Актуально
26239 переглядів
 |
Дві години тому друг прислав смську з цитатою з Марка Аврелія: "Наше життя є таким, як ми думаємо про нього". Це, мабуть, якнайкраща характеристика тієї полеміки, яка розвернулася після публікації Маніфесту.
Кожен побачив в ньому те, що він бачить в своєму житті. Навколополітична тусовка побачила в Маніфесті таємний план чи то "українських генералів", чи то Яценюка з Гриценка, чи то Тимошенко з регіоналами. Вони упевнені, що за цим хтось стоїть.
У їхніх головах не укладається, як може спонтанно початися такий рух БЕЗ БЮДЖЕТУ!
А відповідь на це питання також очевидна для будь-якої розсудливої людини – в Україні де-факто відбулася втрата керованості. Влада розвалилася на якісь фрагменти, які контролюють ті або інші ФПГ та їхні політичні "надбудови".
У зопалі боротьби вони не впомітили, що прийшов інший час в якому, те, що вчора, здавалося неможливим раптом стає можливим. Дух часу стає іншим і той, хто це не відчуває, виявляється на узбіччі.
Наш правлячий клас опиниться на узбіччі, тому що їм наплювати на того мужика, що написав на одному з форумів, що у нього навертаються сльози при читанні Маніфесту середнього класу України - вночі він бачив, як тихенько плаче його дружина, оскільки у них немає грошей розрахуватися за іпотеку. Ось така ось вона, сувора правда життя.
І поки Стельмах думає, як в черговий раз спекульнути на курсі долара, мільйони людей не сплять по ночах, думаючи про те, як ним далі жити.
Але, давайте все ж таки не займатися спогляданням, а спробуємо змінити нашу реальність. Багато хто ставить питання, а не чи стане наш національний гудок випуском пари в нескінченний космос, чи не скористається цим хтось третій?
Слід визнати, що ми були готові до такої реакції - в Україні така тотальна недовіра до один одного, що навіть стоячи на краю прірви, ми, у наших спввітчизниках, нічого, окрім мудаковатості, не намагаємося знайти.
Проте, давайте говорити відверто. Якщо ми не відновимо довіру до один одного, то в нас не буде майбутнього, а для того, щоб його відновити потрібно зробити перший крок.
Саме тому я виступив з такою простою ініціативою – натиснути на клаксон 22 грудня в 12-00.
Для цього не потрібно бути смільчаком, стояти на морозі або ризикувати життям. Можливо, це буде маленький крок для кожного з нас, але величезний крок для всієї України.
Так починається подолання ненависті, недовір'я, лицемірства, одним словом, всього того, що перетворило український народ на слухняний гурт, що підтанцьовує під помаранчево-голубу дудку.
А прості люди хочуть повернути собі не тільки фінансове благополуччя, але й людську гідність. Точніше навіть, насамперед, гідність, а потім все інше.
Саме тому, тисячі людей відгукнулися на акцію, прислали повідомлення, в яких висловлюють солідарність й готовність діяти разом. Це й є мета акції – ми повинні знайти один одного! Не на шустер-эфирах, в реальності, в якій немає влади, тепла і довіри.
Розумні люди поспішають поставити питання – що буде далі? Які будуть наступні кроки?
Вони очевидні. Акція покаже нашу реальну здатність на порожньому місці, за допомогою простої солідарності домагатися маленьких успіхів.
Якщо, після "гудка" 22 грудня 10 тисяч повірять, що вони здатні змінити своє життя - це вже буде успіх.
Зараз нам в Україні не вистачає позитиву. Нам не вистачає перемог.
Так от, давайте почнемо саме з таких маленьких перемог. Давайте переможемо спочатку себе, свій страх і розчарування, а потім переможемо тих, хто зробив наше життя перманентною трагікомедією над якою сміється вже весь світ.
Тому, дорогі друзі!
22 грудня в 12-00 зробіть так, щоб вас почули.
Якщо ви автомобіліст, то натисніть на клаксон.
Якщо у вас немає авто, то візьміть дудку або сирену і три хвилини відривайтеся разом з іншими.
Ті, у кого немає авто або дудки, але є мобільний телефон з камерою - знімайте все на камеру і викладайте в Інтернет.
А вже наступного дня ми продовжимо роботу. Перш за все, ми відповімо на листи всіх тих людей, хто написав нам. Ми зробимо аудит, який дозволить достатньо швидко створити структури суспільного руху в регіонах.
Поки вони на Новий рік питимуть ром на Барбадосі, ми проїдемо Україною, щоб подивитися один одному в очі і налагодити контакти. Ми опрацюємо нашу ідеологію і простими словами та мессиджами донесемо її до людей.
І лише збудувавши систему, ми перейдемо до більших акцій, які вимагають серйознішої підготовки. І, врешті-решт, ми переможемо.
Юрій Романенко
Публiкацiї за темою «Громадянська позиція»:
