Актуально
27992 перегляди
 |
Отже, що сталося в 862 році, який нинішнє керівництво Кремля вважає початком російської державності?
Доступні писемні джерела говорять, що в той час жителі півночі Русі закликали до себе на княжіння варягів Рюрика, Синевуса й Трувора.
«Повість минулих літ», на яку переважно посилаються, обґрунтовуючи дату заснування держави російської, подає таку історіософську версію. У давнину полянами в Києві, що є серцем Русі, правили свої князі – Кий, Щек і Хорив. Їхня династія вигасла, а Київ захопили хозари. Та все ж поляни вели боротьбу з хозарами. У північних землях, де мешкали як слов’янські племена (словени, кривичі), так і племена фіно-угорські (чудь, весь), порядку не було. Тому вони закликали варягів з Рюриком на чолі. Однак навіть ці племена мали своє управління. Тобто варяги прийшли на готове.
Окрім «Повісті минулих літ», існують інші джерела, які подають свою версію закликання варягів. Цікавою в цьому плані є так званий Іоакимівський літопис, використаний Василем Татіщевим у його «Історії Російській». Згідно з цим літописом, новгородці мали своїх князів, а, відповідно, й свою державу задовго до Рюрика. Навіть наводиться своєрідна генеалогія цих князів. Про численних новгородських князів «до Рюрика» розповідає Новгородський хронограф 1680 року. Про новгородського князя Бравліна, що теж правив у Новгороді до Рюрика, згадується в «Житії святого Стефана Сурожського».
Як бачимо, давні джерела, в тому числі й «Повість минулих літ», не розглядають Рюрика та його братів творцями державних структур у Новгороді і взагалі на Русі. Більше того, збереглися відомості, що закликання варягів викликало невдоволення новгородців і вони повстали. Так, у Никівському літописі є такий запис, датований 864-м роком: «У той рік обурилися новгородці, кажучи: «Як можна нам бути рабами і терпіти стільки зла від Рюрика та його роду». І в той рік убив Рюрик Вадима Хороброго та багатьох інших новгородців убив, і спільників його». Із цього повідомлення складається враження, що закликання варягів, насправді, було окупацією уже існуючої Новгородської держави норманами.
Модернізація держави через «онімечченя»
Однак постає питання: якщо давньоруські джерела не дають підстав вважати 862 рік часом заснування російської держави, то звідки взялася ця дата? Щоб зрозуміти це, необхідно звернутися до реалій становлення Російської імперії.
Батьком цієї держави був Петро І, який став на шлях модернізації Росії. Він зробив ставку на залучення іноземних, передусім німецьких спеціалістів. Вихідці з Німеччини зайняли вищі державні посади в імперії. Наприклад, у ХІХ столітті німецьке населення Росії становило всього 1 відсоток, однак серед керівництва Міністерства закордонних справ німців було 57%, військового міністерства – 46%, серед керівництва Міністерства пошти й шляхів сполучення – 62% і т.д. Онімечилася навіть династія Романових. Так, відома імператриця Катерина ІІ була стовідсотковою німкенею, навіть народилася і виховувалася в Німеччині.
Такий стан речей потребував ідеологічного виправдання. У Російській академії наук почала розроблятися так звана норманська теорія. Вперше її оприлюднив для широкої публіки офіційний імперський історіограф німець Ґергард Фрідріх Міллер у 1749 році на день народження цариці Єлизавети Петрівни, виступивши з доповіддю «Походження племені та імені російського». Основна думка, що прозвучала в цій доповіді, така: початки держави російської сягають 862 року, коли предки новгородців закликали варягів Рюрика, Синеуса й Трувора.
З того часу в російській історіографії утверджується норманська теорія. Вона стає офіційно визнаною. Її визнавали стовпи російської історіографії – ВасильТатіщев, Микола Карамзін, Михайло Погодін, Сергій Соловйов, Василь Ключевський та інші. Хоча ця теорія мала антислов’янський і, зрештою, антиросійський характер. Адже з неї випливало, що слов’яни нездатні створити свою державу. Для цього їм треба закликати варягів, сиріч німців. Що, зрештою, успішно й робилося в Російській імперії.
Коли з’явилася держава українська?
Отже, як зазначалося, «Повість минулих літ» не трактує 862 рік як час заснування держави. Зате вона дає чітку дату генезису Русі-України як державного утворення. Відразу уточнимо, що в цьому літописному джерелі Руссю переважно іменувалися нинішні українські землі, передусім Київщина.
Так ось, у «Повісті…» під 852 роком зафіксоване таке повідомлення: «В літо 6360 [852], індикта 15, коли почав царювати Михайло, почала прозиватися Руська земля». Тут же довідуємося, що при цьому цареві «приходила Русь на Царгород, про що пишеться в грецькому літописанні; так от від цієї дати почнемо і відлік зробимо…» Далі дається детальна хронологія – скільки літ минуло від Адама до потопу, від потому до Авраама, від Авраама до Мойсея, від Мойсея до Давида, від Давида до єрусалимського полону, від цього полону до Олександра Македонського, від Олександра Македонського до Різдва Христового, від Різдва Христового до імператора Костянтина, від імператора Костянтина до імператора Михайла.
Отже, згадавши основні події біблійної, античної та візантійської історії, літописець саме від імператора Михайла ІІІ (840–867) веде мову про руських князів, вписуючи їх у цей хронологічний ряд. І в цьому хронологічному ряду не знаходить місця для варязького князя Рюрика. Першим руським князем він називає Олега.
Повідомлення «Повісті минулих літ» від 852 року певним чином суперечить Рюриківській легенді, що зустрічається в цьому літописі під роком 862-м. Якщо в першому випадку чітко сказано, що саме 852 року земля почала іменуватися Руською, то в Рюриківській легенді маємо твердження, ніби якась частина варягів іменувалася Руссю і саме цю частину закликали княжити в Новгороді.
Взагалі Рюриківська легенда, подана в «Повісті минулих літ», є дуже заплутаною. Не зрозуміло, наприклад, ким доводився Рюрику Олег, який перебрав княжіння в Києві. Адже реально саме за правління Олега відбулося остаточне оформлення давньоруської держави.
Олег не лише здійснив великі походи на Візантію, а й уклав з цією імперією кілька договорів. Зокрема, зберігся договір 911 року, текст якого поданий у «Повісті минулих літ». Це дає нам всі підстави цього року відзначити 1100-ліття української дипломатії. Однак кому такі речі потрібні?
Чому саме 852 рік маємо підстави вважати початком Русі-України, власне, давньоруської держави? По-перше, тому, що в той час, як зазначає літопис, наша земля почала іменуватися Руською. А коли країна отримує назву, це можна трактувати як початок політичної ідентифікації й, відповідно, існування державного організму. По-друге, із літопису стає відомо, що в той час Русь, осередком якого була Київщина, здійснила великий військовий похід на Візантію. Для такої широкомасштабної акції потрібна була відповідна організація та існування хоча б елементарних державних структур. Як свідчать візантійські джерела, у той час відбулося перше, так зване Фотієве, хрещення Русі. А для такого хрещення потрібен був хоча б елементарний рівень державної організації. По-третє, державні структури не можуть існувати без писемної комунікації. І показово, що саме з 852 року в «Повісті минулих літ» започатковується власна хронологія й по роках фіксуються події. Тобто уже тоді при князівському дворі мусила існувати своя канцелярія.
Зародження української (тоді – руської) державності, насправді, було яскравим. І нам є чим гордитися. Адже в той час наші далекі предки успішно воювали з Візантією, прилучилися до сім’ї християнських народів, тоді ж у них з’явилася писемність і початки літописання. І як на цьому фоні блідо виглядає закликання варягів, фактично завоювання норманами Новгородщини, яке ніби поклало початок російської державності!
На жаль, наші історики, над якими й далі продовжують тяжіти імперські стереотипи, так і не осмислили значення дати 852 року в нашій історії. У 2002 році ми не відзначили 1150-ліття української державності. Хоча мали б це зробити. То, може, наступного року відзначимо 1160-ліття?
Публiкацiї за темою «Історія»:
