Аратта - На головну

3 травня 2024, п`ятниця

 

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.
Курс валюти:
 урси валют в банках  иЇва
 урси валют в обм≥нниках  иЇва
 урси валют в рег≥онах ”крањни

Погода в Україні:

Наш банер

Наш банер


Тридцять років опісля

Думка українця 20558 переглядів

Опубліковано - 23.11.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Глузман Семен Фішельович — правозахисник, колишній дисидент та політв’язень, відомий психіатр. Народився в Києві, закінчив Київський медичний інститут. Готував незалежну експертизу в справі генерала Петра Григоренка. У 1972 році засуджений на 10 років таборів (Пермська область), відбував покарання разом з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком.
Глузман Семен Фішельович — правозахисник, колишній дисидент та політв’язень, відомий психіатр. Народився в Києві, закінчив Київський медичний інститут. Готував незалежну експертизу в справі генерала Петра Григоренка. У 1972 році засуджений на 10 років таборів (Пермська область), відбував покарання разом з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком.
По суті, за що я сидів? За бажання говорити, слухати, знати. За право вибору. Мені повезло, я вижив. І я насолоджуюся тією самою свободою, про яку не міг і мріяти.

У таборі, прочитавши багато розумних книг про середньовіччя, Відродження і становлення правової системи в Стародавньому Римі, я переконався у власній правоті: країна, в якій я народився й виріс, була дійсно переповнена брехнею. Мені повезло, - мій друг і вчитель Іван Олексійович Світличний прищепив мені звичку до регулярного, запійного читання серйозних книг і журналів, вельми далеких від сфери моїх колишніх інтересів. Він поселив поряд зі мною Петрарку і Лотмана, Аверінцева й Баткіна, Гуревіча і Хому Аквінського. І ніякі офіцери КДБ і наглядачі МВС не могли перешкодити моєму спілкуванню з великими.

Раптом виявилось, що вся військова потужність СРСР і його каральні органи в безсиллі зупиняються перед Мудрістю. Там, в текстах я відпочивав від фізичної близькості охоронних собак і колючого дроту, від гнилої риби на столі, від невідбутної зеківської туги. Відвернута від мого специфічного буття мудрість великих укріплювала дух краще за молитву.

У зоні я навчився любити й ненавидіти. Я дійсно любив їх, моїх друзів. Я насолоджувався Історією, що відкривалася переді мною. Гіркою, страшною історією моєю насиченою кров'ю країни. Едік Плепс, високий, худий, постарілий в таборах латиський хлопець, що починав свої каторжні муки в сталінські часи, тихо і поволі розповідав нам з Валерою Марченко деталі зеківського вічного голоду, від якого холола кров, який зводить із розуму, позбавляє інстинктивного відчуття небезпеки. Дмитро Басараб, спокійний, усмішливий, теплий «двадцятипятилітник». Тихий, скромний і глибоко релігійний Степан Мамчур, що не дожив до кінця свого четвертьвікового терміну. Йонас Матузевічус, постарілий в зоні литовський селянський син, жартівник із неусмішливими очима. Естонці - «лісові брати», вірменські дисиденти Баграт Шахвердян і Размік Зограбян, інтелігентний львівський поет Ігор Калинець, життєрадісний боєць УПА Василь Підгородецький, який твердо віддає імперії-монстрові тридцять два роки свого єдиного життя (на щастя, не знав він, що чекає його наприкінці радянської владі, лише тоді він перестав співати свої пісні і голосно жартувати...)... Жорсткий і цілеспрямований Володя Буковський, імпульсний і несподіваний Гарік Суперфін.

Я дійсно любив їх. Захоплювався ними. І - тиснув їхніми прикладами власний страх. Їдкий, гострий, дзвінкий страх відчуття кінця життя. Це - як дотик до Геї - землі, ти отримуєш ще один заряд бадьорості, ще раз відсовуєш від себе гірку правду відсутності попереду іншого, нормального життя із сім'єю, музикою, легким вином. «Раніше сядеш - раніше вийдеш. Так зумовлено. Але зумовлено й інше: раніше вийдеш - раніше сядеш. Усе це не порожні слова. Живи справжнім, іншого не буде. Ти не один, твої друзі поряд, дивися на них, вчися у них...»
Іван Світличний (1929 (20.09) — 1992 (25.10))
Іван Світличний (1929 (20.09) — 1992 (25.10))
Там же я навчився ненавидіти. Холодно, обачливо, спокійно. Без вибухів люті. Ненавидіти з розплющеними очима і відкритими вухами. Ненависть серця небезпечна, я навчився холодній, відстроченій ненависті. З легкою усмішкою на обличчі. Таким мене зробив Іван Олексійович Світличний.

Я - не християнин. Якщо мене б'ють по щоці, я відповідаю ударом. Як можу, як умію. Там, в зоні, я навчився відповідати словом. Це було прекрасне відчуття - дивитися в очі оперативникові КДБ, присланому Системою контролювати зону, - і бачити його безсилля. Ми, принижені, знеособлені стрижкою наголо та сірим одягом, були сильнішими. І - розумнішими. Зона зробила мене вільним.

Пройшло тридцять років. Одразу, майже безкровно розпалася імперія. Багато моїх співвітчизників так і не навчилися жити у свободі. І вибирають подібних до себе президентів і парламентаріїв. А мені - затишно. По суті, за що я сидів? За бажання говорити, слухати, знати. За право вибору. Мені повезло, - я вижив. І я насолоджуюся тією самою свободою, про яку не міг і мріяти. Справжньою свободою, свободою тіла, а не одною лише свободою духу.

Чи моя це країна? Не знаю, не упевнений. Життя в зоні було простішим, яснішим, контрастнішим. Добро було відокремлене від зла, друг - від ворога, гіркота - від солодкості. Проте, я не ностальгую за протиприродним світом в'язниці. Іноді мені важко. Важко, в'язко й тужливо. Інтелектуальне життя українського суспільства, в якому заіржавів механізм традиційних радянських вірувань, кишить свіжими міфами. Іноді - мерзенними міфами. Горезвісний принцип «соціалістичної правосвідомості» проростає новою, вже «національно орієнтованою» наругою над правом. Мерзотний стукач, що завзято видивлявся щонайменші прояви щирості в студентському середовищі, керує інститутом українознавства. Злодій, що відсидів «десятку» зовсім не за політичні переконання і «торганувший» зброєю (уже в новому, пострадянському житті) в одну з країн ісламського екстремізму, користується особливим розташуванням раввіната.

...Все це - моя країна. Іншої у мене немає.

 

 
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Знання певних принципів легко компенсує незнання деяких фактів ”
К. Гельвецій

 
 

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на aratta-ukraine.com обов`язкове.