- в місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейських нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт “Орлі”...
Багато хто з сучасників дивується: звідки, на початку минулого століття, бралися симпатики більшовиків, чиїми руками побудували концтабори, понищили храми, влаштовували Голодомори та масові екзекуції співвітчизників? В ніч з 10-го на 11 грудня весь світ побачив щось подібне на власні очі.
Ще вдень напередодні чотири президенти України зібралися за круглим столом аби порадити Віктору Януковичу як вийти із політичної кризи, яка, вочевидь, виникла з абсолютної провини, а якщо казати прямо: недолугості саме посадових осіб вищої державної влади.
Екс-президенти публічно пропонували варіанти розв’язання кризи. Президент Віктор Янукович уважно слухав, дякував, завіряв у непохитній вірності ідеалам демократії і незмінності курсу на європейську інтеграцію. Він окремо зазначив, що сам в минулому зазнав несправедливості, а тому однозначно реагує, коли несправедливість чиниться владою до будь-кого. Янукович публічно пообіцяв наступного ж дня розпочати діалог з представниками громадськості та опозиції з метою встановлення громадянського миру. Президент фактично не заперечив, що криза виникла через прорахунки виконавчої влади, яка не врахувала всі ризики від підписання угоди про асоціацію з ЄС. Він публічно пообіцяв, що застосує свої повноваження і вплив аби пом’якшити запобіжні заходи щодо арештантів Майдану…
З чого почалася криза
Як відомо, напередодні підписання угоди про асоціацію з ЄС уряд «проФФесіоналів» Миколи Азарова несподівано «дав реверс», назвавши своє рішення «призупиненням» процесу підготовки до підписання цих документів. Як неодноразово пояснювали Президент і прем’єр, це, мовляв, не відмова від стратегічного курсу на євроінтеграцію, а лише пауза, викликана станом економіки і ризиками, які виникли у зв’язку з політикою Кремля та його сателітів з Митного союзу.
Аргументація цього кроку оприлюднена державними чинниками мала дивний, якщо не дивакуватий, вигляд. Адже, до цього і РФ, і МС фактично здійснювали політику неприхованого економічного тиску на Україну. Цей факт чітко побачили в усьому світі, та чомусь не помітили саме в українському уряді і Адміністрації Президента. У зв’язку з цим не може не виникнути підозра, що нашому главі держави «відкрив очі» виключно хазяїн Кремля Владімір Путін. Бо саме до нього часто-густо літав Янукович на таємничі перешіптування. Бо інакше ці візити називати просто язик не повертається з огляду на те, скільки інформації про ці перемовини стало відомо не тільки громадянам, а й державним діячам.
Студентський Євромайдан
Дивне, в очах пересічного українця, рішення державної влади викликало цілком адекватну реакцію – протест. При чому чи не вперше в сучасній історії України, ініціаторами абсолютно мирної акції виступили пересічні громадяни до яких згодом приєдналися громадські організації. Хтось може заперечити: адже вже був Податковий майдан? Так. Але той протест був ініційований профспілками і мав суто економічну мету – не дозволити законодавцям знищити малий бізнес, як клас.
Євромайдан мав іншу мету: продемонструвати владі, яка втратила політичну волю до виконання свого ж стратегічного курсу, що суспільство, принаймні, як показують численні соціологічні дослідження – більшість громадян, не тільки його підтримують, а й вимагають реалізації у задекларований термін.
Першими на громадську ініціативу відреагувала молодь. Та сама молодь, яку вітчизняні політологи безапеляційно називали до цього «політично інертною». Саме студенти масово виходили на Євромайдан, а згодом об’явили всеукраїнський страйк на підтримку євроінтеграції.
Було б не об’єктивно не згадати конфлікт, який на початку виник серед фактичних однодумців. З самого початку акції громадянського протесту її організатори об’явили її не політичною і суворо заборонили використання партійної символіки і «зловживання» політиками мікрофону. Хоча для стороннього спостерігача таке формулювання оргкомітету виглядало дещо пікантно: адже очевидно, що вимога підписання асоціації з ЄС є суто політичною. Втім, можна здогадуватися, що таке дивне формулювання організаторів Євромайдану було спричинене, як запобіжник від зловживання політичним піаром. Хоча з іншого боку, не без зусиль Банкової, певних служб та самих осіб, які називаються політиками, довіра суспільства до них, м’яко кажучи, не висока.
Опозиційні політики, в свою чергу, через непомірну гординю, утворили свій «політично агітаційний» Євромайдан на Європейській площі. На щастя, за декілька днів громадяни-політики уторопали, що вони не тільки на словах, а й від початку громадяни, а вже потім політики. Громадяни-політики, а не суб’єкт політичного піару. І саме це розуміння мало наслідком об’єднання всіх однодумців в єдиний Євромайдан. По всій Україні, а не тільки у столиці.
Але що таке багатотисячні цілодобові мітинги для гаранта наших конституційних прав? Як виявилося, це, як він сам публічно зазначив, лише привід для «рукоплескання». Не більше. Виходячи «з вищих інтересів» Янукович поїхав у Вільнюс аби бути присутнім і поздоровкавшись з європейськими очільниками, підтвердити «європаузу». За його словами, через те, що ЄС не передбачив багатомільярдних компенсацій від втрат української економіки, які виникнуть у перехідний період. В тому числі – від «захисту» економічних інтересів Росією та її «партнерами» по МС.
Непідписання угоди про асоціацію з ЄС спричинило закономірну емоційну реакцію на столичному Євромайдані. Дійсно, ввечері 29 листопада частина оргкомітетівців вирішила, що подальше стояння на Майдані позбавлене сенсу. І частина мітингувальників поїхала додому.
Показова екзекуція
Публічні заяви деяких активістів Євромайдану одразу ж були почуті у владних кабінетах. Зокрема, як було сказано в офіційній версії, глава КМДА «згадав», що треба терміново монтувати новорічну «йолку» і ковзанку на Майдані та розпорядився, аби роботи почалися саме у нічну зміну. Але оскільки студенти, вперто продовжували протестувати проти «європаузи», столична адміністрація «попросила» керівництво спецназу МВС «забезпечити прохід техніки і виконання робіт». Що у перекладі на людську мову означає звільнити Майдан від сторонніх протестувальників.
Сказано – зроблено. Близько 4-ї ранку сонних і беззбройних мітингувальників оточили озброєні міліцейські спецназівці і, як розповідають численні свідки, без жодного попередження почали гамселити демонстрантів. Били дівчат, літніх жінок, молодих хлопців і літніх чоловіків. Били кийками, били руками, лежачих – добивали ногами. Холоднокровно, «зі знанням справи». Тих, хто вирвався з кільця – доганяли і добивали… На Хрещатику і на прилеглих вулицях. 35 мітингувальників полонили і закинули в автозаки аби «віддати в руки правосуддя». П’ятьох полонених відправили до лікарні прямо з Шевченківського райвідділу міліції. Переважна більшість затриманих – студенти з Києва, Львова, Тернополя…
Близько сотні студенів просочилися крізь лави екзекуторів до Михайлівського монастиря і закрилися на подвір’ї. Спецназівці не наважилися на штурм храму, ставши поруч. Настоятель монастиря відкрив храм, дозволивши людям обігрітися.
Вже вранці сотні киян вийшли на Михайлівську площу, і це, напевно, врятувало студентів, які забарикадувалися у монастирі. До кінця дня на площі стояли тисячі громадян, обурених кривавою розправою над дітьми.
Перше багатомільйонне попередження владі
Першого грудня опозиція закликала громадян на віче. Збір було призначено у парку Шевченка. Але ще перед початком акції стало очевидним, що парк фізично не зможе вмістити всіх бажаючих висловити свою громадянську позицію. І багатотисячна колона вирушила бульваром Шевченка на Хрещатик.
Ця хода стала найбільшою, на той момент, за всю новітню історію України. Слід окремо зазначити, що переважна більшість громадян була налаштована на мирний протест, про що наочно свідчить те, що люди йшли на акцію сім’ями разом із дітьми.
За офіційними оцінками МВС на акцію протесту вийшли 1,6 млн. громадян.
Народне віче зажадало від влади: відставки уряду Азарова; публічного і ретельного розслідування звірячого побиття студентів та притягнення до кримінальної відповідальності як керівників, так і виконавців злочинних дій під час зачистки Євромайдану; відставки очільника МВС Віталія Захарченка; підписання угоди про асоціацію з ЄС. Віче закликало українців розпочати підготовку до загальнодержавного страйку.
Мільйона громада заповнила увесь майдан Незалежності, де ввечері з’явилися перші намети. Також мітингувальники захопили частину приміщення Київради, де у колонній залі було розгорнуто пункт харчування, роздачі теплих речей, відпочинку мітингувальників та приймальні народних депутатів від опозиції.
Штаб нового Євромайдану розмістився у приміщенні Федерації незалежних профспілок України.
На Хрещатику і майдані Незалежності не було помітно співробітників міліції. Не було й робітників та будь-якої техніки, мобілізованої напередодні КМДА для «екстреного» монтажу головної «йолки» країни. Попри це – на Хрещатику не було ні пияків, ні бешкетників.
Але, як кажуть, святе місце – порожнім не буває. Мітингувальники одразу ж заходилися «прикрашати» металевий каркас святкового атрибуту траспорантами та прапорами.
А де ж була міліція? Неабиякі сили МВС було зосереджено біля Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів та приміщення пленарних засідань Верховної Ради України.
Показова екзекуція-2
Як годиться, така акція протесту просто не могла обійтися без провокацій. Тим більше, що «влада сильної руки» без цього, вочевидь, не уявляє свого існування.
Перша провокація сталася ще під час закінчення ходи Хрещатиком. Кілька десятків молодиків у масках несподівано атакували будинок Київради. Вони розпочали бити шибки у вікнах першого поверху та трощити вхідні двері. Як не дивно, ні міліція в середині будівлі, ні численний підрозділ спецназу, який розташувався у подвір’ї мерії, аж ніяк на це не реагували.
Принаймні один з молодиків намагався кинути всередину будівлі пляшку з «коктейлем Молотова», але громадяни, які йшли до Майдану оговталися від несподіванки й швидко «нейтралізували» підпалювача. Після цього нападники у масках втекли, а біля центрального входу лишилися, можливо, частина провокаторів, у кількості близько десяти осіб, які підбігли, коли «тітушки» в масках били шибки. Ці представники «обуреної громадськості» російською мовою, «підсиленої» матюками, вимагали від двох міліціонерів, які стояли всередині, відчинити вхідні двері. І тільки за півтори години після появи провокаторів біля Київради з’явилися демонстранти з прапорами ВО «Свобода»…
А згадані молодики групами по 4-7 осіб попрямували через Пасаж у бік вулиці Банкової. Йшли не мовчки, а закликаючи типу однодумців йти до АП.
Приблизно у цей час розгорталася провокація біля Адміністрації Президента. Судячи з інформації очевидців, провокатори діяли декількома групами. Одна – невідомо звідки пригнала грейдер.
Згадуючи попередні аналогічні події, зазначимо, що поява невідомо звідки важкої техніки з провокаторами стало вже шаблоном силовиків. Зокрема, під час загальновідомих подій 18 травня, центом Києва(з боку Банкової) з’явився БРДМ-2, в якому, як потім виявилося, був старший офіцер МВС. Саме поява цієї бойової, офіційно демілітаризованої, техніки без номерів й спричинила бійку, під час якої зазнали побиття журналісти. Особи, чиї імена влада зберігає як медичну таємницю, які скерували БРДМ в бік масової акції протесту, як годиться, відбулися символічним адміністративним штрафом. А от «спортсменам» не пощастило: під тиском громадськості щодо них було порушено кримінальне провадження і найактивніші з них опинилися на лаві підсудних. А українська мова збагатилася новим словом: «тітушки».
А от серед «екіпажу» грейдера на Банковій вже впізнали щонайменше двох офіцерів спецназу МВС.
Зазначена будівельна техніка, «екіпажем» була спрямована на лави міліціонерів полку МВС, «випадково» зупинившись буквально в метрі від них. Інші «тітушки» у революційному пориві кинулися на міліцейське очеплення, жбурляючи в них камінням та іншими предметами. Як стверджують свідки, після цього замість військовослужбовців МВС з’явився спецназ, який, власне, й розпочав холоднокровно гамселити всіх, хто потрапляв на очі. І, очевидно, цільовим замовленням – били журналістів. Попри наявність прес-карт, наявність професійної відео-фотоапаратури. Травм різного ступеня важкості зазнали більше півсотні фотокореспондентів і відеооператорів.
Як під час зачистки студентського Євромайдану, спецназівці професійно били кийками, кулаками, добивали ногами. «Полонених» затягували на подвір’я будинку Комітетів парламенту і далі ставили на коліна і били та знущалися, напевно сп’янівши від безкарності і садистської ейфорії. Загалом від кийків та бойових кінцівок міліцейських спецназівців було травмовано більше сотні пересічних громадян та декілька народних депутатів від опозиції. Власне, невідомо, скільки б було народу скалічено, якби саме ці нардепи ціною свого здоров’я не зупинили цю, буквально, бійню.
Виникає логічне питання: а що ж провокатори? А вони, вірогідно, за планом спецоперації, «розчинилися» без втрат. Частина – у натовпі, а інші, як розповідають свідки, – знайшли прилисток в лавах міліціонерів і, навіть, в приміщенні Адміністрації Президента.
Наразі під арештом у СІЗО та лікарні перебувають більше десяти громадян, стосовно яких, окрім побоїв і відвертих знущань, порушено кримінальні провадження.
Та й акція залякування мала протилежний, від очікуваного, результат. Євромайдан розрісся на очах. На друге віче вийшло ще більше громадян.
Але «Сильна рука» влади – як вампір, чахне без людської крові…
Актуально
39056 переглядів
Публiкацiї за темою «Євроінтеграція»:
