- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.
“Голос” Помаранчевої революції Євген Нищук: “У перші дні, з метою безпеки, додому не приходив. У мене ж син є. Ніхто не знав, куди воно повернеться...”
Символ Свободи - сцена Помаранчевої Революції постала на Майдані Незалежності 21 листопада 2004 року в день другого туру виборів Президента України.
“Мені здається, що Помаранчева революція стала ще одним свідченням характеру, суті, «породи» українців: гордих, доброзичливих, волелюбних, толерантних, емоційних, співучих... ”
Євгена Нищука, 33 роки, називають ”голосом” помаранчевої революції. Разом із Миколою Томенком та Сашком Положинським він був ”діджеєм” революційного Майдану.
— Он там сцена стояла, — киває Євген у бік гранітних сходів. — А вежа на Будинку профспілок — наш Біґ Бен. Там висвічували важливі повідомлення.
Деякі перехожі впізнають його.
— Буває, підходять. Просять: ”Скажи Ющенкові...”. Наче я з ним чаї п’ю.
Дорогою до кав’ярні Євген розповідає, як за два роки до помаранчевих подій знявся в рекламному ролику. Реклама шампуню йшла на телебаченні півроку. Та з початком Майдану ролик раптом повернули на екран.
— Катерина Михайлівна (дружина Ющенка. — ”ГПУ”) перепитувала: ”Слухай! Це ж тебе отам показували: ”І лупи як не було!” — Нищук кривиться. — Відтоді я в жодній рекламі не знявся.
2004-го мистецькі моменти, каже Євген, вирішував із режисером Тарасом Грималюком. Політичні — з польовими командирами.
— Коли було небезпечно, радилися: казати людям чи ні? Були спецбригади — тихо їх попереджали. Ці люди мали бути готові до будь-яких провокацій. Спочатку нам перерубували кабелі, замикали мікрофони. А потім із добровольців створили охорону. Вони стояли по всій території. По лінії кабелів, екрана.
- Тобі було страшно?
— У перші дні, з метою безпеки, додому не приходив. У мене ж син є. Ніхто не знав, куди воно повернеться, — замовляє каву з вершками й продовжує: — Спали в мікроавтобусах. Грілися в машинах від генераторів. Пізніше з’явилася палатка для відпочинку. Потім почав навідуватися додому, після другої ночі. А о восьмій ранку вже був на місці.
- Не хворів?
— Навіть не схуд. Бутербродів накидаєшся — ще більше розносить. От голос кілька разів полишав. Але виходив на сцену, і з’являвся. Міг простудитися, захворіти. Але ні. А щойно Майдан скінчився, відразу захворів. Олег Скрипка возив мене до медичних світил. Лікували голосові зв’язки.
Люди уважно вслуховуються в голос революції...
- Були кумедні ситуації?
— Коли йшов сніг, вільні мікрофони накривали пакетами. Ну, виступає Віктор Андрійович. По боках — охорона. Я збоку. І раптом один із пакетів розв’язується, починає кружляти перед Ющенком. Це його трохи дратує. Але зловити пакет важко — дуже слизька сцена. Я до нього — він від мене. Бачу, через усю сцену біжить Червоненко. У карколомному польоті хапає цей пакет і падає конкретно на задницю. Повна тиша. Народ думає, що вже все, контрреволюція. Віктор Андрійович знайшовся, каже: ”Женя! Тримайся на ногах. Що ти падаєш постійно?”
- Із якими політиками контактував?
— Найбільше з Томенком, Луценком, Філенком, Стецьківим. Нормальні, звичайні хлопці. Але часу, щоб десь посидіти, ”погрітися”, не було. Шкіль іноді приносив гарне віскі. На голос добре діяло. І трохи рятувало від холоду. А Луценко мав флягу. Видно, вже тоді готувався в міліцейські міністри. Іноді тихенько мене кликав, і ми на сцені вживали по краплині.
- Не було образ — кого на сцену першим випустив, кого в кінці?
— Політиків контролював Томенко. А митців — Грималюк і я. Коли шальки терезів змістилися в наш бік, прийшла група якихось попсовиків. Замучився їм відмовляти. Ми випускали тільки гурти, які сповідують самобутню українську музику, а попсу — геть. Віктор Павлік прийшов. Каже, йому дозволили виступити — “уже звонілі”. Ми говоримо: шановний, тут ми вирішуємо, кого випускати. Потім він підходив, вибачався. Але так і не співав.
Команда Ющенка на сцені Свободи
- Із Ющенком спілкувався?
— Він міг спитати, як тримаюся, чи голос ще є? Потиснути руку, обняти. Я і його інавгурацію вів, — усміхається Нищук. — Вручав голуба доньці Віктора Андрійовича. Домовилися: коли махну, вона птаху підкине. Але дитина від хвилювання руки просто розвела. Голуб, не злетівши, сів на подіум, прямо під ноги. Його почали ганяти. То мала, то Віктор Андрійович. А він не злітає. Я тоді людям, які привезли цих голубів, дав команду випускати решту. І наш за ними теж здійнявся.
- Бачишся із соратниками по Майдану?
— Що далі, то рідше. Усі розійшлися по різних політичних таборах. Багатьох уже якось важко на ”ти” називати.
- Чи змінилося твоє матеріальне становище?
— Як не було власного житла, так і немає. Може, скромно просив? — Євген сьорбає каву з вершками. Каже, що винаймає квартиру на Повітрофлотському проспекті. — Зате дали звання заслуженого артиста України, разом зі Скрипкою й Фомою. Я не відмовився.
- А зараз чим займаєшся?
— Знімаюся у фільмі Олеся Янчука ”Владика Андрей”, про митрополита Шептицького. Граю учня й сподвижника митрополита.
- У політику не збираєшся?
— Ні. Може, років через 10.
Євген Нищук на майдані Незалежності в Києві пригадує події дворічної давнини (фото: Олекса КРАСНИЙ)
1972, 29 грудня — народився в Івано-Франківську
1989 — закінчив школу
1994 — одружився з Оксаною
1994 — народився син Олекса
1995 — закінчив акторський факультет Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого
1996 — знявся у фільмі Олега Бійми ”Острів любові”
2000 — картина ”Прощання з Каїром” (режисер О. Бійма)
2004 — роль Єсеніна у виставі ”Мені тісно в імені твоєму”, театр ”Сузір’я”
2005 — роль Миколи Вінграновського у спектаклі ”Заповітне”, театр поезії ”Мушля”
2005 — участь у фільмі ”Залізна сотня”
Смак перемоги
Газета «День» №240, четвер, 30 грудня 2004
Мене часто запитують, що відчував, вийшовши на сцену зранку 22 листопада перед багатолюдним Майданом? Я був вражений тим, що українці так згуртовано готові постояти за себе. Сам родом з Івано-Франківська. Мій батько (нині йому 82 роки) служив в УПА. З його розповідей дізнався, як він боровся за Україну. У 1990 році, коли відбувалася «революція на граніті», я разом зі своїми однокласниками не ходив на навчання, підтримуючи студентський страйк. Пізніше, пройшовши при вступі перший та другий тури у Щепкінське училище в Москві, забрав документи й подав їх до Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Україна тоді здобула незалежність, тому я вирішив навчатися у своїй державі.
Через кілька днів від початку Помаранчевої революції мене запитували, чи не боюся за свою кар’єру (Євген Нищук — актор столичного театру «Сузір’я». — Ред. ). Хоча й кажуть, що є професії (як акторство, наприклад), які потрібні за будь-якої влади. Але, окрім фаху, я маю громадянську позицію. Відверто кажучи, у ці моменти про небезпеку якось не думав.
Перші ночі були насичені подіями, тому доводилося спати по чотири години. Зранку, тільки-но виходив з дому, таксисти самі зупинялися: «Сідайте, підвеземо на Майдан», — категорично відмовляючись брати гроші. Тільки-но виходив на сцену, одразу збадьорювався. І що головне, мені на сцені було затишно й тепло.
Переконаний, це зігрівала позитивна енергетика людей. Як вони трималися духом! Постійні повідомлення про силовий варіант з боку влади тільки змобілізовували та згуртовували їх. Майдан більше переживав через інтриги та зволікання з прийняттям рішень у Верховній Раді. І тоді мені доводилося підбадьорювати.
Не обходилося без курйозів. Одного разу попросив, аби представники такої-то області пішли замінити своїх земляків біля Кабінету Міністрів. За півгодини, бачу, вони повертаються, мовляв, їх звідти відіслали назад. А я саме не мав зв’язку з Юрієм Луценком. «Гаразд, — кажу. — Піклуюся про вас, тому хотів, щоб ви зігрілися». Були й приємні несподіванки. Постійно повідомляв про те, хто кого загубив, нагадуючи, що традиційно всі зустрiчаються під годинником Будинку профспілок. І Маша з Донецька, яка чекала на Романа з Рівного, таки одружилися!
Мені здається, що Помаранчева революція стала ще одним свідченням характеру, суті, «породи» українців: гордих, доброзичливих, волелюбних, толерантних, емоційних, співучих...
Саме такими нас побачив світ. Під час цих доленосних подій ми виявили любов, такт і повагу одне до одного. Скільки бабусь приносили хоч щось зі своїх скромних статків: банку варення чи кілька кілограмів картоплі...
А як помаранчевий Майдан приймав блакитно-білих! Їх запросили у наметове містечко зігрітися біля вогню, гарні дівчата пригостили гарячим чаєм, разом співали пісень... У нашій історії стільки було трагедій, коли брат ішов на брата!
Але й були випадки, коли у Голодомор, наприклад, «західняки» рятували від голодної смерті «східняків». Один незабутній вражаючий відеокадр облетів увесь світ. Біля Адміністрації Президента один навпроти одного стояли омонівець у шоломі й масці та хлопець, обличчя якого було закрите оранжевою атрибутикою. Наступного дня «помаранчевий», втикаючи квіти у щит солдата, спробував з ним заговорити й скинув шапку, відкрив обличчя... І тут з’ясувалося, що вони — рідні брати!.. Кинулися назустріч один одному. У обох сльози на очах!
Надзвичайно важливо, що Помаранчева революція закінчилася перемогою демократії! Люди повинні були відчути смак перемоги! Від цього вони стануть ще сильніше духом і гордими за свій народ, свою Батьківщину. Можна ствердно сказати, що українці, як політична нація, вже відбулися.
Природничі науки й релігію протиставляють одна одній лише люди, погано освічені як у першому, так і в другому” П. Сабатьє, французький хімік, Нобелівська премія 1912 р.
Актуально
37338 переглядів
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
