Аратта - На головну

24 травня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Устим Кармалюк – подільський месник за кривди народні

Постаті 24902 перегляди 0 коментарів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Устим Кармалюк
Устим Кармалюк
На Поділлі, і Вінниччині зокрема, постать Устима Кармалюка є найвідомішою і найбільш шанованою в національній пам’яті українців. Останнім гайдамакою називали Кармалюка дослідники його повстанської епопеї, що тривала понад 20 років і охопила Поділля, частину Київщини і Бессарабії.

За Сибіром сонце сходить...
Хлопці, не зівайте,
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте

З української народної пісні


Устим Кармалюк (Кармелюк) за своїм значенням стоїть в одному ряду із Максимом Залізняком, Іваном Гонтою, Олексою Довбушем. Іменем цього безкомпромісного героя і захисника українського народу від національного і соціального гноблення названі на Поділлі долини, яри, криниці, ліси, гори і печери – місця його повстанської слави. Україноненависники і невігласи називають його звичайним грабіжником і розбійником, так як зазвичай окупанти називали гайдамаків – борців за волю свого народу. Натомість, українці оспівали його у народних піснях, легендах, переказах, про нього написано чимало художніх творів, йому присвячені славнозвісні народні пісні: "За Сибіром сонце сходить", "Ой, Кармелюче, по світу ходиш". Геній Української нації Тарас Шевченко у своєму щоденнику називав Кармалюка cлавним лицарем.

Національно-визвольний рух у 1813–1835 рр. на Поділлі, який очолив Устим Кармалюк проти московських, польських і жидівський панів, спростовує тезу про відсутність повстанського руху українців після гайдамаччини, про інертність українських селян. На прикладі діяльності Кармалюка ми насправді маємо докази того, що повстанська боротьба українців проти іноземних окупантів ніколи не припинялася, маючи різноманітні свої форми і вияви, і ставши яскравим вибухом народного гніву проти кріпацтва, соціального і національного визиску. Героїзм Кармалюка і його побратимів підтверджує відомий подільський краєзнавець, дослідник його життєдіяльності Володимир Вовкодав, що зібрав по крупинці народні спогади і історичні факти про подільського месника. Саме завдяки йому родинне село отамана Головчинці перейменоване в Кармалюкове, в селі засновано музей ім. Кармалюка, встановлено пам’ятник.

Народився народний герой Устим Якимович Кармалюк в подільському селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (нині село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) 27 лютого 1787 р. в селянській сім’ї. Родина майбутнього отамана перебувала в кріпацтві у місцевого поміщика Андрія-Йосифа Пігловського. Змалечку Устим бачив панську сваволю, тому ненавидів чужинських панів і ріс непокірним хлопцем. 1806–1811 рр. він був дворовим у поміщицькому дворі, де навчився деяким манерам і здобув першу освіту, що знадобилась йому надалі. 1811 року за непокірний характер Кармалюка вперше арештовано в панській економії, і вперше він втік від покарання. У 1812 році його забрали на 25 років у рекрути до московської армії. 1813 року разом із своїм побратимом Данилом Хроном Кармалюк утікає з IV уланського полку, що дислокувався в Кам’янці-Подільському і повертається в рідні місця, щоб почати повстанський рух зі зброєю в руках.

Починає Кармалюк із того, що збирає ватагу таких же відчайдухів, як сам, і спалює садибу та гуральню поміщиків Пігловських. На чолі повстанського загону він реквізує панське майно і повертає його селянам. Отаман "трусить" не тільки поміщиків-чужинців, але й деяких своїх запроданців, що допомагали окупантам гнобити своїх братів, зокрема він здійснює напади на сільських багатіїв Федора Шевчука та Івана Сала в с. Дубовому. Незабаром Кармалюк був спійманий московським каральним загоном і засуджений до 500 ударів шпіцрутенами, після чого його відправили до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму він втікає з-під варти і продовжує боротьбу. Повстанські загони Кармалюка поповнюють селяни і втікачі-рекрути царської армії. 1814 року повстанський рух дуже швидко розгортається по всьому Поділлі, зокрема в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах. У різних містах і містечках спалахують селянські бунти, нищаться панські маєтки і колоніальна адміністрація, дощенту спалюються оренди і корчми. Захоплені у поміщиків гроші та майно повстанці Кармалюка роздають збіднілим селянам. В чергове Кармалюка заарештовують і тримають у Літинській тюрмі, і знову втеча ватажка.

У 1817 році московські жандарми схопили Кармалюка, і вперше Кам’янець-Подільським військовим судом він засуджений до страти, але в останню мить Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив її 25 ударами батогом, тавруванням "указними знаками" розпеченим залізом, і засланням на 10 років сибірської каторги в Іркутську губернію. Та невтомний отаман у 1818 році втікає з В’ятської етапної в’язниці і повертається на Поділля. Він діє в околицях Бару і Балтському повіті, маневруючи під облавами каральних військ окупаційної адміністрації і скрізь піднімаючи селян на повстання. Участь у повстансько-селянському русі брали і представники інших націй. Популярність отамана зростає, до нього приєднуються усе нові і нові бійці, селяни допомагають йому у всьому і переховують. У цей час родина Кармалюка, його дружина Марія і діти піддаються репресіям та гонінням. Як відомо, у Кармалюка було п’ятеро дітей – четверо синів і одна донька. Одружений був Кармалюк двічі, перша дружина Євдокія померла, залишивши хлопчика Івана і дівчинку Настю, друга дружина, відома як Марія Щерба, від шлюбу з якою у нього було троє синів: Остап, Іван і Тарас.
Кармалюк всю осінь 1824 року просидів прикутим до кам’яного стовпа в одиночній камері Папської вежі Кам’янець-Подільської фортеці
Кармалюк всю осінь 1824 року просидів прикутим до кам’яного стовпа в одиночній камері Папської вежі Кам’янець-Подільської фортеці
До піймання повстанського ватажка долучається й місцева шляхта, що створює охоронні загони від нападів українських повстанців. Зокрема під час однієї з облав у 1822 р. в с. Галузинцях він потрапляє в руки жандармів і видає себе за солдата з Костроми, використовуючи підроблені документи і знання московської мови. Під посиленою охороною Кармалюка, закованого в кайдани і прикутого до воза відправляють до містечка Літина в місцеву тюрму. Під час допитів на очній ставці в Літинському нижньому земському суді із родиною, Кармалюка видає маленький син, що кинувся батькові в обійми. Невдовзі його запроторюють у Кам’янець-Подільську фортецю, з якої він разом з іншими в’язнями організовує втечу, попередньо роззброївши вартових. Однак під час втечі він зазнає поранення, згодом його приковують залізними ланцюгами до кам’яного стовпа в одиночній камері у папській вежі Юлія II, яку згодом назвуть Кармалюковою. За спробу втечі з в’язниці в 1824 р. Кармалюк був покараний на кам’янецькому майдані 101 ударом батогом, випіканням тавра на чолі і засланням на вічну каторгу до Сибіру. Дружина Кармалюка "наказана розгами на площади в городе Литине и четыренедельным арестом" за те, що допомагала переховувати чоловіка.

Після довготривалого етапного конвоювання Кармалюка разом з іншими каторжанами до Тобольську, у 1825 році він втікає із місцевої в’язниці, однак ненадовго, так як по дорозі був схоплений і відправлений у ще гірші умови на мідні копальні. Втеча з тюрми поблизу Тобольська один із відомих епізодів в бурхливій біографії подільського отамана, що проявляв дива хоробрості і кмітливості. Під час нічної бурі Кармалюк виламав ґрати, і зібравши сорочки усіх співкамерників зробив з них довге полотнище, до якого прив’язав великий камінь. По цьому "мосту" він із іншими каторжанами успішно вибрався із тюрми. Через рік, у 1826, Кармалюк уже господарював на рідному Поділлі, пробравшись сюди під виглядом чумака. Цього разу проти повстанців кидають значно більші військові сили.

1827 року Кармалюк у с. Кальня-Деражня потрапив у полон через зраду шляхтича Ольшевського і знову був відданий під суд. Покарання відбуває в м. Летичеві. На пропозиції покаятися Кармалюк відповів: "Поки пан панує, Кармалюк не візьме плуг в руки, не складе зброї. От і моя відповідь". Згодом він був переведений до Літинської в’язниці, де здійняв бунт і зробив спробу втечі з тюрми. Боячись народного месника, адміністрація наказала прикувати Кармалюка залізними ланцюгами до стовпа в камері. Сьогодні в Літині на території колишньої в’язниці існує музей ім. У. Кармалюка. Навесні 1828 р. Подільський головний суд призначив Кармалюку покарання – 101 удар батогом із засланням на довічну каторгу в Сибір у Тобольську губернію. 1829 року Кармалюк уже втретє тікає з каторги – з Боровлянської гуральні, що поблизу Тобольська.

Долаючи тисячі кілометрів, рятуючись від численних переслідувань, переживаючи нелюдські муки, щоб повернутися в рідний край і продовжувати нерівну боротьбу, потрібно було мати мужній безкомпромісний характер, героїчний світогляд і вірність в служінні ідеї національного і соціального визволення свого народу. Саме таким був подільський отаман Устим Кармалюк, і за це його любили і підтримували побратими та селяни. За словами тих, хто знав або бачив Кармалюка, зокрема селянина Леонтія Джуринського з с. Тинної Ушицького повіту, він був "не дуже високий, але плечистий, незвичайно сильний, розумний отаман. Не любив розбійників, карав злодіїв". Володів грамотою та достатньо розумівся на московській, польській мовах та навіть на ідиш.

Житель с. Гуменці Мисливський згадував, що одного разу Кармалюк відібрав багато золота у місцевого здирника і роздав бідним, обірваним жінкам, що йшли по дорозі. На прощання він сказав: "Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть… Як мене десь вб’ють, споминайте Кармалюка…". До нашого часу дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить художнику з Поділля Василю Тропініну, одна з копій якого зберігається в Ермітажі. За хоробрість, спритність і прихильність долі (адже не раз у очі Кармалюка заглядала смерть) отамана називали "характерником".

У 1830 році в Ніжині Кармалюка було арештовано "за неимением письменного вида", покарано при Катеринославському ордонанс-гаузі 100 палицями і відправлено на військову службу в Архангелгородський піхотний полк. По дорозі Кармалюк знову втікає, але, на жаль, ненадовго. В кінці року черговий арешт у с. Нова Синява в економії пана Секлецького. Ув’язнення відбуває в Літинській тюрьмі. В грудні 1831 року Літинський повітовий суд засуджує його до покарання 101 ударом батога і заслання на каторгу. В 1832 році Кармалюк розібрав стелю в своїй камері і втік із в’язниці. 1834 року Кармалюк діє в літинських і летичівських лісах. Саме в період з 1830 по 1835 рр. активізується повстанський рух на Поділлі під проводом У. Кармалюка, і поширюється на Київщину і Бессарабію. Урядові каральні експедиції нічого не могли вдіяти, допоки був живий невловимий отаман. У 1834 році в тюрмі гине старший син Кармалюка Іван – учасник селянського повстанського руху.

Для боротьби з повстанцями московський уряд у 1833 р. утворює Галузинецьку комісію, яка складалася з представників летичівського і літинського земських судів. Очолив комісію чиновник з особливих доручень Візерський. Комісія працювала до 1839 року і встановила допитавши 2700 осіб, що в повстанському русі під проводом Кармалюка брали участь понад 20 тисяч чоловік. Протягом 23 років боротьби загони Кармалюка здійснили понад 1 тисячу нападів на поміщицькі маєтки і урядові установи.

Загинув славетний подільський отаман Устим Кармалюк у ніч на 10 жовтня 1835 року в с. Шляхові Кориченці (нині Хмельницька область), потрапивши у засідку через зраду. Вбив Кармалюка шляхтич Рудковський. За легендами і переказами отамана було вбито не кулею, а срібним "замовленим" ґудзиком, тільки так можна було убити "характерника", яким вважали Кармалюка. Тіло повстанського ватажка ще кілька днів возили селами, щоб залякати селян. Згодом його поховали в м. Летичів за огорожею міського кладовища, де сьогодні височіє пам’ятник народному захиснику. Після цього московський цар Микола I викликав вбивцю до Петербургу на аудієнцію, і особисто нагородив його діамантовим перснем.

Подоляни можуть дійсно пишатися тим, що їхнім земляком і оборонцем у часи найбільшого занепаду Української нації був невтомний герой і безкомпромісний борець за волю і долю свого народу, улюбленець українського селянства, герой Вінниччини – Устим Кармалюк. Його жертовна і безоглядна боротьба проти окупантів і зрадників свого народу може бути прикладом до наслідування сучасним поколінням українських націоналістів, які можуть підтвердити любов і вірність Україні тільки рішучим чином.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Постаті»:
  
Більше тем:
Найцікавіше:
Українські мультфільми
Згадай себе!
 
 

Мале знання віддаляє від Бога, велике - приводить до Нього знову ”
Ф. Бекон, англійський філософ

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.