Актуально
18508 переглядів
 |
«Ми виходимо з того, що не можемо віддати на поживу націоналістам людей, які проживають на південному сході України, і не тільки росіян, але і російськомовне населення, яке орієнтується на Росію», – заявив Путін у фільмі Саїди Медведєвої «Світопорядок» («Миропорядок»).
Усе це разом з тим, що Путін так і не повернув Україні контроль над її кордонами, та в сукупності з іншими пунктами невиконаної Росією мінських угод, здатне призвести до нових санкцій проти Росії.
Однак Путін не визнає і не визнає ніколи незалежного статусу Української держави. Тому в світі може бути або Україна, або Путін. Паралельне існування цілком виключається.
Путін веде себе на світовій арені, як сучасний Наполеон
Не може не насторожити недавній виступ Путіна на підсумковій прес-конференції. Якщо прислухатися уважно до того, що він там понаговорював, то у всьому винна Україна. Київська влада маніпулює мінськими домовленостями і будь-якими методами ухиляється від того, що їй нав’язують з Москви.
Та жодного слова про окупацію Донбасу і вину Кремля у цьому. Як і про відповідальність Росії за нав’язану Україні війну.
Путін веде себе на світовій арені так, ніби він є сучасним Наполеоном, який диктує світові свої закони і порядки.
Однак своїми діями він досяг того, що сам загнав себе у ситуацію, подібну до тієї, в якій був Наполеон перед Ватерлоо. Проти Путіна бореться зараз вся Європа (не говорячи вже про США).
А намагання Москви створити з Заходом коаліцію для боротьби з «Ісламською державою» дуже нагадують димову завісу, щоб приховати за нею агресивну і бандитську поведінку Росії в Україні. У сподіванні, що це у підсумку приведе до угоди Ялта-2 і поділу України по Дніпру.
Кремль шукає привід для вторгнення в Україну
Нині Путін шукає привід для спроби повномасштабного вторгнення в Україну. І тут потрібно пригадати, що цей виходець із КГБ, часто любить повторювати ті схеми, котрі вже колись успішно спрацювали та привели його до бажаного результату.
Друга Чеченська війна фактично розпочалася після вибухів на вулиці Гур’янова і Каширському шосе в Москві 8 і 13 вересня 1999 року. Для цієї «великої цілі» ФСБ Путіна, не вагаючись, підірвало будинки з мешканцями всередині.
То хто ж може завадити Путіну на початку 2016 року успішно повторити подібну «операцію», вибравши для цього ще кілька будинків на московських депресивних околицях, заселених людьми, яких не жаль.
Після чого, на їхніх руїнах буде знайдено український паспорт, і «незалежне» російське телебачення (через відданих режиму «експертів») на увесь світ заявить, що Москва просто зобов’язана відреагувати на дії українських «терористів», віроломство і підступність яких просто не мають меж.
У цьому випадку, необхідно враховувати той факт, що припертий до стінки Путін, захоче потягнути за собою ще когось. І цим найближчим «когосем» може стати Україна.
Кремлю необхідно обвинуватити Україну в підтримці тероризму. А враховуючи наявність чималої кількості російських агентів на українській території, другий ймовірний сценарій розкручення цієї ситуації може бути таким.
Необхідно спровокувати українців. Для цього Росія організовує декілька терактів на новорічні свята у кількох найбільших українських містах. Після чого (через своїх агентів) підкидає ідею, що за це неодмінно потрібно помститися Москві, у найбільш радикальні українські політичні кола.
Далі ФСБ відкриває таким «героям» коридор проникнення на російську територію і організовує негласний супровід до запланованих об’єктів реалізації цього «проекту». Наперед знаючи, де саме це може відбутися.
Після чого впійманих «терористів» можна буде публічно судити в Москві, запустивши потужну хвилю пропаганди з цього питання у світовій пресі.
Акцентуючи на тому, що от, бачите, Україна, а не Росія є державою-терористом. А ви чомусь нам так довго не хотіли вірити.
Чому варто викривати наміри кегебістів?
Можливо, що наприкінці 2015 року подібний розвиток подій звучить, як велике перебільшення, але чи вірив багато хто в Україні (та й світі) у те, що Кремль наважиться на окупацію Криму і вторгнення до Донбасу?
Власне, тут варто було б пригадати, що сказав колись Олександр Солженіцин, якщо засвітити те, що готується зробити в КГБ, то воно або відмовиться від своїх намірів, або виконуватиме це у меншому обсязі.
Колись в Україні про подібних до Путіна говорили, як «зінське щеня». А у випадку з ним, для нього головне, щоб його завжди було зверху.
Хоча сьогодні Путін імітує, що він готовий до можливих поступок, це ще зовсім нічого такого не означає.
Він може говорити одне, робити інше, а планувати зовсім третє. Так, як це було свого часу з Кримом.
Виступ Путіна на підсумковій прес-конференції можна хіба що порівняти з виступами Гітлера у 1944 році. Що цікавого міг витягти світ із подібних виступів? Хіба що за напівнюансами вивчити настрої ворога.
Путін декілька разів збивався у відповідях, відповідав невпевнено та, нібито, і сам не дуже вірив у те, що говорить. А головне, що нервово покашлював, коли потрібно було дочекатися підказки від невидимого суфлера.
Та був весь час якимсь сумним. Значить дійсно в Росії у них все погано. Навіть слово «Новоросія» взагалі жодного разу не сказав. І щоб це могло означати?
З іншого боку, подібні виступи політика номер один Російської Федерації є дуже корисними. Адже світова спільнота, в черговий раз, має чудову можливість наочно пересвідчитися, що перед нею неосвічена і водночас зарозуміла істота, яка є порожньою і нецікавою. Яка кашляє, крекче, пихкає, шморгає носом під час публічного виступу.
Але коротке резюме його відповідей щодо України є таким – відступати з України він не збирається. То що ще може придумати цей пристарілий і опухлий «мачо»?
Путін готує собі Ватерлоо, але скільки ще лиха він здатен принести Україні? З цього приводу є великі побоювання.
Адже сьогодні він, як мавпа з гранатою – може чеку зірвати у будь-який момент. А може погратися і кинути. Або як божевільний із рушницею. Може в себе вистрілити, а може в оточуючих.
Путін, щоб спробувати виторгувати поступки з боку Заходу, знову може кинути своїх «нерегулярних російських військових» на штурм України. Оскільки для нього тепер вся його країна – це олов’яні солдатики.
Але на цій прес-конференції він сам себе спалив. Бо фактично публічно визнав, що порушує норми міжнародного права і «ліпить» сумнівні договорняки.
Та усе це путінське «мутиво» виглядає, як потік свідомості неадекватної політичної персони, котра вже не зовсім усвідомлює, що говорить, робить і в якому світі взагалі перебуває.
Проте останнє політичне шоу «кремлівського блазня» небезпечне тим, що показало, Путін вже дійсно загнаний у глухий кут. І від цього стає ще більш непрогнозованим і небезпечним.
Військову операцію в Сирії він затіяв для того, щоб відвернути увагу від свого провалу в Україні. А тепер, щоб відвернути увагу від свого провалу у Сирії, він знову може переключитися на Україну.
До теми:
