Актуально
17117 переглядів
 |
Про це спільний телеканал «Настоящее время» розпитав доктора юридичних наук, професора Російського університету транспорту Василя Гуцуляка.
– Дії російської сторони можна охарактеризувати як кричуще безграмотні, нерозумні й некомпетентні. Будь-який фахівець із морського права побачить цілий букет порушень, заперечувати які безглуздо. Прикро за країну!
Морське право регулюється Конвенцією ООН від 1982 року, яка набрала чинності в 1994 році і ратифікована Російською Федерацією у 1997 році. Усе.
Більше ніяких «міжнародних законодавств» не існує. Рішення ж, щодо спірних питань ухвалюються в ході засідань міжнародного трибуналу.
Тепер давайте розберемося з кордонами. Державний кордон на море – це зовнішня межа територіальних вод країни. Відповідно до тієї ж Конвенції ООН із морського права, морський кордон не може пролягати на відстані від берегової лінії більше ніж на 12 морських миль або на 22,2 кілометри.
Таким чином, ми отримуємо 22-кілометрову зону, на яку поширюється суверенітет держави (вочевидь, експерт визнає Крим російським і тому так обраховує відстань. Цього не визнає міжнародне право. Крим – це Україна, а Росія анексувала Крим. Українські військові катери були у своїх територіальних водах - ред.) і яку прийнято називати територіальними водами або територіальним морем.
Питання порушення цих кордонів теж регулює Конвенція ООН. Усі судна, як цивільні, так і військові – прошу вас звернути на це увагу – володіють правом мирного проходу по територіального моря будь-якої країни за умови дотримання вищезгаданої Конвенції і внутрішнього законодавства тієї держави, в чиїх територіальних водах ці судна знаходяться.
Що таке «мирний прохід територіальними водами»?
– Прохід вважається мирним, якщо він «не порушує мир, добрий порядок і безпеку країни».
З точки зору міжнародного права терміни досить «гумові». Тому в Конвенції встановлено перелік із 12 уточнюючих критеріїв, куди входять вилов риби, збір інформації, прийом на борт апаратів і будь-яка інша діяльність, що не має відношення до мирного проходу.
Серед них, до речі, і здійснення маневрів – у чому і звинуватила російська сторона українські військові судна.
Відповідно до російського законодавства, в разі, якщо судно цивільне або торговельне (порушує Конвенцію – ред.) – можна застосувати силу. Аж до вогню на поразку.
Подібні історії регулярно відбуваються на Далекому Сході, і я, хоча мене і критикують за це, такий стан справ підтримую.
Якщо судно не відповідає на попередження і не реагує на попереджувальні постріли – що ще залишається морякам?
Але у випадку з військовим кораблем ситуація принципово інша!
З точки зору міжнародного права військовий корабель має імунітет. Це майно іншої держави і без згоди країни – власника застосування насильницьких заходів виключено. Діє принцип «Par in parem non habet imperium» – «Рівний над рівним не має влади», тобто військові судна рівні і не мають повноважень один над одним.
Максимум, що можна собі дозволити, – зажадати від корабля-порушника негайно покинути територіальні води і супроводжувати військове судно до морського кордону країни.
Я читав офіційні доповіді, пов’язані з цим порушенням. Там, крім іншого, була і така фраза, цитую дослівно: «українські кораблі лягли на курс 200», щоб, як стверджувалося в документі, «прорвати оточення».
Але курс 200 лежить в протилежному від російських берегів напрямку.
Тобто ми можемо припустити, що капітан українського головного корабля отримав вимогу покинути територіальні води і, ухваливши адекватне рішення у рамках міжнародного права – ліг на зворотний курс, в Чорне море.
Дії російських військових не піддаються жодному поясненню
– А подальші події не піддаються в принципі жодному поясненню. Російський командир, замість того щоб супроводжувати кораблі-порушники до державного кордону, відкриває вогонь на поразку, таранить військовий корабель іншої держави, в результаті три людини поранені, три корабля захоплені і військові моряки опинилися за ґратами.
Це кричуще порушення всіх норм морського права! І потім, ви бачили записи: лайка, мат ... І це офіцери!
І рішення – а я не думаю, що його ухвалювали десь «у верхах» – рішення відкривати вогонь, йти на захоплення іноземних кораблів було безрозсудним, невиправданим і помилковим.
Чого очікувати від трибуналу?
Позиція Росії тут не витримує ніякої критики. Це позиція страуса, щось безпорадніше важко собі уявити.
І це при тому, що, наприклад, в 2001 році Росія вперше звернулася в міжнародний морський трибунал із позовом до Австралії у справі про риболовецькому судні «Волга». Після важкої боротьби ми справу виграли. Це був тріумф російських юристів, тріумф для країни. І подивіться, що у нас зараз?!
Ви пам’ятаєте справу про арешт «Арктик Санрайз», корабля екологів, яких ще називали піратами, тримали в ув’язненні, але після змушені були відпустити?
Думаю, що ситуація буде розвиватися подібним чином. Звичайно, суд в Гамбурзі – організація бюрократична, і із рішенням можуть зволікали: наприклад, судді можуть визнати себе некомпетентними.
Але щодо моряків рішення буде ухвалене позитивне, як і у випадку з «Санрайз», і воно буде виконане.
З іншого боку, можливо, виконають його напівофіційно, «під шумок».
Що ж до наслідків – Росія закладає бомбу під своїх судновласників і кораблі. Якщо, при невиконанні рішень трибуналу, в майбутньому, не дай Бог, щось подібне станеться із російським судами – допомоги чекати буде не від кого.
Наостанок розповім таку ось історію. Нещодавно я читав лекції з морського права в Китаї. Після лекції, як зазвичай, ставили питання, зокрема і про Керченський інцидент.
Я відповідав так само, як і вам зараз. А потім сам звернувся з питанням до аудиторії. «Скажіть, – поцікавився я, – а як часто Китай застосовує силу до цивільним або військовим судам у власних територіальних водах?».
І тоді взяла слово одна з викладачів, відома вчена, визнана як у себе в країні, так і за кордоном.
«Кораблі Китаю, – відрізала жінка, – жодного разу не застосовували силу ні до військових, ні до цивільних кораблів».
Ось так. Мирний Китай і, виходить, агресивна Росія.
До теми:
