Що ж було на Майдані зранку 14 жовтня. Погляд очевидця.

На Майдані Незалежності в Києві. 14 жовтня, 9:00 за київським часом, приготування до святкування 64-річниці створення УПА.

13 жовтня рішенням Шевченківського суду Києва були скасовані всі заходи, які мали відбутися на Майдані Незалежності 14 жовтня. Але вони відбулися, хоча за іншим сценарієм.

Українські націоналістичні сили планували на Майдані провести святкування Покрови, Української зброї і Українського війська, а також відзначити 64 річницю створення Української Повстанської Армії, для чого ще 13 вересня подали відповідну заявку до Київської міськдержадміністрації.

Натомість комуністи і проросійськи сили України вирішили провести свою акцію і також на Майдані Незалежності, аби завадити націоналістам. Свої заявки вони подали 10-11 жовтня. На місце біля арки дружби народів вони не погодилися, а націоналісти не погодилися на проведення своєї акції на Софійській площі. До того ж в Київ їхали хлопці з Євразійського Союзу молоді і вже відомої антиукраїнської організації “Прорив”, аби не допустити проведенню маршу ветеранів УПА, хоча такий марш і не планувався.

Як напередодні заявили самі упівці, вони відмовилися від маршу Хрещатиком, бо не хочуть, щоб топтали і спалювали їхні прапори, як це було минулого року. Як відомо, минулого року на Покрову, коли вояки УПА зібралися провести марш Хрещатиком, для провокацій і бійок в Київ приїхали молодики з “Прориву”, були спеціально запрошені молоді люди від іншіх антиукраїнських сил. Тоді відбулися зіткнення і Київська влада вирішила цього року скасуватим всі акції в центрі міста, для чого і звернулася в Шевченківський суд столиці.

На огороженій щитами ділянці біля арки з архангелом Михаїлом, що на Майдані Незалежності, збиралися прихильники партій “Свобода”, КУН, УНА-УНСО, Організації Українських Націоналістів та інших громадських організацій націоналістичного спрямування.

Вояки УПА співали патріотичних і повстанських пісень, а з протилежного боку, з Жовтневого палацу з динаміків лунала стара радянська пісня “Идет война народная, священная война”. О 9-ій ранку біля Києво-Печерської лаври мали зібратися проросійськи сили і йти на Майдан “хресною ходою”. Але всі підступи на Майдан були блоковані міліцією і ОМОНівцями. Щільною стіною стояли міліціонери біля будівлі Головного поштамту, аби запобігти будь-якому фізичному контакту націоналістів і комуністів.

Під червоними прапорами КПУ зібралися люди на Хрещатику – на тротуарі вздовж будівлі Головного поштамту. Там були також, прапори ЗУБРу (організації, що виступає за союз України, Білорусі і Росії), прапори Комуністичного Союзу молоді України і півтора-два десятка молодих хлопців від цієї молоді, два державних прапора Російської Федерації, транспорант “Русской общини” і навіть пропор Військово-морського флоту СРСР та прапор КПРС, яка не існує вже 15 років.

Я відчула, що потрапила в минуле або в антикварний салон, де можна купити всі ці атрибути минулої епохи. Окрім цих атрибутів минулої епохи можна було побачити скупчення живих атрибутів тої епохи – старих комуністів, декількох “професійних ветеранів Великой Отечественной” і численних бабусьок, що тужили за Радянським Союзом. Напевне, це жінки компартійної номенклатури, яким, дійсно, комфортно і сито жилось за часів СРСР, або жінки і діти тих окупантів, яких партія Леніна-Сталіна прислала в український Київ насаджувати ідеали комунізму і Радянського способу життя.

Вони повторювали штампи про те, що не допустять пройти Хрещатиком “посібникам фашистів”. Про вояків УПА казали, що “они стреляли в освободителей Києва” і що “вони вбивали людей”. Дійшли навіть до того, що вояки УПА вбивали в Бабиному Яру "наших людей"(?) і що влада в нас фашистська і націстська!

“Я не имею в виду Януковича, а имею в виду власть на местах и Президента и все СМИ”, - каже жіночка, що тримає плакат “Ні – катам ОУН-УПА”, а поруч її подруга – “Киевская Русь – не Західна Окраїна”. “Ніякої демократії у вас немає, це не демократія, це произвол”, - каже інша і додає, що “Ваша демократія дала свободу матерному слову”. Вони кляли демократію і бандерівців, яких чомусь називають "бендеровцами". Може, вони мають на увазі містечко Бендери, що у Молдові, як я колись думала 25 років тому, коли була маленькою і жила в одному з південних міст України? Тоді у нас в місті всіх, хто ризикував говорити українською, з презирством називали "бендеровцами".

Зрозуміло, що ці жінки історії того періоду не знають і не хочуть знати, живуть лише минулим, а все хоча б трохи українське викликає в них люту ненависть.

Якесь наївно-дитяче захоплення в них викликала поява лідера КПУ Петра Симоненка, ще одного україноненависника і професійного демагога, який заявив своїм прихильникам, що головний провокатор – це Президнент України, який (цитую) “вчера заявил, что готовый своим Указом реабилитировать тех, кто был пособником фашистов в годы Великой Отечественной войны”. Далі Петро Симоненко сказав, що які ж погані ті, хто “будоражит народ” і “пытается разрушить нашу память” (читай – хто докопується до істини, не сприймає стереотипів, що створювалися за часи Радянського Союзу, хто читав і вивчав не тільки “Історію КПРС”).

Політичний оргазм Петра Симоненка

Петро Симоненко подякував старим комуністам за те, що вони небайдужі і “пришли не допустить, чтоб по святому Крещатику прошли предатели українского народа”. Боже, знову штампи! Але ці штампи і годують Петра Симоненка, це його робота. І він прекрасно розуміє, що за десять, а то й менше років ці апологети комунізму просто вимруть фізично, а разом з ними вмре і він як політик.

Хоча це ще питання. Як відзначав пару тижнів тому народний депутат минулого скликання Ігор Юхновський, комуністів в теперішній ВР немає. Нинішні комуністи у Верховній Раді – це всього лише додаток до Партії регіонів, яка їм добре заплатила і тепер тримає у себе на повідку. Ці “комуністи” вже не пропадуть – і як політики зможуть працевлаштуватися.

Оці представники комуністів у Верховній Раді – Адам Мартинюк, Катерина Самойлик і Петро Симоненко з невеличкою купкою якихось людей “потусувалися” трохи біля колони, яку в народі називають “Баба на палі”, на протилежній стороні від своїх прихильників. І тільки Петро Симоненко зробив короткий “вихід в народ”, сказав коротку “обличительную речь” тими трьома реченнями-штампами, які подані вище, потиснув руки кільком своїм прихильникам. Але всі його дії, інтонація і слова були такими, ніби він сюсюкає з дітьми.

Його “вихід в народ” нагадав ситуацію, коли старший товариш (наприклад, комсомолець) прийшов ощасливити своєю присутністю дітей (наприклад, жовтенят) і вилив на них порцію завчених пафосних словесних шаблонів. З боку це виглядало навіть комічно, а трагікомічним – з того ж театру абсурду – мені видався наступний епізод.

Міцненький дідок – певно, що комуніст старої закалки, а вірогідніше за все, якийсь політрук – захотів спецефектів. Він наказав за його командою підпалити газету “Бандерівець”, яку роздавали в таборі націоналістів, аби сфотографувати це “дійство”. Цікаво, чи отримав він задовоення від цього кількасекундного процесу.

Серед антикварних бабусь і дідусів комуністичного минулого кидалися в очі дві групки молодих чоловіків з товстими древками, на яких були почеплені невеликі куски дешевої червоної тканини, типу ситця чи сатина. До того ж вони тримали свої “прапори” у згорнутому стані. Не вступали в контакт ні з ким, навіть на питання старих комуністів, що в них за прапори, відповіді не давали. Лише зауважили, що вони проти буржуїв і що “бендеровщина – это уже забытая история”.

Думаю, що навпаки. Ця історія лише відкривається для вивчення. І той, хто хоче знати правду, тільки тепер і може вповні її отримати. Зараз з’являються об’єктивні дослідження того періоду, піднімається безліч архівних документів, які дають змогу зовсім по-іншому інтерпретувати національно-визвольні змагання минулого століття. В Інтернеті з’являюється безліч вартих уваги публікацій, з яких можна дізнатися про те, що воякі УПА воювали не з Червоною Армією, а з внутрішніми військами НКВС. До речі, тільки у Львівській області діяли 78 спецгруп НКВС під виглядом бандерівців.

Напевне, тому у вояків УПА і старих націоналістів ОУН і є молоді послідовники – хлопці з таких молодіжних організацій, як “Патріот України”, Молодіжний Націоналістичний Конгрес, Національний Альянс, УНА-УНСО, молодого КУНу, ОУН (революційної) та інших, яких я, можливо, і не знаю.

А чи піде хтось за комуністами і тією брехнею, яку вони й досі намагаються нав’язати суспільству? Чому вони, а також вітренківці і всілякі антиукраїнські організації типу “Русского блоку” і “Русской общини” змушені запрошувати чи наймати хлопців іншої держави (знаємо, якої) на кшталт Євразійського Союзу молоді на свою підтримку. Тільки от у цього Євразійського союзу інші цілі. І поки вони збігаються з цілями антиукраїнських сил, вони й будуть їх “захищати”.

І все ж таки треба надати належне міліції. Вони не допустили бійок, провокацій, фізично розділивши два ворогуючих табора, а також приїзду в Києв 200 молодиків чи то з Євразійського Союзу молоді чи то з якихось інших, може, і не громадських, а бандитьських організацій.

19 квітня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")Що ж було на Майдані зранку 14 жовтня. Погляд очевидця.

Що ж було на Майдані зранку 14 жовтня. Погляд очевидця.