРСР писали в своїх газетах, що допоможуть будувати українську державу. Та через два-три тижні із шпальт газет зникне навіть слово «Україна» і всі публікації про неї. Як засвідчують донесення агентів НКВС і самого наркома внутрішніх справ УРСР Савченка уже «в січні 1942 року гестапівці провели масові арешти серед українських націоналістів. Частину арештованих було розстріляно...», Хоч діяльність їх не припинялась. Свідчення цьому - донесення уже згадуваного наркому держбезпеки УРСР Савченка начальнику ЦШПР Строкачу (24.5.1943): «Ряд джерел і захоплених нами документів свідчать про те, що незважаючи на масові репресії німців серед оунівців, останні не тільки не згорнули своєї роботи, а навпаки, перейшли в підпілля, значно посилили її».

ОУН поширила свою діяльність на всю окуповану територію України (дані на 22 лютого 1942 року): На Україні діє 27 комітетів (в тому числі і Чернігівський обласний провід ОУН). В них працювали 230 платних працівників, решта – безкоштовно.

На 15 серпня 1942 року., вивішені на початку окупації жовто-блакитні прапори, за наказом німецького командування були зняті, і замінені прапорами зі свастикою, що природно збурило українських націоналістів.

Репресії ж проти ОУН, не припинились. Це засвідчує і старший помічник начальника політвідділу ЦШПР Конкін (30.10.1943): «Протягом трьох місяців йдуть арешти членів ОУН. Арештовано до трьох тисяч осіб, з них у Сумській області – до 280 осіб. Серед них багато вчителів».

В результаті шеф поліції безпеки хвастливо інформував Берлін про розгром мережі ОУН-Б (8.01.1943 р.): Заарештовано ще 25 прихильників Бандери. Серед них районний керівник з Гонти Михайло Ступка, який народився 19.9.1916 в Чернігові. Варто відзначити, ще одного нашого земляка, який обіймав значну посаду, в націоналістичному русі. Костянтин Гіммельрайх (Шелест, Кий) народився в с. Івангород теперішнього Ічнянського району, командир відділу особливого призначення «УПА-Схід»

Весною 1943 року, зазначалося в звіті ч. 54 шефа поліції та служби безпеким – «Центр активності банд, північна Київщина, Чернігівщина, Житомирщина, Рівненщина.

Активні українські та національно-українські банди. Обидві сторони закликають молодь приєднуватися до їхніх рядів».

В Чернігівській генеральній окрузі досить широкого поширення набрав саботаж (до певної міри це теж наслідок агітаційної роботи українських націоналістів). постанов і розпоряджень окупаційної влади. Особливо був поширений саботаж в економічній сфері. Наприклад масовим явищем на Варвинщині, стало ненадання відомостей про хід виконання сільсько-господарських поставок.

В 1942 році як злочинні елементи були звільнені з посад і засуджені до найвищої міри покарання голова міжрайонного управління Чернігівщини Дюбко (з осені 1941 р.), та командир української поліції Прощук (Тураш). В чому ж їх вина? Хто вони такі? Можливо це були звичайні пристосуванці?

Та все ж виявляється, інженер за освітою Дюбко, як розповідає Чернігівський державний архів по-перше, зловживав своїм службовим становищем (на думку німців); по-друге, намагався тлумачити німецькі розпорядження та постанови, щодо України, як такі, що були проти українців; по-третє, нелегально створював інформаційну мережу для антинімецької пропаганди; по-четверте, Дюбко намагався впливати на кадрову політику, а саме: намагався влаштувати колишнього секретаря політвідділу одного з військових полків до української поліції; по - п’яте робив спроби визволити колишнього голову обласного виконкому та члена парткому.

Прощук за словами керівників «нового порядку» свою посаду використовував заради власного необмеженого збагачення. Ось чому вони і заплатили своїм життям.

Арештований і страчений бандерівський функціонер Прощук одночасово працював і на мельниківську фракцію ОУН.

Потужно діяло націоналістичне підпілля на Варвинщині. Так корисну інформацію надавав підпільникам, В.Мудрий, співробітник районної поліції, досить лояльно, якщо не прихильно поводив себе секретар Варвинського райстаростату Г.Громницький, за невиконання розпоряджень та постанов німецької влади дільничний інспектор Української Служби Безпеки Іван Бойко (с. Антонівка, Варвинщина) спершу був покараний штрафом у розмірі 200 крб., а потім звільнений з роботи, і все це не перешкодило йому відбути 10 років сталінських таборів.

Більше того, документи зафіксували випадки масових переходів поліцаїв на бік як партизанів, так і українських націоналістів і активні їх виступи проти окупантів.

Значну і багатовекторну роботу проводив головний резидент німецького контррозвідувального органу «Зондерштаб-Р», що перебував у Чернігові, Петро Дяченко, до війни – керівник ОУН (в одному з р-нів Литви), Полковник армії УНР, командир окремого кінного запорожського дивізіону ім.Болбочана (1919 р.), незабаром командир кінного полку Чорних Запорожців, учасник Зимового походу, контрактовий майор польської армії (1928-1939 рр.), командир 3-го українського полку і противопанцирної бригади «Вільна Україна» Української Національної Армії (1944-1945 рр).

Поруч з агентурною роботою, що велась проти партизанського руху на Чернігівщині, «Зондерштаб-Р» в ряді випадків займався і активною націоналістичною роботою під гаслами створення «Самостійної України». Про це красномовно засвідчує третє завдання, -«Зондерштабу-Р» , повноваження якого поширювалися на території також Житомирської, Сумської і частково Дніпропетровської областей (УРСР), а також Гомельської, Могилівської (БРСР): «Створення невеликих псевдопартизанських загонів, направлення їх в місця дислокації діючих партизанських загонів з метою залучення їх на свою сторону під приводом організації українських націоналістів, що борються за «Самостійну Україну».Хоча звичайно, ідея створення незалежної української держави перед «третім рейхом» ніколи не стояла.

«Літерна справа №6» (довідковий матеріал на німецький контррозвідувальний орган «Зондерштаб-Р») (Росія) проливає світло і на інші важливі проблеми війни в нашому краї, зокрема, на діяльність ОУН на Чернігівщині. Свідчення тому, красномовний документ, що датований 9.8.1944 р., заступника наркому держбезпеки Федорову, в якому висловлюється стурбованість в зв’язку з тим, що (пункт другий) «по лінії ОУН, не дивлячись на ряд проведених арештів оунівців-одиночок, обласний «Провід» ОУН і його низові ланки залишаються не розкритим на сьогоднішній день».