Аратта - На головну

21 липня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Заліщики (Тернопільська область), після нападу Німеччини на Польщу в 1939 році, деякий час перебував польський уряд. А вже після вступу у війну Радянського Союзу, цей уряд через Румунію евакуюється в Англію, й до 1945 року вважався легітимним урядом Польщі...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Цивілізаційний вибір України

Політологія 23806 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 28.06.2008 | Всі публікації | Версія для друку

Українець! Згадай себе!
Українець! Згадай себе!
Ми — європейська нація. В якому сенсі? Що, окрім географічного розташування, робить нас європейцями?

Скіфи-орачі — наші прапращури — виготовили пектораль такої високої художньої майстерності, на яку далебі неспроможний дикий народ, отже, на межі початку християнської ери ми не були дикунами.

У добу формування і розвитку Київської імперії до татаро-монгольської навали княжий двір встановлював династичні (родові) зв’язки з європейськими королівськими дворами. Так князь Ярослав Мудрий видав свою доньку Анну за французького короля Генріха І. Княжна була письменна, а французький король — ні. За Княжої доби розвивалися наука, письменство й мистецтво, архітектура й ремісництво, було засновано бібліотеку, аптеку.

Ці взаємини сприяли культурним, науковим і духовним обмінам і, вочевидь підносили цивілізаційний рівень українських міст. Процес, ясна річ, був складний, суперечливий і неоднозначний.

Татарська навала перервала розвиток імперії. Північ і північний схід здобули можливість розвиватися по-своєму. Литовці потіснили татар, Польсько-литовська унія 1569 р. сприяла просуванню поляків на схід. Ці великі навали, походи й рухи перемішують українські племена, формується українська етнічна спільнота на території від Пряшева (в Закарпатті) до Дону.

Відносини із Заходом на кілька століть втрачають системність і набувають епізодичного характеру. У західній Європі виникають університети, у нас їх немає і наші талановиті хлопці самотужки пробиваються до навчання до (наприклад, Юрій з Дрогобича).

Середина ХVІІ ст. Козаччина. Відродження державності та віри в перемогу над ворогами. Руїна. Гетьманщина. Московська окупація. Ізоляція України від Заходу на три століття.

На Заході за цей час сформувалися національні держави. Християнство пристосувалося до національного духу й перевело службу Божу з латині на національні мови. Розвивається наука й промисловість, архітектура, формується у ХVІІІ ст. система нового мислення — раціоналізму.

Загибель Гетьманщини, втрата останнього оплоту національних збройних сил Запорозької Січі і перетворення України на Малоросію сприяли кадровому й матеріальному зміцненню Російської імперії — цієї горезвісної тюрми народів. Ізоляція України від Заходу триває до виходу з-під влади Москви та відновлення української державності 1991 року.

Чи трьохсотлітнє перебування українців під владою Москви перетворило нас із європейців на азійців?

Щоб шановний читач не поспішав із відповіддю, поставлю таке питання: чи сотні європейців (українців, німців, поляків та ін.), які прийшли на царську службу в армію, державний апарат, науку і освіту зі своїм європейським духом і з цим духом працювали у відповідних середовищах усе своє життя, змінили московський азійський дух на європейський? Відповідь на це запитання буде й відповіддю на перше, а саме: чи трьохсотлітнє панування московської азійщини змінило український європейський дух на азійський?

Можна наводити багато прикладів морального і світоглядного зіткнення українців і московитів у побуті, громадському житті, політиці. Можна відіслати читача до «Истории Росии с древнейших времен» російського історика Соловйова чи книжки кубанського українця Павла Штепи «Московство», щоб там прочитав про різницю між українцем і московитом у ХVІІІ — ХХ ст. Я не маю потреби це робити. Звертаю увагу на політичне життя в центрах нинішньої України й Росії, на внутрішньополітичні події, які кожен громадянин у своєму телевізорі бачить щодня: кияни, як і вся Україна, кричать: «Нам потрібен жорсткий закон!» Московити кричать: «Нам потрібен жорсткий президент (цар)!» У цьому вся суть різниці між Європою і Азією! Ці різні вимоги звучать у ХХІ столітті, що є найпереконливішим доказом: за 300 років Московія не перетворила українців на азійців, дарма що використовувала свою інтелектуальну силу та потужність державної машини зі своїми жандармами, чекістськими катівнями і геноцидом третини українців, а з іншого боку, наші прокоповичі, яворські й бортнянські за ті ж триста років не перетворили московитів на європейців. Тому хай московити залишаються московитами, а українці — українцями!

Вимога твердого закону — це суть політичного світогляду українців. Небажання підкоритися диктаторові спостерігаємо упродовж усієї нашої історії. У VІ ст. готський історик Йордан писав про нас (антів і волинян), що живуть вони рівні між собою, не терплять над собою одноосібної влади і обирають вождя, коли треба йти військовим походом. Після війни вождя усувають і знову живуть за своїм розсудом як рівні між рівними.

Три століття історії періоду Козаччини свідчать про ту ж політичну традицію: щойно обрали гетьмана — як тут же знаходиться опозиція з іншим кандидатом на гетьманство.

Завжди, коли українці здобували можливість діяти за своїми політичними уподобаннями, вони не обожнювали (як московити) своїх керманичів, а вишукували в них вади і поспішали обрати іншого. Не в особі ми шукаємо гаранта сталого справедливого ладу, а в законі. У цьому суть нашої політичної традиції. Проте це зовсім не означає, що чужий окупаційний режим не відбивався на змінах національного характеру, на стереотипах поведінки. Франко мав рацію, коли казав, що тривале рабство горду людину згинає і привчає гнутися, улещувати, догоджати. Особливо сильно вплинула комуністична диктатура геноцидом 1932 — 1933 рр., коли голодною смертю доводила людей до тваринного рівня. Це крайнє випробування, якого може зазнати нація. У цьому випробуванні нація багато втратила: значна частина перейшла на мову катів і задля продовження роду почала хитрувати й мовчки принижувалася.

Імперія продовжувала геноцид наказом 1944 року про виселення всіх українців у Сибір, голодомором 1946 — 1947 рр. та масовим вивезенням українців із західних областей у холодні сибірські простори. Масово завозила московитів в Україну для розмивання змішаними шлюбами генетичного коду українців.

Плоди цієї імперської діяльності жахливі: чимала частина українців південних і східних областей старшого покоління так забамбулені московською антиукраїнською ідеологією, що не соромляться відмовлятися від мови своїх прадідів. Перетворившись на манкуртів, не бачать абсолютної нелогічності своєї політичної позиції: вони визнають незалежність України і засуджують боротьбу за незалежність Української Повстанської Армії!!! Вони ходять на могили своїх українських батьків, звертаючись до них чужою мовою! Якщо вам мова катів дорожча за мову своїх предків, якщо ви з тих, хто морив голодом, убивав і вивозив у Сибір, а не з тих, хто зазнавав страждань, якщо вам московська мрія про розширення імперії дорожча за українську мрію про відродження незалежної української державності, тоді не ходіть на могили батьків і признайтеся, що вам байдуже, хто вони і якого ви роду.

Минуло 17 років, відколи Україна юридично стала незалежною державою і українці здобули можливість казати й писати те, що думають. Уперше з’явилися умови формування національної інтелігенції та її діалогу з народом. Весь період колоніальної залежності нація була обезголовлена і немов че­реда без пастуха брела в пітьмі зі століття в століття.

Здобуття незалежності і демократичних свобод започаткувало добу самопізнання, формування національної інтелігенції як тієї верстви, яка пізнає свою національну сутність та її особливості порівняно з іншими націями, осмислює місце України серед інших народів світу та її світове історичне призначення, відчуває свою відповідальність за долю нації та починає працю з перетворення населення на націю.

Від чого залежать успіхи цієї праці? Від здійснення державної історико-ідеологічної програми, від ЗМІ, від дій ворогів, від національного інстинкту.

Держава не розробила просвітянську історико-ідеологічну програму планової тривалої систематичної праці, спрямованої на розвиток історичного мислення і подолання московської антиукраїнської ідеологічної спадщини. Сучасна провідна верства (не називаю її українською політичною елітою, бо такою вона не є), що діє у представницьких і виконавчих органах влади, вихована Москвою у дусі боротьби проти українського націоналізму та прагнення патріотів до звільнення України з-під влади Москви. Вона не виступила проти проголошення 1991 року незалежності України, щоб не втратити свого провідного становища, але, перетворившись зі службовців окупаційної адміністрації на службовців незалежної України, за 17 років мало змінилася. І Україна, ставши 1991 року юридично незалежною, досі з їхньої вини перебуває під ідеологічною окупацією. Ця верства неспроможна чесно служити справі відродження України, бо такої ідеї не має. Її ідеї матеріалістичні, обивательські, низькі: протриматися якнайдовше при владі і нагромадити якнайбільше добра. Не Україна — категорія велична і вічна, а земні блага — ось що становить їхню душу і їхню діяльність (і ця їхня справа не залишає про них доброго слова і пам’ять про них закінчується їхніми домовинами!). У них є кошти по 500 тисяч американських доларів на рік розтринькувати на сімейні розваги, але немає коштів, щоб замінити в бібліотеках України книжки про Дзержинського, Кірова, Постишева та сотні інших катів, які планували, організовували й здійснили вбивство трьома голодоморами й масовими репресіями 20 млн українців. Від нинішньої провідної верстви не можна чекати добра Україні. Україну відродить інтелігенція нової формації, яка об’єктивно дозріває, щоб перебрати на себе відповідальність за долю нації.

Праця з піднесення етнічної свідомості до рівня політичної свідомості залежить від ЗМІ. Живемо в добу, коли люди читають більше газети, ніж книжки. Ще більше часу дивляться телевізор.Що дає телебачення мільйонам простих українців?

До 1991 року Україна не мала свого інформаційного простору. Вона була об’єктом ідеологічної обробки з боку Москви. Верховна Рада України узаконила свободу економічної діяльності і правовий стан ЗМІ прирівняла до звичайної комерційної діяльності. В українців не було досвіду приватно-підприємницької діяльності і коштів придбати телевізійні канали. Досвід і кошти були в євреїв (переважно закордонних), і вони скупили телевізійні канали. До впливу російської телевізії на громадян України додався вплив єврейських каналів. Поступово український газетний ринок заповнили російські газети та російсько-мовні газети українських (за місцем діяльності, а не за мовою і культурою) банків, фірм та інших комерційних структур (також здебільшого єврейські).

Свобода поширення інформації дала право російським засобам масової інформації почати інформаційну війну проти української державності. Єврейські ЗМІ взялися щоденно й систематично дискредитувати національні традиції й мораль, навіювати молодшому поколінню любов до красивого життя не через сумлінну працю, а через різні незаконні шахрайства, аморальні шлюби та інші дії, що їх українці впродовж століть вважали абсолютно неприйнятними.

За другого президенства Кучми Верховна Рада України ухвалила два закони і дві постанови для створення громадського телерадіомовлення (ГУРТу). Залишилося створити правову базу під національний телеінформаційний продукт. Кучма запідозрів (і не безпідставно!) в ГУРТі велику небезпеку для свого бандитського режиму і прорік: «Хай і не думають — нічого в них не вийде!»

Справді, нічого не вийшло.

І Україна як не мала до 1991 року так і не має 2008 року свого національного інформаційного простору.

Важливими для захисту життєвого простору українського роду-племені є танки, літаки й ракети, але що варта та модерна зброя, коли танкіст, пілот, ракетник, сидячи в танку, літаку чи за ракетним пультом, не любить своєї Батьківщини, не має української національної ідеї і не дорожить могилами своїх дідів-прадідів!

Саме цим московсько-космополітичним характером електронних і друкованих ЗМІ пояснюється той факт, що помітна частина українців 2008 року дивиться на борців за волю України очима комуністичного парторга 1978 року.

Хто винен?

Винен кожен українець і українка, які мовчки терплять російську мову та чужі звичаї. Винен Президент. Він впливає на Уряд, місцеві органи влади та Генерального прокурора, в його підпорядкуванні Рада Національної безпеки й оборони ( РНБО), обов’язком якої є вироблення і втілення в життя комплексу заходів з ідеологічної і моральної підготовки населення до захисту своєї землі, нації, мови, розвиток військово-промислового комплексу, зміцнення армії та всіх силових структур. Чи виконуватиме РНБО свою вкрай важливу державницьку функцію під проводом соціалістки-регіоналки, росіянки Раїси Богатирьової? З яких міркувань Президент призначив її на цю посаду? Хоч би які були ці міркування, вони, ясна річ, не зумовлені інтересами зміцнення української державності.

І нині російська політична еліта не відмовилася від наміру повернути Україну під свою владу. Вона вихована на загарбницьких заповітах Петра І і фальсифікованій Катериною ІІ та шовіністами ХХ століття історії, вона перейняла від комуністичних вождів ідею підкорення всіх континентів світу. І хоч під тиском реального розвитку історії останніх десятиліть довелося відмовитися від глобальних зазіхань, від наміру підкорення України вона не відмовилася.

Об’єктивно історія готує другу фазу дезінтеграції Російської імперії: вихід з-під влади Москви Татарстану і всіх так званих автономних республік, країв і областей. Їх можна було б утримати в межах РФ за допомогою повернення тоталітаризму сталінського типу, а позаяк це неможливо через розвиток глобальних систем обміну інформацією і товарами, то неминучим є поступове пробудження національної свідомості татарів, чувашів, якутів і всіх інших колоній, що закономірно приведе їх до бажання стати господарями свого національного життя. Лише питання часу, хто з цих народів швидше здобуде національну свободу, а хто пізніше.

Ба, російська політична еліта цих закономірностей не бачить. Вона засліплена Чингізхановим прагненням до загарбання чужих земель. Відрив України для багатьох із них — це особиста трагедія, і вони з усіх сил намагаються виправити цей «зиг-заг» історії і повернути Україну на»правильний» шлях розвитку. Позаяк прагне цього не якась маленька групка московських політиків, а абсолютна більшість, тобто провідна верства держави, то вони на високому владоможному і фінансовому рівні планують і здійснюють наступ у різних напрямах і різними способами: проникають в економіку і прибирають до своїх рук українські підприємства, використовують густу мережу своєї агентури для дезорганізації української державної машини і всіляко збільшують управлінський хаос. Через православну церкву Московського патріархату скуповують чи привласнюють прицерковні землі і постійно своїм прихожанам навіюють негативне ставлення до української державності. Використовують широку мережу електронних і друкованих засобів для інформаційної війни проти Української держави. При цьому почуття справедливості у відносинах між Україною і Росією у московитів повністю відсутнє. Наприклад, у Росії немає жодної української школи — і це для них нормальне явище, а коли в Криму відкрили одну нову українську школу, вони зарепетували на всю Росію і Україну про наступ українського націоналізму і порушення прав російськомовного населення.

Більша частина антиукраїнської діяльності російського імперіалізму відбувається під різною маскувальною машкарою. Тому ця діяльність більш небезпечна, ніж відкрита. Днями трубадур російських шовіністів Лужков під час відзначення 225-річчя Російського Чорноморського флоту у Севастополі проголосив: Севастополь Україні не належить, на нього як на місто з особливим статусом закон 1954 року про повернення Криму Україні не поширюється. Як подіяв цей відчайдушний шовіністичний лемент на українців? Московська агентура в Україні вітала його радісними оплесками. Українці з історично-юридичним мисленням подумали: торік Лужков увесь Крим називав російським, а тепер тільки Севастополь. Отже, за рік трохи протверезішав. Добре!

Емоційно активні закричали: «То ти, московський хижаку, зазіхаєш на цей шмат української землі?! Тобі мало, що загарбав територію Стародубського полку нашої Гетьманщини, шмат Слобідської України, Таганрозьку округу, Кубань?! Та Росії ще на світі не було, було тільки Московське князівство, коли в Криму існувало наше Тмутараканське князівство! Заткнися, шовіністе, бо якщо кричатимеш про Севастополь, то доведеться пояснювати право Москви на згадані українські етнічні землі!» І ще кажу вам: не забувайте, що Галичину у міжвоєнне двадцятиліття зробило націоналістичною не так патріотичне просвітянство, як — може, навіть ще більше — польське бундючно-глузливе ставлення до галичан. Образа їхніх людських і національних почуттів спрямувала їх супроти поляків. Так буде й з наддніпрянцями!

Сучасне мислення московської політичної еліти спрямоване у вчора: вона хоче жити згідно з подіями 1991 року. Коли б думала про завтра, то бачила б китайську загрозу і для протистояння східній навалі не тратила б сили на ослаблення України, а навпаки — зробила б з України союзника.

Що таке інстинкт національного самозбереження?

Коли говоримо про індивідуальний інстинкт самозбереження, то, ясна річ, маємо на увазі боязнь смерті й бажання продовжити своє земне життя. Тут все зрозуміло: з інстинкту самозбереження людина переходить вулицю на зелене світло, не пхає пальці в розетку і не вистрибує з десятого поверху на асфальт.

А що таке національний інстинкт самозбереження як не боязнь національної смерті і бажання продовжити життя нації? За яких умов він можливий?

Боязнь смерті двох змушує їх об’єднуватися для спільного захисту своїх життів, а коли об’єднується більше людей, то вони розподіляють між собою обов’язки і тим самим підвищують ефективність захисту. Спочатку це відбувалося на рівні сім’ї-роду, далі — на племінному, а потім — національному рівні. Кожна наступна структурна форма забезпечувала більшу гарантію збереження індивідуального життя, тому нація як найвища форма організації етнічно-споріднених людей є непроминальною сутністю.

Із властивості людини випромінювати електромагнітне поле сформувалося національне торсіонне інформаційне поле, в якому постійно перебуває кожен із членів нації. Саме у цьому полі відбувається підсвідома передача імпульсів, що без слів впливають на настрій і породжують добрі чи не добрі передчуття. Це поле взаємодіє зі сферою думки (ноосферою) і пов’язує живих із духом великих ( тобто енергетично потужних) пращурів.

Коли збирається докупи група людей більш-менш схожого настрою, то випромінювання кожного посилює випромінювання інших і вони разом утворюють спільне торсіонне поле, яке посилює початковий настрій кожного, передається людям нейтральним, захоплює їх і вводить у загальний настрій. Коли докупи збираються, як буває на мітингах, 20 — 50 тисяч осіб, торсіонне інформаційне поле набуває такої потужності, що навіть затягує в себе сторонніх людей. А коли збираються разом 50 — 70 тисяч, то енергетична сила торсіонного поля наповнює кожного таким могутнім зарядом, про який людина не може забути. Пригадуєте осінь 2004 року? Велелюдні мітинги на столичній Європейській площі в об’єднаному пориві любові до України й готовності до бою проти кучмівського режиму створили таке потужне інформаційне поле, що покривало всю Україну і під його впливом у віддалених районах українці з власної ініціативи наймали автобуси, одягалися в теплий зимовий одяг, брали з собою якісь харчі і їхали до столиці. А в столиці та її околицях жінки з власної ініціативи без найменших зовнішніх спонукань і оплати варили борщ і відрами носили на Хрещатик, київські Майдани та прилеглі вулиці годували мільйон, а часом і півтора мільйони людей з усіх куточків української землі.

З духу одиниць сформувався живий дух нації. Він настільки вищий, сильніший і прекрасніший за дух окремих одиниць, як пісня вища і прекрасніша за кожне окремо взяте слова.

Пригадуєте Motto Декалогу українського націоналіста: «Я дух одвічної стихії, що поставив тебе на грані двох світів будувати нове життя». На грані Європи і Азії. Як влучно визначено роль України у світі! І на початку ХХ століття я особливо яскраво відчуваю пророчий зміст Декалогового Motto (гасла). Підставою такого сподівання є український генетичний код та географічні терени України як порубіжжя європейської християнської цивілізації.

Генетичний код

Княжа доба Х — ХІІ ст. була добою творення Київської імперії, зближення українських племен, навали татаро-монголів і розгрому 1240 року Києва, поступової втрати західно-української державності (Галицько-Волинського князівства). Українські племена, не завершивши консолідації (перетворення на націю), опинилися під окупацією поляків, мадярів, турків, на сході України — литовців, поляків і московитів. Розрив національного тіла і перебування упро­довж століть під владою різних народів з різними політичними устроями й державними режимами мав би призвести до асиміляції й переродження. Однак цього не сталося! Волиняни, галичани, закарпатці, буковинці і наддніпрянці всупереч жорстоким обставинам все ж зберегли українську мову і києвоцентричне мислення. Це диво! І якщо його можна пояснити, то хіба що надзвичайною силою спільного генетичного коду та тривкістю історичної пам’яті про стольний град Київ.

Багато втрачено на довгому історичному шляху, проте — слава Всевишньому — збережене почуття національної єдності. А це означає, що минула історія підготувала нам єдину національну майбутню долю.

Східно-європейське Порубіжжя

Окупація України Московією збільшувала ізоляцію від Європи і Україна розвивалася в протистоянні своїх духовних цінностей московським цінностям. Безперечно, були взаємні впливи: наші вчені, письменники, релігійні просвітителі навчали та європеїзували московитів, а ті натомість через окупаційну адміністрацію і насаджених нам своїх попів призводили до затухання деяких народних українських ритуалів, звичок, традицій. Власне, саме українські письменники найбільше вплинули у ХVІІІ — ХІХ ст. на вдосконалення та наближення москвинської мови до української.

Через окупацію українці не змогли створити власної держави ні в ХІХ, ні в ХХ століттях, зробили це аж в останньому десятилітті ХХ ст. Однак ця запізнілість на тлі європейських країн має вельми позитивний аспект.

Європу за цей час роз’їв раціоналізм, вона втратила релігійність, ідеали піднесення національних культур, філософії і духовного розвитку зблякли.

Людина має подвійну сутність: одна — тілесна, друга — духовна, від Бога. Змагання в європейській людині цих двох сутностей в ХХ ст., особливо в другій його половині, привело до явної перемоги першої сутності над другою. Матеріалізм перемагає ідеалізм. Символом часу стало максимальне задоволення матеріальних і тілесних потреб людини. Тенденція поширюється — від інтелектуального рівня до народних низів. Це називають демократизацією мистецтва, одначе вона є не чим іншим як примітивізацією його. Потурання тілесним насолодам призвело до легалізації збоченців і розпусти. Коли в Іспанії та деяких інших західних державах церква благословляє одностатеві шлюби, коли з гомосексуалістів знімають тавро ганьби і вони влаштовують свої публічні походи, коли в Польщі злягаються серед білого дня на вулиці і зауваження поліції оцінюють як замах на їхні права, коли нормальний шлюб втрачає ореол інтимної таємничості, а сім’я — освячену первинну клітину суспільства, то це наочні докази глибокої кризи християнства, кризи європейської цивілізації.

І той факт, що Україна перебувала на східному порубіжжі європейської цивілізації, обертається позитивом: моральна деградація у нас не зайшла так глибоко, як на Заході. У нас вона має характер радше тимчасового захоплення, аніж є наслідком поступової внутрішньонаціональної еволюції.

Широке розчарування середнього, особливо молодшого, покоління у християнстві і пошуки духовних джерел дедалі більше привертає увагу до національної дохристиянської історії та тодішніх духовних цінностей. Ці пошуки надихають. Вони дають надію на формування свого, відмінного від західно-європейського шляху культурного й духовного розвитку.

Консолідуюча сила нашого генетичного коду (про що сказано вище) та подолання християнського розриву людини з природою на шляху рідної національної (язичницької) віри (РУНвіри), переосмисленої на основі тисячолітнього досвіду як монотеїзму, дає нації біологічну і духовну єдність і силу. Сучасна космогонія не залишає місця для атеїзму, як і не дає підстав зводити поняття Бога до кількох світових великих релігій. Творець, котрий створив безмежний надзвичайно складний Всесвіт, дав змогу кожному народу через єднання з природою розвиватися власним національно-психологічним шляхом.

Усвідомлення своєї національної самості необхідне для збереження самих себе у тому вигляді, в якому впродовж тисячоліть відтворює нас власні географічний простір і генетичний код.

Українська раса

Чи хочемо ми, українці — люди білої раси? Стати іншими, ніж були досі, наприклад, чорними, жовтими, червоними? Випадки шлюбу українок з представниками інших рас свідчать про те, що не всі дорожать своєю білою расою, тому виголошую власну позицію: я всією душею виступаю за збереження українців як білої раси і категорично проти перетворення української нації на націю чорних, коричневих, сіро-буро-малинових!

Ця декларація потребує пояснення юридичного і політичного аспектів.

Як вирішує проблему рас Міжнародне і Національне право України? Міжнародні Конвенції, Пакти і Загальна декларація прав людини проголошують: всі права, передбачені цими документами, надаються громадянам незалежно від раси (кольору шкіри), статі тощо. Конституція України надає своїм громадянам права також незалежно від раси, кольору шкіри, статі тощо.

Українське право проголошує: в разі виникнення суперечності між національним і міжнародним правом вступає в дію міжнародне право (якщо Україна ратифікувала міжнародний документ, який регулює означену проблему). Жахливі наслідки застосування цього права західно-європейськими державами після Другої світової війни більш ніж очевидні: у Франції. Німеччині, Англії, Бельгії, інших європейських країнах представники інших рас організовують вуличні заворушення, чинять пожежі, руйнують магазини, перевертають автомобілі. Їм через комплекс меншовартості здається, нібито їх щокроку зневажають, вони вимагають фактично особливого до себе ставлення. Коли хтось із них звичайним чином опиняється без праці, це вмить витлумачують як дискримінацію на расовому грунті, піднімають неймовірний галас із зверненням до Міжнародного суду з прав людини та інших міжнародних організацій. Живучи у цих країнах, батьки виховують дітей у дусі ненависті до народу країни, яка дала їм прихисток. Приїжджі африканці й азійці зростають кількісно значно швидше за європейців, тому ці країни швидко втрачають свою національну самобутність. У цій неоголошеній расовій війні білі європейці програють іншим расам.

Прагнення нинішніх українських політиків якомога швидше приєднати Україну до різних європейських структур (не маю на увазі НАТО) означає не тільки підвищення технологічного рівня промисловості (що можна робити й не без втягування України у європейські структури) та збільшення статків населення, а й перенесення в нашу державу жахливого змішування рас, деградацію національної культури і моральний занепад. Нині поставлено на грань повного знищення колись передові європейські нації, які колись дали людству передові досягнення науки і техніки, високі зразки літератури, театру, музики, живопису — ту духовну культуру, яка була вершиною людського розвитку. У цьому некритичному прагненні до Європи (хоч Україна і без того в Європі) явно проблискує комплекс неповноцінності: звикли виконувати накази Москви, тож після виходу з-під її влади шукають собі іншого провідника. Ніяк не можуть відчути зв’язку з рідною землею і діяти самостійно в інтересах української Батьківщини.

Як ставитися до Міжнародного права щодо надання кольоровим людям рівних прав? Його слід шанувати, одначе пам’ятати, що міжнародне право походить від національного і склалося для регулювання міждержавних відносин, зокрема мирного вирішення міжнародних конфліктів. Національне право — первинне право, як і національні інтереси, які важливіші за міжнародні, тому правова норма про пріорітет міжнародного права щодо національного переважно стосується неголовних інтересів держав. Коли зачеплено життєвий інтерес держави, тоді набувають чинності інші принципи чи сила. Ось кілька прикладів.

Міжнародне право проголошує право націй на самовизначення. Україна, організувавши Українську Повстанську Армію, боролася за самовизначення до 1956 року, і жодна держава не надала допомоги через боязнь військової потуги Російської комуністичної імперії.

1991 року Чечня проголосила незалежність. Москва розв’язала проти Чечні війну. Чеченську оборону свого суверенітету Москва назвала тероризмом і розширила війну на винищення чеченців. Хто з держав оголосив війну агресорові, або бодай взявся серйозно допомогати іншій стороні? Ніхто. Знову ж таки, через боязнь військової потуги Москви.

Міжнародне право на самовизначення не було скасовано, але жодна держава не виступила свого часу на боці України ачи Чечні, хоча юридично колоніалізм визнано за міжнародний злочин.

Найновіший приклад — Косово. Якщо косовари — окрема нація, то вони мали право створити свою державу, однак під час вирішення питання визнання чи невизнання нової держави інші країни керуються не нормою міжнародного права, а міркуваннями доцільності.

Загальна декларація прав людини та інші міжнародні документи з прав людини регулюють правовий статус громадян держави та осіб без громадянства, але прийняти чужинців, яких і скільки, до своєї країни чи не прийняти — це вирішує сама держава і жодна інша не може наказати Україні прийняти людей з іншої країни. Прийнявши до себе чужинців, країна мусить надати їм права відповідно до міжнародних законів.

Українець (українка) має право одружитися з представником (представницею) кольорової раси, однак зобов’язаний (зобов’язана) виїхати з Батьківщини, відповідно позбавившись громадянства України. Так буде дотримано справедливої засади рівних прав: право людини на шлюб з небілою людиною і право держави залишатися країною білої раси.

Я шаную представників інших рас, поважаю їхні звичаї, релігії і бажаю їм успіху у їхніх країнах. Я за те, щоб Україна розвивала економічне співробітництво й торгівлю з їхніми країнами для взаємної вигоди, але я проти переселення негрів та інших небілих в Україну.

Україна уникне расової проблеми, якщо не пустить у наш національний дім кольорових людей. Що ж до Західної Європи, то тут в України є принципова перевага: вона не мала колоній в Африці й Азії, тому після краху колоніальної системи й не має моральних зобов’язань перед колишніми колоніями, як це сталося в європейських країнах.

Західна Європа готова поділитися своїм расовим лихом з Україною і, ясна річ, нагадуватиме Україні про Загальну декларацію прав людини. Україна має що відповісти Європі: вона не експлуатувала Африку й Азію, тому й не має перед ними моральних чи будь-яких інших зобов’язань.

План створення Європейського Союзу швидко втілюється в життя. Ефір і телеканали заповнюються дешевими серіалами, американізованою попсою і скаженими ритмами, здатними викликати масовий психоз. Усе це примітивізує молодь, відвертає її від національної культури і традицій, робить культурні надбання попередніх поколінь непотрібними, дарма що вони піднесені.

Кому потрібне знищення національних культур європейських націй? Кому потрібно відірвати народи від їхнього національного коріння? Хто прагне зробити європейський континент усередненим, безнаціональним, де панують лише матеріальні й фізичні потреби? Хто зацікавлений у відвертій демонстрації сексуальних збочень, які вбивають в людині її духовне начало? Процес цивілізації відвів людей від тваринного і дав почуття сорому. Тепер це досягнення цивілізації знищують і повертають у тваринно-природний стан. Що, це само собою так відбувається з простої комерційної вигоди заробити на продажу порнокасет?

У це можна було б повірити, якби це був єдиний спосіб нищення тисячолітнього досягнення європейської цивілізації, а коли бачимо комплекс різних способів, спрямованих на те ж саме, то стихійно-комерційне пояснення явно не задовольняє. Є сили, які роблять це свідомо й планово. Природний процес глобалізації вони значною мірою наповнюють своїм антигуманним змістом і використовують з метою підкорення країн європейської цивілізації своїй глобальній мафії.

Але закінчується Калі-юга — час панування хамства і занепаду високого, шляхетного. Розвал імперії зла, крах комуністичної утопії, зміна ери Риб (Риба — символ християнства) ерою Водолія свідчить про кінець однієї ери і перехід до іншої. Тривалий час наука протистояла вірі в Творця. Тепер вона беззастережно визнає його існування, отже, відкривається можливість для духовного розвитку. Українська справжня і повна історія, «Рігведа», «Велесова книга», «Віра предків наших», «Мага віра», твори Т.Шевченка, І.Франка, Д.Донцова, Ю.Липи, М.Сці­борського та інші українські теоретичні скарби да­ють достатньо теоретичного матеріалу для вироблення сучасного українського національного світогляду. Все у нас, українців, є. Тільки треба його знати! І не слухати людей, що сіють зневіру в українські сили!

Майбутнє України залежить від українців. Хоч би як ворожі сили діяли проти України, Україна достатньо велика, щоб, здобувши державну волю до боротьби, нейтралізувати антиукраїнські плани. Індекс генетичного розуму українців один з найбільших у світі.

Тривале колоніальне рабство змушувало їх виживати за найнесприятливіших умов, і наше національне уміння виживати є найвищим. В умовах незалежної держави й демократичного ладу це вміння — не що інше як додатковий резерв витривалості, винахідливості, життєвої сили, передумова для перемог у багатьох галузях діяльності у світовому змаганні націй.

Завдяки цим природним властивостям українці й тепер завойовують багато перших місць на аренах світових змагань. Вони підносять наш державний прапор, але через зрусифікованість не утверджують українство українською мовою.

Вивчення історичної правди щодо України збільшуватиме число прихильників України.

Провідна верства незалежної України на чолі з Л. Кравчуком, Л.Кучмою та В.Ющенком була вихована в матеріалістичному дусі. Їй чужі ідеали гуманізму, співчуття бідному й хворому, вони не знають української історії і цілковито перебувають у полоні матеріалістичного світогляду та матеріалістичних прагнень використати своє провідне державне становище для накопичення матеріальних благ. Вони не думають про те, чи пам’ятатиме їх нація. Їх турбує, як найбільше нагромадити підприємств і багатства для своїх дітей.

Ця нинішня провідна верства не спроможна почати відродження України.

Їй на зміну підростає нова генерація політиків, яка не прив’язана до Москви агентурними обов’язками, вільна від московської імперської політики, вихована в незалежній Україні, яка любить рідний край і щиро дбає про його відродження. Через 10—15 років нова патріотична генерація потіснить нинішних бездушних і безсовісних хабарників і втілюватиме в життя ідеали батьків нації, заповіти борців за Соборну Самостійну Українську державу.

На той час загроза зі сходу зменшиться, а від глобалізму збільшиться. Проте міжнаціональні змагання — це змагання провідних еліт тих держав. Українці від природи розумні. Життя в незалежній державі виробляє києвоцентричне мислення.

Політична свідомість нашої нації зростатиме, охоплюватиме дедалі більше населення і ставатиме дедалі аргументованішою з таких підстав:

- носії антидержавної промосковської ідеології відмирають, натомість приходить молодь проукраїнської орієнтації;

- розширюються знання української історії, що формує історичну свідомість. Позаяк історія дає багато фактів для гордості за вклад наших прапращурів у розвиток людства, позаяк наша мова і духовність багаті, змістовні, красиві й емоційно витончені, то усвідомлення цього через порівнювання з чужими культурами з бігом часу навертатиме до українства й тих, хто в колоніальну добу відійшов від нього;

- розширення історичних знань поширює розуміння наших багатьох поразок, показує глибинно-потужне упродовж усіх бездержавних століть прагнення народу до відновлення своєї національної держави. Цей довгий шлях усіяний прикладами найвищої любові до рідного краю та найгероїчнішої боротьби й жертовності задля визволення його з-під чужої влади. Ці минулі подвиги є невичерпним джерелом для патріотичного виховання молодших поколінь.

Для втілення вище написаного хай кожен не буде байдужий і не покладатиметься на самоплинну течію життя, а спитає себе: якщо не я боротимуся за українську Україну, то хто? І якщо не тепер почати діяти, то коли? І чого це мою Україну має робити кращою хтось, а не я?

Шевченко сказав: «Робімо малі справи, а велика сама зробиться» — тобто всяка велика справа складається з багатьох малих.

Компартія зійде з політичної арени. В міру зростання справедливості податкової системи та її стабілізації підприємницькі партії втрачатимуть суспільну вагу, дрібні партії відімруть, натомість сформується кілька ідеологічних партій.

Бурхливість політичного життя буде характерна для всього періоду зміни провідної верстви новою політичною елітою.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Російське духовенство завжди навчало паству свою не пізнавати і любити Бога, а тільки боятися чортів, яких воно ж і розплодило зі своїми попадями ”
Василь Ключевський

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.