Хто катував Корольова

Виповнилося 100 років від дня народження і 41 рік з дня смерті видатного творця ракетно-космічної техніки Сергія Павловича Корольова. Лише нещодавно були розсекречені документи про його “розстрільну” справу 1938 року...

Операція, яку робили в хірургічному блоці “Кремльовки” (Кремлівської лікарні) 14 січня 1966 року, відразу ж почалася з накладки: анестезіологи намагалися дати оперованому наркоз, але той не міг широко відкрити рот. Довелося робити розріз на горлі і вводити трубку в трахею. «У мене немає ніяких сумнівів, - згадував потім академік Борис Петровський, - що під час допитів в 1938 році Корольову зламали щелепи. Ця обставина і примусила нас зробити йому трахеотомію». Корольова, в якого виявили рак, операція не врятувала. Сам Генеральний конструктор про тортури на Луб'янці ніколи нікому не розповідав.

Про це не знала навіть дружина Корольова, - Ніна Іванівна. Вона лише пригадувала, що Сергій Павлович дійсно не міг широко відкривати рот. І завжди дуже нервував перед візитом до зубного лікаря. Зате дещо повідав Валентин Петрович Глушко, ще один піонер ракетної техніки, основоположник радянського ракетного двигунобудування. У 1938 році Глушко, - тоді провідний фахівець Реактивного науково-дослідного інституту (РНДІ) - проходив у одній справі зі своїм товаришем по службі Корольовим.

ГРА НА ВИБИВАННЯ

РНДІ був дітищем маршала-«шкідника» Михайла Тухачевського. То де ж було шукати його «помічників», як не в цій установі? Першим, вночі 2 листопада 1937 року, узяли начальника Газодинамічної лабораторії інституту Івана Клейменова. Наступного дня заарештували головного інженера інституту Георгія Лангемака. Те, що перший був досить успішним організатором і керівником по ракетній техніці в СРСР, а другий - провідним конструктором порохових ракет і вніс найважливіший внесок до створення реактивних снарядів для легендарних “катюш”, спецам із Луб'янки було по барабану.

За декілька днів до цього нарком внутрішніх справ Єжов надіслав товаришеві Сталіну якісь списки з припискою: «Всіх даних осіб перевіряємо для арешту». Підкресливши ці слова, вождь підписав збоку: «Не перевіряти, а заарештувати потрібно!» Після такого стусана компетентні органи стали рити землю носом. Тим більше, що потрібні їм пильні товариші знайшлися і в самому РНДІ. Наприклад, інженер по двигунам Андрій Костіков. У групі своїх колег Костіков був відомий не стільки тим, що краще за інших думав або конструював, скільки тим, що краще говорив. При арешті Клейменова з'ясувалося, що він ще був здатний і писати. Адже це саме він, вірний син ВКП(б), настрочив в райком папір про те, що Клейменов в повсякденній своїй роботі спирається на безпартійних Лангемака і Корольова, «людей з темним минулим». А пізніше, додавши до цих двох ще і Глушка, з легкою душею і разом із трьома іншими інженерами підмахнув акт технічної експертизи їхнього «шкідництва».

КОМПЛЕКТИК «ЦАРИЦЯ ДОКАЗІВ»

Утім, акуратно підшитий в теках з прізвищами Глушка й Корольова акт про «шкідництво» для оперуповноважених НКВС Шестакова і Бикова істотної ролі не грав. Суперечка про те, яка ракета є більш перспективною, - твердопаливна або на азоті, на гучне викриття фашистсько-троцькістської змови не тягнула. Інша справа - особисте визнання. А вже цю «царицю доказів» на Луб'янці насобачилися витягувати майже з будь-якого «клієнта». Як? Про це самий час привести свідчення Валентина Глушка.

Після першого ж допиту його поставили на конвеєр: це коли підслідний цілодобово не їсть не п'є, а стоїть перед слідчими, які змінювалися. Під час мученицького стояння майбутнього академіка, двічі Героя Соціалістичної Праці били в пах, плювали йому в обличчя, пускали в хід різний катувальний інвентар, що зберігався в слідчих столах: шматки гумових шлангів із металевою начинкою, плетені нагайки з кабелю зі свинцевим обплетенням, пляшчані корки з голками, вставленими всередину так, що вони виходили назовні на два-три міліметри. Чим конкретно з цього комплектику «пригощали» С. Корольова, не має значення. Достатньо і того, що вже на першому допиті вранці 28 червня 1938 року слідчий Шестаков обізвав майбутнього Генерального конструктора фашистським виблядком і, поставивши на конвеєр, у дві руки з Биковим піддав мордобою.

Два роки опісля, 13 червня 1940 року, сам Корольов у своєму листі Сталіну украй стримано описав це: «Шестаков і Биків піддали мене фізичним репресіям і знущанням».

У чому підслідний повинен був зізнатися, 28-річний лейтенант Шестаков вже знав. За півроку до цього йому довелося міцно повозитися з Лангемаком: той наполегливо відмовлявся визнати себе хоч в чомусь винним. Тільки на дванадцятий день Лангемак, що вже почав втрачати зв'язок подій і що часом впадав у стан динамічної безпам'ятності, підписав заяву. У нім він «щиросердо» зізнавався, що «в 1934 році був залучений Клейменовим у підпільну антирадянську організацію, до бойового складу якої, зокрема, входили інженери Глушко і Корольов». Ну а далі, «всі разом стали шкодити, зривати терміни розробок нових зразків озброєння, зокрема гальмували здачу реактивних снарядів, стартових прискорювачів, двигунів із рідким киснем, якими займався Глушко», і т д. і т п.

«СМЕРТЬ ПЕРЕДОВОМУ РАКЕТОБУДУВАННЮ!»

Насправді, Глушко ніколи таких двигунів не будував. Більш того, був завжди найзавзятішим їх супротивником, про що багато раз заявляв усно й письмово. Та й власне Лангемак, не міг гальмувати роботи над реактивними снарядами, якщо саме за вісім місяців до арешту, за їхнє успішне просування наказом народного комісара оборонної промисловості був премійований 10 000 рублями! Лангемак сподівався на суд: вже там усе це марення одразу ж виявлять. Саме на це ж пізніше розраховували багато «шкідників», зокрема Глушко і Корольов. Коли останніх почали шантажувати не тільки «відвертостями» Клейменова і Лангемака, але і пообіцяли «приголубити» на Луб'янці їхніх рідних і близьких, обидва підписалися під тою ахінеєю, що їм нав'язували слідчі. І з надією почали чекати справедливого суду.

Правосуддя, проте, біля тієї робітничо-селянської Феміди не виявилося. Суд над Клейменовим і Лангемаком у січні 1938 року тривав від сили хвилин 15 - 20. Відразу ж після виголошення вироку, їх обох доставили в «майстерню» луб’янських катів у Варсонофьєвському провулку, завалили пострілом в потилицю і безіменно зарівняли в загальній могилі на спецоб'єкті НКВС «Комунарка» (Калузьке шосе). Суд над Корольовим теж уклався в чверть години.

27 вересня 1938 року Військова колегія Верховного суду під головуванням армійського військового юриста Ульріха засудила надію вітчизняного ракетобудування до 10 років в'язниці. Як скоро з'ясувалося, тільки для почину. Через два роки поневірянь по пересилках - від Москви до бухти Нагаєво і назад - справу Корольова за рішенням пленуму Верховного суду СРСР передали на новий розгляд. У результаті наступні вісім років йому призначили провести на найтяжчих табірних роботах.

КОНТРОЛЬНИЙ «КРЕМЛІВСЬКИЙ ПОЦІЛУНОК»

Після цього Корольов написав той самий лист Сталіну, в якому розповів, яким чином слідчі на Луб'янці сфальсифікували справу. Проте пафос його послання був зовсім не в цьому. Він писав про війну, що наближалася, про свій ракетоплан, який забезпечить вирішальну перевагу над будь-яким можливим супротивником. І благав: дайте працювати, справа відстає. Копії відправляє в Прокуратуру СРСР і новому шефові НКВС Л. Берії. По листу видно, Сталін для Корольова - остання надія на справедливість. Знав би він, що звертався безпосередньо до того, хто видав ліцензію на його відстріл!

Те, як товариш Сталін особисто прийняв участь у розвитку вітчизняної космонавтики, з'ясувалося через 36 років після смерті Корольова, в березні 2002 року. Тоді з частини документів сталінського політбюро, що зберігалися в Архіві президента РФ, зняли гриф секретності. В одному з 383 списків, що підвели криваву межу під долею 39 000 чоловік, є і прізвище Корольов С.П. У списку кандидатів на засудження за «першою категорією» (розстріл) на 74 людини, - учасники якоїсь підпільної організації «Москва-центр», майбутній генеральний конструктор значиться під номером 29. 25 вересня 1938 року документ поступив у політбюро на затвердження. Сталін написав «за» і розписався. За ним поставили свої автографи В. Молотів, Л. Каганович і К. Ворошилов. Отже, відкриваючи через два дні засідання Військової колегії ВС, Ульріх уже мав санкцію Кремля ліквідовувати Корольова. Що не спрацювало у ВКВС, де, як свідчить статистика, обвинуваченим за списком «першої категорії» смертний вирок ухвалювався в 80 - 90%, питання з області теорії випадковості.

Через чверть століття влада, ім'ям якої був розв'язаний геноцид проти власного народу, нишком занесла в теки справи Корольова і його сотоваришів по троцькістській шкідницькій організації довідочку: «Речові докази у справі відсутні». І, як і раніше, можна було як ні в чому не бувало гордитися ладом, його успіхами в області освоєння космічного простору, а також зростанням добробуту трудящих. І не згадувати про «деякі неминучі історичні витрати».

Як не згадував про те лейтенант ГБ у відставці Шестаков. Через багато років, коли Сергій Павлович Корольов вже лежав у Кремлівській стіні, журналіст Ярослав Голованов, який пише про нього книгу, розшукав того сталінського “слідака”. Дивлячись в очі чесним, прямим поглядом, заслужений пенсіонер ніякого Корольова не пригадав. Очима блимнув лише один раз, коли журналіст нагадав йому про Лангемака. А так: «Не пам'ятаю, якась помилка, рішуче не пам'ятаю».

І справді, скільки він за покликом начальства і душі мордував? І як усіх згадати?..

Переклад українською - портал “Аратта. Вікно в Україну”

19 квітня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")Хто катував Корольова

Хто катував Корольова