Актуально
53235 переглядів
|
Джуліан Ассанж має “термоядерний пристрій” доби Інтернету |
28 листопада ресурс WikiLeaks опублікував чергову порцію секретних документів. До неї увійшли приблизно 250 тисяч дипломатичних депеш, складених американськими представниками в різних країнах світу.
20 листопада шведська влада видала міжнародний ордер на арешт засновника сайту WikiLeaks, 39-річного громадянина Австралії Джуліана Ассанж. Його підозрюють у згвалтуванні та домаганнях.
Мова йде про зґвалтування в місті Енчепінг, двох випадках сексуального домагання (в Енчепінг та Стокгольмі) і "незаконному примусі", в чому Ассанжа звинувачують дві жінки.
Усе це нібито було скоєно протягом двох днів у серпні, коли Ассанж перебував у Швеції з робочим візитом.
Джуліан Ессандж вже оголошений в міжнародний розшук організацією Інтерпол. Це означає, що всі 188 країн, що входять до Інтерполу, в разі виявлення Ассанджа повинні зробити всі заходи для його арешту на підставі міжнародного ордера.
Сам Ассанж відкидає звинувачення на свою адресу, вважаючи їх "брудною кампанією" спецслужб з його дискредитації у зв’язку з діяльністю сайту WikiLeaks, який публікує секретні документи.
Головний підозрюваний у витоку на веб-сайт WikiLeaks секретних документів Пентагону і Держдепартаменту США - рядовий американської армії Бредлі Меннінг - може бути засуджений на 52 роки в’язниці.
В даний час 23-річний аналітик військової розвідки США проводить вже 189 день в ув’язненні на базі морської піхоти США в штаті Вірджинія. Меннінга підозрюють в організації витоку понад 250 тисяч документів американської дипломатичної пошти та військових записів про інциденти в Іраку і Афганістані, які потім були опубліковані на сайті WikiLeaks.
У свою чергу професор Том Фленеген, радник прем’єр-міністра Канади Стівена Харпера, закликав раніше до фізичної ліквідації засновника порталу WikiLeaks Ассанжа.
Організація «Репортери без кордонів» у своєму відкритому листі від 12 серпня звинуватила Ассанжа в «неймовірній безвідповідальності». Але інші - аплодують.
Фактично одразу після публікації останньої "порції" матеріалів, роботу сайту WikiLeaks було заблоковано хакерською атакою, до якої, можливо, причетні спецслужби США. Основний домен wikileaks.org був заблокований американським інтернет-сервісом, що надає послуги DNS.
Інтернет-ресурс переїхав до Швейцарії. Сайт ybys доступний за адресами wikileaks.ch/ і http://88.80.13.160, тоді як раніше його шукали за адресою wikileaks.org. У мікроблозі проекту в Twitter повідомлялося, що домен Wikileaks.org "убитий американським сервісом EVERYDNS.net". Всі дзеркала проекту перераховані на сайті wikileaks.info
Джуліан Ассанж нещодавно був у Лондоні. Де він є зараз - невідомо. В його руках - “термоядерний пристрій” доби Інтернету
Буквально кілька днів тому, перебуваючи в Лондоні, Джуліан Ассанж заявив, що у випадку його арешту чи остаточного закриття WikiLeaks в Інтернеті будуть опубліковані надсекретні матеріали, що зачіпають інтереси США і низки інших країн.
Британський адвокат засновника веб-сайту Wikileaks повідомив Бі-Бі-Сі, що його клієнт притримує деякі важливі матеріали, які він може оприлюднити, якщо щось станеться з ним або його сайтом.
Адвокат Марк Стівенс назвав це "термоядерним пристроєм" доби Інтернету:
"Проблема у тому, що на Wikileaks здійснювали кібератаки, проти нього у всьому світі застосовували цензуру, і йому потрібно себе захищати. І це те, що Wikileaks називає термоядерним пристроєм доби інтернету".
Він також припустив, що справа про зґвалтування, яку готують проти пана Ассанджа у Швеції, є політично мотивованою.
Пан Стівенс висловив побоювання, що якщо пана Ессанджа, у якого австралійське громадянство, депортують до Швеції, його згодом вишлють до Сполучених Штатів.
Як повідомив у неділю лондонський тижневик Sandy Times, у розпорядженні Ассанжа знаходяться відеоматеріали, на яких показані наслідки повітряних атак США в Афганістані, в результаті яких постраждали мирні жителі; документи, пов’язані з американською в’язницею в Гуантанамо; інформація про діяльність американського банку "Bank of America" і нафтової компанії British Petroleum. Частина цих матеріалів уже надійшла в Інтернет в зашифрованому вигляді.
Наразі Ассанж заявив, що в момент його можливого арешту в світову мережу надійде електронний ключ, який дозволить їх прочитати. Sandy Times відзначає, що спроби незалежних експертів розшифрувати викладені тексти поки не привели до успіху, так як використаний Ассанжом шифр вкрай складний.
Як повідомляють фахівці, раніше WikiLeaks надавав всі призначені для публікації в Інтернеті конфіденційні матеріали для первинного ознайомлення представникам влади США. Останні мали право вилучити з текстів прізвища людей, які могли прямо постраждати в результаті розголошення конфіденційних даних. Це стосувалося також низки документів, які носили надсекретний характер.
За словами Ассанжа, саме така інформація, що має стратегічне значення для США, буде опублікована у разі його арешту. Тим часом британські ЗМІ повідомляють, що арешту Ассанжа можна очікувати вже на майбутньому тижні.
В свою чергу уряд Еквадору запросив засновника сайту Wikileaks Ассанжа приїхати до цієї південноамериканської країни жити і читати лекції. Заступник міністра закордонних справ Еквадору Кінто Лукас високо оцінив діяльність Дж.Ассанжа і запропонував йому право на проживання в країні без всяких умов.
В неділю, 5 грудня, портал WikiLeaks звернувся до своїх прихильників із закликом надати «екстрену технічну допомогу», щоб зберегти існування ресурсу в світовій павутині.
«Ми зазнаємо наразі потужної атаки, - йдеться в повідомленні в мережі мікроблогів Twitter. - Щоб залишитись у світовій мережі, нам необхідне ваше сприяння».
Допомога потрібна у формі так званих «дзеркальних» сайтів, які копіюють інформацію, поширену Wikileaks, і скеровують її паралельними каналами
На зміну WEB 2.0 приходить епоха WikiLeaks?
Джуліан Ассанж називає себе журналістом, правозахисником, програмістом і шифрувальником. Опоненти частіше називають його хакером і нагадують, що суд його рідної Австралії на початку 1990-х визнав Ассанж винним по 19 епізодам хакерства, але відбувся він лише невеликим штрафом: суддя не побачив у його діяльності нічого особливо поганого - так, інтелектуальна цікавість, яка виразилася в загляданні до чужих баз даних, наприклад, мельбурнського офісу канадського «Телекому» або австралійського уряду в тому числі. Сам Ассанж слово «хакер» вважає за краще уникати: «На жаль, зараз цей метод (пошуку інформації в мережі. - The New Times) використовується головним чином російською мафією, щоб красти гроші з рахунків вашої бабусі», - зауважив він в одному з недавніх інтерв’ю. Ті, хто займається дослідницькою журналістикою професійно, наприклад, засновник міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів, а з недавніх пір і професор Американського університету у Вашингтоні Чак Льюїс, схильні називати Ассанжа «інформаційним брокером», чиї дані треба серйозно аналізувати і перевіряти, перш ніж викладати їх на публіку.
Той же Льюїс в коментарі для The New Times охарактеризував його одночасно і романтиком і параноїком. Романтиком - тому, що мета Ассанжа створити глобальний, наддержавний майданчик, де, не побоюючись переслідування, інсайдери з урядових, військових чи корпоративних інститутів могли б викладати інформацію, що представляє суспільний інтерес, і тим впливати на прийняття рішень, особливо коли вони стосуються питань війни і миру. Параноїком - ну, власне, це очевидно з інтерв’ю і нарисів про Ассанжа, які з’явилися у світовій пресі після оприлюднення ним афганського досьє Пентагону.
39-річний Ассанж не має ні сім’ї, ні постійного дому, він нескінченно змінює свої телефони та електронні адреси, працює на якихось орендованих квартирах із щільно завішеними шторами цілодобово і безперервно, переважно - в країнах з ліберальним законодавством щодо ЗМІ, тобто в таких, де свобода інформації має абсолютний пріоритет, наприклад, у Швеції. Він такий фантом, який живе у Всесвітній павутині, але при цьому має реальну плоть і кров. Але і підстав для параної у нього достатньо: за останні роки він розлютив вже безліч урядів і ще більше секретних служб - від Конго та Пакистану до Китаю, Росії і США. Він такий enfant terrible від журналістики, правозахисту, комп’ютерного світу, і чого тут більше - заздрості («чорт забирай, він дозволяє собі бути абсолютно, безоглядно вільним») або побоювання («він публікує документи, які ставлять під загрозу життя реальних людей, які співпрацюють з військами коаліційних сил в Афганістані»- претензія «Репортерів без кордонів») і не розбереш.
Матриця Ассанжа
Ідея, покладена в основу сайту Wikileaks, проста і прямолінійна: якщо уряди приховують інформацію від тих, хто за неї платить - платників податків, значить, вони нелегітимні, якщо те ж роблять організації, значить, вони хочуть обдурити громадськість і, отже, теж нелегітимні. Причому, чим більше фінансових ресурсів і перші, і другі витрачають на охорону секретів, тим більше підстав, вважає Ассандж, намагатися розкрити їхню таємницю: «Така інформація, - доводив він на конференції TED (TED - приватний некомерційний фонд, чия місія - «розповсюдження унікальних ідей» у найрізноманітніших сферах людської діяльності в каліфорнійському Монтерєї), може принести користь людям».
Ассанж, що вивчав в Університеті Мельбурна фізику і математику, кілька років тому навіть написав роботу, яка називалася «Конспірологія як метод управління». У ній він на графіках доводив, що живучість «нелегітимних урядів» прямо залежить від їхньої здатності приховувати інформацію від співгромадян, отже, говорить він, чим більше їх секретів стане публічно відомо, тим швидше такі «нелегітимні уряди» перестануть існувати - без конспірологічної подушки вони просто розваляться. У 2006 році, коли стартував веб-проект WikiLeaks, Ассанж позначив в якості об’єктів пильного інтересу «репресивні режими в Китаї, Росії та Центральної Євразії, але також ми хочемо допомогти тим на Заході, хто готовий оприлюднити відомості про беззаконну і антиморальну поведінку своїх урядів і корпорацій».
Веб-полювання
Власне, перші свої скандальні документи Ассанж і його колеги (зараз WikiLeaks управляється радою з 9 директорів, і Джуліан Ассанж один з них) отримали, осідлавши інформаційний потік китайських хакерів, які виловлюали в мережі секретні телеграми іноземних посольств. Іншими словами, тихенько сіли на цю віртуальну трубу і копіювали потік, що йде по ній. Вперше Wikileaks потрапив на смуги новин в 2007-му, оприлюднивши компрометуючі документи на провідних політиків Кенії, включаючи її новообраного Президента. Місцеві журналісти, стриножені своїми автократами, передрукували ці документи з посиланням на поганих білих іноземців: «Ця інформація не сходила з кенійських екранів 20 днів поспіль і, за даними кенійської розвідки, на 10% змінила розклад голосів і підсумкові результати виборів», - розповідав Ассанж на вже згадуваній конференції в Монтереї влітку цього року.
Але справжня слава прийшла до Wikileaks навесні-влітку 2010-го.
Спочатку сайт виклав відео-і аудіодокументи про трагедію, що трапилася в Багдаді трьома роками раніше, в липні 2007 року: «/ ... / Скажи, коли ти зловиш їх на мушку. Стріляємо. Підпали їх усіх. Ну ж бо, стріляй! Продовжуй стріляти. Продовжуй стріляти. Продовжуй стріляти!» - це голос пілота американського гвинтокрила «Апач», що віддавав наказ стрілку. А це - вже самого стрільця: «Добре ми тільки що обробили всіх вісьмох суб’єктів». І хвилинами пізніше: «Все в порядку, ха-ха-ха, я підбив їх». «Підбили» в результаті 11 осіб: з них двоє були співробітниками англійського інформаційного агентства Reuters, двоє маленьких дітей були поранені. Цю плівку передав Wikileaks, як стверджують, аналітик американської розвідки, рядовий Бредлі Меннінг, який служив в Іраку, - зараз він арештований, йому пред’явлено звинувачення в крадіжці 150 тис. секретних листів/документів Пентагону, його чекає суд і в’язниця. Сам Ассандж джерело зі зрозумілих причин не називає. Відеодокументи, як він розповідає, перевірялися ними безпосередньо в Багдаді, і сумнівів в їх автентичності у нього немає. Цей файл був викладений на сайті Wikileaks під назвою «Вбивство як непередбачені витрати».
Слідом за цим, в липні, був «Афганський щоденник 2004-2007». Джерело, судячи з усього, було те саме.
Інформація та/або життя?
Публікація афганського архіву Пентагону викликала бурю, в журналістських колах в тому числі. Власне, суперечка йде про те, який з’єднувальний союзу потрібно вживати між словами «інформація» - «життя». «І» - вважають одні, «або» - інші, маючи на увазі, що публікація документів може коштувати життя солдатам, воюючим в Афганістані, і афганцям, які боролися проти «Талібану» на стороні сил НАТО.
“Існує секретна інформація, цілком таємної інформації не існує”
Біл Ковач, відомий у минулому американський журналіст, який публікував у The New York Times документи Міністерства оборони США, що стосуються війни у В’єтнамі (це увійшло в історію як «папери Пентагону»), переконаний - правда рятує життя: «В демократіях не можна ні управляти під покривом таємниці, ні потай вести війни, - сказав він в інтерв’ю The New Times. - Якщо виборці і влада не може прийняти війну такою, якою вона є в реальності, то це означає, що для вирішення проблем слід вибирати інші способи, ніж війна».
Головний редактор The New York Times Біл Келлер, чия газета разом з німецьким журналом Der Spiegel і британської Guardian розповіла про «Афганський щоденнику», пояснюючи читачам, написав у блозі газети, що вони довго перевіряли документи, поки не переконалися, що інформація в них відповідає тому, про що писали його військові кореспонденти. Крім того, сказав Келлер, вони прибрали з документів всі імена, за винятком імен афганських чиновників. Нарешті, по-третє, йому вдалося переконати Джуліана Ассанжа не публікувати приблизно 15 тис. документів (саме їх він обіцяє оприлюднити, проти чого і виступили «Репортери без кордонів»), оскільки вони можуть представляти загрозу для тих, хто зараз знаходиться на війні або поруч з нею. (Ессандж запевняє, що всі документи, що надходять на Wikileaks, проходять через процес «мінімізації шкоди» для конкретних осіб.) «Ми хотіли, щоб наші читачі відчули, доторкнулися до подробиць цієї війни, щоб вони розуміли, на що обертається ця війна і як вона відчувається солдатами, які знаходяться там, на полі бою», - пояснив Келлер своїм читачам і опонентам причини, чому його газета пішла на скандал і люту критику Білого дому. Пішла з відкритими очима.
Рівно так само, як газета це зробила 19 років тому.
Брехня і кров
У 1971 році цивільний співробітник Міністерства оборони США Деніель Ельсберг передав журналістам 7 тис. документів Пентагону, що стосувалися війни у В’єтнамі. Ельсберг сам служив у В’єтнамі і знав її реалії. Але головне полягало в іншому: ці документи свідчили, що адміністрація Президента Джонсона ще в 1964-му, за рік до початку масштабних операцій американських військ у В’єтнамі, мала в своєму розпорядженні експертними оцінками (та й сховала їх від Конгресу), які стверджували: США не зможуть виграти цю війну, а значить, пролита кров була безглузда.
13 червня 1971 The New York Times опублікувала частину документів. Влада подала позов до суду, який заборонив подальшу публікацію. Тоді те саме зробили ще 17 видань США, газета подала апеляцію до Верховного суду і той зняв заборону. Ельсбергу було пред’явлено звинувачення, але суд його виправдав. Правда, Ельсберг ще довго побоювався за своє життя, очікуючи помсти з боку спеціальних служб. Побоюється він і за життя Джуліана Ассанжа: в одному з недавніх інтерв’ю Ельсберг сказав, що тому не варто з’являтися на північноамериканському континенті. Що стосується оприлюднення "Афганського щоденника», то Ельсберг вважає, що Wikileaks вчинив правильно, виклавши секретні матеріали Пентагону. У влади, говорить він, завжди є маса аргументів для того, щоб без жодних на те законних підстав засекретити ті чи інші матеріали. Але публіка, упевнений він, повинна знати, що президенти, уряди, командувачі їй брешуть.
Країна WikiLeaks
Джуліан Ассанж - людина, звичайно, дивна, точніше - у ньому багато містичного. Худий, блідий, з вузьким нервовим обличчям, сивим волоссям - здається, йому тільки не вистачає чорного плаща і здатності проходити крізь стіни. Втім, проходить.
Головний (або один з - ніхто толком не знає) сервер, то є великий комп’ютерний ящик WikiLeaks, знаходиться в передмісті Стокгольма - в містечку Солена: законодавство Швеції не дозволяє вимагати у журналістів розкрити джерела їх інформацією, так що прийти і забрати сервер ні спецагенти, ні поліцейські не можуть. Наступний перевалочний пункт - Бельгія, де подібне законодавство, далі - по країнах і континентах: всього цих скриньок, великих і малих, 20 або близько того. Для передачі інформації між комп’ютерами WikiLeaks використовує спеціальну мережу - TOR, яка дозволяє пересилати файли таким чином, що навіть якщо інформація проходить по території країн, держструктури яких мають право, - і активно використовують його, - стежити за інформаційними потоками, вони все одно не зможуть ні розшифрувати закодовані тексти, ні зрозуміти, звідки і куди вони йдуть. Щоб уявити це, корисно пригадати кадри з фільму «Матриця».
Віртуальна валізка, набита секретними документами, що надіслана Ассанжем або, навпаки, до нього, летить по безрозмірному лабіринту з безліччю відгалужень, зупиняючись в різних місцях, - вони називаються «вузлами Тора». Валіза оповита багатьма шарами шифрування - фахівці говорять, що це щось, схоже на цибулину: у кожному перевалочному пункті (вузлі) приймальник секретної інформації (а це волонтер, допомагає Ассандж виключно з симпатії до його ідей) знімає один шар «цибулини», з якої дізнається місцезнаходження наступного проміжного пункту і посилає його туди. Ні відправника віртуальної валізи, ні того, що в ньому, він дізнатися не може - тільки наступний пункт призначення. «А таких перевалок у мережі Тор - 500 в 50 країнах світу», - говорить Ігор Свиридов, фахівець з побудови суперзахищених інтернет-структур, що робить це в одній з компаній Кремнієвої долини. Тому державним хакерам або їх помічникам (у хакерському співтоваристві переконані, що «стукачів» в їхньому середовищі від 10% до 25%) зовсім безглуздо намагатися перехопити валізку на півдорозі: якщо щось і перепаде, то тільки на кінцевій зупинці, і то не факт, та і ресурси для атаки на так звані «приховані сервіси» будуть потрібні неміряні. Але і це ще не все: коли валізка летить по цьому віртуальному лабіринту, поруч з нею проносяться ще мільйони біт подібних, але порожніх валізок, відправлених в плавання Ассанджем виключно для того, щоб збити з пантелику переслідувачів. «У нашій системі, звичайно, є слабкі місця, - каже творець цієї країни Wikileaks, - але вона захищена значно краще, ніж банківські мережі».
«Швидкість розвитку технологій зростає швидше, ніж уряди можуть за цим устежити», - стверджує Свиридов. Іншими словами, одні встановлюють ґрати, але завжди знаходяться ті, хто в них прорубує вікно. Власне, в цьому і сенс WikiLeaks. Можна, звичайно, спробувати обнести цю «країну» колючим дротом. Тільки чи вистачить її? А якщо вистачить, то чи надовго?
За матеріалами Бі-Бі-Сі, “Нового врємєні”, News Market.
До теми:
