Актуально
32154 перегляди
|
Портрет сучасної української влади |
Розвиток марксистсько-ленінського феодалізму в Україні
Не кожен догадується що у 1999 році в Україні відмираючий соціалізм зазнав поразки не від молодого капіталізму, а від молодого і нахабного феодалізму.
Західні дорадники на початку 90 років порекомендували Україні найпростіший, на їхню думку, спосіб побудови сучасного капіталістичного суспільства. Мається на увазі суспільство, яке в них вдома чомусь уникають називати капіталістичним, а величають розвинутим, постіндустріальним чи просто демократичним, справедливо вважаючи оцю демократію основою свого матеріального добробуту.
"Простий спосіб" полягав у поверненні суспільства у стан першої половини 19 століття, з наступною грою у вільних підприємців, ковбоїв, піратів та грабіжників поштових карет.
Все це прекрасно вкладалося у, задовбану кожному совку ще у школі, примітивну схему:
злочин - початковий капітал - наймана праця - ще більший злочин.
Оскільки реальні "акули" імперіалізму Форд, Біллі Гейтс та багато інших в цю схему не вписувалися - то їхні "дитячі" методи збагачення - винаходження технологій, кредити в банку та запозичення грошей в акціонерів, ніхто серйозно не брав до уваги.
Однак дорадники забули одну річ - вони не сказали в якому напрямку слід рухатися. Дехто кажуть що не забули а зловмисно підштовхнули в напрямі, абсолютно протилежному до загального напрямку розвитку цивілізації. У всякому разі партійно-комсомольській еліті, яка захопила ініціативу в проведення перетворень, цей напрям надзвичайно сподобався.
Вже наприкінці 90 років українці ахнули, зрозумівши, що вони живуть в країні всеперемагаючого розвинутого феодалізму!
Феодальна демократія і король-президент
На відміну від жителів більш благополучних країн Старого і Нового Світу, більшість українців входять у третє тисячоліття з чітким розумінням того що всякі буржуазно-демократичні штучки типу свободи слова, преси, права вільного підприємництва і т. п. до них (простих українців) зовсім не стосуються. Це, як колись полювання та рицарські турніри, стало виключним правом нових українських феодалів.
Особливо їм подобається право обирати і бути обраним. Ця азартна і захоплююча розвага замінила те, чим була колись, для графів Потоцьких, Чернецьких і Вишневецьких псова охота з хортами і витоптуванням селянських полів. Звичайно, часом доводиться "бабахнути" якого небудь кандидата-мужлана чи натравити на газетку борзих податківців та гончих пожежників, але це тільки додає в перебіг розваги смаку і азарту.
Зараз ми спостерігаємо справжній розквіт феодальної демократії в Україні. Як колись у Речі Посполитій Польській достойні графи і магнати обирали собі короля та збиралися на сейми, так і зараз наші олігархи, полігархи та моногархи обирають собі президента та засідають у Верховній Раді, хизуючись один перед одним своєю красномовністю та замість шляхетської шаблі погрожуючи в разі чого позвонити по мобільнику. Аби неотесаний простолюд просто так не носився вулицями і закусочними з цією ознакою шляхетного стану, на мобільні телефони введений спеціальний податок.
Також еліта приймає участь у фуршетах, презентаціях та інавгураціях, всесвітньо знаменитих своєю скромністю та аскетичністю.
Натурально-феодальні відносини
Гроші, як джерело всякого суспільного зла, були затавровані Марксом і Леніном ще при попередньому соціалістичному ладі і можливо тому вони не набули надто великого значення у часі новітнього українського феодалізму. В теперішній Україні не гроші породжують владу, як це є у країнах Заходу, а навпаки влада є джерелом грошей та інших матеріальних і нематеріальних благ. Українська економіка, вірніше те що від неї зосталося, прекрасно обходиться без грошей . Більш властивий феодалізму натуральний обмін та натуральний оброк, звані у теперішній Україні бартером, обслуговують дві третіх економіки.
Решті обороту вистачає закордонних американских та інших талярів і дукатів. Для королівського простолюду, у першу чергу для різноманітних міліційно-податкових жовнірів та інших коронних холопів видруковується трохи місцевих гривень, при чому нові феодальні магнати ревниво слідкують аби їх вартість не зашкодила популярності закордонних талярів-доларів, в які їм чомусь подобаються набагато більше.
Кажуть що національні гроші у майбутньому будуть повністю скасовані для увічнення торжества ідей марксизму-ленінзму в нових феодально-історичних умовах.
Власність як феодальний привілей
Власність, як і орден Ярослава Мудрого, у сучасній феодальній Україні сама по собі нічого не являє, а є лише ознакою феодальної значущості того чи іншого магната чи шляхтича. Ніяка, ні державна ні приватна власність, не є ані священною, ані вічною. Обленерго чи якийсь небудь феросплавний завод буде негайно забраний в олігарха, якщо його запідозрять у недостатній вірності Королю -Президенту (чи тепер уже Прем'єру -прим.автора) та переданий іншому в якості королівської відзнаки за заслуги перед короною.
Справжній сучасний український магнат і шляхтич знає що капітал, праця, інтелект та інші буржуазні вигадки не є джерелом багатства. Справжньою причиною багатства і суспільного успіху в Україні є походження. Членом правлячої феодальної верстви може стати лише той, хто в старі соціалістичні часи займав хоча б яку небудь партійну або комсомольську посаду. Таке партійно-комсомольське походження вважається особливо благородним і шляхетним, коли воно ще поєднується з походженням неукраїнським та досвідом тюремної відсидки за розкрадання колишнього соціалістичного майна.
Вчення Маркса-Енгельса-Леніна в нових історичних умовах, як виявилося, не втратило свого епохального значення і стало надійною ідейно-теоретичною базою для побудови сучасного українського феодального ладу. У світлі цього невмирущого вчення наявність приватної власності у решти населення неблагородного походження вважається суспільним злом і загрозою для процвітання держави. Тому Верховна Рада прийняла і регулярно вдосконалює систему законів Української Речі Посполитої, яка надійно захищає українську бідність від багатства, а самих українців від недоцільно високих зарплат, приватної власності і приватного підприємництва.
Цими законами будь-яка діяльність простолюдинів і холопів Речі Посполитої Української, яка може призвести до появи приватної власності і виплати зарплат, визнається шкідливою та суспільно-небезпечною, а тому може бути дозволена лише у виключних випадках, після оформлення чисельних ліцензій, дозволів, мит, штрафів, хабарів та абсолютно добровільних пожертв.
Ці закони не стосуються до феодальної еліти. Властивий їм високий рівень марксистсько-феодальної свідомості гарантує, що олігархи ніколи не будуть що-небудь будувати, інвестувати, встановлювати обладнання. Також вони зовсім не схильні виплачувати зарплату (хіба що в часі виборчої кампанії). Вичавивши все можливе із наданих їм підприємств чи галузей, українські олігархи завжди можуть розраховувати на одержання чогось свіженького з рук люблячого і доброго короля.
Окрім того, небажання виконувати закони і таємне знання, що за це нічого не буде, є головною ознакою духовної винятковості справжнього сучасного українського феодала, яка вивищує його з понад сірої маси простолюдинів.
Вони, як справжні аристократи і правильні по жизні пацани, не будують, не торгують, не планують і не інвестують. Вони просто беруть те, що належить їм за фактом благородного партійно-комсомольського походження.
Сучасні українські феодальні аристократи передають у спадщину своїм дітям зовсім не вілли, мерседеси, і навіть не острови у Карібському морі, - вони передають їм своє благородне партійно-комсомольське походження.
Примусова праця
Практики українського демократичного феодалізму творчо збагатили і розвинули початкову ідейну марксистську базу. Вони реалізували мрію класиків наукового комунізму про вільну безплатну працю трудящих.
Марксову формулу "злочин-початковий капітал-наймана праця-ще більший злочин" вдосконалено шляхом заміни категорії "наймана праця" більш адекватною в умовах нового феодального ладу категорією "безплатна праця". Таким чином геніальна схема українського економічного життя виглядає так:
- Злочин - капітал за кордоном - безплатна праця - ще більший злочин.
Також збагачено світову фіскальну думку геніальним винаходом українських світочів ліберально-феодально-ленінської економічної думки - зарплату в Україні оподатковують зразу трьома податками:
- прибутковим з фізичних осіб,
- прибутковим з юридичних осіб
- податком на додану вартість.
Окрім того нерозумних горе-капіталістів, котрі здуру виплатили зарплату, негайно штрафують збором у пенсійний фонд та забирають до держбюджету суму перевищення фонду заробітної плати.
Тому заробітна плата в Україні перестала бути джерелом буржуазного збагачення і перетворилася у малозначну складову передвиборчого ритуалу.
Український простолюд, звільнений від тяжкого ярма товарно грошових відносин радісно трудиться на полях і нивах а також на заводах і фабриках. Однак в містах все таки доводиться час від часу видавати гроші роботягам, навіть після закінчення виборчих кампаній, аби вони змогли у будень доїхати до місця роботи, а в вихідні до дачі, де вони самі собі вирощують продукти харчування. Сучасні класики ліберально-феодального ленінізму обгрунтовують це тим, що вказаним роботягам виплачується не зарплата, а звичайні добові, оскільки ці роботяги є колишніми колгоспниками, які відряджені у місто для безплатного виконання міських робіт.
Зовнішньо-внутрішня політика
Оскільки всі ворожі держави є стратегічними партнерами Української Речі Посполитої, то зовнішня політика як така відсутня. Брак зовнішніх ворогів компенсується наявністю ворогів внутрішніх. Саме наявністю серйозної внутрішньої небезпеки для феодально-соціального ладу визначається характер внутрішньо-політично оборонної доктрини Речі Посполитої Української.
Подібно,як колись в Речі Посполитій Польській, холопи і поселяни утримуються в страхові та покорі наявністю грізних кочових орд на східних околицях королівства. Роль цих орд виконують ті комуністи та комсомольці, яким король на разі не наділив нічого феодально-достойного їхньому благородному походженню. Найбільшою і найгрізнішою є Страшнюча Червоно-східна орда під орудою Великого Хана Симоненка. Підчас кожних виборів Великий хан на чолі своєї, та союзних йому малих Рожевих та Фіолетових орд вторгається в центральні райони Української Речі Посполитої, погрожує взяти Київ, словом і чином ображає дрібних коронних шляхтичів і жовнірів.
Холопи та посполиті наочно переконуються що їм може стати ще гірше, аніж при Королю-Президентові, і тому завжди голосують за Короля і його придворних магнатів.
Насправді Великий Хан зовсім не є ворогом Королю та його вірним олігархам, а навпаки щирим і приязним другом короля та його почту. Київ ні приступом, ні підступом, ні змором брати не збирається. Йому вільно і сито живеться у своїх азово-чорноморських степах, де благородні хансько-комсомольські нукери та партійні мурзи пильно пасуть багаті вугільно-металургійні стада.
Старше покоління, на відміну від молодих і дурних кріпаків також не боїться Хана та орди. Вони ж бо добре знають що поява на парканах грізних ханських ярликів з прокльонами королю, означає лише наближення чергових виборів та роздачі пенсій і пакетів з гречаною крупою.
Податково - поліцейські сили
Відсутність зовнішніх ворогів і зосередження їх виключно всередині Речі Посполитої Української визначає характер і суть оборонної військово-стратегічної доктрини королівства. Ударною сили збройних сил Речі Посполитої України є податкова інспекція на пару з податковою поліцією. В разі тактичної необхідності вони можуть бути підсилені танковими частинами, ракетними корпусами і повітряно -десантними дивізіями. Однак поки що такої необхідності не виникало. Тому жива сила згаданих підрозділів тимчасово використовується на кріпацьких роботах по впорядкуванню садиб відповідних коронних воєвод та гетьманів.
Оскільки ядерна зброя та стратегічна авіація виявилися непридатними для боротьби з внутрішнім ворогом і безкорисними у придушенні базарних бунтів, то їх після деяких вагань, за порадою одного заморського президента, подарували сусідньому московському царю Борисові, який дуже полюбляє колекціонувати подібні штучки.
Основним внутрішнім ворогом є різнокаліберна буржуазія некомсомольського і непартійного походження.
Велика буржуазія в силу розмірів і неповороткості, легко виявляється і знешкоджуються за допомогою звичайнісінького пістолета з глушником. Більш небезпечною є середня і особлива дрібна буржуазія, яка надто чисельна і схильна до маскування .
Основним завданням податківців є виявлення скупчень дрібно- та середньо-буржуазної живої сили та її наступного розпорошення, деморалізації і розгрому, рішучими та злагодженими діями як самих податківців, так і приданих їм загонів санітарної і пожежної інспекції, ескадронів "Товариства захисту прав споживачів", а також СБУ та міліції.
У вільний час від боротьби за торжество ідеалів феодалізму-ленінізму, представники цих збройних формувань, в порядку спортивного хобі та народної самодіяльності, забавляються різними розвагами, такими як наприклад збирання податків та штрафів, пожежними навчаннями, ляканням хуліганів і відбиранням здобичі у квартирних злодіїв. А СБУ колись навіть впіймало справжнього китайського шпигуна...
Антинародна суть прибутку
Великою перемогою нового українського феодального ладу можна вважати повне і остаточне знищення, затаврованої ще класиками марксизму-ленінізму, капіталістичної конкуренції. Нехай не вводять в оману гамірні і повнолюдні базари . Всі прилавки, а вірніше весь прибуток з цих прилавків належать одному чи двом достойним рицарям.
Уціління того чи іншого бізнесу, означає лише те, що він із ласкавої згоди вищих достойників перейшов під великодушну опіку когось із місцевих рицарів благородної крові. Колишньому власнику і зачинателю милостиво дозволяється надалі нести всі витрати та турботи пов’язані з цим бізнесом, в той час як доблесний рицар-покровитель великодушно бере на себе важку ношу вилучення і використання прибутку.
Про можливість абсолютно добровільно переоформити статут Вашого прибуткового підприємства та включити туди достойних людей благородного походження, Вам можуть натякнути прямо в податковій, при здачі чергового звіту, чи просто на вулиці. Нерозуміння доцільності цього кроку тим чи іншим буржуєм, рано чи пізно буде переборене шляхом ненав’язливої роз’яснювальної роботи.
І взагалі прибуток, за встановленим в Речі Посполитій Українській порядком, мусить, допоки не прийнятий конкретний закон Верховної Ради про викорінення можливості отримання даного конкретного прибутку, перебувати під контролем особи благородного походження.
Лише така особа, з твердою ліберально- феодально- марксистською самосвідомістю, може використати його суспільно-правильним чином, тобто не інвестуватиме його, не здумає нікому платити зарплату, і що головне - ні в якому разі не використає його для отримання іншого прибутку.
Суд і розправа в Речі Посполитій Українській
Будь який обиватель Речі Посполитої Української, який не має благородного комсомольсько-партійного походження, з моменту свого народження вважається винним у порушенні численних законів згаданої Речі Посполитої.
Всі ці винні обивателі поділяються на дві групи - ті що вже виявлені і покарані, та ті які тимчасово ще не виявлені і не покарані.
Процедура виявлення, знешкодження і покарання обивателя Речі Посполитої Української офіційно розпочинається з моменту отримання ним паспорту Речі Посполитої Української. Підпис простолюдина підтверджує факт зайняття ним черги на своє справедливе покарання із всією суворістю Закону РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ УКРАЇНСЬКОЇ. Сам паспорт призначений для полегшення і прискорення викриття і покарання свого власника.
Все це звичайно не стосується благородних громадян РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ УКРАЇНСЬКОЇ. Вони не можуть бути покарані ні за яке порушення, а тому отримують особливий паспорт зеленого кольору, званий "закордонним".
Найнебезпечнішим для Речі Посполитої Української видом злочинної діяльності є звичайно підприємництво і отримання прибутку. Тому кожен обиватель, який не зважаючи на попередження і профілактично-виховну роботу все таки не кидає це порочне зайняття, зобов’язаний самостійно розпочати і вести надалі слідчу справу на себе самого. Обов’язок громадянина, що став на пропащу стежку бізнесу полягає у найдетальнішому зборі доказів своєї злочинної діяльності, найстараннішому їх удокументуванні та якомога швидшому представленні цієї інформації у відповідні каральні органи - податкова інспекція, пенсійний фонд, санепідемстанція, товариство споживачів та інші.
У випадку своєчасної реєстрації намірів своєї майбутньої злочинної діяльності і отримання відповідного документу (сертифікат, ліцензія, патент, тощо), суворе покарання може бути перенесене на пізніший термін.
Якщо антисуспільна підприємницька діяльність обивателя набуває більшого обсягу, він повинен додатково зареєструвати себе у каральних органах в якості так званої "юридичної" особи. Це робиться для того аби держава змогла завчасу зарезервувати для такого обивателя місце у тюремному закладі і вжити інші нейтралізуючі заходи. При цьому він повинен на свої гроші найняти на роботу спеціальну особу, звану "бухгалтером", яка надалі відповідатиме за ведення слідчо-розшукової роботи по факту злочинної діяльності "юридичної" особи, а також буде акуратно і детально оформляти всю компроментуючу інформацію та доносити її у каральні органи у встановлений час і у встановленому порядку.
Таким чином "бухгалтер" є основною ланкою правосуддя Речі Посполитої Української. Окрім цього проводиться велика робота по впровадженню у карно-розшукову справу найновішої електронної техніки. Аби відбити у підприємців порочну любов до отримання грошей та не допустити можливості викрадення ними цих грошей самими у себе, їх зобов’язано поставити електронні касові апарати всюди де тільки можна. Ці електронні касові апарати автоматично друкують протокол на кожну копійку та гривню. Цей протокол, званий простолюдинами "чеком", необхідний для винесення в майбутньому суворого судового вироку даному дрібному чи середньому буржую.
Технічна недосконалість касових апаратів поки що не дозволяє широко використовувати їх для надійного задокументування незаконної підприємницької діяльності так званих "бабок" які проводять свою злочинну діяльність в умах відсутності електроживлення та несприятливих для роботи техніки метеорологічних умовах. Є також певні труднощі у впровадженні строгої фінансової звітності в такій важливій галузі народного господарства, як проституція. Однак досягнення вітчизняної та світової електроніки дають надію що врешті решт велика ідея Леніна про загальний облік і контроль буде реалізована і в цих видах дрібнобуржуазної діяльності.
Судова система Речі Посполитої Української рішуче і назавжди покінчила з таким огидним породженням капіталізму як виборність суддів, прокурорів, шерифів і т.п. У процедурі звершення швидкого, скорого і суворого суду немає сторонніх і випадкових осіб на кшталт колишніх народних, присяжних та інших засідателів. Аби не мішати судді виконувати караюче веління Боже, на суді як правило не заохочується присутність глядачів, а часом навіть і адвокатів. Про веління Боже суддя дізнається за допомогою мобільного телефону...
Кожен обиватель Речі Посполитої Української дуже боїться аби в судовій системі не сталися якісь зміни. Адже тоді не зможуть посадити на палю і четвертувати Дракулу Онопрієнка, а то й зовсім, не дай бог, його випустять і куплять йому на прощання автомат УЗІ...
2001 рік.
Володимир МАРТИНЮК
Передрук заохочується (за умови правильного написання прізвища автора).
Гонорар не обов’язковий, але при його появі - вітається!
Публiкацiї за темою «Політологія»:
