Сенсація будь-якою ціною, або як розкрутити подію

Автор/джерело -  © Юлія Мадяр 

У російських ЗМІ вже стало звичкою щось приховувати або недоговорювати. Режим влади вже настільки видресирував журналістів, що одразу правду сказати їм доволі важко. Все починається, як завжди з малого, а потім виходить за всі прийняті рамки.

Якщо в Росії трапляється теракт, деякі радіостанції просто випадково не можуть вийти у ефір, коли вбивають журналістів інформація видається малими порціями. Чи то в Росії такій могутній країні, просто не може щось траплятися, чи то перед тим, як повідомити якісь новини, випускаючі редактори по десять разів перечитують: чи не може ця інформація зашкодити, чи то каналу, чи то газеті.

Новини, які швидко набувають розголосу у сусідній країні, - так це досягнення Президента або шоу-бізу. Звісно, що більшу частину аудиторії, яка «поважає» свого лідера, такі новини влаштовують. А що робити тим, хто ще хоч трохи вірить у свободу слова?

Якщо брати до уваги те, що український народ вже настільки розбещений оперативними новинами, і, що не дивно, частіше незаангажованими, то ситуація з російськими ЗМІ просто виходить за всі рамки поняття свободи слова.

Останній випадок, який трапився не зовсім стосується політичних діячів, але напряму стосується колег по журналістській “кухні”.

Нещодавно з російським шоу-меном та телеведучим Валдісом Пельшом стався прикрий випадок: він у тяжкому стані, з панкреонікрозом, потрапив до реанімації. Всі ЗМІ ще ввечері повідомили цю новину, а вже зранку наступного дня цю інформацію - спростували. «Всі, як завжди, розмухали страшну паніку» - зазначила у коментарі директор телеведучого Катерина Соколова, і пояснила, що у ведучого трапився невеличкий приступ. «Зараз уже підключили найкращих лікарів, і все у порядку», - повідомила вона. А наступного дня ЗМІ знову рясніли інформацією про те, що стан Пельша значно погіршився і шансів уникнути оперативного втручання навряд чи вдасться.

Здавалося б, що уникати розповсюдження інформації приводу не має, але ж звичка залишається. Зрозуміло, що кожне видання на свій розсуд подає ситуацію і починає вигадувати будь-які “цікаві подробиці” події і, які, найчастіше, зовсім не співпадають із реальністю.

Та й родину можна зрозуміти, що після деяких публікацій про те, що Валдіс наркоман і це вплинуло на розвиток хвороби, навряд чи захочеться подальшого висвітлення подій. Бо журналісти дуже часто, у гонці за сенсацією і рейтингами серед глядачів та читачів, прагнуть переступити всі норми етичної поведінки.

Ця ситуація дуже схожа з нашими подіями кількарічної давнини. Родині Гонгадзе настільки вимотали душу, своїми здогадками і можливими та неможливими сценаріями вбивства Гії, що іноді здавалось, що нерви не витримають не тільки у родини, а у багатьох колег, від “задоволення” читати матеріали сенсаційних репортерів, які полюбляють копирсатися у чужій білизні. Щодо таких ситуацій мені дуже сподобався вираз сучасного письменника Сергія Мінаєва у книжці «Media Sapiens»: «… журналісти, як коршуни, які годуються катастрофами сучасного світу. Ці ж завжди напоготові! Будьте впевнені, якщо вам, не дай Боже, трапиться зриватися з гори або топитися у морі, першими, кого ви побачите, будуть не рятівники Малібу. Ні, ні. Першими опиняться журналісти, які протягнуть замість руки допомоги мікрофон або відеокамеру. Вони зроблять таке собі співчуття на обличчі і наповнять очі брехливими сльозами, для того, щоб задати вам єдине запитання: «Розкажіть телеглядачам, що ви зараз відчуваєте, знаходячись на порозі загибелі? Так, і будь-ласка, скоріше, ми в прямому ефірі, у нас мало часу»».

Дуже прикро, що деколи доводиться червоніти за наших колег. Іноді здається, що етика і журналістика настільки віддалилися один від одного, що хочеться нагадати, що свобода слова – це не тільки копирсання у бруді, це не тільки заробляння грошей і це не тільки гра з людьми. Хочеться вірити, що забагато свободи не зруйнує повністю мозок колег і залишить хоч краплю етичного ставлення, як до своїх колег так і до народу, який отримує цю порцію інформації. Та і чи варта будь-яка сенсація людського життя?