X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

23 листопада 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Голодомор
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Піхву вважали каналом у потойбіччя, що може затягнути в себе і вкусити

Традиції 16681 перегляд 0 коментарів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

«Вечорниці» Ілля РЄПІН. 1881 рік.
«Вечорниці» Ілля РЄПІН. 1881 рік.
Ніші прадіди і прабабусі найдієвішим засобом контрацепції вважали церковний піст.

Про інтимний бік життя наших пращурів розповідає етнограф Ірина ІГНАТЕНКО.

"КУПАЛУ НАЗЫВАЮТ "СОБОТКОЙ", ТО ЕСТЬ "СОБЫТИЕМ", СОВМЕСТНЫМ СБОРОМ. Сюжеты купальских песен связаны с традиционной эротикой на игрищах, с обязательным купаньем и с отголосками жертвоприношений девушек божеству реки", – пише Борис Рибаков у книжці "Язычество древних славян". Чи справді на свято Івана Купала – 7 липня – влаштовували оргії?

– Про таке почали писати історики-романтики наприкінці ХІХ століття. Панувало національне піднесення, а ще – захоплення античною міфологією. Ось і намагалися прив’язати ту традицію до нашої. Той же Рибаков – не документальне джерело. Він реконструктор, який працював на замовлення радянської влади. Жодних достовірних відомостей про оргії на Івана Купала не маємо. Водночас ще у ХVІІ столітті священики нарікали, що молодь у ці дні гуртується і розбещується. 22 червня – літнє сонцестояння, час найбільшого буяння природи. У цей період люди могли робити те, що було заборонено в інший час. ­Збирали трави, стрибали через вогнище, можливо, качалися по землі. Сумніваюся, що доходило до чогось більшого.

Однак про свої притули і перші рази люди говорити любили, і зараз охоче згадують. Буває, приходиш під час експедиції – бабця при смерті лежить. Починаєш розпитувати "про це" – оживає, очі горять. Сідає на лавці й розповідає.

- Чому найбільше забобонів у народній традиції пов’язано з жіночою фізіологією?

– Жіночий організм живе циклами, тому завжди був загадкою. Поява місячних – це маркер, що дівчина вже може виходити заміж, вагітніти й народжувати. Але менструальну кров вважали нечистою. Відповідно, жінка й дівчина в дні місячних – також нечиста. У "ці дні" їй бажано було сидіти вдома. Не допускали до господарки. Якщо прийде на пологи – завдасть шкоди немовляті. Повитухою не могла стати жінка, у якої бувають місячні – навіть якщо їй вже за 60 років. На похороні з’являтися також забороняли. Якщо цього неможливо було уникнути, мусила тримати при собі оберіг: виріб із хліба, зерно, червону стрічку чи щось залізне – голку або цвях.

Білизни не носили. Найближчою до тіла була сорочка з натурального полотна. Місячні часто називали "рубашня", бо плями крові неможливо було відіпрати. Дівчата намагалися приховати свою місячну кров, а заміжні жінки могли ходити в обльопаних сорочках. "Та отак подтерлася і пошла", – казали мені.

Менструальна кров вважалася небезпечною для протилежної статі. Вона витікає з піхви, яку вважали каналом у потойбіччя, що може затягнути в себе і вкусити. Відповідно і кров, яка виходить "звідти", – брудна й небезпечна. Якщо її примішати чоловікові до питва, то можна було причарувати його на все життя. Так само нечистою вважалася кров, що витекла під час народження дитини. Жінка після пологів 40 днів не виходила на люди.

- Зате кров після дефлорації вважалася священною.

– Перед тим як дівчина виходила заміж, її перевіряли на цноту. Це робили в неділю ввечері на садибі молодого. Молодят після святкового столу проводжали до комори і стелили їм простирадло. На здійснення акту давали не більше півгодини. Чекали під дверима, наспівуючи сороміцьких пісень на зразок: "Ой на горі кури гребуться, а в коморі молодії їбуться. І не кишайте, і не гакайте, сипте їй сім’я, щоб привикла до нашого півня". Або пристойніше: "Не йди, дівчино, у поле: там тебе бугай сколе довгою тичиною, не будеш дівчиною".

Якщо чоловік від хвилювання і шепотіння за дверима не міг впоратися, це міг зробити його старший дружко – як правило, близький родич. Коли такого не було, за роботу бралися свашки – пальцями "добували калину". Сорочку чи простирадло з кров’ю урочисто носили по селу, навіть вивішували на жердині. Вважали, що кров чесної нареченої принесе в дім врожай і довголіття. Інколи тією закривавленою полотниною тріпали над городиною – освячували її на врожай.

Якщо наречена виявлялася нечесною, її висміювали, могли навіть побити.

- У той же час в українців існував обряд притули – спільне спання дівчат і хлопців на вечорницях. Як так?

– Про притулу говорили: "вмочити кончика". Це не секс, а таке щось, наполовину. Звісно, не завжди так виходило. Статевого виховання не було. Траплялося, дівчата вагітніли й самі не розуміли, як до них ця дитина "причепилася". Вступити у статевий зв’язок – по любові чи через незнання – не боялися. Страшно було завагітніти. Бо відповідальність за це покладалася тільки на дівчину. "На козаку нема знаку" – хлопця громада могла максимум побити. А далі одружуйся на кому хочеш.

Життя ж дівчини змінювалося кардинально. До покриток – жінок із позашлюбною дитиною – ставилися вороже. Це були потенційні коханки для одружених чоловіків. Бо живе сама, в господарстві допомогти нікому, та й любощів хочеться. Покритку не запрошували на весілля – щоб бува не запрограмувала таку ж долю нареченій. Одружитися з нею міг тільки вдівець.

- Батьки не чинили перешкод, щоб їхні діти не ходили на ­притули?

– Люди розуміли, що молодь мусить десь здобути статевий досвід. Мені на Харківщині казали: "Ми дітей на вечорниці інколи самі відправляли". Бо взимку на печі спить баба, на лаві – дід, а дорослі діти – з батьками поруч. Так і до інцесту дійти могло. Простіше було відпустити молодь. Парадокс: на вечорниці ходити можна було, а коли бачили, що хлопець і дівчина десь удень стоять і говорять – розганяли й сварили. Це вважали непристойним. Молоді люди могли спокійно поспілкуватися тільки в неділю після церкви.

Хлопці були мобільніші за дівчат. Могли ходити від села до села чи від кутка до кутка – якщо село було велике. Дівчата сиділи у своєму кутку й чекали, коли до них прийдуть. Для цього вдавалися до забобонів – варили кашу в горщику, закопували його в кутку на роздоріжжі. Коли хлопці приходили до них на вечорниці, кожна намагалася показати, яка вона господиня, як гарно танцює, шиє, і що з хлопцями "ночує". Бо тих, що йшли додому, не так охоче сватали. А в дівках засидітися ніхто не хотів.
«На сіннику», Костянтин ТРУТОВСЬКИЙ. 1872 рік
«На сіннику», Костянтин ТРУТОВСЬКИЙ. 1872 рік
- У якому віці брали шлюб?

– Для дівчат оптимальними вважалися 15–18 років. До цього часу потрібно було встигнути знайти тобі пару. Бо ж підростало ще молодше покоління. Траплялося, що приходять свататись до молодшої, а їм ставлять старшу: "Яка вам різниця? Вона з одного роду, з таким же приданим. Нащо вам Марина? Беріть Горпину".

Хлопцям давали більше часу – до 20 років. Після цього їх вже називали перестарками. Неодружені та незаміжні мали дуже низький статус. Не завжди під вінець ішли по любові. Діяли прагматично: він непитущий, вона роботяща – чом не одружитися?

- Як запобігали вагітності?

– Найпростішим засобом контрацепції був незавершений статевий акт – як казала мені одна бабуся, "убік, у шматочку". Але боялися, що з викинутого чоловічого сімені народяться чорти. Говорили, що всі діти, яких жінка має народити протягом життя, сконцентровані у її менструальній крові. Якщо заляпану кров’ю сорочку попрати і ту воду вилити свиням або на вогнище, тобто "зничтожити", то жінка не буде вагітніти. Але таке вважали великим гріхом. Найдієвіше регулювали народжуваність церковні заборони. Люди мали чотири великі пости на рік, постили щосереди, щоп’ятниці та на великі свята. У всі ці періоди секс був недопустимим.

До абортів вдавалися рідко. Робили їх гусячим пером чи веретеном. Часто це закінчувалося трагічно – жінки помирали або отримували запалення.

Якщо чоловік і жінка були здорові, діти з’являлися ледь не щороку. Народжували і в полі, і на городі, і в лісі. Не одна бабця мені казала: "Та я з таким пузом собі мішка на плечі – і понесла". Малечу залучали до роботи, щойно спиналися на ноги. Дивилися за дітьми мало. Половина помирали від недогляду. На Рівненщині розповідали, як наприкінці ХІХ століття жінка відреагувала на матір, що голосила під час похорону свого немовляти: "Тю, дурна! Я думала, що в тебе справжнє горе сталося – може, кабан здох. А то дитина померла. На наступний рік ще народиш".

- Часто вдавалися до подружніх зрад?

– Головне було – не розлучатися. Одна жінка розповідала про невірного чоловіка: "Я знала, а що тут такого? Ввечері мені сам прийде, розкаже. Ми ще посидимо, обговоримо, посміємся. І що? І мені вистачить. У нього не зітреться". Гуцули вважали, що непристойно жінці не мати любаска. До цього ставилися нормально і поблажливо. Надто, якщо жінка була молода, а її чоловік старший: дід вже нічого не може, а їй потрібно.

У росіян існував обряд "снохачества", коли свекор спав із невісткою. Іван Франко писав про це: "В Україні такого ганебного звичаю зафіксовано ніде не було. Поодинокі випадки трапляються тільки в далеких карпатських селах".

"Адам зачав шити з-межи ніг, лишивши фостик від нитки з ґудзиком"

Першим Бог створив чоловіче тіло, за народними легендами. Жінку доробляв пізніше – "щоб йому було не скучно". Біблія каже, що Бог створив жінку з ребра чоловіка. Але люди додумали "народно-вульгарні" уточнення.

У Куп’янську на Харківщині записано переказ: "Бачить Бог, що Адам усе ж нудьгує, і говорить Сам до Себе: "Не добре бути чоловікові одному, створю йому жінку за образом його. З чого лиш її створити? З глини – не любитимуть одне одного. Візьму частину в Адама і створю з неї жінку, щоб вони приліпилися одне до одного, були одне тіло. З чого ж узяти? З голови? Буде дуже розумна, стане главою чоловіка. З руки? Візьме чоловіка в руки. З ноги? Буде бігати від чоловіка. Візьму ребро з лівого боку від самого серця, з-під руки, щоб сердечно любила чоловіка й була в нього під рукою".

Майже в усіх народних легендах жінку створювали двічі, бо в цей процес втрутився Чорт. Адамове ребро, яке Бог вийняв з чоловіка та поставив сушитися на сонечку, викрав пес і надгриз його. Богові довелося робити жінку вже із зіпсованого матеріалу. Тому жінок іноді називають "собачим недогризком" або "чортовим хвостом".

"Як Бог сотворив світ, поставив довершити своє творенє чимось шляхотнійшим і сотворив чоловіка Адама, – оповідають на Гуцульщині. – Жив собі Адам у раю та хоть мав усего по достатком, то все за чимось банував. Пізнав Пан Біг, чого Адам банує – за жінкою, бачите! – замислив єму сотворити жінку і зробити з неї Адамови несподіванку. Коли раз Адам заснув, підсунувся до него Пан Бог на пальцах, отворив єму груди, виймив з них одно ребро, положив за себе, а сам почав дірку в грудьох залатувати. Тим часом набіг пес – занюхав осхабину! – і нім Пан Біг спостерігся, вхопив ребро та й втьоки з ним. Бог пустився собаку доганяти, але собака розумний: до плота, та й гоп – через него. Ледви вспів Пан Біг злапати його за фіст, але якось так потяг нещасливо, що фіст лишився єму в руках, а пес з ребром уйшов. Що мав Пан Біг робити? Адже не мав ще друге ребро Адамови виймати! Тому взяв і з фоста собачого сотворив Єву. Тому то у жінок таке волосє довге, як собачий фіст".

На Херсонщині ця легенда дещо змінена – Бог створив жінку не з собачого, а з лисячого хвоста. При цьому сказав: "Не слухаєш мене, Адам, – послухаєш лисициного хвоста!"

Жителі Поділля так пояснювали різні статеві органи у чоловіка та жінки: "Бо то кажут, що Бог, як сотворив чоловіка і жінку, то вони зовсім роспорені були. І Бог дав Адамови два клубочки ниток, щоби він сшив себе. Але Адам зачав шити з-межи ніг, лишивши фостик від нитки з ґудзиком. Як дошив до горла, то ще му лишилося ниток клубочок. Він єго лишив під горлом. І той заріс, і через тоє тепер каждому чоловікові під горлом єст ніби яблуко, ніби клубочок. Адамова жінка взяла свій клубочок. Але єї треба було на щось ниток, вона трохе взяла з того клубочка. А як прийшло ї, зачала шити від горла в долину, та й при самім кіньці ниток не стало, і вже не було чим зашити. Та й лишилося так не зашите, бо Бог більше таких ниток не дав. А другі кажут, що Адам як ликав яблуко, то вдавився. І на тую памятку всякому чоловікови єст ніби яблуко на горлі".

Ірина ІГНАТЕНКО, 35 років, етнограф. Народилася в Києві. Сім’я походить із житомирського Полісся. Закінчила філологічний факультет столичного Національного університету імені Тараса Шевченка. Викладає тут етнологію. З 2003-го щоліта їздить в етнографічні експедиції селами України. Захистила кандидатську дисер­тацію: ”Народна медицина в традиційній культурі українців Центрального Полісся”. Авторка книжок ”Жіноче тіло в традиційній культурі українців”, ”Народна медицина українців Середнього Полісся”, ”Життєвий цикл людини в обрядах та віруваннях українців”. ”Кайдашеву сім’ю” Івана Нечуя-Левицького перечитала понад 50 разів. Також улюблені автори – Володимир Лис і Марина Гримич. Слухає етномузику – гурти ”Роксоланія”, ”Божичі”. Виховує доньку 6-річну Марію

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

До теми:
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Традиції»:
  
Більше тем:
Найцікавіше:
Українські мультфільми
Згадай себе!
 
 

Тільки люди розумом убогі, особливо недоумки та ідіоти, позбавлені національних прикмет”
Арсен Річі

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.