Актуально
27022 перегляди
 |
15 грудня черговий конгрес Федерації футболу України (ФФУ) було зірвано представниками харківської та донецької обласних федерацій, які всупереч чинному регламентові намагалися протягнути на розгляд депутатів питання про недовіру Григорієві Суркісу.
Харків’яни в особі першого віце-президента вітчизняної Федерації Сергія Стороженка звинувачують президента ФФУ у фальсифікації розслідування так званого договірного матчу між «Карпатами» й «Металістом». Ну, а з висоти донецьких териконів київський «Будинок футболу» вже не перший рік уявляється справжнім форпостом реакційних сил, і груднева колотнеча може розглядатися як чудова можливість для омріяної зміни центральної футбольної влади.
До групи незадоволених радо долучився й президент української Прем’єр-ліги Віталій Данилов, який головним своїм завданням на високій посаді, очевидно, вбачає відвоювання для всіх без винятку професійних клубів країни асоціативного членства у Федерації.
Навіщо воно їм потрібне, не знають ані самі клуби, ані навіть пан Данилов, який вперто продовжує гнути свою лінію, залишаючись одним із головних апологетів керівництва Федерації і особисто пана Суркіса. Часто-густо відверто нехтуючи поточними справами в Прем’єр-лізі.
Зрештою, грудневі події в «Будинку футболу» більше нагадували засідання у Верховній Раді з товкотнечею і блокуванням трибуни, за чим із широко відкритими від жаху очима спостерігали офіційні представники ФІФА та УЄФА.
Цікаво, що, окрім ймовірної відставки Суркіса, інші питання футбольного господарства країни заколотників у залі абсолютно не обходили. Відтак до узгодженого заздалегідь порядку денного делегати Конгресу вирішили просто не повертатися…
На думку переважної більшості фахівців та футбольних аналітиків, початок такої масової кампанії був би просто неможливий без залучення адмінресурсу. В кулуарах навіть не приховували, що на керівників місцевих футбольних осередків міг або ж по-справжньому чинився неабиякий тиск.
Атака готувалася за всіма законами рейдерства
Відтак потужна атака на керівництво ФФУ готувалася за всіма законами добре відпрацьованого на українських теренах економічного рейдерства. Схема й справді проста й зрозуміла: спершу готується громадська думка (в нашому випадкові анти-Суркісівські бігборди, написи на парканах та численні телепрограми відверто замовного характеру), ну, а далі для залучення необхідної для зміни влади кількості голосів подекуди використовуються гроші, але не гребують і банальними погрозами чи шантажем. І зовсім не виключено, що у найвищих владних кабінетах.
Так, жодної таємниці не робилося з робочої зустрічі наприкінці минулого року тоді ще віце-прем’єра з питань підготовки до Євро-2012 Бориса Колеснікова з керівниками обласних федерацій. Звичайно, головною метою поважного зібрання була оголошена консолідація зусиль навколо підготовки до Чемпіонату Європи.
Одначе щонайменше подив у журналістів викликала відсутність на цій «планьорці» незапрошених Григорія Суркіса або хоча б когось із представників центрального апарату.
Майже одразу після сумнозвісного конгресу ФФУ в грудні минулого року Йозеф Блаттер у телефонній розмові з Віктором Януковичем закликав Президента України посприяти невтручанню державних структур у діяльність підвладної тільки ФІФА громадської організації, якою є Федерація футболу України. Реакція Президента залишилася невідомою. Хоча увесь подальший розвиток подій засвідчив, що Януковичу наразі, очевидно, не до футболу.
Тільки Харкову Суркіс, схоже, став поперек горла по-справжньому
Прикметно, що в регіональних федераціях жодних серйозних претензій Григорієві Суркісу не висувають, обмежуючись закидами про відсутність уваги, офіційних візитів керівництва чи недостатнє фінансування з центру тощо.
Істеричний лемент щодо розвалу вітчизняного футболу взагалі не витримує жодної критики. Адже тут можна згадати хоча б минулорічну перемогу українських юнаків у фіналі Чемпіонату Європи для 19-річних гравців або ж вихід у фінал власного «Євро», до того ж із неабиякими олімпійськими перспективами, молодіжної команди на чолі з Павлом Яковенком. Та й участь одразу трьох українських клубів у весняній частині єврокубків аж ніяк не свідчить на користь вже згадуваного занепаду.
І тільки Харкову Григорій Михайлович, схоже, став поперек горла по-справжньому. Обіцяна апеляція «Металіста» на рішення Контрольно-дисциплінарного комітету ФФУ про покарання клубу за «договірняк» із «Карпатами» очікує свого розгляду в спортивному суді Лозанни.
Здавалося б, сиди й чекай справедливого вердикту. Але неймовірна активність пана Стороженка може свідчити про те, що «Металістові» вкрай невигідно доводити справу до швейцарського суду. Тож не дивно, що очолювані першим віце-президентом вітчизняної федерації футбольні революціонери продовжили роботу на місцях, зрештою, так чи інакше назбиравши по регіонах необхідну кількість голосів для скликання позачергового конгресу та ініціювання відставки чинного Президента.
І ось тут, всупереч багатьом сподіванням українських футбольних опозиціонерів, відомство Йозефа Блаттера вирішило втрутитися вдруге. В офіційному листі за підписом генерального секретаря Жерома Вальке ФІФА повідомляє про відомі їй численні факти втручання української держави у справи громадської організації та вимагає припинити будь-які спроби достроково змінити керівництво Федерації.
Не залишилося осторонь і керівництво УЄФА, яке листом від 28 січня висловило повну солідарність з вимогами старшого брата. Більше того, Європейський футбольний союз не сумнівається, що «в разі цілком ймовірного призупинення членства ФФУ в складі світової організації проведення Євро-2012 в Україні було б нерозумним».
«Будь-хто, аби не Суркіс» – категорично не влаштовує!
Як розвиватимуться події надалі, здогадатися не важко. Або ж революціонери-заколотники схаменуться і погодяться з вимогами ФІФА та УЄФА, або ж Міжнародна федерація приб’є український футбол суворими санкціями, які передбачають повну ізоляцію країни на всіх рівнях
І, відверто кажучи, залишаюся далеким від думки, що ми убезпечені від непоправного – що всупереч загальним інтересам багатомільйонної армії уболівальників, зрештою, звичайному здоровому глуздові футбольна опозиція не припинить шалені атаки на чинного президента ФФУ, до того ж без будь-якого конструктиву навзамін.
«Будь-хто, аби не Суркіс» – категорично не влаштовує! А жодної більш-менш вагомої кандидатури незадоволені не пропонують (імена того ж таки Данилова чи екс-міністра спорту Равіля Сафіуліна у фахівців викликають хіба що саркастичну посмішку).
Ніколи не був і вже, напевно, не зможу стати безумовним прибічником Григорія Суркіса. Часто не погоджуюся з методами його роботи й деякими рішеннями.
Але безсумнівним залишається те, що без цієї людини Україна не мала б «Євро», і цього факту не заперечують навіть найсуворіші критики. Саме Григорій Суркіс двічі відстоював чотири українські міста для фіналу «Євро».
Зрештою, чинний президент ФФУ, всупереч усім своїм недолікам, залишається авторитетним фахівцем, справжнім харизматиком і футбольним лідером країни – на противагу звичним і зручним для багатьох сучасників української політики нікчемним маріонеткам, які здатні лише виконувати накази і не спроможні бодай щось створити.
До теми:
