Тоталітарні секти. Велике Біле Братство

Автор/джерело -  © Анатолій Запорожець 



Дата публiкацiї - 6.01.2008 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=948

В Україні пишно розквітають тоталітарні секти. За мовчазної згоди влади, яка має специфічні погляди на демократію та свободу совісті. Між тим, ці секти, як показує практика, не такі вже й миролюбні. І пастирі у цих церквах скоріше схожі на “бізнесменів”, ніж на духовних отців...

Восени 1987 року, на одне із засідань Українського Культурологічного Клубу (УКК) прийшли двоє – Анатолій Щербатюк і Артем Чумаченко. Вони скромно слухали націоналістично налаштованих виступаючих, а потім - теж забажали виступити. Проте, тема їхнього виступу була дещо дивною – кришнаїзм. Українські прихильники «Бхавагад Гіти» запрошували відвідати їхні зібрання, роздавали брошурки та листівки.

У той час діяльність УКК була під пильним наглядом УКДБ м. Києва та Київської області й немає нічого дивного, що спецслужба зацікавилася кришнаїтським рухом. Через деякий час в оперативну розробку потрапив і Кривоногов, головний ідеолог руху.

Спочатку українські кришнаїти розповсюджували самвидавчу літературу російською мовою, але незабаром переорієнтувались.

Анатолій Щербатюк поїхав до Росії, в науково-дослідницький центр «Ленінград-15», заснований ще за життя Дзержинського. Результатом його піврічної праці став український варіант «Бхавагад Гіти», який було видано масовим накладом.

В подальшому Анатолій відійшов від кришнаїтів і написав ессе під назвою «Основи санації», яке принесло йому славу антисеміта та кримінальну справу в Генпрокуратурі. Його, навіть, оголошували в розшук. Щоправда він ніде не ховався, – майже щодня його можна було бачити в київських кав’ярнях…

За допомогою агентурних можливостей Артема Чумаченка переконали у необхідності публічного викриття фінансових махінацій лідерів кришнаїзму.

А Кривоногов від кришнаїзму пішов далі…

Пропонуємо до уваги читачів статтю, написану на початку 2000 року оперативними працівниками, які брали безпосередню участь у знешкодженні суспільно-небезпечної секти.

Перехід від другого до третього тисячоліття людство відзначило не тільки гучним святкуванням, але й черговою порцією «апокаліптичних прогнозів», автори яких віщували «неминучий кінець світу» саме в цьому, перехідному, році. Як тут не згадати сумнозвісне «Біле Братство», чия діяльність тривалий час тримала у напрузі владні структури пострадянських та суспільство країн.

Після арешту лідерів Братства естафету «вождя і учителя» Кривоногова прийняв «брат Кесуллоф» (в миру – Костянтин Лінгурян. Він закликає всіх покаятись перед «живим богом Марією Деві Христос» (вона ж – Мамонова-Цвігун-Кривоногова-Ковальчук) напередодні «скорого Страшного суду». Назначена й конкретна дата – 17 лютого 2000 року.

Пояснити цей феномен неможливо без історичного екскурсу ”

 

Що таке «Біле Братство»?

«Біле Братство» - складне релігійне явище. Хоча дехто взагалі не вважає його за релігію.

Юсмаліани вірять в надприродну сутність і особливу місію «Марії Деві Христос» (М.Цвігун). Для багатьох це постає як єресь чи псевдокульт, але за таким самим правом, "білі брати" оцінюють й інші конфесії, виходячи з особливостей останніх.

Хоч прояви зовнішнього життя «Білого Братства» стали особливо помітними восени 1993 року., та причини того, що сталося, й досі чітко не названі.

Соціально-економічні, політичні, ідеологічні, світоглядні, духовні, психологічні і, навіть, особистісні фактори, що сприяли появі в Україні «Білого Братства», діяли у всій своїй сукупності, як наслідок кризи тоталітарної системи та її багаторічного панування в усіх сферах життя кожного громадянина СРСР. До 1989 року структура соціалістичного суспільства була відносно соціально однорідною, але започатковані ринкові відносини призвели до швидкого розшарування соціуму. Розмежування країн, що виникли на уламках Радянської імперії, поряд із зростанням національно-патріотичних тенденцій, мали своїм наслідком ностальгічні настрої значної частини населення за втраченою політичною єдністю і соціально-економічною стабільністю суспільства.

Не менш важливим є й особистісний фактор, адже проголошення лідерами багатьох неорелігійних рухів власної «божественності» чи «богообраності» – наслідок їхнього невдоволення особистим соціальним статусом, бажання досягти визнання у будь-який спосіб. Саме таким був Кривоногов, який, не знайшовши визнання в наукових колах, почав шукати його в нетрадиційній релігійності.

«Патріарх» «Білого Братства» був непересічною особистістю і в колі знайомих та колег по роботі відзначався наполегливістю в досягненні мети, про що свідчать значні здобутки в науковій діяльності: захист дисертації, понад 50 наукових та науково-популярних праць. Разом з тим, в характері майбутнього фундатора нової релігійної течії, ерудованість, підприємливість і комунікабельність поєднувались зі схильністю до самовиправдання будь-яких власних вчинків, постійним пред’явленням підвищених вимог оточенню, конфліктністю у випадках, коли його точка зору не знаходила підтримки. Він був схильний до гіпертрофованої оцінки власного "Я", що знаходило відображення у намаганні показати себе з кращої сторони, невгамовному самохизуванні. Це значно утруднювало його соціальну адаптацію, що проявилось у постійних змінах місць роботи та сімейних конфліктах.

Прояви честолюбства у Кривоногова іноді набували досить незвичних форм. Зокрема, він вів облік всіх публікацій в пресі, де згадувалась його особа. Бажання нав’язати власні погляди та уподобання реалізувалось повною мірою в практиці, створеного ним, тоталітарного релігійного об’єднання. Так, жорстко регламентуючи особисте життя членів громади, він міг заборонити вживання тих чи інших продуктів харчування залежно від власних уподобань та смаків. Погане самопочуття "вчителя" після споживання в їжу квасолі чи кукурудзи, призводило до негайного оголошення "табу".

З початку 70-х років Кривоногов старанно займався популярними, на той час, вправами хатха-йоги, збирав науково-популярну літературу з відповідної тематики, що й сприяло засвоєнню ним положень східних релігійно-філософських доктрин. Як позаштатний працівник товариства «Знання» він. читав лекції з основ біоенергетики і нетрадиційних методів лікування в різних містах Радянського Союзу. Незабаром саме в цих населених пунктах діяльність «Білого Братства» досягала значних масштабів. Характерно, що більшість його членів, свого часу. були слухачами кривоногівських лекцій. Зацікавленість аудиторії (переважно на периферії) екзотичними, на той час, темами, наштовхувала майбутнього «пророка» на думку про власну винятковість, духовну вищість над оточенням. Зокрема, під час одного з засідань, тоді популярного, київського клубу «Істина» (пізніше – «Шлях до істини»), він задав лектору відверте запитання: які аргументи він може протиставити людині, що назве себе месією і доведе це покликання на фактах.

Проте, навіть після самопроголошення себе «духовним вчителем людства» і «пророком», Кривоногов намагався уникнути відповідальності за власні вчинки, перекладаючи її на інших. Маючи, згодом, практично необмежені повноваження в «Білому Братстві», формально, він не був відповідальним за «організаційні питання», матеріальні цінності та майно громади. Можливо цим пояснюється його відмова від проголошення себе месією, як, здавалося б, підказувала логіка розвитку подій.

Тривалий час він уважно вивчав відповідні законодавчі та нормативні документи, які у другій половині 80-х років регулювали діяльність самодіяльних об'єднань. Клуби за інтересами, молодіжні культурні центри, дискусійні гуртки, як правило, існували під егідою державних або ідеологічних установ (КПРС, ВЛКСМ, міністерств тощо). Створений в Києві, восени 1988 року, Інститут Людини (предтеча «Великого Білого Братства») перебував під патронатом Будинку вчених Академії наук УРСР і підпорядковувався міському Центру дозвілля, який контролював діяльність неформальних об'єднань та спілок.

На той час, Кривоногов ще не мав чіткої уяви про конкретні шляхи реалізації свого задуму. Практична діяльність передбачала проведення лекцій з нетрадиційних методів оздоровлення і самовдосконалення, пропагування «демістифікованого досвіду давніх релігій» та здійснення занять із «концентрації і медитації». Інститут Людини проіснував лише кілька місяців, однак, сформульовані, при його утворенні принципи, незабаром були покладені в основу Інституту Душі «Атма» та релігійної громади «посв’ячених».

Порівняно з Інститутом Людини масштаби діяльності Інституту Душі «Атма» були значно розширені. Кривоногов планував прискорити процес створення філій інституту. Негайно розпочався збір пожертв на будівництво храму-монастиря, для чого було придбано земельну ділянку з садибою в Києві (пров. Рибний,1). На периферії лекції відбувалися у переповнених залах, чого не спостерігалося в перенасиченому видовищами Києві. Особливий інтерес лекційні програми викликали в Дніпропетровську, Черкасах, Донецьку, що й зумовило створення саме в цих містах активних структур «Братства».

З 1990 року Ю.Кривоногов здійснював цілеспрямований пошук кандидатури на роль «месії». Зокрема, під час проведення у Донецьку науково-популярних лекцій з біоенергетики пропозиції відповідного змісту висловлювались кільком жінкам. Але після певного «відбору» фундатор «Білого Братства» зупинився на кандидатурі Марини Цвігун (дівоче прізвище – Мамонова), - своєрідної й непересічної особистості.

Зі шкільного віку вона відрізнялася підвищеною емоційністю і вразливістю: улюблений кінофільм «Генерали піщаних кар’єрів» переглядала, за власним визнанням, 15 разів поспіль (!). Її ранішні поетичні твори були спробою творчо осмислити свою «винятковість», чому сприяло виховання під щільною опікою з боку рідних, ізоляція від однолітків. Вона полюбляла перебувати в центрі уваги, що поєднувалось в ній, із забобонністю. В п’ятнадцятирічному віці, потай від батьків, Марія прийняла хрещення за православним обрядом, хоча, за власним визнанням, відвідувала церкву як бог покладе.

На перший погляд, кар’єра й особисте життя М.Цвігун складались досить вдало: одруження, народження сина, заочне навчання на факультеті журналістики в Київському державному університеті, згодом праця редактором багатотиражної заводської газети «Радуга» та міської радіостанції в Донецьку, вступ до КПРС та обрання в 1990 році депутатом районної Ради. Однак, у неї поступово виникало відчуття власної нереалізованості. Марина мріяла про більш щасливе життя та чекала на змін. Саме думка про власну вищість на тлі одноманітної буденності морально підготували її до ролі «живого бога».

Остаточним поштовхом до зміни світоглядної орієнтації став психологічний злам, внаслідок ускладнень після хірургічної операції 11 квітня 1990 року. Марина, за якою до того не помічалось особливої релігійності, почала «закликати до Бога». Кривоногов лише підживив її думки щодо «божественної місії», надав їм чітких форм і визначеності. Потрапивши на лекції київського Центру самопізнання і вищої йоги «Атма», вона надіслала доповідачу записку з викладом власних «спілкувань з Богом» і Кривоногов негайно оголосив про «обраність» автора одкровень. Після цього Марина без вагань прийняла пропозицію працювати в кривоногівському Інституті Душі. На прохання близьких повернутись відповіла категоричною відмовою, оскільки «жодної хвилини не зможе прожити без свого улюбленого Вчителя».

Ю.Кривоногов відразу оцінив якості майбутньої «месії»: журналістка, творча особистість, вразлива, морально готова сприйняти його настанови та ідеї, навіть відповідний вік. Подібно до Ісуса Христа, в 30-річному віці М.Цвігун постала у «Програмі Матір’ю Світу», а в 33,5 роки, за задумом Кривоногова, мав «закінчиться її час, як Месії та Духовного Вчителя, в тіло якого експлановано Ісуса Христа». Згодом, більшість проповідей ВББ почали присвячуватись порівнянню біографії «Марії Деві» з життям Ісуса Христа, особливо наголошуючи на його початковому невизнанні. 15 серпня 1990 року Ю.Кривоногов і М.Цвігун офіційно зареєстрували шлюб на підтвердження наступного їхнього проголошення «Божественною Дуадою».

 

«Божественна Дуада».

Певний час Кривоногов вивчав здібності нової дружини, надаючи їй можливість проявити себе. Спочатку вона готувала статті до газети «Атма», підписуючись «кореспондент Цвігну», редагувала лекції свого чоловіка. В свою чергу, той вчив Марину навичкам проповідування, вмінню поводитися перед масовою аудиторією, використовувати ритуальну атрибутику. Згодом Кривоногов дозволив їй самостійно читати лекції, але незмінно підказував текст, зміст якого вона іноді не усвідомлювала. Через кілька місяців вона цілком освоїла роль «месії», проте постійно відчуваючи тиск і контроль з боку «пророка».

З другої половини 1991 року вона поступово виходить «з тіні», зростає її впевненість у власному призначенні. Марина щиро вважала, що Кривоногов втілює її ідеї, не помічаючи або вдаючи, що не помічає, власну підпорядкованість його задумам. Усвідомлення себе «Живим Богом» виявилось для неї дуже значущим, оскільки давало відчуття власної значимості, робило об’єктом постійної уваги та поклоніння.

Остаточне обрання ключовою постаттю культу «живого бога» М.Цвігун цілком логічно призвело до нівелювання ролі й авторитету Кривоногова. Юсмаліани щиро вірили в божественність М.Цвігун, називаючи її «Боженькою», «Мамою». Слід зауважити, що цей процес обожнення був неоднозначним: частина «білих братів», які знали М.Цвігун безпосередньо, як світську особу, висловлювала сумніви щодо її божественної природи. Проте більшість членів Братства не бачили в побуті Марину, що затушовувало в їх свідомості людські вади свого «бога».

Корені виникнення феномену обожнення живої людини, треба шукати в конкретних історичних умовах. Так, Радянський Союз «обожненням» Леніна та Сталіна психологічно підготував людей до можливості сприйняття «живого бога», який не забарився з'явитися. Крах комуністичних режимів спричинив серед багатьох людей «плач» за втраченими кумирами. Для них, актуальним був діючий, уособлений в конкретній людині, ідеал, яким і стало обожнення М.Цвігун. Буденне, звичайне, монотонне життя потребувало дива, породжувало бажання вистрибнути за межі сірості та життєвої невлаштованості, а спілкування з «Живим Богом» давало змогу компенсувати цю потребу.

Поряд з цим, бажання юсмаліан вбачати в М.Цвігун не тільки «Матір Світу», а й власне «маму» – главу сім'ї, якою для них стало Братство, свідчило про їхнє намагання зліквідувати особистий душевний дискомфорт, реалізувати свої духовні потреби, чого вони були позбавлені у власних родинах. Слід враховувати й ту обставину, що поряд з визнанням М.Цвігун «живим богом» притягальними для адептів юсмаліанства була її зовнішня привабливість. Очевидно навіть у випадку гіпотетичної відмови М.Цвігун від статусу «живого бога» її послідовники не визнають цього відречення. Більш ймовірним стане їхнє переконання в «підміні» особи Марії Деві Христос або у «фальсифікації» її висловлювань внаслідок «зловмисних дій» органів влади чи засобів масової інформації.

 

Церква Юмалос

Інститут Душі «Атма», діяльність якого була формально припинена 27 лютого 1992 року рішенням правління Фонду милосердя та здоров'я м.Києва, за неодноразові порушення статутних вимог, став організаційною передумовою створення майбутньої Церкви Юсмалос. В зв’язку з цим програма інституту передбачала проведення релігійних маніфестацій. 23 вересня 1990 року Кривоногов і Цвігун з однодумцями навіть влаштували в м.Миколаєві, після однієї з лекцій, молебінь (всього були присутні дев'ять осіб) для «порятунку Чорного моря і всієї цивілізації». Момент було обрано невипадково: напередодні в засобах масової інформації поряд з численними повідомленнями про аномальні явища, активно мусувалася тема можливого вибуху, багатого на сірководень, Чорного моря. Згодом «білі брати» почали здійснювати подібні відправи й в інших містах. Таким чином, акт реєстрації статуту релігійної громади, у березні 1991 року, лише юридично формалізував тривале існування де-факто «Білого Братства».

Впродовж розвитку конфесії формально зростав вплив чинників християнства. Під впливом М.Цвігун, було взято за зразок організаційну побудову ранніх християнських громад. Київське «Велике Біле Братство», очолюване «патріархом» Юоаном Свамі та «першосвящеником» (Марією Деві), мало власних апостолів, єпископів і монахів. Ю.Кривоногов, який називав себе «істинним царем Землі», мав необмежені повноваження, його настанови сприймались без обговорення.

Оскільки кінцевою метою Братства було визначено встановлення «Епохи Матері Світу», то основним напрямком роботи «Братства» стало поширення ідей «вчення Живого Бога» з охопленням, при цьому, якомога більшої території: для прикладу, Кривоногов виходив проповідувати на вулиці особисто. Він відзначав необхідність для «білих братів» вести подвижницький спосіб життя, для чого їм необхідно було відмовитись від шлюбів, оскільки «в епоху Апокаліпсису припиняються шлюбні відносини і дітонародження». Він закликав своїх прибічників «розривати кармічні зв'язки»: залишати роботу, навчання, сім'ї, щоб вони «не відволікали в служінні Господу». За наказом керівників адепти мали негайно виїхати до будь-якого регіону і на будь-який термін.

Діяльність всіх ланок об'єднання супроводжувалась неослабним і тотальним контролем Ю.Кривоногова та його наближених. Юсмаліани періодично сповідувались перед патріархом, не приховуючи найменших деталей особистого життя, розповідали про «гріхи» інших братів, враховуючи й своїх безпосередніх керівників. Існувала навіть спеціальна група «Біла троянда», у функції якої входило таємне спостереження за кожнім членом «Братства», пошук «щурів» (внутрішніх ворогів) і «сірих» (тих, хто проявляв будь-які сумніви).

 

Згідно з матеріалами слідчої справи, кожен юсмаліанин був зобов'язаний складати щоденні письмові звіти, де занотовувалось: кількість прочитаних проповідей, розповсюдженої літератури і новозалучених прихильників віровчення, «проклятих», самооцінка власних дій, ставлення до «Білого Братства» населення тощо. «Білі брати» неухильно дотримувались встановлених Ю.Кривоноговим вимог конспірації. Навіть членам власної громади заборонялось називати своє мирське ім'я, розповідати будь-кому, за винятком першоієрархів, про деталі особистого життя.

В 1993 році, за пропозицією Ю.Кривоногова, у практику «Білого Братства» були запроваджені методи, відверто спрямовані на створення умов майбутньої конфронтації, провокування соціальних та міжконфесійних конфліктів: «козлити – проклинати опонентів (членів інших конфесій, представників органів влади) при безпосередньому спілкуванні. Слід було їх також «драконити» – утримувати ворогів у постійній нервовій напрузі (телефонні дзвінки, листи з прокляттями та погрозами, оголошення провокаційного змісту в газетах).

Поширення віровчення у стислі терміни потребувало значних фінансових витрат. Спочатку гроші надходили за проведення Ю.Кривоноговим науково-популярних лекцій та реалізації релігійної літератури. Проте переважну більшість грошових надходжень складали добровільні пожертви, іноді досить значні. Нові члени віддавали на потреби церкви все особисте майно: житло, автомобілі, коштовності, гроші тощо.

Наслідком активної місіонерської діяльності стало залучення до «Білого Братства» значної кількості нових членів. Зокрема, на загальному зборі юсмаліан, який відбувся 18 квітня 1993 року у лісі, поблизу м.Владімира (Російська Федерація), в умовах підкресленої утаємниченості, взяли участь понад 1000 осіб. На початку 1992 року найдієвіші громади функціонували в Києві, в Черкасах, Дніпропетровську (Україна), Москві, Ленінграді, Свердловську (Росія) тощо. У Києві та Черкасах статути громад «білих братів» в 1991 році навіть були офіційно зареєстровані або ж, як в Дніпропетровську і Житомирі, перебували на стадії реєстрації. Діяльність Братства на той час поширилось на значній території Росії, України та Казахстану. Для координації дій в межах регіонів, на початку 1993 року, навіть були сформовані територіальні округи під керівництвом "апостолів-хрестителів".

Характерним, для провідників «Братства», було здійснення, впродовж 1991-1993 років, численних закордонних вояжів з метою створення власних філій в різних куточках світу. В той час, як звичайні юсмаліани благовіствували на пострадянському просторі, Юоан Свамі і Марія Деві, з групою наближених (всього 11 осіб), здійснювали подорожі-паломництва до далекого зарубіжжя: Індії (вересень-жовтень 1991 року), Югославії та Єгипту (грудень 1991 року), до Єрусалиму (січень 1992 року). Згодом, під приводом уникнення судової відповідальності за посягання лідерів на особистість і права громадян, а також втягнення неповнолітніх у релігійну діяльність, Кривоногов і Цвігун 19 лютого 1992 року виїздять за кордон, де знаходились до березня 1993 року.

Правоохоронними органами, з огляду на можливість вчинення "Білими братами» протиправних дій (не виключалась навіть можливість масових самогубств і безладів), було здійснено профілактичні упереджувальні заходи. Зокрема, впродовж вересня-жовтня в Києві, за різні правопорушення, було затримано 168 юсмаліан. Лише під час спроби проведення 1 листопада молебню на ознаменування початку «декади покаяння» працівники міліції затримали 196 осіб.

Захоплення, 10 листопада 1993 року, Софійського собору групою членів «Братства» на чолі з їхніми лідерами, стало логічним завершенням спланованого ними задуму. Акція була здійснена «на підтвердження писань» на честь Марії Деві Христос, яка після цього мала разом з пророком «здатись владі і бути розіп'ятою». Попередньо, до собору проникли кілька юсмаліан, які пошкодили телефонний зв'язок, забезпечили вільний прохід через службове приміщення своїх однодумців, а потім заблокували всі входи, заздалегідь підготовленими, навісними замками. Під час здійснення богослужіння М.Цвігун і Ю.Кривоногов, в оточенні 25-30 прихильників, стояли на плиті вівтарного престолу. Цвігун не вважала цю акцію проявом святотатства, а лише бажанням підтвердити свою «божественну сутність».

Дотримуючись вказівок керівників, затримані юсмаліани негайно оголошували безстрокове голодування, відкидаючи будь-яку медичну допомогу. Міністерство охорони здоров'я навіть прийняло спеціальне рішення про їхнє примусове годування. Усього було госпіталізовано 294 члени «Білого Братства» в 13 областях України. Попри сподівання Кривоногова на масовий суїцид, не було зафіксовано жодного випадку смерті, спричиненої голодуванням.

Після арешту лідерів та їхнього ув’язнення (Ю.Кривоногова – на 7 років, В.Ковальчука – на 6 років, М.Цвігун – на 4 роки) масштаби діяльності «Білого Братства» відчутно й швидко скоротились. До початку 1994 року його лави залишили більшість «братів». Об'єднання, що трималось на авторитеті своїх провідників, зазнало нищівного удару?

Реакція суспільства на діяльність «Білого Братства» була різко негативною, проявом чого, стало створення в 1992 році для протидії «тоталітарним сектам» комітету «Порятунок». Громадськість, насамперед, насторожувала непримиренність юсмаліан до ідеологічних опонентів, постійне залякування неминучістю настання «кінця світу», антисоціальні заклики до зречення братчиків від своїх сімей, від усього мирського, прокльони на світську та духовну владу в Україні тощо.

З середини 1991 року більшу частину віруючих почали становити особи віком до 20 років або неповнолітні. В одному з селищ Харківської області виник осередок «Великого Білого Братства», що складався з учнів місцевої школи на чолі з їхнім вчителем.

А в російському місті Нижній Тагіл проповідники юсмаліанства ледь не вивезли цілий шкільний клас. Участь неповнолітніх в релігійній діяльності і розрив ними родинних зв'язків, стало однією з підстав для порушення, 30 березня 1992 року, кримінальної справи.

Твердження лідерів Білого Братства і представників преси про величезну кількість своїх прихильників («десятки і сотні тисяч») не відповідають дійсності. Сприйняття цього міфу широким загалом стало наслідком, детально продуманого Ю.Кривоноговим плану, стрижнем якого стала тотальна кампанія з поширення величезної кількості листівок-христівочок, газети «Юсмалос», ликів Марії Деві Христос тощо. Хоча відсутність відповідної статистики не дозволяє встановити точну кількість «Білих братів», проте аналіз зведень МВС України у листопаді 1993 року називає загальну кількість затриманих «братів» - 659. Враховуючи категоричну вказівку Кривоногова щодо присутності всіх юсмаліан на заходах в Києві з приводу проведення «декади покаяння» і підготовки до «кінця світу», їхня максимальна кількість не перевищувала 900-1000 осіб. Безумовно, з огляду на масштаби місіонерської діяльності конфесії, загальна кількість прихильників вчення та причетних до діяльності об'єднання, на всіх етапах його розвитку, була значно більшою.

Внутрішня криза спричинила не тільки різке скорочення чисельності об'єднання, а й викликала його розкол. Значною мірою, це пояснювалось розчаруванням певної частини юсмаліан нездійсненням пророцтв щодо «кінця світу», а також ізолюванням лідерів. Поглибився перерозподіл влади, який почав назрівати ще до осені 1993 року.

Криза «Великого Білого Братства» особливо посилилась після зняття М.Цвігун, у травні 1994 року, духовного сану з Ю.Кривоногова, відлучивши його від церкви. Дуже болісним для членів об'єднання був вихід, у квітні 1996 року, з лав об'єднання сімох ієрархів на чолі з архієпископом «Живої Церкви» Ізраелем (мешканець Дніпропетровська О.Журавель). Причиною стала незгода з актом одруженням М.Цвігун та В.Ковальчука (Іоана Петра Другого), що суперечило, на думку певної частини юсмаліан, універсальній божественній природі Марії Деві Христос, яка, на їхню думку, не потребувала «небесного чоловіка».

Таким чином, релігійний рух «білих братів» втратив свою цілісність, єдність, а відповідно – потенційність і силу, яку здобув в 1992-1993 роках. Угруповання, що виникли впродовж наступних років на базі «Білого Братства», формально визнають духовний авторитет Марії Деві Христос, але по різному витлумачують положення її вчення.

Найбільш помітні серед них наступні:

- ті «білі брати», які беззастережно визнають М.Цвігун «живим Богом» і схвалюють акт «відлучення від церкви» Ю.Кривоногова. Осередки знаходяться в різних регіонах України та Росії, насамперед, в Києві, Дніпропетровську, Черкасах, Москві і Єкатеринбурзькій області. Загальна кількість становить десь 100-150 осіб. Група очолювалась апостолом Вартимеєм (В.Клюєнком). Після звільнення з ув'язнення, у серпні 1997 року, керівництво «Братством» перебрав на себе В.Ковальчук, проголошений М.Цвігун новим «Іоаном Богословом»;

- київська «Істинна Церква Велике Біле Братство» (4-6 осіб) на чолі з «братом Кесуллофом» (К.Лінгуряном). Її члени не визнали відлучення Ю.Кривоногова, пояснюючи цей акт «випробуванням церкви з боку Марії Деві Христос та пророка Юоана Свамі». За останні чотири роки К.Лінгурян тричі проголошував настання «кінця світу», що не знайшло відгуку і схвалення більшості юсмаліан, а в 1997 році він, як такий, що викривлює сутність вчення Марії Деві Христос, був особисто засуджений М.Цвігун;

- група Кристини, що спирається на авторитет «послань» контактерів, «одкровень ас трала». Сприйняла ідею про очікуваний «контакт» у 1999 році з інопланетною цивілізацією, яка, нібито, «врятує світ»;

- частина членів Братства, які приєднались в 1994-1995 роках до містичної організації «Івани стотисячні». Під приводом зняття догм доповнили пантеон «Ієрархії Вогню» вказаного об'єднання ликом Марії Деві Христос. Група має вплив переважно у Москві.

Втім, розбіжності у поглядах представників цих угрупувань не становлять загрози існуванню «Білого Братства», оскільки їхні представники не зазіхають на авторитет Марини Цвігун, як духовного провідника.

До останнього зберігалася можливість відновлення впливу на «білих братів» і самого Ю.Кривоногова. Останній, хоча й нібито визнав свої «помилки», після амністування, у серпні 1999 року, намагається відновити свій вплив на юсмаліан. Тому фахівці небезпідставно побоюються повтору «сценарію» подій листопаду 1993 року, пов'язуючи їх, з особою колишнього патріарха «Білого Братства» та його послідовників, які пророкували «кінець світу» 17 лютого 2000 року. І, вочевидь, ця дата для них не остання.

Процес розвитку руху «білих братів» свідчить про здатність осіб з гіпертрофованим честолюбством підпорядковувати своїй волі групи людей, які довгий час знаходилися під тиском системи, в умовах постійної несвободи, а з настанням незалежності «затужили» за минулим. Адже, загроза повернення до тоталітаризму полягає не тільки в наявності сильних авторитарних лідерів, а й в готовності та бажанні деяких людей підкоритися їхній владі.

Головну ж причину неприйняття Україною «білих братів» необхідно шукати не в амбіційних намірах його лідерів створити єдину вселенську релігію (прагнення до духовного об'єднання людства, хоч яким би утопічним воно не виглядало сьогодні, має право на існування), а у наявності в їхній програмі чужих, для нашої світоглядної моделі, деструктивних ідей та закликів, непритаманної українській ментальності, зневаги до сімейних цінностей, схильності до конфронтації та організаційної замкненості.

Який же шлях розв’язання проблем, які породжені виникненням феноменів на зразок «Білого Братства»? Часом існує прагнення просто виштовхнути із соціуму носіїв неприйнятних ідей. Однак це означало б їхню ізоляцію. І тоді – нова активізація прихильників нетрадиційних віровчень, чергові пророкування «кінця світу» з нагнітанням колективного психозу. Тому тут може бути тільки один вихід – допомогти таким віруючим стати повноцінними і повноправними членами суспільства.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.