Аратта - На головну

25 липня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Християнські свята чи язичницька віра?

Духовність 20205 переглядів 0 коментарів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Християнські свята чи язичницька віра?
Хрестити Русь і проголосити християнство державною релігією випало у 988 р. князю Володимиру Великому.

Тоді, як гласить «Повість минулих літ», Володимир послав посланців Християнство і язичництвосвоїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не прийде хто завтра на річку – хай то багатий, чи бідний, чи нужденний, чи раб, – буде мені ворогом» [11, с.71]. Люди хрестились, хоч здавна були по вірі язичниками. І якщо й не силоміць, то часто лиш поверхово приймали християнство. Задовго після того, як повелів князь «…будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де колись стояли дерев’яні кумири» [11, с.71], – глибоко укорінений язичницький релігійний світогляд все ще залишався міцно закріпленим у свідомості мас. Але разом з тим процес християнізації уже був невідворотним.

Поступово, це призвело до того, що усталені віками язичницькі традиції, культи і свята наповнили новоприйняту християнську релігією своїм специфічним змістом, ховаючись за оболонкою християнських назв. У цих світоглядних метаморфозах предків, біблійні персонажі і християнські святі почали виконувати функції язичницьких богів-покровителів, а християнські свята наклалися на язичницькі. Цей момент історії продукував у нас зародження особливого релігійного синтезу, що отримав назву «двовір’я» (поєднання християнської і язичницької віри).

«Позаяк християнство, – писав відомий український релігієзнавець, професор А.М. Колодний, – по суті, не дало нашим предкам свого розуміння поточного життя, навколишнього природного середовища, господарської діяльності, то народ сприймав його через культ традиційних божеств, котрих поступово замінили з тими самими функціями, але вже з новими іменами християнські покровителі. У свідомості українців християнство поєднувалося з усілякими повір’ями, корені яких сягали дохристиянських, язичницьких уявлень» [6, с.579].

На протязі віків у багатьох народів світу був поширений культ Сонця. Поклоніння цьому небесному світилу займало наскільки велике значення, що в його честь влаштовували свята. До найбільш яскравих дійств, пов’язаних із вшануванням сонця, відносилося святкування його культ сонцянародження. На Русі свято народження Сонця було пов’язане із сонячним богом – Колядою: «Коляда, свято бога Сонця, що обявляє свою силу і доброту…Тоді варили багато страв, вносили в хату сніп (дідуха), кидали в стелю пшеницю з медом і ворожили, який буде урожай. Стародавні колядки і щедрівки із звеличенням ясного сонічка і місяченька свідчать про староіранське (арійське - прим. «Аратти») походження... Коли на Україні заведено християнську віру, на місце Коляди прийшло Різдво Христове і з ним злучили ці старовинні звичаї, які задержались до нашого дня» [12, с.24].

Вітчизняні науковці також підкреслюють, що «свято Коляда за язичницьких часів в першу чергу присвячувалося Сонцю: воно так і називалося Свято народження Сонця. Християнська церква приурочила до цього дня святкування Різдва» [15, с.55].

З історії відомо, що святкування народження різноманітних божест було характерною ознакою первісного світогляду, з давнього часу 6 січня святкували день народження бога Осиріса (що також асоціювався з Сонцем), а 25 грудня відзначали день народження іранського бога Мітри. Виходячи із біблійних оповідань, власне, не важко помітити, що «точний час народження Христа невідомий» [14, с. 995]. Але попри це святкування народження Сонця було необхідним світоглядним запитом язичників, котрі навернулися в християнство і все ще відчували потяг до прадавніх культів. Подібні культи почали відшукуватися у біблійних історіях, що й призвело до того, що в різні історичні періоди в різних народів світу «…свято народження «Непереможного Сонця» – стало відзначатися як свято різдва Христового» [13, с.175].

Проникнули язичницькі традиції і у відзначення свята входу Господнього в Єрусалим (в народі – Вербна неділя). В основу цього свята лягла Євангелівська історія про торжественну зустріч Ісуса Христа в Єрусалимі, котрому, в знак великої шани, стелили під ноги гілки пальмового дерева (клали також і одяг) (Мт.21:7-11). Сьогодні в честь цього свята у церкві освячують гілки верби (замінник пальми), віряни також б’ются вербовими віттями, промовляючи: «Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко!».

Однак в українців, як і в багатьох народів світу, ще до християнства існувало чимало стародавніх повір’їв, пов’язаних з наділенням дерев сакральними значенням. «Шанування…верби, – писав один із відомих православних богословів,– дуже давнє, ще дохристиянське, і воно перейшло в нас у відомі вдари вербою в Вербну суботу; можливо, що ці вдари – це магічне прогнання нечистої сили від людини...»[9, с.55]. Акцент на гілках дерев у цьому зв’язку очевидний, так як за його допомогою вдалося відновити первісний культ деревошанування в християнській оболонці. Дослідник української міфології В.М. Войтович відмічав: «У народі Вербна неділя – свято вшанування прадавнього Дерева життя як символу вічності... Обряд, коли людину хльоскають свяченою вербою побутував і у Давньому Римі...під час великих урочистостей, на які запрошували іноземців, спеціальні жерці-феціали святили вербу й, торкаючись нею шановних гостей, промовляли ритуальні слова. Доторкання свяченою вербою для людини означало поєднання живого з безмежним Всесвітом»[2, с.55].

Іншим християнським святом з дохристиянським наповненням стала Пасха (Великдень). Беручи свій початок від подій виходу ізраїльського народу з єгипетського рабства, Пасха (з євр. рesah – «проходження повз») святкувалася євреями як пам’ять про милість Божу, котрий, виливаючи кари на єгиптян, повелів своєму народу позначити одвірки своїх помешкань кров’ю ягняти, щоб ангел-губитель, винищуючи єгипетських первенців, пройшов повз єврейських домів (Вих.12:1-20). Ця подія мала глибоко-символічне значення, вона вказувала на прийдешню жертву непорочного агнця – Ісуса Христа, котрий Своєю кров’ю сплатить високу ціну за гріхи світу. Пізніше і Сам Христос відзначив єврейську Пасху у колі апостолів, після чого проголосив Пасху Нового Заповіту, «…узяв хліб, і…сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши…сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» [Мт.26:26-28]. Далі Спаситель зазнав жорстоких катувань та був розіп’ятий на хресті. Але на третій день, як повістує Євангеліє, Він воскрес із мертвих.

Однак яку ж символічну причетність до всього цього мають традиційні атрибути Великодня – високі хліби, змащені поверх білою глазур’ю, і пофарбовані у яскраві кольори яйця? А виявляється достатньо сумнівну, далеку від християнства основу. Адже «…писанки існували задовго до розп’яття й воскресіння Христа» [8, с. 33]. Ось як про це писав видатний дослідник духовної культури слов’янських народів А. Н. Афанасьєв: «У Персії до пізнішого часу дотримувався звичай – в березні місяці, тобто при весняному відродженні природи, битися червоними яйцями, ставити їх на стіл і посилати в дар своїм друзям. У нас червоні і жовті яйця грають важливу роль на свято Світлого Христового Воскресіння, що збігається з часом древньоязичницького вшанування творчим силам весни, і самий колір, в який вони забарвлюються, знаменний: обидва епітети червоний і жовтий зв’язуються з поняттям яскравого сонячного світла...В очах народу яйце, особливо – червоне, пасхальне, отримало значення засобу, що наділяє родючістю і здоров’ям»[1, с. 535].

Як бачимо, яйце споконвіку було символом життєвої енергії та плодючості. Здавна, у період коли оживає природа, дівчата билися яйцями для того, щоб символічно запліднити одна одну. В той же час високий хліб з яєчками являвся символічним втіленням статевого чоловічого начала – фалоса. Біла глазур поверх хліба також невипадкова, вона, очевидно, відображає біологічне виверження насіннєвої рідини під час статевого акту.
Про численні дохристиянські атрибути, що заполонили християнську Пасху, писав і митрополит Іларіон (І.І. Огієнко): «Великдень, цебто Воскресення Христове, врочисто святкується, але до цього святкування здавна увійшли й поганські звичаї. Ще Карфагенський Собор 318-го року виступив проти непотрібного в цьому святкувані»[9, с.288], – підкреслював богослов. Утім церкві не вдалося перемогти укорінені дохристиянські традиції, їй залишилося лиш надати їм християнського забарвлення. Припускаємо, що у цих цілях і було створено чимало легенд, що у своїй суті поєднували християнських персонажів з дохристиянськими атрибутами. Приміром, один із українських переказів гласив, що «…писанки писала Мати Божа і дарувала їх Пілатові, щоб той змилувався над її Сином» [3, с.266].

Свято, що пов’язане з поминням померлих – Проводи (або Радуниця) також піддалося суттєвому впливу з боку язичницького світогляду. Слов’яни, як і багато інших народів світу, практикували один із давніх язичницьких культів – культ предків, котрий базувався на вшануванні душ померлих пращурів. Особливе місце в такому шануванні відводилося частуванню покійних на місці їх післяжиттєвого спочинку – кладовищі. Величезний пласт поминальної обрядовості включав в себе спілкування з душами похованих небіжчиків, принесення їм дарів, запрошення їх відвідати своє помешкання тощо.

«У весняному циклі українців, – підкреслював доктор історичних наук, професор В.І. Наулко, – значне місце посідали обряди, пов’язані з культом предків. Померлих родичів провідували, як правило, у першу неділю після Великодня. На кладовище несли паску, яйця, інші страви й обідали прямо на могилах… З культом предків, очевидно, пов’язане і свято «рахманський (навський) Великдень», яке приурочувалось до першої середи-четверга після Паски» [10, с.168].

Ритуальні обряди щодо вшанування мертвих не вдалося подолати церкві, вона лиш християнізувала прадавній язичницький культ, котрий отримав нову тематичну назву – «Проводи».

В цьому контексті важко не погодитися з відомим етнографом О.І. Воропаєм, котрий констатовував: «…поминання мертвих у «поминальний» тиждень – це вже тепер добрий християнський звичай, але коріння цього звичаю треба шукати ще в стародавніх дохристиянських обрядах» [4, с.15].

Варто акцентувати увагу і на Богородичних святах, котрі було встановлено церквою в честь матері Ісуса Христа – Діви Марії. Упродовж віків у слов’ян процвітав культ богині-матері, наші предки шанували богиню Мокошу, Ладу, і жіночі божества плодючості – Рожаниці. Але по тому, як було прийнято християнство, даний культ у попередньому вигляді існувати уже просто не міг. Однак, як і в інших народів світу, «…після зникнення язичницького культу богині-матері прості люди дедалі сильніше відчували потребу якогось материнського посередництва між ними і богом, потребу в комусь ніжному і поблажливому, до кого вони могли б звертатися зі своїми людськими справами, бідами й незгодами…» [7, с.166]. Таку посередницьку функцію і було покладено на Діву Марію, котру ще задовго до прийняття християнства на Русі, почали наділяти рисами язичницьких богинь давнини. Ця обставина не могла не вплинути на змістове наповнення свят, котрі все частіше поєднували в собі язичницький світогляд з церковно-християнською символікою (що й формувало язичницько-христиняський синкретизм). Додатковим виразником цього являється й присутність значної кількості церковних свят у сучасному язичницькому календарі.

Таким чином, все наведене вище дає лиш підстави ствердити, що упродовж багатьох століть язичницька спадщина в тандемі з принципами християнської релігії переносилася з покоління в покоління. Досвід віків заховував залишки архаїчних, дохристиянських вірувань, що міцно закріпилися в традиціях не тільки народних, а й у церковних. В своєрідному вигляді сліди язичницького світогляду подоживали й до наших часів, знаходячи своє видне місце в наших традиційних релігійних святах. Про це знаний український історик М.С. Грушевський писав: «старі поганські свята приладивши ся номінально до християнських, жили далї й не вважаючи на заходи проти них духовенства, подоживали до наших часів…»[5].

Джерела:

1. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу. М.: «Индрик», 1994. т.I. с. 535

2. Войтович В. М. Українська міфологія.— К.: Либідь.2002. с.55

3. Воропай. О. Звичаї нашого народу. етнографічний нарис.- Мюнхен,1958 р. т.І. с.266

4. Воропай. О. Звичаї нашого народу. етнографічний нарис.- Мюнхен,1958р. т.ІІ. с.15

5. Грушевський М.С. Історія України-Руси. [Електронний ресурс].

6. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник/А.М.Колодний, П.Л.Яроцький, Б.О.Лобовик та ін.-К.:Т-во «Знання», КОО,1999. с.579

7. Косідовський З. Оповіді євангелістів:Пер.з пол./Післямова і приміт. І.С.Свєнціцької.-2-е укр. Вид.- К.: Політвидав України, 1985. - с. 166

8. Лозко. Г. Українське язичництво.— K.: укр. центр духов, культури, 1994. - с.33

9. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу: Історично-релігійна монографія /. – Київ: «Обереги», 1992 р. - с. 288

10. Наулко В.І. Культура і побут населення України К.: Либідь, 1993. с.168

11. Повість врем’яних літ.- Харків:Фоліо,2008. с.71

12. Ріпецький. М. Початки християнства в Україні.-Вид-во «ОО. Василіян», Мондер,Алберт, Канада. 1952.с.24

13. Свенцицкая И.С. Раннее христианство:страницы истории.-М.: Политиздат, 1987. с. 175

14. Теологический энциклопедический словарь под редакцией Уолтера Элвелла — М.: Ассоциация «Духовное возрождение», 2003. с.995

15. Тупик. О. Синтез язичницьких і християнських традицій у релігійній культурі українців на сучасному етапі. [Електронний ресурс].

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Духовність»:
  
Більше тем:
Найцікавіше:
Українські мультфільми
Згадай себе!
 
 

Там, де закінчується здоров'я, там, де закінчуються гроші, там, де закінчується здоровий людський розум, - там всюди починається християнство ”
Генріх Гейне

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.