Аратта - На головну

24 січня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!!!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Іван Франко

Постаті 32972 перегляди 0 коментарів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Молодий Франко (в центрі) з товаришами
Молодий Франко (в центрі) з товаришами
Він був літературознавцем і мовознавцем, фольклористом і етнографом, публіцистом і перекладачем. Він був активним громадським і політичним діячем, соціалістичним пропагандистом, редактором журналів, людиною з власними переконаннями.

«Без власних шкіл і без виробленої освітньої традиції, без перейнятого освітніми і народолюбними думками духовенства, без популярного і вищого письменства, яке могло би бодай на першій гарячій порі заспокоювати всі духові потреби величезної маси, без преси, яка могла б ясно держати і систематично боронити стяг національності та приложеної до місцевих потреб, свобідної культурної праці, без надії на сильну фалангу вповні свідомих і на висоті сучасної освіти стоячих репрезентантів, що забажають вповні відповісти своїй національній і культурній задачі, наша Україна готова знов опинитися в ролі ковадла, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії, або в ролі крілика, на якому різні прихильники вівісекції будуть доконувати своїх експериментів», - писав Іван Франко в «Одвертому листі до галицької української молодежі» і, гадаю, не потребує жодних коментарів.

В цьому місяці виповнюється 150 років Іванові Франку – він народився 15 серпня (27 серпня за новим стилем) 1856 року. По деяких каналах телебачення і на деяких радіостанціях крутять уривки з його віршів у виконанні відомих та популярних українців. Це добре. Як кажуть, і на тому «спасибі». Але ж чи знаємо ми, що Іван Франко був не тільки видатним поетом і письменником?

Він був літературознавцем і мовознавцем, фольклористом і етнографом, публіцистом і перекладачем творів з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов.
Він був справжнім інтелектуалом, людиною енциклопедичних знань, яка всього досягла сама.

Він був активним громадським і політичним діячем – спочатку через студентський «Академічний гурток», а відтак через радикальні молодіжні організації, що керувалися настановами Михайла Драгоманова, а потім через видавничу роботу (редагував такі журнали, як «Друг», «Громадський друг», «Житє і слово», «ЛНВ», збірники «Дзвін», «Молот»).

Він був соціалістичним пропагандистом, потім ідеологом та одним з засновників Русько-Української Радикальної Партії і Національно-Демократичної Партії.

І як би це пафосно не звучало, але він був справжнім титаном думки і праці – його друкована спадщина сягає 50 томів «Зібрання творів».

Він був щирим і відвертим – відстоював власні позиції і захищав свої переконання. А це часто позначалося й на матеріальних статках. Був час, коли письменник зовсім не мав коштів на проживання і змушений був мешкати у робітника Данилюка. У квітні 1881 року, після третього ув’язнення і припинення навчання в Львівському університеті, Франко їде в рідне село Нагуєвичі, що на Дрогобиччині, і займається не тільки літературною працею, а й щоденною селянською роботою.

Довгий час в Україні ім’я Франка використовувалося в політичних цілях, а радянське франкознавство однобічно і тенденційно висвітлювало його творчість, представляючи Франка як активного поборника ідей «українсько-російського єднання», переконаного соціаліста і войовничого атеїста.

В Україні низка його творів була вилучена з ужитку: «Не пора ...», «Великі роковини», «Розвивайся ти, високий дубе...», інші зфальшовані чи тенденційно скорочені (наприклад, передмова до збірника «Мій Ізмарагд», «Що таке поступ», «Соціялізм і соціял-демократизм», «Народники і марксисти», «Соціялістична акція, соціялістичне питання і соціялізм», рецензія на кн. Ю. Бачинського „Ukraina irredenta", «Михайло Павлик, замість ювілейної сильветки»). З іншого боку, наголошувався вплив російських революційних демократів на Франка, і одночасно штучно підкреслювалися ворожі взаємини між Ф. і Грушевським, українським консервативним табором тощо.

«Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, — писав про зустріч з І.Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський. — В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою».

Це справді видатний українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий. Той корінь бере початок з батьківської хати. Батько Яків — відомий на всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія. В такій сім’ї найперше привчали до праці, поваги до людей. І, звичайно ж, хотіли, щоб дитина вчилася на радість батькам, на добро людям.

З шести років хлопець навчається в початковій школі в сусідньому селі Ясениця-Сільна, пізніше у Дрогобицькій школі отців-василіан, а ще через деякий час — у Дрогобицькій гімназії. Михайло Коцюбинський у нарисі про Івана Франка зазначає, що здібна дитина в сільській школі навчилася читати українською, польською і німецькою мовами. Сміялися з Франка в німецькій школі при монастирі. Але «минув рік, настав екзамен — і малий Франко здивував усіх: він опинився першим учеником». 1865 року помер батько. В дім прийшов вітчим Гринь Гаврилик, ріпник. На шістнадцятому році Франко залишився круглим сиротою — померла мама. Дорога ж до знань не зупинилася.

По закінченні Дрогобицької гімназії (1875) Франко вступає на філософський факультет Львівського університету. 1877 його разом з М. Павликом, О. Терлецьким та іншими, заарештовують за соціалістичну пропаганду, але після восьмимісячного ув’язнення він ще активніше включається в громадсько-політичну роботу, допомагає в організації гуртків у Львові, дописує до польської газети „Praca", знайомиться з працями Карла Маркса й Ф. Енґельса, та разом з Павликом засновує 1878 часопис «Громадський Друг», який після конфіскації виходить під назвами «Дзвін» і «Молот». 1880 року Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після трьохмісячного ув’язнення Франко перебуває під наглядом поліції і змушений припинити студії в університеті.

Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів Франко покладає на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 року. Зустрічі з О. Кониським і В. Антоновичем не виправдали сподівань щодо видання газети. А теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів. Приїхавши в Київ наступного року, Франко одружується з Ольгою Хорунжинською.

З 1888 року Франко деякий час співробітничає з часописом «Правда», а в 1889 році його зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт.

1890 року за підтримкою М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає два рази на місяць часопис «Народ» (1890 – 1895).

В 1895, 1897 і 1898 Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту і галицького сейму, але, через виборчі маніпуляції адміністрації і провокації ідеологічних і політичних супротивників, без успіху.

1891 року, будучи автором кількох вагомих поетичних збірок і прозових книг, наукових досліджень та безлічі літературно-критичних, фольклористичних, етнографічних, бібліографічних і публіцистичних статей, Франко закінчує Чернівецький університет, а 1892 року їде до Відня, щоб закінчити докторську дисертацію «Про Варлаама і Йоасафа та притчу про однорожця», і через рік захишає її, здобуваючи ступінь доктора філософських наук.

1894 року Франко реабілітувався у Львівському Університеті з історії української літератури, але спротив влади, народовців і «москвофілів» не дозволили йому обійняти університетську кафедру. Однак він продовжує активно працювати не тільки на ниві красного письменства й гуманітаристики, а й займатися науково-організаційною, видавничою та редакційною роботою.

У 1894 – 1897 рр. Франко разом з дружиною Ольгою видає часопис «Житє і Слово», в якому серед інших з’явилась його стаття «Соціялізм і соціял-демократизм» (1897) з гострою критикою української соціал-демократії й соціалізму Маркса й Енґельса. Критику марксизму як «релігії, основаної на догмах ненависти і класової боротьби», Франко продовжив у передмові до збірки «Мій Ізмарагд» (1897). Ще був журнал «ЛНВ», праці «Поза межами можливого», «Народники й марксисти», в яких Франко виразив своє світоглядне кредо.

Іван Франко обстоював думку, що основою української літературної мови повинна бути мова народна. У відомій статті «Літературна мова і діалекти» (1907) він заявив, що український народ повинен мати одну літературну мову, в основі якої лежать говори Середньої Наддніпрянщини, мова І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, бо «у мові тих письменників лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців», бо «та мова на величезному просторі від Харкова до Кам’янця-Подільського виявляла таку одностайність, такий брак різкіших відмін, який вповні відповідав українському національному типові».

Мова Тараса Шевченка була еталоном для Франка. Він глибоко вивчав її і перший дослідив мовну лабораторію Великого Кобзаря. Франко вважав, що українська літературна мова може і повинна обслуговувати всі сфери людської діяльності. Наприкінці 19 – на початку 20 століття українській мові, за словами Франка, «приходилось здобувати нові поля невідомих досі понять». Франко все робив, щоб для цих нових понять з’являлися в літературній українській мові відповідні слова та терміни, взяті з народної мови, запозичені з іноземних мов, інтернаціоналізми, утворені видатними світовими діячами науки і культури.

Центральну для себе проблему «особистість і загал» Франко розгортає у різних площинах: герой і маса, творець і народ, митець і публіка, будитель і спільнота. Ця суперечність в її різних модифікаціях осмислюється і переживається поетом як смисложиттєва, спроектована на долю українського інтелігента, що за вкрай несприятливих обставин життя бездержавної спільноти має бути готовим до жертовного подвигу, щоб «сприяти перетворенню маси на активну й самосвідому національну силу».

Його опорою на цьому шляху є віра в ідеал — головний рушій прогресу суспільства і спільноти. Таким ідеалом для Франка є «ідеал повного, нічим не в’язаного і не обмежуваного (крім добровільних концесій, яких вимагає дружнє життя з сусідами) життя і розвою нації».

Досягання цього ідеалу під силу цілісній людині: «Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоби наближуватись до нього...» Віра в ідеал — на ґрунті єдності розуму, почуттів і волі.

Переконання у поступальній ході історії, критерієм якої є «емансипація людської одиниці», й передчуття загрозливості «розвою матеріальних відносин», «раціоналізм у справах віри» — з одного боку, а з іншого — віра в ідеал і романтизм «огню в одежі слова».

Усвідомлення необхідності культурницької діяльності в Україні та її недостатності, повага й увага до загальнолюдських проблем і докори українським марксистам, котрі не відчули того, що вони «наперед українці, а потім соціал-демократи». Звертання в «образках з життя» до натуралістичних засобів і наголошення креативності поетичної фантазії — ось деякі з тих незчисленних дилем, з яких виростає напруга думки Франка і драматизм його поетичного слова.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

До теми:
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Постаті»:
  
Більше тем:
Найцікавіше:
Українські мультфільми
Згадай себе!
 
 

Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той не вартий пошани”
Максим Рильський

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.