Аратта - На головну

23 липня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Заліщики (Тернопільська область), після нападу Німеччини на Польщу в 1939 році, деякий час перебував польський уряд. А вже після вступу у війну Радянського Союзу, цей уряд через Румунію евакуюється в Англію, й до 1945 року вважався легітимним урядом Польщі...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Піонери зеленої гостинності

Туризм і подорожі 54766 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 4.07.2008 | Всі публікації | Версія для друку

Рось в районі Богуслава. Фото - autotour.com.ua
Рось в районі Богуслава. Фото - autotour.com.ua
«Зелений туризм» — це словосполучення нині дедалі частіше зустрічається на сторінках преси. У Європі подібний вид відпочинку має давні традиції. В Україні він розвинений у західних областях (особливо в Карпатах), а ось на решті території країни він ще в зародковому стані. Займаються ним одиниці, причому на свій страх і ризик. Від держави поки що допомога невелика.

Аби дати поштовх розвитку «зеленого туризму», показати його здобутки і проблеми, Київська обласна туристична агенція Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації спільно з Національною туристичною організацією запросили журналістів в інформаційний тур «Маршрутами сільського «зеленого туризму» Київщини», для якого обрали Богуславський і Кагарлицький райони.

Стежками Богуславщини

Оточений густими лісами, розкинувся на крутих пагорбах і схилах Богуслав. Влітку місто ніби потопає в зелені садів, неабиякої краси додає йому чарівна Рось, що несе свої швидкоплинні води між каменистими берегами. Дибинецький стрімчак, з якого відкривається фантастичний пейзаж української природи — окраса Богуславщини.

Вже одного такого короткого опису достатньо, аби у туристів пробудилося бажання відвідати ці місця. Про залучення гостей в районі подумали два роки тому. Ініціатором «проекту» стала головний фахівець районного відділу культури Тетяна Щербиніна, яка заснувала «Богуславську спілку зеленого сільського туризму».

«Мені самій було цікаво, — розповідає вона. — Дала оголошення в газеті з прохання відгукнутися тих, хто хоче займатися такою справою. Потім звернулася до обласної туристичної агенції, яка провела з охочими семінари. Працюємо вже другий рік, туристів у нас приймають до 20 садиб. Скоро буде до 40. 2007 року прийняли 700 осіб. Приїжджають переважно з Києва. Рекламуємо себе у журналі «Сільський зелений туризм» та в інтернеті. Одна садиба на п’ять місць є в міжнародному каталозі. Вона пропонує, з одного боку, європейські умови проживання, а з іншого — переступивши поріг, ви потрапляєте у звичайне село з розкішною природою. Однак те, що роблять наші люди — ще не бізнес. «Зелений туризм» поки що, на жаль, для більшості власників садиб — лише додатковий прибуток, а не основна робота».
Рось в с.Дешки
Рось в с.Дешки
Одним з піонерів «зеленого туризму» в районі стала Людмила Шевченко. У своєму будинку в селі Мисайлівка неподалік Богуслава вона обладнала кілька кімнат, а також сауну, і пропонує приємний відпочинок для тих, хто втомився від шаленого ритму великих міст. «Діти виросли і подалися до Києва, а мені стало самотньо у великому будинку, тому й взялася за справу. Торік влітку в мене зупинялося 20 туристів. Небагато, звісно, але для початку і без реклами — непогано. В основному приїжджають на вихідні або у відпустку днів на десять», — розповідає господиня.

За її словами, в садибі можна переночувати всього за 20 — 50 гривень, а заплативши 150 гривень за добу, отримаєте ще й триразове харчування. Поряд — мальовнича Рось…

Ніна Несторова, з якою знайомимося у селі Дмитренки, назвала свій туристичний притулок «Калиновий кущ». «Це садиба моїх батьків, я тут виросла, — ділиться жінка. — Тут все збереглося, як у колишні часи. У нас є все, щоб відчути справжню сільську атмосферу, — розповідає Ніна Миколаївна. — Ось тут, у спальні, навіть колиска є, в якій нас з братом мама колихала. Якщо побажаєте, можете і на печі переночувати, і на сіні...»

Піч у хаті справжня, розписана, як у старі часи, на припічку — горщики. Раритетна скриня, щоправда, стоїть з холодильником. Поряд — старовинна праска і мірка для води. Зупинитися в «Калиновому кущі» можна за 50 гривень без харчування. А за 15 гривень вам запропонують скуштувати борщу і вареників. Місце вже стало популярним серед туристів. За словами пані Ніни, від гостей відбою немає навіть узимку, особливо багато приїжджає їх на свята. Їдуть кияни та гості з інших областей. Є вже багато постійних клієнтів.

У селі Гута садиба «Отаман» насправді є міні-готелем і… господарством з розведення коней. Тут вирощують українську верхову породу. Скакуни з Гути є сьогодні і в Росії, і в Німеччині. Катання на конях входить до послуг, які надають у садибі. Причина такої розкоші в… історії України. «Ми хочемо відродити козацтво на Богуславщині, — каже господар садиби, полковник Українського козацтва Леонід Кип’яченко. — Якщо приїдете до нас на відпочинок, то зможете відчути себе справжнім козаком — і на конях поскакати, і на полювання сходити. Крім того, зверніть увагу, яке тут повітря — по-перше, настояне на дубовому листі, по-друге, надзвичайно чисте — машини тут проїжджають рідко. У лісі багато грибів. Поки що не рекламуємо себе на повну потужність — не маємо достатнього рівня, а люди сьогодні приїжджають з високими вимогами».

Пан полковник, як і личить справжньому господарю, дещо скромно говорить про свою господу, насправді умови тут дуже й дуже пристойні — в будинку переважно номери люкс зі зручностями і гарячою водою. Відповідно й ціна кусається — до 400 гривень за добу.
Музей в с.Трипілля
Музей в с.Трипілля
Історія світу — на дніпровських кручах

Звісно, зелений туризм — не тільки смачна кухня і розваги на природі. Кожен край — неповторна частинка в мозаїці країни, яка має багато цікавинок для допитливих. Отож відпочивати можна з користю не лише для здоров’я фізичного, а й для духовного. І саме для останнього Кагарлицький район пропонує туристам аж вісім маршрутів: княжий, трипільський, історії війни, слідами чорних археологів, релігієзнавчий, язичницький, мистецький, джерельний. А кілька історичних місць мають, без перебільшення, світове значення.

Музей Трипільської культури, що в селі Трипілля, не потребує реклами. «Українська Атлантида», що процвітала за кілька тисячоліть (!) до нашої ери, викликає гарячі суперечки серед науковців і сьогодні. І це не дивно, бо досягнення диво-цивілізації надзвичайні: багатоповерхові будинки, обробка не менше чотирьох сільськогосподарських культур, а кераміка трипільців визнана однією з найкращих у світі: гончарні вироби вже на той час були пофарбовані (в одну, дві, три фарби) й орнаментовані. Але найбільші суперечки, звичайно ж, викликає питання: чи були трипільці предками слов’ян? Їхній побут дуже схожий на слов’янський, але довести спорідненість, мабуть, не вдасться нікому (вже доведено, - прим."Аратти" - Див.Михайло Відейко: “55% українців походять від трипільців”.
Меморіал на Букринському плацдармі
Меморіал на Букринському плацдармі
За 25 км від Трипілля інше історичне місце — Букринський плацдарм. Багато свідків боїв восени 1943 р. ще живі і можуть розповісти те, про що замовчували в колишньому СРСР. Як відомо, радянське командування вирішило без підготовки форсувати Дніпро, щоб до 7 листопада (річниці так званої соціалістичної революції) звільнити Київ. Столицю України звільнили «вчасно», але якою ціною?

«Німці чудово укріпили гористий правий берег Дніпра, який за їхнім задумом мав стати «останнім рубежем», — розповідає дослідник, учитель історії Ржищівського педагогічного технікуму Олег Предаченко. — Радянські танки й піхота, які переправлялися через річку на підручних засобах (аж до мішків із соломою), були мов на долоні, їх розстрілювали, як у тиру. Уявіть собі: на гору пробився лише один танк. З 15 тисяч десантників, яких намагалися закинути у тил, вижило лише 130 чоловік. Загалом тут полягло 450 тисяч радянських солдат — переважно необстріляна молодь, яку набирали на звільнених територіях. Ще й сьогодні щовесни земля «віддає» по 10 — 15 непохованих кістяків солдат. Врешті, зрозумівши безперспективність атак, Дніпро форсували з Лютіжського плацдарму північніше Києва. Радянські військові стратеги твердять, що Букринський плацдарм зіграв велику роль у перемозі над ворогом, прикувавши до себе значні німецькі сили. Однак питання про бездарність радянських стратегів, які заплатити стількома життями за безглузду операцію, залишається відкритим».
Центральна садиба туристичного комплексу «Звенигород»
Центральна садиба туристичного комплексу «Звенигород»
«Туризм наступає — бідність відступає»

Після екскурсу в глибоке і близьке минуле наш маршрут проліг до садиби «Звенигород», що розкинулася в ярах неподалік Дніпра. Тут не просто місце відпочинку та розваг, а й осередок Української духовної республіки Олеся Бердника. На воротах гостей зустрічають козаки зі списами, вокально-танцювальний ансамбль і господар Сергій Кайнов.

«Приймати туристів ми розпочали 2002 року, — розповідає він. — У Києві займався торгівлею. Зароблені гроші вирішив вкласти у розвиток «зеленого туризму». Нині у садибі близько 40 ліжко-місць, 6 номерів зі зручностями і 9 кімнат зі зручностями на поверсі, окремий будиночок на дві родини. Повернути чи заробити гроші на туристах поки що не вдається. Щоб триматися, займаюся комерцією в інших сферах: здаю в оренду музичну апаратуру, тримаю студію звукозапису, кілька магазинів у Ржищеві, надаю транспортні послуги. Це дає змогу утримувати садибу та вкладати кошти у творчі проекти: підтримуємо гурти «Свята правда», «Зоряний корсар», «Вогнесміх» (це все назви книжок Олеся Бердника), які співають пісні на його вірші. 28-29 червня запрошуємо усіх на фестиваль «Трипільське коло».

«Туризм наступає — бідність відступає». Ці слова належать генеральному секретарю Всесвітньої туристичної організації Франческо Франжіалі. І вони, мабуть, однаковою мірою стосуються всіх країн, а Україну з її природними багатствами й поготів.
Сергій Кайнов - один із організаторів фестивалю «Трипільське коло»
Сергій Кайнов - один із організаторів фестивалю «Трипільське коло»
Історія розвитку сільського туризму розпочинає свій відлік з дня реєстрації в Міністерстві юстиції України «Спілки сприяння розвитку сільського «зеленого туризму» в Україні» в 1996 році. На думку фахівців, сільський туризм — це галузь економіки, яка, за доволі скромних капіталовкладень може сприяти вирішенню багатьох соціально-економічних питань українського села, зокрема питання зайнятості та формування цивілізованої інфраструктури сільських територій.

Однак, хоч як дивно, держава не поспішає заохочувати сільське населення до приватної ініціативи, популяризації сільського відпочинку, створення іміджу українського села — не тільки аграрного, а й туристичного. Щоб унормувати це все, потрібен закон про «зелений туризм». Однак проект документа лежить у Верховній Раді, і коли до нього дійде черга — невідомо.

Київ — Богуслав — Ржищів — Трипілля

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
Фотогалерея:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Туризм і подорожі»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Шануй, Україно, святині свої! Бо вони ж – всесвітньої, загальнолюдської ваги; земна цивілізація виросла з них.”
Юрій Шилов

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.