Як із українця зробити жлоба?

Автор/джерело -  © Юрко Космина, INTV 

Короткий посібник для російської преси.

Якщо в російських інтелектуалів лібералізм закінчується там, де починається українське питання, то в російській пресі там же закінчується і здоровий глузд. Читаючи центральні російські ЗМІ, можна взнати про Україну стільки нового, що в голову, не розширену нанотехнологіями та величним розмахом Плану Путіна, просто не влазить.

Свіжий опус московської газети "Ізвєстія" під назвою "Почему украинцы такие завистливые" настільки лубочно написано, що закрадаються справедливі підозри: його стягнуто з ЖЖ-ком‘юніті "Фофудья", де пародіюється українофобська риторика. Однак амбре "Газпрому", що лине від однієї з наймасовіших газет СРСР, а потім і Росії, знімає будь-які сумніви. Зараз у Росії українців дозволено сприймати і змальовувати лише так.

У статті на підставі цифр соціологічного дослідження Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна "Моральность украинского общества" росіянам переконливо доводять, що хахли – меркантильні, зрадливі, тупі, заздрісні злодії, які шукають, чого б украсти та як спекатись клятої державної "нєзалєжності". Для путінської журналістики є нормальною практикою, коли з контексту вириваються цифри, додаються відповідні коментарі - і виходить типовий пропагандистський пасквіль. Але тут випадок значно більш клінічний: достатньо порівняти справжні дані дослідження і викладення автора.

"Украинцы завистливы не только в народных поговорках, определили социологи. Согласно результатам нового исследования, более трети граждан Украины уверены: россияне живут лучше и зарабатывают больше них. Свое мнение они аргументируют тем, что многие их соотечественники ездят на заработки в Москву и Санкт-Петербург. Как выяснилось, 65 процентов украинцев завидуют жителям Евросоюза, 57 — Америке, 34 — России".

Жодного подібного дослідження від КІПУ знайти так і не вдалося – тим паче, що в соцопитуванні навряд чи було б уточнення про Москву й Санкт-Петербург. Немає цих цифр і в дослідженні, на яке спирається автор (йому, до речі, вже два тижні – з оперативністю в "Ізвєстій" явно не склалося). Є хіба що дані про те, що дві третини українців вважають рівень європейських моральних стандартів вищим за свій, моральність американців такою оцінюють більше половини співвітчизників, а от росіян більшість громадян України вважає або менш моральними, або такими самими. Судячи з публікації, є за що.

"Половина украинцев считает, что, нарушая закон, поступает правильно. Обнаружив плохо лежащей чужую вещь, они обязательно присвоят ее".

Ну як, вражає? Будь я росіянином, після такої перестороги побоявся б узагалі носа до України пхати. Як не заріжуть, то обікрадуть, хохли репані, їм же закон не писаний! Насправді ж у дослідженні наголошується, що 88,4% українців засуджують крадіжку товарів у супермаркеті, трохи менше 87% – керування авто в нетверезому стані, 73,3% - викидання сміття на вулиці, 63,4% – брутальність та нецензурну лайку. А от привласнення ЗНАЙДЕНИХ речей чи грошей, як і ухиляння від сплати податків, ЗАСУДЖУЮТЬ трохи менше половини. На думку автора, "не засуджує" – це автоматично означає "обов‘язково зробить". Причому КІПУ зазначає, що ці погляди українців на правопорушення практично не відрізняються від європейських. Цікаво, а які результати опитування були б у Росії? Особливо щодо нецензурної лайки чи п‘яних авторалі?

"Соблюдают украинцы и давнюю поговорку "Плохая та кума, что с кумом не была". Треть опрошенных считает супружескую измену положительным явлением. Говорят, она уходит корнями в казацкие времена, когда одна жена была для дома, а пара-тройка других для похода". Ще один лубок "Зарісовкі із жизні Малоросії". Нізащо не повірите, звідки такі глибокодумні висновки. Третина українців, за даними КІПУ, "припускає подружню зраду". В "позитивне явище" вона трансформується вже в запалених мізках російської журналістики.

"Самыми незначительными для украинцев ценностями оказались образование, а также интеллектуальное развитие. На первое место вышла материальная обеспеченность. 42 процента считают, что они и ближние могут обманывать друг друга ради собственной выгоды".

Коротше, вся нація – примітивні тварини, яких окрім грошей нічого не цікавить. Насправді "значні" чи "незначні" життєві цінності – це табличка питань, найважливіших для опитуваного на цей момент. Немає нічого дивного, що пізнання та інтелектуальний розвиток є визначальною цінністю для 13,6% українців, у той час як матеріальні проблеми є важливими для 68,1% (навіть у таких простих речах "Ізвєстія" примудряються збрехати – перше місце з результатом 75,9 посідає "Здоров‘я"), а щасливе сімейне життя – для 57,1%. Більше того, це досить високий інтелектуальний показник для будь-якого суспільства. Фішка в тому, як сформулювати ці дані на папері для тих, хто не має доступу до оригіналу.

А от дані про 42% підлих брехунів узагалі невідомо звідки взято – в дослідженні й цього немає.

"Таким же недалеким и корыстным украинцы видят постреволюционное общество. По мнению 70 процентов опрошенных, оно остановилось в своем развитии. 50 процентов считают общество аморальным и равнодушным к чужим бедам".

Якщо 70% відсотків українців вважають, що суспільство зараз "не розвивається", чи означає це, що "постреволюційне суспільство зупинилося в розвитку"? Формально так, адже суспільство наше, як не крути, таки "постреволюційне". Але ж як міняється зміст від одного слова! Прийшла революція – кінець моралі. Шикарно!

Ну, і на закуску – просто геніальний шедевр:
"Однако самым неожиданным результатом для социологов оказалось то, что спустя 16 лет существования независимого государства Украины большинство ее граждан сочли "незалежность" последним из своих приоритетов".

Спробуйте вгадати, що було в оригіналі. Не вдасться! Бо насправді 12, 5% українців заявили, що серед їхніх особистих життєвих цінностей одне з провідних місць посідає "незалежність у вчинках та діях", тобто звичайна громадянська свобода. Спитаєте, а до чого ж тут "більшість громадян", "незалежність держави Україна"? А ні до чого! Слово "нєзалєжность" є – а далі піпл схаває.

Ось на такому прикладі можна легко побачити, як формується уява наших сусідів-росіян про Україну та українців. Безсумнівно, у сучасній Росії є неабиякий суспільний запит на подібного роду "журналістику". Виважений матеріал про дані дослідження нікого б не зацікавив – оскільки нормальна подача, та ще і з порівнянням із відповідними російськими дослідженнями (якщо такі є) показала би незначну відмінність між нашими народами, і багато в чому ця відмінність була б на нашу користь. Хто б це став читати? Краще отримати інформацію про екзотичних диких недолюдків на південь від хутора Михайлівського, які то тихо заздрять "старшим братам", то варять борщ із крові російськомовних немовлят. Автор наведеної статті, власкор "Ізвєстій" у Києві Яніна Соколовська, до речі, якраз і прославилася публікаціями про те, як в Івано-Франківську вчителі "из-за русскоязычности лишились работы, как в ближайшем кафе их обливали кипятком, как беременную преподавательницу ударили в живот, "чтоб москали на Украине не рождались". Врешті, і згадана "Фофудья" немало свого стьобового пафосу запозичила з публікацій Соколовської.

Складається враження, що Яніна, як і багато її колег, чомусь вважають, що Україна і Росія чи то перебувають на різних планетах, чи то злі бандерівці давно вилізли зі схронів та обрізали Інтернет. А відтак – можна писати будь-які небилиці, аби було цікаво й відповідало лінії партії. Із Києва до московської редакції йде така відверта єресь, що будь-який пильний редактор засумнівався б в адекватності психічного стану кореспондента і спробував перевірити отриману інформацію. Проте московським редакторам, певно, ніколи – треба гроші "Газпрому" відпрацьовувати, лякати читачів наслідками революцій. Але чому та ж Соколовська гадає, що київські колеги не читають "Ізвєстія" і не схоплять за руку? Тим паче що досвід є – її кілька років тому вже вловили на спробах надрукувати в українських ЗМІ пресі під виглядом "ексклюзиву" матеріали, які раніше вже виходили в "Ізвєстіях"…