Актуально
52801 перегляд
|
Голова Державної служби туризму та курортів України Анатолій ПАХЛЯ |
Україна має значний туристичний потенціал. Наші чиновники на словах розуміють важливість туристичної галузі для розвитку країни, але на ділі віз ніяк не може зрушити з місця. Чому так відбувається? І що треба зробити, аби виправити ситуацію? Саме про це розповідає голова Державної служби туризму та курортів України Анатолій ПАХЛЯ.
– Наш туризм насправді є й своєрідним каталізатором для економічного розвитку країни в цілому, і генератором додаткових прибутків населення та поповнення місцевих бюджетів, – одразу став заступатися за очолювану ним галузь мій співрозмовник. – А якщо говорити без красивих фраз... На офіційному рівні галузь сприймають нормально, та в організації її діяльності ще дуже багато проблем. Тож туризм в Україні, по суті, ще треба створити...
– І якими, на ваш погляд, є основні причини низької туристичної привабливості нашої країни?
– Низький рівень стимулювання розвитку турбізнесу, незадовільні темпи реорганізації туристичної та рекреаційної інфраструктур, неналежний рівень послуг у готельній сфері... Необхідно не лише модернізувати наявну готельну базу, а й упроваджувати нові технології та економічні стимули для залучення інвестицій у будівництво нових готелів.
Сьогодні вже не можна розраховувати тільки на державну підтримку туристичної галузі, перекладаючи весь тягар її розвитку на плечі держбюджету. Основне, що повинна зробити держава, – створити певні механізми для надання гарантій, які працювали б на залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Тобто на сьогоднішньому етапі завданням найбільшої ваги для нас є підключення можливостей бізнесу...
– Скільки треба часу, щоб туризм запрацював на наповнення держбюджету?
– Щоб Україна почала отримувати серйозні прибутки від туристичної галузі, нам потрібно – щонайменше! – років 10–15. Хоча вигадувати свій велосипед не треба – варто скористатися тим, що вже напрацьовано в інших країнах. Скажімо, у Єгипті чи Греції. Навіть Росія розвиткові свого внутрішнього туризму приділяє сьогодні дуже серйозну увагу. Та, як на мене, найпоказовішим для нас є турецький досвід. Наприкінці 60-х років минулого століття там прийняли 15-річний план розвитку економіки. Найцікавіше те, що власне туристичній галузі в цьому плані відводили близько 4–5%. Але туризм було визнано повноцінним і важливим сектором економіки, що потребував окремої уваги з боку держави.
Для Туреччини це мало несподіваний результат: уже через 10 років доходи цієї країни від туризму зросли із 7 млн. доларів до 200, тобто більше ніж у 25 разів! Тоді там збагнули, що туризм необхідно активно розвивати, і прийняли інтегровані плани розвитку визнаних перспективними з туристичного погляду провінцій, почали за державний кошт будувати дороги... Фактично там щороку будують до 2 тис. км нових високоякісних автошляхів.
– Чи здатна Україна повторити «турецьке туристичне чудо»?
– І не сумнівайтеся! Але для цього потрібна добра воля української влади, котра б спрямувала свої зусилля на розробку стратегічної національної програми розвитку туристичної галузі й курортів України, забезпечивши її реальним фінансуванням. Ця програма має охопити кілька періодів розвитку туристичної сфери: комплекс першочергових заходів, розробку та прийняття низки законодавчих актів, визначення перспективних туристичних регіонів, що передбачало б суттєві податкові пільги та інші державні преференції тим бізнесменам, які розвиватимуть турпроекти саме в цих регіонах.
Необхідно також подбати й про туристичну інфраструктуру, тобто створення нових транспортних коридорів, аеропортів, розбудову готельної сфери, зведення комплексу розважальних закладів... Однак допомагати треба не лише розвинутим із туристичного погляду регіонам – Криму чи Карпатам, а й тим, котрі мають туристичний потенціал, та поки що не сп’ялися на ноги...
– Поляки, скажімо, навіть найменші музеї в селах привели до ладу й заробляють на цьому гроші, показуючи їх туристам. А в Україні руйнуються старовинні замки...
– Ви правильно акцентуєте увагу на цій проблемі! Вона є – і її треба вирішувати. Причому якнайшвидше! На державному обліку в нас усього 75 замків, тоді як іще 200 не те що не взяли на облік, а й не дослідили... Та що там казати, лише п’ята частина тих, що на обліку, використовують для потреб туризму. Можна, звичайно, казати, що коштів, наданих державою на ремонт і реставрацію цих унікальних об’єктів, недостатньо та що питання залучення недержавних інвестицій вирішують украй мляво. Але біда в тім, що немає механізму взаємодії державних і недержавних структур у проведенні необхідних пам’яткоохоронних заходів.
І поки що вдіяти тут щось важко: будь-яким інвесторам потрібні законодавчі гарантії.
– Анатолію Івановичу, що заважає навести в цій сфері лад? Певна байдужість держави чи банальна відсутність необхідних коштів?
– Усе взаємопов’язано... Наразі доцільно розробити й унести на розгляд парламенту нормативно-правові акти, які б регламентували питання приватизації, концесії, оренди та використання об’єктів культурної спадщини. Але наше суспільство це досі сприймає надто хворобливо.
А Держслужба туризму й курортів одноосібно нічого вдіяти не може: вона мусить координувати діяльність усіх причетних до розвитку галузі відомств...
– Які з них ідуть на співпрацю, а які найбільше впираються? Чи не Мінфін часом?
– Ви мене провокуєте! Але скажу. Зазвичай допомагає Мінтрансзв’язку. Минулого року ми разом приводили до ладу Батурин на Чернігівщині. Проте фахівці переконані, що туризм міг би розвиватися динамічніше, якби діяли певні податкові пільги для туристичних фірм, що займаються в’їзним і внутрішнім туризмом. Але ні Міністерство фінансів, ні Державна податкова адміністрація не підтримують наших пропозицій...
– Крим, за прогнозами, цього року може провалити туристичний сезон...
– Не думаю, що це станеться, хоча владі півострова, який був і традиційно залишається основним туристичним регіоном нашої країни, справді є над чим замислитися. Там не лише потребують оновлення й реставрації окремі бази – надані послуги мають відповідати європейським стандартам, а не стрімко падати. Крім того, Кримові потрібне серйозне державне фінансування: запланованих цього року коштів (а це 2 млн. 200 тис. грн.) вистачить хіба що на повноцінне забезпечення рекламно-інформаційної діяльності... З такими темпами про «українське туристичне чудо» нам залишиться тільки мріяти.
До речі
Починаючи з 1991 року з державної скарбниці на потреби туристичної галузі надавали не більше як 3 млн. грн. щороку. У 2003–2004 роках галузь отримала по 12 млн. грн., що фактично дозволило їй «запуститися». Натомість у 2005–2006 роках на розвиток туризму у держбюджеті не було передбачено жодної копійки.
2007 року український туризм отримає майже 23 млн. грн., тоді як, за підрахунками фахівців, аби галузь могла нормально функціонувати й розвиватися, потрібно не менше як 48 млн.
Туреччина в розвиток власної туристичної сфери щороку вкладає понад 80 млн. доларів, Греція – близько 120 млн. Більше, ніж передбачено в цьогорічному українському бюджеті, витратила минулого року на туризм навіть невелика за розмірами Литва.
ДОВІДКА
Минулого року в Україну в’їхало майже 19 млн. туристів із 25 країн світу. Найбільше серед них росіян (майже 6,5 млн.). На другому місці за кількістю – Польща (близько 4 млн.). Далі йде Молдова (3 млн.), Білорусь (2 млн. 120 тис.), Угорщина (1 млн. 158 тис.), а також Словаччина, Румунія й Німеччина (до 500 тис.), США (111 тис.).
З решти країн українські курорти відвідало не більше як 40–50 тис. осіб.
Динаміка приросту туристичних потоків розподіляється дещо інакше, аніж абсолютні показники: найбільший приріст (порівняно з попереднім туристичним сезоном) минулого року дала Румунія – 115%.
На другому місці – США (52%). Далі йде Вірменія (41%),
Італія (33%), Азербайджан (31%), Англія (9%) і Росія (6,5%).
Єдина країна, кількість туристів з якої зменшилася (– 40%), – Угорщина.
До теми:
