Аратта - На головну

20 липня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовший духовий музичний інструмент в світі - це трембіта, — конічна дерев’яна труба без бокових отворів. ЇЇ довжина може досягати чотирьох метрів. Діапазон трембіти — дві з половиною октави. Її звуки чутно більш ніж за десять кілометрів. Цей традиційний для жителів українських Карпат інструмент і досі використовується. Трембітарі сповіщають горян про важливі події. Якщо Ви включите до програми своєї подорожі один з фестивалів краю, то обов’язково познайомитеся з незвичайним інструментом.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Студенческая виза в чехию инструкция по получению долгосрочной студенческой.
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Релігійна складова українського державотворення: історичні реалії та сучасні технології

Політологія 34646 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 5.12.2005 | Всі публікації | Версія для друку

На тлі не надто втішної української дійсності розважання про українське державотворення, до яких залюбки вдається мало не кожен, справляють сумне враження. Звісно, можна відділити зерна від плевел, але кількість останніх примушує замислитись над вагою слова й легковажністю тих, хто цими словами послуговується.

Уявлення про дивовижну силу економічних показників вже поступаються місцем розважливішим поглядам, що, так само як жарівка не горітиме без електричного струму, жодні гарні і розумні правові або економічні моделі не працюватимуть без свідомої постави людини, її осмисленої і гідної поведінки. Задекларувати цю досить очевидну річ не забарилися, але далі декларацій справа не посунула.

Підгрунтям даної статті є теза, що для розбудови держави першочерговою є самосвідомість її громадян, яку, насамперед, творить релігія, навіть в наш позірно секуляризований час, коли полюбляють наголошувати на “своїх” правах, але воліють забути про особисте сумління.

Вагомість релігійного чинника для духовного збереження спільноти є особливо відчутною в українській історії. Багато мовлено про поліфонічність української традиції, засвідчену хоча б в образі козака, що в східному вбранні віршує латинські тексти і боронить православ'я. Конфесійне розмаїття України уможливило протистояння зовнішнім впливам – на кожне з сусідніх віянь знаходилися протидії (досить згадати історію греко-католицької церкви й її роль у збереженні української ідентичності між католицтвом і православ'ям). Часи комуністичної монополії намагалися прищепити українцям нетерпимість й переконували в перевагах одноманітності. Загрозливі наслідки цієї політики не минулися намарно, але вони не зруйнували релігійного розмаїття України. Того розмаїття, яке дехто вважає загрозливим, свідомо чи несвідоме потураючи зовнішнім силам. Дуже рідко з'являються міркування, як перетворити це розмаїття на чинник конструктивної сили. Як використати цей безцінний історичний дар?

Знані знакові суперечки навколо ціни “ковбаси” й настирливе нав'язування думки про неістотність чи, принаймні, другорядність мовно-культурних проблем намагаються приховати ту обставину, що осердям формування і нації, і держави є саме духовні чинники. Тоді ми маємо свідомість свого призначеність і гордості, наснагу долати перешкоди заради світлої мети, коли ж місце цих цінностей посідає “ковбаса” (в даному разі, метафора всього суто матеріального), то спільнота перетворюється на овечок, що чекають на ласку чабана, замість якої зазвичай стикається із зубами вовків.

Українське безгрунтярство, яке нам старанно (і часто вдало) нав'язують, є справжньою хворобою, ліки від якої варто шукати в поєднанні історичних традицій і сучасних технологій. Це, пердусім, стосується визначення кола явищ, що їх окреслили як “релігійна складова українського державотворення”. Йдеться про християнські конфесії (православ'я, католицтво, греко-католицтво, протестантські течії), а також про іслам (національна релігія кримських татар) та інші віровчення. Інші, але не всі, бо чимало сучасних сект є радше комерційними проектами, ніж церквами, що, проте, не заважає їхньому стрімкому поширенню в Україні (яке можна порівняти із загрозливо легким сприйняттям американських слів – від “тінейджерів” до “плеймейкерів” – нашою мовою. Природа цього феномену є такою, що суто репресивними засобами можна хіба зактивізувати інтерес до “забороненого”, а справжньої перемоги вдастсься досягти лише духовною звитягою, до природи якої ми звернемося нижче. Не менш істотною проблемою, ніж секти, є проблема омертвіння віри, перетворення її на суто зовнішній ритуал, а часто просто моду, подолати які також можна лише духовними, але не репресивними заходами.

Як приступити до духовного чину? Треба чесно визнати, що родинна пляма комунізму залишилася на кожному з нас, й на церкві зокрема. Це пляма не стільки навіть на самих думках, скільки на способі їх подання, на самому стилі мислення, в якому домінують ненависть, заздрість, войовнича самовпевненість, настанова на знищення опонента. А, також, хвороблива матеріалізація світобачення, одним з проявів чого є настирливе затягування церкви до суто політичних процесів. Мовляв, активною політичною позицією Церква сприятиме державотворенню. Але, як правило, ефект є зворотнім – приземленість і спрофанованість церковної ідеї, перетворену на служницю надто скороминущих процесів (згадаймо схвалення Всеукраїнською радою церков сумнозвісного квітневого референдуму). Тобто, духовну поставу церквизаступає собою суто мирська, й маємо те переважання матеріального над духовним, про яке мовили вище. Саме тут – головна загроза і випробування, спокуса світської політики. Підкреслю, що йдеться не про відсторонення церкви від сучасних реалій, “башту зі слонової кістки” в морі мирських проблем, але про пріоритети і спосіб відповіді на ці проблеми.

Наразі нам нав'язано модель агресивної непримиренної постави. Відповіддю на жорстку позицію тієї ж Москви, роздратоване небажання нею почути співрозмовника й, навіть, вести саму розмову стали капітуляція або ображене виголошування контр-аргументів, так само непримиренних і руйнівних. Деструкція помножується, зло і несмак перемагають, але завжди залишається можливість вивищитися над своїм опонентом.

Гадає, що має рацію Мирослав Маринович, твердячи, що ані агресивність (скопійована з Москви), ані такі улюблені перелічення історичних кривд не є конструктивною програмою, засадами якої повинні стати не розбрат, а єднання; не низькі інстинкти, а високі духовні ідеали; не образи, а прощення. Протистояти агресивним зовнішнім впливам може лише програма гнучкішої тактики і чітких перспектив. Гнучкість не тотожна безпринципності. Поставивши межу нестерпному, вона визнає розумні компроміси – призабуте в нас мистецтво, адже ворогувати значно легше. Окреме слово про загрозу гордині (не плутати з гордістю). Знову погоджуюсь з п.Мариновичем, що говорячи про об'єднання (наприклад, українського православ'я) неприпустимо плутати його з механічним приєднання одних церков до інших, й не можна Церкві за сучасних умов відтворювати ті чинники, що колись вже породили секуляризм. Тобто, Церква повинна мати активну сучасну позицію, але не принижувати дух до скороминущого, до інстинктів юрби, а привносити туди, де його відчутно бракує. Головним наслідком стане не лише зростання авторитету релігії, а й докорінні зміни в людських взаєминах, позаяк саме такі показники, як довіра до людей, особисте сумління визначають цивілізованість суспільства.

Осердям нової постави може стати гасло єдності в розмаїтті. Ярослав Дашкевич слушно наголосив, що “єдність української нації не виключає її культурної, менталітетної, етнографічної, діалектної багатогранності”. І, передусім, багатогранності конфесійної. Інша річ – природа цієї єдності. Вона не виключатиме конфліктів, але вони виступатимуть справжнім рушієм поступу, який, з ожного боку, врівноважуватиме різні конфесійні впливи, а, з другого, не даватиме їм застигнути, законсервуватися.

Розумію, що більшість із викладеного вище є абстракціями й не містить календарних розрахунків приросту показників, але слід усвідомити, що для сфери духу не існує математично вивірених рецептів, та й результат духовних змін не піддається калькуляції, хоча й оприявнюється також і в статистичних показниках добробуту. Дотримання духовних засад життя однією людиною запалює тисячі й мільйони інших людей, для яких визначальними стають красиві вчинки, а не красиві слова, а принаду патетики заступає собою принада добрих справ. Тут багато залежить від суспільної ролі Церкви, високе духовне служіння якої сприятиме піднесенню і її самої, і нації, і держави.

10.08.2001

© Конкурсна робота, надіслана на Всесвітній політологічний конкурс “Перспективні моделі української держави і технології їх реалізації”, який проводився в рамках роботи Політологічної секції ІІІ Всесвітнього форуму українців в м.Києві (серпень 2001 року).

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Історія народу починається не з писемних згадок про нього, а з тих часів, які історична пам'ять цього народу зберегла””
Юрій Шилов

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.