- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...
Від моменту замаху на життя президента Ющенка у вересні 2004 р. минуло більш ніж два роки. Між тим, суспільство й досі не має чіткої відповіді: хто вчинив замах на кандидата в Президенти України? Ігор Смєшко, якого традиційно вважають головним підозрюваним, весь цей час категорично заперечує свою причетність до злочину, звинувачуючи слідство в заангажованості.
На думку Смєшка, яку він висловив у інтерв’ю, надрукованому в останньому числі газети «Факти і комєнтарії», Президент Ющенко став заручником своєї публічної заяви, зробленої ним у Верховній Раді України під час виборчої кампанії, 21 вересня 2004 року, у якій звинуватив в організації замаху на своє життя злочинну владу. «Численне повторення ним версії свого отруєння з деталізацією, де й коли представники "злочинної влади" зробили на нього замах, хотів він того чи ні, стало одним із головних елементів і, чи не вирішальним чинником на фінальному етапі передвиборної боротьби за крісло президента України в 2004 році», – сказав Смєшко.
Те, що сталося далі в розслідуванні справи – є логічним, із точки зору діючої в Україні системи правоохоронних органів, які залежні не від Закону, а від політичної влади в країні. Бо керівників цих органів – призначають і знімають із посад політики. «Врахуйте при цьому також ціну питання - престиж новообраного Президента країни й той "комфорт", який відразу на початку слідства відчули як слідчі прокуратури, так і обидва Генеральні прокурори. Їх, до речі, призначає на посаду й звільняє все той же Президент країни. Слідчим довелося починати свою роботу в умовах, коли глава держави ще до початку, власне, слідства, усім повідомив (через вітчизняні й зарубіжні засоби масової інформації) про місце, де, на його думку, він був отруєний. Заявив Віктор Андрійович і про те, що завдання для слідства він не вважає таким уже складним, і сподівається на те, що розслідування може бути завершене буквально за декілька тижнів... Цим Президент фактично однозначно вказав слідчим, на який кінцевий результат він розраховує», - зазначив Смєшко.
До того ж, на думку екс-керівника спецслужб, не останню роль у кон’юнктурності слідчих дій відіграли й меркантильні, кар’єрні міркування як найближчого оточення Президента, так і правоохоронців. «Якщо спочатку, під час передвиборної кампанії, прозвучали, здавалося б, необережні вислови кандидата в Президенти, то потім уже з'явилися додаткові заяви, завзято підтримані його найближчим оточенням, яке прагнуло за будь-що проявити свою особисту відданість новообраному главі держави. А далі вже розпочалися суто маніпуляційні й просто вигадані "під бажання Президента" "історії-страшилки" із боку певних представників спецслужб, які зробили це зі своїх особистих кар'єрних міркувань. Одні, щоб зберегти старі, а інші, щоб отримати за це, відповідні нові високі посади. Усе це вкупі й привело до того, що з юридичної точки зору, версія Віктора Андрійовича за два роки розслідування справи опинилася настільки в глухому кутку, що сам він, по суті, мимоволі став її політичним заручником», – сказав Смєшко.
Він не виключив, що існує велика вірогідність того, що є високопосадові й впливові особи, прямо зацікавленні в існуванні лише однієї версії. Тим самим унеможливлюється розробка інших, можливо, більш перспективних, із точки зору, розкриття злочину та виявлення злочинців, версій отруєння. На думку Смєшка, існує очевидний інформаційний дефіцит щодо інших версій, на них просто ніхто не зважає, ніби їх не може бути в природі. Він уважає, що така ситуація є не природною для нормального всебічного розслідування.
Ігор Смєшко переконаний, що саме тому за два роки слідство фактично зайшло в глухий кут. «Але, як відомо, негативний результат - теж результат», - сказав він.
Те, що відома зустріч на дачі Сацюка, де нібито було отруєно діоксином Віктора Ющенка, відбувалася як ділова й конфіденційна – відомо всім і давно. Проте, зараз Ігор Смєшко назвав її причину. Більш того, як виявилося, він особисто ніколи не робив із цього надто великої таємниці, хоча, у силу своїх тодішніх службових обов’язків, не надто це розголошував. «Розмови про якусь особливу конфіденційність у ході тієї зустрічі - це все спекуляції. – сказав Смєшко, – Принаймні, з мого боку на тій зустрічі не було й не могло бути ніякій конфіденційності. Я не приховував у той час, і не збирався приховувати надалі самого факту моєї зустрічі з кандидатом у президенти Віктором Ющенком. Але й афішувати цю зустріч, природно, не збирався, ураховуючи політичну ситуацію в країні. Крім того, сам Віктор Андрійович під час нашої розмови просив мене особисто передати певні речі, у той час діючому, Президентові Леоніду Кучмі. Що, до речі, кажучи, і було мною зроблено». На його думку, роздмухування теми конфіденційності й утаємниченості зазначеної зустрічі належить оточенню Віктора Андрійовича, за ініціативою якого ця зустріч і відбувалася. Він наголосив, що як керівник СБУ він був зобов’язаний зробити все можливе, аби напруга передвиборчої кампанії не перейшла межу й не переросла в громадянський конфлікт. У зв’язку із цим, він, як керівник СБУ та його заступники в той час проводили багато зустрічей із політиками, які, зрозуміло, не афішувалися.
Ігор Смєшко сказав, що в той час він взагалі не чув, щоб Євген Червоненко забезпечував охорону кандидата в Президенти Ющенка. За його словами, цим питанням, за рішенням штабу НУ, переймався генерал Олег Черноусенко, який контактував із генералом СБУ Олександром Скибінецьким, позаштатним радником Голови СБУ. Смєшко вважає заяви Червоненка щодо його охоронних функцій, зокрема, які стосуються зустрічі на дачі Сацюка – саморекламою. «Тому гучні заяви Євгена Червоненка про те, що якби він особисто був присутній на тій зустрічі, то, мов, міг би щось там попередити, - чистої води самореклама... Ніхто з нас не забороняв йому бути присутнім на вечері 5 вересня 2004 року, і здійснювати всі необхідні, на його думку, заходи щодо охорони кандидата в Президенти. Якщо його не запросили на цю зустріч, то це питання, у першу чергу, очевидно, до Ющенка, а не до приймаючої сторони», - наголосив Смєшко.
Він повідомив також, що у Віктора Ющенка проблеми зі здоров’ям почалися до зустрічі на дачі Сацюка. «Дійсно, зустріч була перенесена з 4 на 5 вересня. Це було пов'язано з погіршенням стану здоров'я Віктора Ющенка вранці 4 вересня. Знаходячись уранці у своєї хворої матері в лікарні "Феофанія", Віктор Андрійович відчув себе погано й звернувся за допомогою до медиків. Згодом мене повідомили, що в зв'язку з погіршенням самопочуття він попросив перенести нашу зустріч наступного дня», - сказав він. Смєшко зазначив, що на сьогодні жоден учений у світі не має змоги з точністю до години встановити час отруєння діоксином, виходячи із властивостей цієї речовини. Він підкреслив, що в той час кандидат у Президенти Віктор Ющенко проводив багато зустрічей із різними людьми. Смєшко сказав, що перед ним, Ющенко зустрічався з керівництвом «Фокстроту»: «Як мені стало відомо вже пізніше, приблизно за півтори години до вечері на дачі Сацюка, у той же вечір, 5 вересня 2004 року, Віктор Андрійович вечеряв на дачі одного з керівників фірми "Фокстрот". Як мені розповів один з учасників тієї вечері, які-небудь спеціальні заходи щодо безпеки там також ніким не проводилися. Їжу, яку вживав там Віктор Андрійович, ніхто перед цим також не пробував, і їли там не "з одного казана", а для Ющенка навіть подавали окреме порційне блюдо - форель...», - сказав він. «До речі, через два з половиною місяці, після вечері 5 вересня на дачі Сацюка, Віктор Андрійович знову, за своєю власною ініціативою, вирішив зустрітися зі мною. У драматичний для історії України день, 24 листопада 2004 року, у ході тієї нової зустрічі, але вже на службовій квартирі СБУ, він також уживав їжу в крузі моїх підлеглих і своїх друзів. Я тоді, правда, запізнився на цю чергову зустріч, але мої підлеглі вже встигли накрити стіл... Відбувалося це, відмітьте, в той час, коли "злочинна влада" була публічно звинувачена опозицією в спробі "політичного вбивства" кандидата в Президенти Ющенка...», - додав Смєшко.
Він уважає необґрунтованими й безпідставними всі звинувачення, які офіційно висувалися його тодішньому колезі Володимиру Сацюку – безпідставними. Він підкреслив, що всі кримінальні справи порушені нібито за фактами зловживань Сацюка – закриті.
Разом із тим, Смєшко висловив сподівання, що попри все кримінальна справа про замах на життя кандидата в Президенти України повинна бути розкрита, і суспільство повинно отримати відповіді на всі питання, стосовно цього злочину. «Щодо ж розслідування справи, то воно обов'язково повинне бути завершене. На всі питання повинні бути дані вичерпні відповіді. Це не тільки справа Президента. Я навіть не говорю про те, що, власне, для мене - це ще й справа моєї особистої честі. Хоча, за великим рахунком, це й питання чести для всієї правоохоронної системи держави. Але найголовнішим у цьому питанні є право народу України знати всю правду про отруєння Президента своєї країни», - підкреслив він.
Суспільство має право знати правду!
Замість післямови. Надаючи думку екс-керівника СБУ, ми, звичайно не ставили собі на меті втрутитися у розслідування кримінальної справи, яке триває. Проте, звертаючи вашу увагу на події більш ніж дворічної давнини, можемо хіба що зазначити: жоден громадянин України досі не отримав чіткої відповіді щодо подій 2004 року.
Правоохоронні органи так й не дали однозначної відповіді суспільству не тільки у справі про отруєння Президента України.
Нічого не відомо й про спроби терористичних актів проти штабу “Нашої України”, біля якого правоохорнці знешкодили авто, завантажене вибухівкою. Хто й із якою метою їх зорганізував, і як вибухівка потрапила в Україну? Хто був замовником?
“Зам'яли” у нетрях ГПУ й справу про паралельний сервер. Попри вердикт Верховного Суду України про масові фальсифікації результатів голосування на виборах Президента, до кримінальної відповідальності притягнуті лише декілька рядових виконавців. Однак, ми, громадяни-виборці, так і не почули ні призвищ організаторів цього злочину, ні того, яке покарання їм призначено судом.
І в даному випадку, мова йде не стільки про тодішніх кандидатів у Президенти. Йдеться про особливо суспільнонебезпечний прецедент. Бо усім зрозуміло: якщо не будуть названі і покарані злочинці - наступного разу суспільство може стати не тільки свідком, а жертвою терористичних “розборок” угруповань, які захоплюватимуть владу, під виглядом “демократичних виборів”.
Тому не тільки Президент Ющенко, а й всі ми, громадяни України, маємо твердо вимагати від влади чітких і правдивих відповідей на питання: чому нас позбавили права знати, що ж насправді було восени 2004 року і хто конкретно розробляв й реалізовував цей страшний сценарій. Не із вуст політиків, а із залів судових засідань.
Актуально
24010 переглядів
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
