Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 роках, командир одного з загонів бурів українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Ю.Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 році Ю.Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. В 1943 році Юрій Будяк помирає в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали .... Уїнстон Черчілль....

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Рецепція змії у свідомості українського народу

Символіка 16545 переглядів 0 коментарів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Змій (Казковий Змій, Дракон) - один з головних символів української міфології й орнаментики
Змій (Казковий Змій, Дракон) - один з головних символів української міфології й орнаментики
Протягом багатьох тисяч років майже всі українці жили поряд зі зміями, які заворожували, лякали… Їх немигаючі очі, роздвоєний язик, здатність пересуватися без ніг, блискавично нападати і вражати жертву за допомогою отрути робила змій надзвичайними створіннями.

Тому й не дивно, що образ змії знайшов своє місце в усній народній творчості й орнаментиці, причому, наскільки нам відомо, ставлення до змій та вужів дуже неоднозначне і сильно варіюється навіть в межах одного етнічного регіону, а отже потребує детального вивчення та аналізу. Для здійснення цього необхідно проаналізувати джерела усної народної творчості та традиційну орнаментику українців, оскільки донині побутує дуже велика кількість «зміїних» орнаментів та символів.

Змії – рептилії з холодним, вкритим лускою тілом, які живуть у воді і на суші. За традицією змій поділяють на отруйних, які при полюванні використовують отруту та неотруйних, що обвивають свою жертву власним тілом та душать її. Далеко не всі змії небезпечні, проте майже всі мають негативну славу. На території України живе багато видів змій. Основні ареали зосередження: гори Карпати, Кримський півострів, степи Центральної та Східної України, Полісся.

У світових релігіях змія часто відігравала чи не найголовнішу космогонічну роль чи була атрибутом богів-творців. Наприклад, у скандинавській міфології змія бурі Мідгард тримає світ у своїх обіймах, у африканців змія-Веселка впирається хвостом у підземний світ, де живуть померлі, а головою досягає небес, індуїстський бог Вішну спирається на змію Анату, а бог Індра вбиває змію хаосу Вітру, аби звільнити води, що вона стерегла, в американській міфології широко відомий образ бога, що поєднує в собі риси птаха і змія.

Християнська традиція схильна вважати, що змії, як і вовки, походять із крові Каїна, а отже, як такі, несуть шкоду людському тілу та душі. Згідно законів Мойсея, будь-яка змія – нечиста, а отруйна й поготів. Дуже часто змія у християнстві вважається дияволом, найбільшим ворогом Бога, це саме через неї люди втратили дар вічного життя. Єврейський Талмуд відкриває таємницю, що на змію-спокусницю Єви перетворилась Ліліт – перша дружина Адама. Проте, що стосується, наприклад, українських замовлянь, відомий навіть симбіоз образу змія із християнськими символами, іменами тощо. Наприклад, надання змієві християнських імен, таких, як, скажімо, Саул.

Образ змії в українській усній народній творчості

Образ змія чи його похідних (Юж, Перелесник, Вуж та інш.) глибоко вкорінений в усній народній творчості нашого народу. Цілком можливо, що більша частина українських фольклорних образів змія веде свою генезу з слов’янських, а можливо, й більш віддалених часів.

Цікавий момент народних віруван про гадюку наводить митрополит Ілларіон у праці «Дохристиянські вірування українського народу»: «Г а д ю к а постить 40 день і ночей, поки скине своє линовище (по старому «сволочь», а з нього і пішла лайка)» [9, 68], що дозволяє нам припустити, що не завжди і не всюди змія чи гадюка ототожнювалась із нечистим, оскільки піст – справа свята. І той же таки митрополит Іларіон наголошує, «Убити гадюку – це ніби сім Літургій прослухати», а за забиття полоза (особливо небезпечної змії) відпускається сім тяжких гріхів.

Як і птахи, змії та гадюки в українській міфології наділені власним підземним вирієм – місцем, де вони зимують.

«Вирій гадючий – окремо від пташиного. Пташиний десь на теплих водах, за пущами і за богатирями, а гадючий – в Руській землі. От що про нього кажуть. Пішла дівка в ліс і провалилася у цей вирій. Як провалилась, а гадюки як засичать. А сама більша як засичить на них –вони всі й помовкли. І лежить там сірий камінь. А та, старша, так коло тієї дівчини в’ється та кланяється, показує, щобі вона той камінь лизнула.

– Я, – каже дівчина, – довго і кріпилась: аж дев’ять днів! А там і лизнула. Так відразу й одужала, і їсти не хочеться.

А як прийшов час гадюкам вилазити, всі порозлазились. Старша ж стала дугою, а дівчина – на неї та й собі вилізла. Недовго й пожила після того»
[19 ,24].

У Вирій гадюки ховаються на свято Чесного Хреста, тому цього дня небезпечно йти до лісу, чи перебувати в місцях, де ймовірна зустріч із зміями. Проте не всі змії допускаються до зимування у Вирії: «те, которые кого-нибудь укусили, в наказание остаются мерзнуть в холодные дни»[26, т.2, 50], виповзає ж усяке гаддя на день святого Руфа (Родіона) – 4 березня. У цей день також, як і на Воздвиження Чесного Хреста, заборонялося йти до лісу, бо в цей день змії та гадюки особливо кусючі [2, 101].

Знаменно, що при аналізі української народної чарівної казки доходимо висновку, що не можна однозначно трактувати змія як абсолютне і незаперечне зло. Скажімо, у популярній казці про Яйце-Райце змія стає дарителем матеріальних благ, що повинні забезпечити головному героєві безбідне (а, отже, за народними уявленнями, щасливе існування). Проте в більшості казок образ змія асоціюється із злом («Кирило Кожум’яка», «Івасик-Телесик» та ін.), що мусить бути подолане чарівною богатирською силою. Казковий Змій зазвичай людожер, що часто вимагає собі на поживу лише дуже вродливих та молодих дівчат, але після поразки його вдається навіть впрягти до плуга і оборати певну ділянку землі. Саме так пояснюють появу відомих Змієвих Валів у казці про Кирила-Кожум’яку. Цей же мотив зустрічаємо у легенді про Кузьму та Дем’яна «Змієві сліди». Міститься інформація про зміїв і легендах козацького циклу, в окремих із них подано навіть точні дані про місце, де вони мешкали. «Кажуть, у Гадючій балці водились полози, а нижче порога Гадючого, на острівку, була, – та й тепер є, – скота, де жив змій з трьома головами. Його всі боялись… Оце як летить, то так весь світ і засяє!

Це було давно. Зміїв, кажуть, водилось тут три: один на острові Перуні, другий на Гадючому порозі, третій на острові Хортиці. На Хортиці, якраз у Вищій Голові, є тепер глибока скота. Її так і називають: Змієва…»
[19, 212].

Взагалі, мотив змієборства – чи не один із ключових у традиції української чарівної казки. Відомі змієборці і в християнській традиції – Святі Юрій, Димитрій та Федір. Власне, казковий змій рядом ознак відрізняється від реального. Як правило, він має кілька голів (3, 7, 12 і т.д.) і крила. Кажуть, що цей змій постає із гадюки, що сім років провела глибоко під землею, не чуючи ніяких звуків.

В. Є. Орьол у своїй праці «Культура, символы и животный мир» пише, що «в славянской традиции этих животных, помимо традиционного термина «гады», часто называют «нечистью», «поганью» и т.п. В частности, в фольклоре Болгарии, Украины и некоторых других стран лягушка или змея по истечению определенного времени превращается в летающего змея. Жаб и змей считают ведьмами, превращенными в животных и они являются непременным атрибутом злых колдунов и ведьм».

Існує ряд повір’їв, причому не лише українського походження, де змії оберігають заховані в землі скарби («Голубая змейка», «Медной горы хозяйка» Бажова) і наділяють ними тих, хто насправді цього потребує і чиє серце не отруєне захланністю. Часто змії наділені виключно позитивною семантикою. Зокрема, це стосується вужа (вважають, що вуж охороняє оселю та сім’ю від усяких негараздів та нестатків) і гадюки (гуцули мають її за дуже розумну, що здатна жити поблизу людської оселі і не пускати в дім ніякого зла).

Вартою уваги видається нам ще одна іпостась змія, що дозволяє пов’язувати його із любовною магією українців. Ще у до українські часи на значній території східної Європи були відомими повір’я про змія, що міг перекидатися на гарного чоловіка і вступав у близькі стосунки із жінками та дівчатами. Його називали Огненним змієм, Южем, Перелесником. Іноді він просто знайомився з жінкою-жертвою, іноді обертався на гарну коштовну річ, яку нещасна знаходила на дорозі. Після того, як жінка брала ту річ (часто перстень, стрічку чи пояс), вночі до неї приїжджав неймовірної вроди чоловік і схиляв її до інтимних стосунків. Як правило, жертва не могла довго чинити опір. Незабаром вона починала чахнути, спадати з лиця і хворіти, а через певний час – вмирала. В деяких випадках Перелесник приймав подобу померлого або вже давно відсутнього чоловіка чи коханого. Називали Перелесника Огненним змієм, тому, що над хатою, до якої він вчащав, бачили комету, тобто змія з вогняним хвостом. Існували певні способи прогнати Перелесника. Ось один, про котрий вдалося довідатися на Хмельниччині. Для того, аби віднадити Перелесника, хату, до якої він залітав, обсипали свяченим маком. Після того, як з’являвся Перелесник, він або не міг переступити через зерна свяченого маку, або ж йому пропонували прийти тоді, коли визбирає увесь свячений мак до останньої зернини. Кажуть, що довкола хати чувся гуркіт, починала двигтіти земля, щось гуло в комині, а тоді Перелесник щезав назавжди.

Цікаво, що вельми хтивими створіннями змальовують, правда, не зміїв, а їх близьких родичів – гадюк середньовічні звірослови. Саме хтивість ставлять автори цих трактатів як основну зображальну рису цієї тварини.

У карпатських мольфарів відома традиція ворожіння за допомогою хліба, спеченного на гадюці. Для цього в певний день ідуть до лісу, шукають там невеличку гадюку і приносять її додому. Розводять у печі вогонь і вкидають у нього гадюку. На цьому вогні печуть хліб із ложки солі, ложки води і ложки борошна. Готовий хліб повинна спожити та людина, що хоче знати з ким їй судилося жити у парі. Після того вже не можна говорити і потрібно відразу лягати спати. Вночі повинен наснитися суджений чи суджена і подати води тому, хто ворожить.

Магічними та цілющини якостями булла наділена і гадюча шкіра, так зване «линовище». Нею обкурювали зміїні укуси, в його відварі дівчата мили голову, аби краще росло волосся, проте казали, що робити це небезпечно, оскільки таке волосся може вночі задушити свою хазяйку. Воду, в якій мокло «линовище» давали випити тому, кому бажали зла («дання»).

Чарівною силою наділяли також гадючу голову, яку подекуди намагались зберігати вдома як оберіг.

На Гуцульщині з і стародавнім культом змії пов’язане реальне і водночас містичне місце – Зміїне озеро. «За переказами, живе в ньому планета, цебто нечистий дух, що поневолив грішні душі померлих та тримає їх у цьому озері й наказує їм із льодяної криги град на зиму товкти на шкоду людям» [2, 193]. Проте саме води цього озер згадують гуцули-газди на Свят-вечір, що дозволяє укладачам фундаментальної праці «Українська міфологія» висунути припущення, що води цього озера вважались містично-животворними, з часів, коли змій вважався охоронцем та добрим генієм людей.

Відоме в народі повір’я про білу змію, що ніби-то може робити людину невидимою, дарує чудодійну здатність бачити те, що недоступне іншим. Якщо відрізати голову білої змії і покласти їй у праве око горошину, то виросте чарівний стручок, той, хто матиме його при собі, стане невидимим, а той, хто з’їсть, почне розуміти мову птахів, якщо ж салом білої змії змастити очі, то людина зможе бачити всі скарби, де б сховані вони не були. Окремі джерела подають інформацію, що м’ясо будь-якої гадюки, якщо його спожити, відкриє перед людиною здатність до цілительства травами. «Коли до ранки від укусу гадюки прикласти ясеневу паличку й потім зберігати її при собі – уникнеш обмов і наклепів» [20, 198].

Вірили в народі також у змію-мідянку, що стає зрячою лише один день на рік – на Купала і може пронизати свою жертву наскрізь.

Широко відомий в усіх регіонах України дракон (з грецької означає «змій»). В багатьох казках слово дракон виступає синонімом до «змій». «В українців Карпат ця істота має назву «гадина з крилами». Бог послав її на землю подивитися, чи моляться люди. А то було після потопу, і гадина нажерлася «мерші» й не могла летіти. Тоді Бог зобов’язав її стерегти криниці з водою. Але гадина давала воду хіба тоді, коли їй приносили жертву – людину. Нарешті знайшовся чоловік, що вбив її» [2, 535].

Окремо виділяли зміїного царя – змія Василіска, що його вшановували 4 червня, приносячи йому в жертву чорного півня, інакше вірили, що буде страшна посуха. «Цар змій відрізняється від простих гадюк великими розмірами і, крім того, має на голові золоті ріжки, що світяться. При зустрічі з ним треба покласти червоний пояс або хустину; побачивши червоний колір, він скидає свої золоті ріжки і хто зуміє їх схопити –той буде і здоровий, і щасливий, і багатий; багатий – тому, що йому відкриються під землею всі скарби» [2,194].

Зафіксована велика кількість замовлянь, де так чи інакше згадуються змії чи гадюки. Значна частина з них стосується зміїних укусів, інша частина пов’язується зі вроками та лукавством, які змії повинні відвернути чи забрати.

М. Москаленко у своїй праці «Українські замовляння» про змій пише наступне: «Змій – по-перше, володар нижнього царства, зі своїм почтом, військом і незліченними служниками… По-друге, він володар усякої хвороби й пристрасті. По-третє, натурально пов’язаний із водною стихією, змій (зовсім уже не «натурально») пов’язаний також зі стихією вогню». [24, 215].

В образі змія пов’язані воєдино дві стихії – води і вогню, в чому учені схильні бачити відгомони купальських обрядів, які, в свою чергу, славилися значним еротичним розгулом. Поєднання в одному образі змії символів води і вогню могло знаменувати також обєднання в ній чоловічого та жіночого начал – мається на увазі андрогінність. Подібні уявлення маємо у середньовічних алхіміків, які бачили у змії поєднання чоловічого та жіночого, співвідносячи змію із Меркурієм – андрогінним божеством, що міг чинити як добрі, так і лихі вчинки. Подібне значення у символ змії вкладали і гностики.

В замовляннях змій персоніфікований і наділений багатьма іменами: кропиня, гадюн, Яриця, Іліяна, Киліяна, Веретениця, Хівря, Олена, Савул, Яселуха, Вольга, Огненний Бугало. Замовляння від зміїних укусів відомі із сивої давнини. Окремі згадки про них містяться навіть у Біблії ( Книга Єремії 8, 17).

Цікаво, що в замовляннях від зміїного укусу звертаються за допомогою до зміїного царя чи цариці, а також Георгія Побідоносля та Ісуса Христа, в чому можемо бачити ще один зразок двоєвір’я нашого народу:

1. «В первім разі лучшим часі. Над муковим полем, там стояла груша, а в тій груші цариця Єлина. «Царице Єлине, закажи своїм тридев’ят дванадцятим сестрицям по колючому і по болющому; а як не закажеш, то ми тому чоловіку скажем, що в неділю вози маже і дрова рубає, то він вас посіче і порубає!» Як укусить, то тричі переговорити і дмухнуть по разу, і плюнуть» [ 25, 42].

2. «Заклинаю вас, гадюки, іменем Господа нашого і Хр[иста], і Св. Великомученика Побідоносля Георгія, і всіма небесними силами закликаю три цариці Куфію, Невію і Полію, щоб не вредили [старцю або младенцю N], волосом такому-то» (смотря по цвету волос). Потом читают молитву «Превятая Троїце» 5 раз й молитву Господню 7 раз. Если змея очень ядовита, то читают заговор 3 раза» [25, 43].

В першому замовлянні супровідні дії шептуна мають яскраво виражений язичницький характер, тут немає християнських дій та формул, з чого можна зробити висновок про більш архаїчний час замовляння, порівняно з другим. В другому ж маємо звертання до Христа та Георгія Змієборця, замовляння доповнюється християнськими молитвами. Єдине, що, вочевидь, носить архаїчний характер – імена зміїних цариць, тоді, коли в першому замовлянні походження імені зміїної цариці має християнське походження.

Отже, в замовляннях, що стосуються зміїних укусів (в часі небезпеки) відображене двоєвір’я наших предків, які не забували вшановувати старих богів в той же час вірячи в Христа.

Прихильно в народі ставились до близьких родичів змій – вужів. Їх вважали охоронцями хатнього добра та затишку, а ті місця, де плодяться вужі вважались особливо придатними для примноження багатства. Відомі випадки, коли господині спеціально ставили для вужів тарілки з щойно здоєним молоком. Казали, що та корова, чиє молоко ссе вуж, матиме особливо багато молока. Вбити хатнього вужа вважалося тяжким гріхом. «Дехто говорить, що вуж цей – з руку завтовшки и куций, мов обрубаний, як колода, з великою круглою головою, подібною до дитячої. Живе він надворі, коли ссе корову, то обвивається навколо однієї з її ніг. Якщо таку вподобану вужем корову продати, то за нею іде й вуж, свиснувши при цьому так голосно, що ті, хто чув цей свист, неодмінно оглохнуть» [14, 359-360].

Є ряд вишиваних та писанкових орнаментів, що в той чи інший спосіб пов’язані із вужами і всі вони мають позитивну семантику. Вважали, що вужі допомагають хліборобам вимолювати дощ.

В українських народних казках та легендах зустрічається мотив шлюбу дівчини із вужем («Зозуля і соловейко», «Ластівка й зозуля», «Зозуля, ластівка та соловейко») [19,31]. Проте родина дівчини не може стерпіти цього (змій належить підземному світу, світу померлих і тому не може стати частиною світу живих) і стає причиною останньої метаморфози молодої пари, яка перетворюється на птахів.

Наведені факти про уявлення наших предків щодо вужів, наводять на думку, що, цілком можливо, в образі вужа вшановували хатніх духів чи духів предків. Аргументом на користь цієї теорії може слугувати зображення зміїв та вужів між корінням родового (Світового, Рай-) дерева, тобто там, куди пішли предки, на українських рушниках та писанках. Окрім того, широко відома оберегова функція орнаменту на українських народних сорочках. І знову ж таки – саме там, між солярних знаків, між знаків достатку та тварин тотемів зустрічаємо зображення змії!
Двійко переплетених вужів (дві змії) - сакральний символ Трипілля
Двійко переплетених вужів (дві змії) - сакральний символ Трипілля
Аналіз зміїної орнаментики в традиційному українському ужитковому мистецтві

Символ змії – один із найстаріших у традиційній орнаментиці племен, що населяли територію сучасної України. В. Ореол вважає змію символом дощу і врожаю, а серед причин, чому вона отримала таку семантику називає довголіття та здатність щороку змінювати шкіру. Якщо брати до уваги пам’ятки культури пізнього палеоліту (40-35 тис. років тому), зокрема ті, що стосуються залишків житлових споруд у Мізині та Межиріччі, то на деяких ужиткових речах вже зустрічаються окремі зображення змій («Мізинські браслети»). На нашу думку, вони виконують не лише функцію прикраси, а й несуть певне захисне та меморіальне, а можливо і меморіально-комунікативне навантаження.

Символи змії зустрічаються і на матеріалах неолітичних культур України, таких, як культура неоліту Закарпаття та інших. Проте, найвищого розвою, як нам здається, досягає «зміїна» орнаментика в часи трипільсько-кукутенської культурно-історичної спільності (3-2 тис. до н.е.). Звісно, ці племена ще неможливо назвати українськими, проте, якщо вести мову про побутування символу змії на території України, слід звертати увагу і на них. У фундаментальній праці Тараса Ткачука «Знакові системи трипільсько-кукутенської культурно-історичної спільності» подано детальний аналіз орнаментованого керамічного посуду, відомого на час написання праці. Дослідженням трипільської орнаментики займались також Ю. Відейко, Є. Паламарчук, І. Андріївський, С. Губерначук, В.Хвойка, І. Лінниченко, К.Болсуновський, К. Черниш та інші. Більшість учених сходиться на думці, що трипільці ототожнювали символ змії із символом води. Мабуть, вперше в цей час з’являється широковідомий символ «вуж» чи «безконечник», зображення якого можна зустріти навіть на сучасній вишивці чи писанці.

«Щодо символу змії, то він є доволі частим у орнаментиці трипільської кераміки та пластики: у окремих групах трипільських поселень він становить до 45% від усіх відомих знаків.– пише С. Губерначук у своїй праці «Трипілля і українська мова», – Чимало дослідників витлумачують трипільські знаки змії як символ доброго змія – охоронця хатнього добра, домовика. Більше того, В.Даниленко, скажімо, інтерпретує трипільські знаки змії як символ сонячно-водяного дракона, який уособлював космічне подружжя Неба і Землі»[3,202].

Відомий російський академік Б. Рибаков пов’язував зображення змія на трипільській кераміці з Богом Нижнього Світу, який керував рухом сонця по небозводу. Підтвердження на користь цієї версії маємо у вигляді свастик із змій знову ж таки на традиційній українській писанці. Цікавими з нашої точки зору є деякі із так званих «Трипільських венер», що являють собою глиняні статуетки у вигляді оголених жіночих тіл, оповитих зміями (поселення Лука-Врублівська, Сокілець-Поліжок, Яблуня, Канів та ін.)

Деякі учені – М. Чмихов та Ю. Шилов доводять зв’язок змія із солярним культом на основі залишків орійських курганних змієвидних святилищ IV-III тис. до н.е.

Українська орнаментика знає широковживані символи «Вужів» та «Гадючок». Вони представлені різноманітними зигзагоподібними та меандровими лініями, безконечниками. Їх називають ще вужовими безконечниками, вилюшечками, пилками, кривульками, плаїками, хмеликами, юрками. Відомо, що символічні зображення рептилій використовувалися для захисту новонароджених дітей, писанки із зображенням безконечника клали до вуликів, аби забезпечити безконечний медозбір. Ці символи виступали також побажанням безконечного здоров’я та продовження роду, тому часто їх зображували на обрядових речах, що мали відношення до творення нової сім’ї – рушниках тощо. На рушниках Середньої Наддніпрянщини відомі як реалістичні так і високостилізовані зображення змій. Київські та черкаські вишивальниці зображають на полотні щей так звані «зміїні алегорії»: «Такі узори виглядають як напівспіралі, поділені ніби розрізаними на прямокутники частинками реалістично зображених зміїних тіл. Над спіралями, відповідно до прямокутних часток, вишиті цятки, з центру яких тягнуться догори рослинні пагінці. У такий спосіб ніби відтворюється думка трипільських хліборобів: «Від змії залежить дощ, від дощу – ріст рослин» [11, 155].

Висновок

Як бачимо, ставлення до змії в українського народу дуже неоднозначне. Вона асоціюється із дощем, родючістю та багатством, чому свідченням є зображення змій на предметах ужиткового мистецтва, які використовуються під час весільної церемонії, на трипільсько-кукутенській кераміці, на традиційних писанках. Як відомо, на жодній з перечислених груп речей не зображались нечисті тварини, тобто такі, що мали стосунок до сил, ворожих людині, з чого можемо зробити висновок, що негативне ставлення до змії, що стала символом демонічних сил, прийшло на наші території, мабуть, із введенням християнства. Був період, коли людина в замовляннях по-дружньому зверталась до цариці чи царя змій з проханням допомогти. Пізніше їм почали загрожувати смертю від рук страшного грішника (чоловіка, що не шанує свято, а отже, не шанує Бога) чи лякати карою від Бога чи святих.

Зовсім іншу картину бачимо при аналізі творів усної народної творчості – в казках змій виступає в якості злої сили, що мусить бути подоланою. Проте казковий змій має дуже мало спільного із реальною змією – він, як правило, крилатий, має кілька голів і лапи, іноді він дише вогнем і харчується красунями, може вступати в стосунки з людськими жінками.

Як би там не було, але образ змії ніколи не ігнорувався нашим народом. Він активно осмислювався та переосмислювався, її то вважали другом та помічником селянина, що міг сприяти підвищенню врожайності, то ворогом, що міг занапастити душу та тіло, відібрати як земне життя, так і життя вічне. На нашу думку, рецепція змії у свідомості українського народу потребує подальшого детального вивчення.

Перелік використаної літератури

  1. Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. – К.: Наш час, 2007.

  2. Войтович В. Українська міфологія. –Вид.2-ге, стереотип. –К.:Либідь, 2005.

  3. Губерначук С. Трипілля і українська мова. – К.: Фенікс, 2005

  4. Губерначук С. Як гул століть, як шум віків – рідна мова. –К.: Бліц-інформ, 2002.

  5. Давня історія України: Навч. Посібник: у 2 кн./ Толочко П.П. (керівник авт. колективу) та ін. – К.: Либідь, 1994.

  6. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006.

  7. Жайворонок Н. В. Українська етнолінгвістика: Нариси: Навч.посібн. для студ. виш. навч. закл. – К. :Довіра, 2007

  8. Замовляння/ упоряди., передмова, примітки М. К. Дмитренка. – К.: Видавець Микола Дмитренко, 2007.

  9. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.- реліг. моногр. –К.: Обереги, 1992.

  10. Кирло Х. Словар символов. 1000 статей о важнейших понятиях религии, литературы, архитектуры, истории / Пер. С англ.. Ф. С. Капицы, Т. Н. Коляди. – М.: ЗАО Центрполиграф.

  11. Китова С. Полотняний літопис України:семантика орнаменту українського рушника.–2-ге вид., доповн.– Черкаси: БРАМА, Вид. Вовчок О.Ю., 2003.

  12. Космос Древньої України. Трипілля –Троянь: Мітологія. Філософія. Етногенезис / упор., вст. стаття В. Довгича

  13. Лозко Г. С. Коло Свароже: Відроджені традиції. – К.: Укр.. письменник, 2005.

  14. Міфи України. За кн. Георгія Булашева «Укр.. народ у своїх легендах, реліг. поглядах та віруваннях». / Пер. Ю. Буряка. – К.: Довіра, 2006.

  15. Милорадович В.П. Українська відьма: Нариси з української демонології / Упоряд., пер., передм. О. М. Таланчук. – К.: Веселка, 1993.

  16. Орел В.Е. Культура, символы и животный мир. – Х.: Гуманитарный центр, 2008.

  17. Паламарчук Є., Андріївський І. Зорі Трипілля – 2-ге вид., виправл. і доп. –Вінниця: Теза, 2005.

  18. Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упор. І вступна стаття М. А. Вальо. – Львів: Каменяр, 1993.

  19. Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. –К.: Дніпро, 1990.

  20. Селівачов М.Р. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія). – К.: Редакція вісника «Ант», 2005.

  21. Соколова З. П. Культ животных в религиях. – М.: Наука, 1972.

  22. Сурина М. О. Цвет и символ в искусстве, дизайне и архитектуре. –изд. 2-е, с измен. и доп. – М.: ИКЦ МарТ, 2005.

  23. Ткачук Т. Знакові системи трипільсько-кукутенської культурно-історичної спільності (мальований посуд) : у 2 кн. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005

  24. Українські замовляння / упор. М. Н. Москаленко; Авт. передм. М.О. Новикова. – К.: Дніпро, 1993.

  25. Українські чари. 2-ге вид., стереотип. / Упоряд. О. М. Таланчук. – К.: Либідь, 1994.

  26. Чубинський П.П. Мудрість віків: (Укр. народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського): У 2 кн.: –К.: Мистецтво, 1995.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

До теми:
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Символіка»:
  
Більше тем:
Найцікавіше:
Українські мультфільми
Згадай себе!
 
 

Історія народу починається не з писемних згадок про нього, а з тих часів, які історична пам'ять цього народу зберегла””
Юрій Шилов

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.