Актуально
28210 переглядів
 |
«Ми називаємо Замкову гору Хоревицею і вважаємо місцем сили, оскільки тут відкривається космічний канал, що пов'язує землю з небом», - розповідає рідновір Богумир.
Богумир - волхв, але не такий волхв, яких зазвичай малюють у підручниках історії. У нього немає ні бороди, ні палиці. Сучасний київський волхв - проста молода людина з мобільним телефоном і в брюках. Богумир каже, що це в нього спадкове. Знахаркою була його прабабця, яка жила в Хмельницькій області, за що її в 1910 році вислали до Петербурга, в монастир, а коли їй було сто п'ятнадцять, вона була збита мотоциклом. Спеціалізацією прародительки Богумира були шлюбні обряди, жінка багато знала про чистоту крові й раси і передавала свої знання по жіночій лінії.
- Збиратимемося тут щонеділі о десятій ранку, щоб набратися космічної енергії. Власне, ми й раніше так робили, але нині у нас є все для того, щоб повноцінно відправляти свої культи, - продовжує язичник. - Єдине, чого поки що тут не вистачає, це образу бога Ярили. Але незабаром і він тут з'явиться. Служитимемо, а на великі свята - запалюватимемо вогонь.
Ми оглядаємо околиці: справа внизу Андріївський узвіз, зліва, - особняки «нових», дуже «нових». Як тільки язичники пробралися сюди і застовпили таку ласу територію? А дуже просто: спочатку вони писали в різні інстанції прохання виділити їм цю ділянку для релігійних потреб. І, не дочекавшись відповідей, 22-23 квітня, в свято Ярили Буйного, прийшли сюди, повиривали з коренем тут бур'яни і встановили предмети свого культу. А перед цим приварили пошкоджені металеві сходинки в сходах, що сполучають це місце з Андріївським.
Язичники хочуть перетворити Замкову гору на місце паломництва - так званий «Острів богів». А як же: у країні налічується тридцять чотири організації рідновірців, десять з яких зареєстровані офіційно. Язичники не зазначають, скільки у них прихильників, але кажуть, що зараз по неділях тут збирається достатньо людей.
Рідновіри встановили своє капище, поки в міськраді чубилися, й чиновникам з депутатами було не до них. Язичники кажуть, що ніяких законів вони не порушували. Представники організації «пробивали»: виявляється, ця земля належить державі і не надана кому-небудь у власність або в оренду. Територія вважається парком культури і відпочинку загального користування, і претензії до них може мати тільки держава, тільки вона, здається, поки що нічого не знає. Словом, діяли в правовому вакуумі за принципом: дозволено все, що не заборонено, посилаючись на закон про свободу совісті. Мені пред'являють виписку з цього документа: «Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових спорудах.., у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян”.
Мало не забув. По колу культового місця встановлені таблички з дивними написами: «Знаєш силу і слабкість... Лети над ними соколом, і лише тоді ти пригадаєш себе».
- Ми все пригадаємо, все одразу, - розповідає язичниця Арсенія. - Бачите знак? - жінка показує на малюнок на табличці.
- Упізнав. Це свастика.
- Що ви, яка ще свастика?
- Тібет. Та, що у зворотний бік.
- Це алатир. Вівтар, око роду, козацький хрест, першооснова всього, що є на світі.
- Зрозуміло. А що це взагалі за таблички?
- Карби, містичні знаки, що несуть в собі сакральну інформацію. Їх має бути триста шістдесят. Ми встановили кілька з них.
А ще Богумир історик, він розповідає: Рідна православна віра є початкова родова віра українців - русичів. Виявляється, язичникам не можна ходити по синій грядці, а поїдання яловичини у них прирівнене до людожерства (корова - символ життя). Натомість їсти оленину дуже навіть потрібно, особливо якщо ти воїн. Cлово «гуру» (духовний вчитель), як і слід було чекати, споріднене із словом «гора», а українці - нащадки легендарного ведичного воїна Арджуни. Розповіді рідновірців схожі на казки.
- А може, назва міста Карачі - від слів Караваєви дачі?
- Це жарт, напевно, - Богумир сміється. Люди не втрачають відчуття гумору, і це обнадіює.
- Ви кажете, що проводите тут свої відправи. На людей сходить сила. А є від цього терапевтичний ефект?
- Таких прикладів, які наводять деякі протестантські проповідники - що людина враз відкинула милиці і побігла, немає. Але, бувало, люди переставали заїкатися. Траплялося, діти наших рідновірців знаходили себе в житті - їм це допомагало одружитися або налагодити питання з навчанням і з роботою. Щоправда, аби це відбулося, потрібно приходити сюди молитися не один день.
Ми ступали металевими сходами, які ведуть на Андріївський узвіз. Я при цьому ворожив: що робитиме київська влада, коли схаменеться після своїх розборок? Закриє на все очі, вижене рідновірців чи долучиться до них у створенні «Острова богів». Аби лише не будували більше тут особняків, яких наставили в Кожум`яках. Язичники ж готові відстоювати право на Замкову гору в суді і вважають, що капище має охоронятися державою як місце паломництва. Що ж, подивимося.
До теми:
