Геї в українській владі, або Сповідь голубого сутенера

Автор/джерело -  © Маркіз де Сад, ЗІК 

Засилля представників сексменшин у владні структури породило і живить таке масове явище як «голуба» проституція.

«Голубих» я не люблю. Більше того, вважаю, що ці люди є особливо соціально небезпечними. Мова про гомосексуалістів у владі, які право і можливість ким-небудь розпоряджатися, використовують у власних «специфічних» інтересах. Саме засилля представників сексменшин у владні структури породило і живить таке масове явище як «голуба» проституція.

Київ в цьому плані місто вельми показове: повіями чоловічої статі сьогодні переповнені столичні гей-бари, кафе, нічні клуби, дискотеки, тисячі (!) анкет з пропозиціями «голубого» кохання за гроші висять на сайтах знайомств в Інтернеті, хлопчика для «дозвілля» запросто можна знайти на вулиці – достатньо у вечірній час прогулятися Хрещатиком…

Мій «гід» по «голубому» Києву – людина у своєму роді унікальна, хоча за ним – як за сутенером з п’ятирічним стажем тюрма плаче давно. Річ у тім, що серед його постійних клієнтів є достатньо відомі персони – солідні бізнесмени, священики, депутати. Аж до народних…Як він до них ставиться? Коли в вересні минулого року в Києві зарізали одного з його VIP-клієнтів – директора білетних кас палацу «Україна», Олексій (назву його так) колегам «по цеху» задавав одне і теж питання: «Навіщо було різати курку, яка несла золоті яйця?»

Пригода ця змусила Олексія майже на півроку залягти на дно (свого часу саме він познайомив загиблого з його майбутніми вбивцями). Міліція тоді, намагаючись вийти на вбивць, тривалий час лютувала. Хапала всіх, хто з’являвся на «стометрівці» на Хрещатику, накривала «голубі» кубла, трусила фірми, що займаються «голубими» ескорт-послугами.

Сьогодні в сфері столичного «нетрадиційного» секс-бізнесу все спокійно і Олексій знову на коні. «Стільки замовлень як зараз я ще не мав ніколи, – розповідає не без гордості. – Народ ніби з ланцюга зірвався, трахається як перед потопом».

…вул. Заньковецької (200 метрів від Хрещатика). Нічний клуб. В «голубих» путівниках його рекламують як стильний заклад європейського рівня для солідної публіки. Щоб потрапити усередину, на вході платимо по 50 гривень.

Відчуття, ніби йдеш по лабіринту. Кілька кімнат поєднані між собою хитромудрими переходами. Барні стійки. Напівтемрява. Гучна музика. В одній з кімнат і переході цілується кілька пар. Помічаю, що поміж відвідувачів – жодної жінки. У одного з цілувальників на футболці надпис: «Хочу большой член».

«Солідної публіки тут зазвичай небагато, – розповідає Олексій. – Якщо такі відвідувачі і попадаються. то це, як правило, іноземці. Основна категорія – хлопчики для відпочинку, – Олексій киває головою у бік обліпленої молодими людьми барної стійки. – «Сеанс» кохання – 50 «зелених». Обслужити можуть прямо тут – у туалетній кабінці. Тут же можуть і обікрасти. Все це зазвичай одночасно: поки клієнт балдіє від міньєту, його кишені професійно вивертаються».

У клубі – загальне збудження. Починається травесті-шоу. На підмостках перед танцювальним майданчиком з’являється переодягнений в жіноче плаття трансвестит. З боку він схожий на добряче пошарпану шлюху: своїми манерами, поведінкою, одягом, занадто нафарбованим обличчям. «Дама» співає тоненьким голоском відомі хіти і весь час кривляється.

…Бессарабська площа. Торговий центр «Метроград». Ми сидимо в інтернет-кафе (саме тут в Олексія ще не так давно було головне робоче місце) і переглядаємо анкети столичних проститутів. Олексій вводить мене в «курс» справи: «Метроград» в «голубих» путівниках сьогодні називають «головною плєшкою країни». «Педик», у якого є гроші, може тут купити пацана на будь-який смак. Для цього достатньо пройтися територією верхнього ярусу торгового центру. Пацани стоять біля фонтану і скляних ліфтів, крутяться біля платних туалетів, «стирчать» в Інтернет-кафе.»

Відразу біля «Метрограду» – «стометрівка» (відрізок Хрещатика від ст. метро «Хрещатик» до Бессарабського базару). В вечірні часи там збираються сотні гомосексуалістів, багато хто з них промишляє проституцією.

– А куди дивиться наша доблесна міліція?, – навмисно задаю тупе наївне запитання.

– Всіх, хто працює в «Метрограді», менти знають в лице. А тут крутяться не лише ті, хто торгує своєю дупою. Кишенькових злодіїв чимало, усіляких шахраїв. Усі вони ментам щось платять і їх не рухають. Затримують зазвичай лише тих, хто сильно зарвався, або новачків і зальотних.

– Коли ти тут працював, тебе теж в лице знали?

– Звичайно. І не лише менти. Всі, хто так чи інакше заробляв тут на якомусь криміналі, чудово знали: хто я і чим займаюся. Пацани до мене здебільшого підходили самі: «Олексій, ми хочемо заробити, відвези нас куди потрібно».

– І що це за пацани?

– Різні. В основному, звичайно, не кияни. Бродяги. Вихованці інтернатів. Мешканці маленьких містечок і сіл, що неподалік від Києва. Багато хто приїздив у Київ на навчання – в училища, технікуми. Ти його кудись «пристроїв», його там нормально нагодували, купили щось з одягу, дали трохи грошей і він вже на сьомому небі. Повертається до себе в общагу чи в село і розказує все товаришам. А через день-два до мене він вже підходить з кількома своїми «колегами»: ті теж хочуть заробити. Так що «живий товар» я не шукав, від бажаючих у такий спосіб заробити не було відбою. Адже що сьогодні діється? Пропозиція значно переважає попит. Подивися, що робиться в тому ж Інтернеті – на сайтах знайомств. Якщо є гроші, можеш собі замовити кого-завгодно – солдата, спортсмена, курсанта, модель, неповнолітнього…

– І що все це реально – повії-курсанти, повії-солдати?

– Може хочеш переконатися на власній шкірі? Я таких сам возив, при чому в формі – така була головна вимога клієнтів. При чому це були курсанти-менти. З іншого боку, усіляких шахрайств і криміналу в Інтернеті теж вистачає. Відсотків 30 тих, хто вішають свої анкети на сайтах знайомств, інтим за гроші поєднують з крадіжками. Одні «садять» клієнтів на клофелін, інші накачують алкоголем. А є такі, яким достатньо побачити в квартирі цінну річ, можуть просто її схопити і втекти. Я одного такого якось возив. Клієнтами були московські бізнесмени. Вони з ним випили, роздягнулися, він теж був в одних трусах. А потім схопив їхні мобільні телефони, які вартували по 1000 баксів кожен і тікати. В одних трусах, по снігу і морозу. Іншого завіз до якогось податкового начальника. Той клієнта накачав до непритомного стану. Потім вийшов на вулицю, підійшов до таксиста і сказав, що він переїжджає від тестя, попросив аби той допоміг йому перенести речі. Разом з таксистом виніс все, що було у квартирі цінного, включаючи одяг і апаратуру.

Є і такі, що клієнтів «кидають» з порогу – займаються грабежами. Замовив якийсь престарілий «педик» по Інтернету хлопчика-спортсмена, а він до нього приїжджає в компанії інших хлопчиків-спортсменів, які при першій же нагоді вриваються до квартири.

– VIP-клієнтам ти теж таких пацанів підганяєш, що можуть обікрасти, пограбувати?

– А я тут до чого? У нього ж на лобі не написано, що він може вкрасти. Якщо клієнт солідний і постійний, я його попереджую: цей «кадр» перевірений, можете ні за що не хвилюватися, а цей новенький, що від нього очікувати – не знаю. Можу для «підстраховки» посидіти в квартирі, поки вони разом…

Деякий час в «Метрограді» крутився один бродяжка з Одеси. Я його повіз до… (Олексій називає досить відоме прізвище). Тоді він ще був головою райадміністрації. А той хлопчик до цього кілька днів жив і ночував в «Метрограді», не мився ні фіга. В клієнта він тоді вкрав золоті запонки і нагородив його коростою. Однак найцікавіше, що той його потім простив, «покохав» і взяв на утримання.

– Невже ті, у кого є влада і гроші, не можуть знайти собі щось краще?

– Звичайно, можуть. Однак це клієнтура, яка постійно (а є такі, що і кожен день) хоче чогось «свіжого». А де вони можуть постійно знаходити «свіжачок»? По «стометрівці» і «Пе Ша» (парк ім.Шевченка) такі люди не ходять. Розважальні гей-клуби вони теж не відвідують: бояться «засвітитися». Навіть знайомитися через Інтернет їм теж небезпечно. На сайтах знайомств публіка в своїй масі більш продвинута, навчається в вузах – студенти, курсанти… Якщо клієнт відома людина, вони можуть його запросто упізнати. «Товар» же, який пропоную я, для них найбільш підходящий. Ті, кого я привожу, газет не читають і трансляцію Верховної Ради не дивляться. І головне – з ними можна робити все, що завгодно…