Актуально
24861 перегляд
 |
Всяка диктатура тримається, в основному, на сильній військовій та поліцайній силі, але все це лише тому, що диктаторський режим має всюди присутню таємну поліцію, яка поінформована про все, що відбувається в країні. Вже Іван Ґрозний відомий з того, що його опрічники жорстоко розправлялися з політичними противниками, але гітлерівське ґестапо перевершило сталінське КДБ, яке безкарно продовжує свою діяльність.
B Чехо-Словаччинi, коли позбавилися “диктатури пролетаріяту”, то невдовзі після приходу до влади демократів були опубліковані списки колишніх співробітників таємної державної служби (СТБ – Статні тайна безпечност). Звичайно, що потрапили до цих списків і декотрі цілковито невинні люди, яких органи тайної безпеки раніше переслідували, а потім хотіли їх таким чином дискредитувати. Списки співробітників [спецслужб] допомогли чехам і словакам позбутися саме тих “шпигунів”, які могли потрапити до політичного життя і проводити свою діяльність, яка аж ніяк не була спрямована на закріплення демократії. Ефект очищення нації від слугів диктатури досить наочний, якщо порівняти не тільки економічний, але й політичний стан з цими вже двома державами, які були й залишились сусідами України. Інші сусіди України – Угорщина та Румунія – “розрахувались” з колишніми “слугами” диктатури інакше, але також успішно, а недавня резіґнація польського епископа є свідченням того, що “насіння” минулого, ще буде довго бур’яном в демократії!
Україна залишилася не тільки без змін, коли йдеться про слуг диктатури, але й дозволила їм увійти у велику політику, що дало цілковито негативний результат, оскільки ті, що чекали кари, встановили, що вони далі можуть карати інших, але вже іншими методами, хоч старих таки не зрікаються.
Демократичні режими і всесильні служби безпеки не можуть співіснувати, бо там де існує правова держава, то беззаконня карається. Тому в цивілізованому світі державним політиком не може бути особа, яка була кримінальною і то не залежить, чи та особа сиділа день, місяць, чи рік – кримінальне минуле злодія, гвалтівника, бандита, вбивці – це минуле яке закриває двері на вершини державної влади. Не слід тут плутати політичних в’язнів, як Мандела, Щаранський (колишній міністр в Ізраїлі), В.Чорновіл та сотки інших борців, які боролись з диктурами, але їм пощастило і вони перемогли диктатури і стали символами боротьби за справедливість, за волю. Вони боролись за те, щоб нащадкам жилось краще і багато з них так і не дожили кращих днів (Стус, Марченко, Тихий та багато, багато інших). В’ячеслав Чорновіл залишився символом борця за Україну, хоч КДБ мріяло, що його зломить і він міг би стати президентом України, оскільки був би зразком для підростаючого покоління, як боротися за Україну і її народ.
Уявіть собі химерну ситуацію, що президентом став гвалтівник, убивця, і діти в школі, студенти заявили б, що вони хочуть бути в майбутньому президентами, чи прем’єрами і тому вдаються тепер до бандитизму! Що ви б сказали таким намірам,
не залежно, чи ви батьки, вчителі, викладачі, політики!? А що міг би сказати дітям такий президент, хіба – зачекайте, поки помру!
Україна стала країною, де головним адміністратором Президента була людина з сумнівним минулим, а на Президента кандидувала людина з кримінальним (не політичним) минулим. Сьогодні можна спостерігати, як важко просувається вияснювання вбивства Ґонґадзе та отруєння Ющенка і як безкарно займаються антидержавною діяльністю люди, які без їхнього минулого не могли б творити паскудне сучасне! Все це можливе лише тому, що не були опубліковані списки стукачів, які псували життя людям за минулого режиму, які були стукачами, щоб собі вислужити місце у вузі, в праці, домогтися подорожі до “капіталістичного” закордоння і т.п. Справа тут не у працівниках КДБ, бо це була їхня професія і після зміни режиму, вони прийняли присягу на службу іншій державі. Тут слід відрізнити тих хто прийняв присягу Україні, від тих, що співпрацювали за підпискою, або усною згодою і до сьогодні не покаялись, бо для них не Україна, а далі імперські інтереси важливі і вони в полоні власного ув’язнення. Тому стільки відвертої агітації проти НАТО, якого самі агітатори не знають, тому виступи проти Европи, бо вона зводить на нівець імперіяльні амбіції.
Скажете, а що такого, коли в сусідній країні КДБіст навіть очолив державу і приходить до нас у гості. Тут заперечень нема, але ж Україна самостійна держава і не повинна керуватись чужими інтересами, але своїми. Жорстока й нелюдська смерть Литвиненка у Великобританії була призначена саме для “власних щурів”, мовляв, попробуйте нас не слухати! Але історія знає і КДБівського вбивцю С.Бандери Сташинського, який знайшов у собі сили і сказав світові правду, хто йому доручив це вбивство, треба сподіватися, що й у ХХІ столітті знайдеться аґент зі совістю і скаже правду, бо страх не вічний, а скоріш тимчасове явище! Але тут знов повертаємось до джерела зла, яке вже засудили наші західні сусіди, але яке ще чекає на засудження в Україні – диктаторське минуле з його брутальною тайною безпекою, яка сама змінила назву, але її паростки отруюють не тільки землю, але й повітря!
Цивілізований світ, в якому панує законність для всіх, тримається на чистій совісті. Без совісті, мов з брехнею – з нею світ обійдеш, але назад не повернеш, можеш збудувати кар’єру, нагромадити капітал, але поважаним не будеш ані вдома, ані у світі, оскільки людський світ відмінний від тваринного тим, що в ньому перемагає совість, без якої життя набирає потворності.
Зникнення опрічників, ґестапівців та інших прислужників диктаторських режимів вселяє надію, яку слід не тільки плекати в уяві, але й вимагати її в щоденному житті. До посилення надії приспіла б дуже публікація прізвищ стукачів, які сьогодні, здобувши кар’єру, кидають палки у дуже повільне колесо демократії в Україні, забувши, що їхні колишні ідоли більше не повернуть.
Отож, учітеся брати мої (сказав би Т.Шевченко) від своїх сусідів, як вони поводяться в боротьбі з минулим і його слугами.
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
