Минуле міцно тримає живих…

Автор/джерело -  © Олег Романчук, “Львівська газета” 

До написання цієї статті мене спонукали дві обставини. Перша – нещодавні події в Таллінні через перенесення монумента Воїну-визволителю. Друга – відкриття 1 травня у Львові чудової фотовиставки “Українська Повстанська Армія: історія нескорених”.

Річ ось у чім. 1984 року мені довелося редагувати книжку Дмітрія Мєдвєдєва “Сильні духом”, яку перевидавало республіканське видавництво “Каменяр”. Перечитуючи цей твір, мимоволі впіймав себе на тому, що низка епізодів, пов’язаних із діяльністю большевицького розвідника-терориста Ніколая Кузнєцова, немовби випадає з логіки оповіді, хоча в офіційній Радянській енциклопедії історії України було чітко написано: “Кузнецов Микола Іванович... загинув у бою з бандерівцями в с. Боратині (тепер Бродівського району Львів. обл.). Похований у Львові”. Саме цю версію свого часу виклали в книжках М. Струтинського “Подвиг”, Олександра Лукіна й Теодора Гладкова “Николай Кузнецов” та інших совєтських виданнях. Для широкого загалу раз і назавжди сконструювали обставини смерті Ніколая Кузнєцова, місце його загибелі, місце перезахоронення – пагорб Слави у Львові.

У своїх публікаціях на цю тему я неодноразово звертав увагу на те, що існує незаперечна логіка фактів, з яких однозначно випливає: на пагорбі Слави у Львові перепоховали не “обер-лейтенанта Пауля Зіберта” – Ніколая Кузнєцова, – а німецького офіцера. Свого часу за вказівкою Кремля здійснили грандіозну містифікацію. На жаль, дезінформація триває. Московська пропаганда вже новітніми методами (використовуючи інтернет) вводить людей в оману.

А тепер про УПА. Яка роль вояків Української Повстанської Армії в цій історії? 1946 року (задовго до появи в СРСР першої документальної згадки про Ніколая Кузнєцова) в Мюнхені побачила світ книжка Миколи Лебедя “УПА”. Цитуємо: “…короткий протокол з березня 1944 р. з району Верба (між Берестечком і Дубном на Волині), в якому Команда УПА “Північ” повідомляє, що дня 2.III р. 1944, в лісі переловлено трьох червоних шпигунів: 1) Пух (псевдо), начальник групи. Мав фальшиві документи обер-лейтенанта, родом з Кеніґсберґа; 2) Камінський Вл., поляк; 3) Козак, “власовець”, на ім’я Іван, псевдо Зельов, шофер. Всі вони мали фальшиві документи, мапи та звіт своєї праці, писаний російською мовою. Витяг з їхнього звіту: Коли прибули до Львова, відбувалося там зібрання представників німецького уряду Галичини. На це зібрання вдалося протиснутися тільки самому Пухові. Кілька днів пізніше Пух і його товариш виконали атентат на віце-губернатора Галичини д-ра Бауера і його генерального секретаря Шнайдера. Бауер дістав п’ять затроєних куль з “Вальтера” в шлунок. Після атентату вони втекли автом і курсували в околицях Золочева, Ківерця та Луцька. По дорозі ґештапо здержало їх, та в часі перегляду документів вони постріляли ґештапівців знову затроєними кулями і втекли. Другу подібну пригоду мали в околиці Ківерця, на шляху, де зустрілися з військовою колоною. І тут у суматосі обосторонніх стрілів вдалося їм втекти. В звіті подають, що провокація у Львові вдалася, бо німці постріляли дві тисячі населення та повісили кількасот в’язнів. Звіт цей несли вони на другий бік фронту. Документи передано військовій жандармерії УПА”.

Як мовиться, без коментарів. Ще раз наголосимо: цитату наведено з книжки, котра побачила світ 1946 року!

НКВС і СМЕРШ тривалий час нічого не знали про долю своїх агентів. Щойно в 1950-х, коли совєтська влада вивчала німецькі архіви, вони натрапили на повідомлення про арешт Кузнєцова. Тоді совєтська пропаганда почала інтенсивно фабрикувати легенди про нього, будувати йому пам’ятники, примушуючи народ вірити в чергову комуністичну вигадку.

Але ми не про це. Ми про те, що в селі Боратин Львівської області Ніколая Кузнєцова і близько не було. Не там він загинув. Тепер про поховання на пагорбі Слави у Львові. Свого часу комусь із комуністичних жерців спала на гадку ідея – створити з постаті Ніколая Кузнєцова героїчний символ і на ньому виховувати молоде покоління будівничих “світлого майбутнього”. Згадаймо історію Павліка Морозова, Олєґа Кошевого та “Молодої Гвардії”. Тож на пагорбі Слави у Львові перезахоронили останки німецького офіцера, на могилу якого поклали плиту з написом, що мала засвідчити, буцім тут покоїться прах Героя Совєтського Союзу Н. Кузнєцова. Насправді жодної таємниці в смерті обер-лейтенанта Пауля Зіберта-Ніколая Кузнєцова не існує. І вже давно. Але спекуляції довкола обставин його загибелі та перезахоронення все ще тривають. На жаль.

Олег Романчук,
шеф-редактор журналу “Універсум”, член Світової організації періодичної преси (Брюссель)

P.S. І мене зовсім не здивує, якщо в разі демонтажу надгробної плити на місці псевдозахоронення Ніколая Кузнєцова на пагорбі Слави у Львові почнуть антиукраїнські акції біля Посольства України в Москві, влаштовуватимуть провокації у Львові та Києві. Пояснення діям екстремістів поблизу Посольства Естонії в Москві та вчинкам вандалів у Таллінні під час перенесення пам’ятника совєтським солдатам просте до банальності: колишня імперія вкрай болісно розлучається зі своїми символами, надзвичайно хворобливо реагує на падіння “авторитету” метрополії.

Коли я фотографував надмогильну плиту на псевдопохованні Ніколая Кузнєцова, до мене підійшов літній росіянин, який подумав, що я, за його словами, “із Пушкінского дома”, і прийшов упорядковувати могили. Розговорилися. На мою репліку, що на пагорбі Слави Ніколая Кузнєцова насправді не поховано, чоловік зреагував, на диво, спокійно, проте чітко проказав: “Ето нєважно, покоітся здесь єво прах ілі нєт. Для нас ето сімвол!” Після чого раптом почав переконувати мене в тому, що “імєнно украінскіє енкавєдісти в началє войни расстрєлівалі местних украінцев” і, мовляв, “нєзачєм увєковєчівать імена погібших на стеллє возлє міліциі на Замарстиновє”. Вести подальшу розмову, а тим паче дискутувати не було жодного сенсу…