Актуально
18471 перегляд
|
Майдан, 2004 рік... |
Зараз уже й влада нова, і «регіони» за допомогою комуністів і соціалістів самі все, що необхідно, вирішують. І позиція «Нашої України» вже давно не має вирішального значення в будь-яких переговорах. Але ж ні: з початком сесії, щодня в ефірі друга частина реаліті-шоу «Коаліція» – і забуті відчуття повернулися. ...
Напевно, щоранку лідери «Нашої України» починають із обдзвонювання потенційних союзників: «У вас ще немає широкої коаліції? Тоді ми йдемо до вас». І починаються нескінченні «бла-бла-бла» у дусі президентських круглих столів.
«О боги, боги – яка сумна вечірня земля під час заходу сонця!», - писав класик. Така ж смутна й нудна, до позіхання, «Наша Україна» на занепаді свого існування. Тому те, що відбувається зараз із цією, колишньою партією влади, – це звичайна агонія штучно створеного політичного організму, який вичерпав свій ресурс. Трошки шкода, трошки огидно – і хочеться відійти подалі, щоб випадково чим-небудь бридким не бризнуло наостанок: вистачить уже й того, що було...
Тим часом «донецькі» завершують розміщення своїх кадрів у владі й переходять до другого етапу експансії: вигнанню «помаранчевих» чужинців, які ще подекуди зберегли владу. Цей етап позначив прем'єр Янукович, зажадавши від президента звільнення губернаторів, що не зуміли «добазариться» з місцевими радами, контрольованими регіоналами. Як говорив ще один класик – «що не ясно»? Але «Нашій Україні» не зрозуміло – вони давно живуть у віртуальному світі, де продовжують вирішувати долю України. Хоча найбільш тверезомислячі, вже намагаються уявити жахаючі масштаби донецької експансії й наслідки її для себе особисто, й для країни в цілому.
... Вікторові Ющенку не вперше програвати все, маючи на руках повний розклад козирів, та ще й джокер на додачу. Після парламентських виборів-2002, їхній переможець не одержав нічого з того, що вимагав: ні посад губернаторів, ні місць в уряді, ні жодного крісла в керівництві парламенту. Але й після всього цього, він не наважувався заявити про свою опозиційність президентові Кучмі, віддаючи перевагу як об'ємному, настільки й порожньому, в тих умовах, визначенню «альтернатива».
Схоже, зараз історія повторюється: партія Ющенка, програвши все, не може визнати, що давно відбулося, ходіння, у владу, під «регіони», водночас, і в опозицію, «під Тимошенко», йти не хоче. Поки це пухке утворення тупцює на місці, «донецькі» набрали влади стільки, що вже, очевидно, не в змозі її донести. Але активно продовжують процес. Саме зараз вони починають вибудовувати лінію поводження у відносинах з малим і середнім бізнесом, з великим бізнесом, які опинилися в опозиції, з поки ще, незалежною пресою. Як вони все це вміють робити – знають всі, у тому числі функціонери «Нашої України». Але замість того щоб або зсередини – у владі, або ззовні – в опозиції, намагатися впливати на процес і відстоювати те, за що самі боролися на Майдані, «помаранчеві» ведуть нескінченні дебати про формулювання чергового універсалу.
Говорити про те, що цей процес якось вплине на долю самої «Нашої України», навряд чи варто – проект уже вмер і потрібно тільки швидше констатувати цей факт, щоб звільнити місце для нових партій. Чим скоріше це відбудеться, тим буде краще для суспільства, що, нарешті, чітко побачить – де кінчається влада й де починається реальна опозиція до неї.
Потрібно було б організувати масштабний перформанс по похованню «Нашої України», із запрошенням на трибуну мавзолею партії всіх її гробарів – починаючи від Ющенка з Януковичем і закінчуючи Тимошенко, Порошенко, Безсмертним, Третьяковим і іншими товаришами. Це дозволило б виборцям зрозуміти, що ніякої «Нашої України» уже немає. А є амбіції й плани товаришів, які входили в неї, які активно вирішують свої особисті проблеми під прикриттям цього, колись популярного й затребуваного товарного знаку.
Переклад: Аратта-Україна
Публiкацiї за темою «Політологія»:
