Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!!!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Актуальная информация ptfe прокладки тут.
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Вітряки України

Архітектура 78129 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 24.11.2005 | Всі публікації | Версія для друку

Вітряк – дуже простий і економічний механізм, який використовує дармову енергію вітру
Вітряк – дуже простий і економічний механізм, який використовує дармову енергію вітру
Хто колись бачив, як могутньо крутить крилами вітряк, той ніколи не забуде цього величного враження.

Професор М. Сумцов, писав: „Вітряки стоять на взгір’ях, на просторі, являються покрасою краєвидів, вельми улюблені художниками...”1

Видатний дослідник народного будівництва С. Таранушенко у науковій розвідці про вітряки, до речі, найбільш ґрунтовній з усіх письмових джерел, дає високу оцінку вітрякам як своєрідної галузі народної монументальної архітектури. „Незважаючи на їх суто утилітарне практичне призначення, оцінюючи архітектуру вітряків з погляду методу розв’язання архітектурних завдань, з погляду принципів організації архітектурних форм, беручи до уваги генезис типів вітряків, нарешті враховуючи їх місце і ролю в організації архітектурного обличчя села, ми прийдемо до висновку, що вітряки – це своєрідна галузь нашої народної монументальної архітектури”.2

Як перші письмові згадки про вітряки С. Таранушенко наводить свідчення російського академіка В. Зуєва, який у 1788 році опублікував свій звіт про подорож у 1781-82 роках від Петербурґа до Херсона. В Україні його шлях пролягав через Липці, Харків, Мярчик, Валки, Полтаву, Кременчук, Бородаївку, Кодак, Нікополь, Херсон. 3
Вірогідно, що вітряки виникли набагато раніше, бо наприкінці XVIII сторіччя они були вже дуже поширені.

С. Таранушенко наводить статистичні дані А. Шафонського про Чернігівське намісництво. А. Шафонський в 11 повітах намісництва нарахував близько двох з половиною тисяч вітряків, зокрема: у Чернігівському – 326, Городницькому – 118, Березнянському – 400, Борзенькому – 503, Ніжинському – 308, Лохвицькому – 399, Гадяцькому – 79, Зінківському – 115. 4

Народні майстри будували вітряки не тільки в Україні. М. Сумцов наводить слова архієпископа Філярета, який 1857 року писав: „Поміж українців є вправні механіки: вітряні й водяні млини ними введені в Курській та Воронізькій ґуберніях, де зазвичай мололи хліб ручними жорнами”.5

У праці В. Горленка, І. Бойка та О. Куницького „Народна землеробська техніка українців” у підрозділі „Млини” описуються вітряки з посиланням на працю С. Таранушенко, але ім’я того не згадується. 6

Автори наводять також порівняльні дані Г. Павловського про поширення водяних млинів і вітряків на початку ХІХ століття на прикладі Полтавщини. Так, у Хорольському повіті вітряків було 418, а водяних млинів – 146, у Зінківському повіті – відповідно 435 і 201, у Миргородському – 330 і 86, Золотоніському – 623 і 168, у Лохвицькому – 645 і 121, у Пирятинському – 419 і 67, у полтавському – 434 і 29, у Прилуцькому – 717 і 185. 7
Подається в праці також детальний опис вітряка з місцевими назвами елементів з села Сваричівка Ічнянського району на Чернігівщині, де на час дослідження авторів були ще діючі вітряки. 8

Є відомості, що водяні млини в Україні з’явилися 7 тисяч років тому, а вітряки – 4 тисячі років. Як і крупорушки, олійниці, кузні, вітряки споруджували майстрові люди, часто ті, що в них і працювали. Дуже давнім в Україні є заняття мірошникуванням. Той, хто молов, звався мірошник, а дочка його – мельниківна. В народі поважали Гончара, теслю, ткача, та чи не найбільше – мірошника (мельника).

Будівництво вітряків, їх роботу оспівано в піснях, леґендах, переказах, вітряки часто малювали художники. Вітряки ставились на пагорбах, на околицях села або в полі. Як згадують старші люди, їх могло бути й по кілька десятків. Долинні села, які не мали водяних млинів, возили зерно молоти до вітряків. Мололи не тільки собі, а й худобі. Розрізняли борошно петльоване, простого помолу і дерть.

Вітряки були місцем, де збиралася сільська громада для обговорення різних питань, нерідко подалі від ока сільської влади. Біля вітряків збиралася й молодь, водила веснянки, влаштовувала різні забави. Побут і працю мірошника та його родини оспівано в піснях:

Ой піду я до млина до дірявого,
Чи не стріну Василя кучерявого.

***

Ой піду я до млина, до млина,
Бо в нас млива вже нема, вже нема.

Там то, мамцю, мельник, там то, мамцю, добрий,

Там то, мамцю, хороший –
Меле гречку без грошей!

Меле, меле, меле, решетує,
Обернеться, – мене поцілує...


Вітряки створювали особливий колорит наших сіл, польових доріг. Біля них подорожні відпочивали, по них відмірювали дорогу. Це були наче сторожові вежі. Рухаючи крильми, вони ніби злітали в небо, а в нерухомому стані були втіленням величного спокою.

Неперевершений образ наших вітряків змалював Михайло Стельмах. „Сизі від негоди, ці добрі душі українського степу, що віками вписували в сторінки хмар і неба нелегкий літопис хліборобської долі, основою, хрестовиною тримаються чорної землі, а крилами жадають неба”.

Старші люди пам’ятають роботу вітряка, неповторний запах свіжого борошна і мельника, всього припорошеного, від чого він здавався якимось особливим, не таким, як усі люди. Його слово було законом, з ним ніхто не сперечався, не сварився. До вітряка з’їжджалися возами з зерном, приходили з клунками селяни з навколишніх сіл, завжди тут була черга, як казали, „завізно”, як і на ярмарку.

Точилися розмови на найрізноманітніші теми, укладалися різні угоди – від купівлі землі до одруження молодих. Де дорослі, там і дітвора, хто з батьком, хто з дідом. Слухали мудрі розмови, а потім гуртувалися і гралися. Як набридало й це, починали бешкетувати – деякі відчайдухи каталися на крилах, поки дорослі не припинали ці пустощі.

Черга тяглася довго, бо мірошник прискіпливо перевіряв зерно, щоб було чистим. Кожне зерно він молов окремо і тільки з нього видавав борошно.

Вітряк – дуже простий і економічний механізм, який використовує дармову енергію вітру. Заробіток мірошника визначався „мірчуком”. У середині ХІХ сторіччя, наприклад на Лівобережжі, мірошник одержував „мірчук” розміром 10% зерна, призначеного для помолу.

Місцеві жителі села Вільшана на Харківщині розповідали, що один з господарів спродав усе своє майно і землю, щоб побудувати вітряк, але за три роки все повернув.

Наприкінці ХІХ-початку ХХ сторіччя в Україні існували два типи вітряків: стовпові, коли навколо стовпа, вкопаного в землю, на основі (стільці) обертався до вітру весь корпус вітряка за допомогою дишла (водила), і шатрові, коли повертався верх вітряка, а корпус був нерухомий. На Поліссі серед останніх виділялися вітряки з багатогранним зрубним корпусом – „кругляки”.

М. Сумцов пише: „В старі часи були поміж вітряками так звані кругляки, які тепер повиводились”. Проте працівники Музею Вітряків у Києві в 1970-і роки, зокрема архітектор С. Верговський, виявили чимало кругляків-вітряків, і тепер чотири з них встановлено в експозиції музею. Серед них особливою монументальністю виділяється вітряк із села Морочне на Рівненщині.
Вітряки мали чотири, шість або й вісім крил, які від вітру обертали вал. На валу закріплювалося велике дерев’яне „палечне” колесо-шестерня з передачею на „баклушу” – вертикальну шестерню, насаджену на веретено, яке закінчувалося роздвоєнням, що вставлялося в „порт лицю” і обертало верхній камінь. Щілина між каменями, від якої залежала кондиція борошна, реґулювалася важелем із ґвинтом. Над жорнами встановлювали кіш, куди засипали зерно, під кошем – лоток з „коником”, який вібрував, ударяючись об грані веретена. З лотка зерно сипалося в отвір верхнього каменя. Піднімаючи за допомогою мотузки на блочку лоток вгору чи опускаючи вниз, реґулювали кількість зерна, що сипалося в жорна. Для реґулювання обертів крил використовували гальмо.

Часто, крім жорен, у вітряках встановлювали ступи.

Шатрові вітряки мали зрубні стіни, поєднання зрубу та каркаса, на Півдні – часто кам’яні. Для підйому мішків із зерном у вітряках влаштовували блочки на гачочках біля дверей.

1 Сумцов Н.Ф. Слобожане, Харьков, 1918, с. 126

2 Таранушенко С.А. Вітряки // народна творчість та етнографія, 1958, ч. 1, с.99

3 Зуев В. Путешественные записки от С.-Петербурга до Херсона, СПб, 1788 //Таранушенко С.А. Вітряки... с. 80

4 Шафонский А. Черниговское наместничество. Топографическое описание, сочиненное в Чернигове, 1786, К., 1851 // ibidem, c. 81

5 Арх. Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, IV – с. 245-251 //Сумцов Н.Ф. Слобожане…

6 Горленко В.Ф., Бойко І.Д., Куницький О.С. Народна землеробська техніка українців, К., 1971, с. 104-105

7 ibid., c. 105

8 ibid., c. 106-107

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

Фотогалерея:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Архітектура»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Історія народу починається не з писемних згадок про нього, а з тих часів, які історична пам'ять цього народу зберегла””
Юрій Шилов

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.