Аратта - На головну

27 липня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Анатолій Гайдамака: “Я не хочу жити в цій країні!”

Думка українця 24083 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 16.09.2008 | Всі публікації | Версія для друку

Гайдамака, художник
Гайдамака, художник
Я не хочу жити в цій країні! Чесно і відверто вам кажу. Мені осоружно тут жити. Швондери, які дорвалися до влади, нахабно і цинічно знущаються з еліти нації - художників, режисерів, акторів, музикантів. Йде повна наруга над українською культурою, інтелігенцією.

Я - не улюблений художник Віктора Ющенка, як багато хто вважає. Просто ми давно знайомі і часто спілкуємося. Він мене поважає як професіонала-проектувальника. Якби я був його улюбленчиком, багато що було б по-іншому. Вже давно кияни ходили б в Парк світових культур. Він міг з'явитися на місці сміттєвого звалища від мосту Патона до Видубичів. Я пропонував поділити місцевість на три зони, в кожній представити культури цивілізацій, які пройшли через Україну. Але коли ми узялися за це, виявилось, що вся земля під звалищем продана. Уявляєте, навіть звалища поскуповували?!

Найбільша дурість, здійснена в Києві, - переробка Майдану Незалежності. Це ганьба нації, злочин. Все вирішили гроші. Зараз хочуть здійснити чергову дурість - побудувати Десятинну церкву, яку ніхто в очі не бачив. Та залиште ви її у спокої! Або зробіть оригінально, з кришталю, наприклад. Навіщо закопувати в землю мільйони?

Дурості у наших чиновників вистачає. Наприклад, реконструкція будинку, де народився Степан Бандера - сіло Угринів Старий. Вирішили зрізати бульдозерами схил біля хатини і залити бетоном. Їм лише б більше грошей «закопати», а біля хатини, тільки не смійтеся, вирішили висадити берези.

Ми зараз з колегами захищаємо останню дорогу Тараса Шевченка. Вона називається Олександрійською, знаходиться в Канівському районі. У 1859 році Тарас Григорович йшов по ній в гості до Максимовича - його заарештували. Цей шлях зберігся до цих пір, з красивими вербами по обидві сторони. Зараз місцеві чиновники роздали землю, ліс навколо вирубали, дорогу можуть просто загорнути в бетон. Писали, дзвонили. А з райради прислали лист, що на сесії вирішили: Шевченко цією дорогою не ходив. Три роки б'ємося з цими мракобісами, просто біда! Вони думають тільки про себе і особисту наживу.

Двадцять два роки я орендував майстерню на Андріївському узвозі. Сюди приїжджали Башмет, Гребєнщиков, Макаревич. Тепер мене просто хочуть вигнати на вулицю, щодня приходять листи, мовляв, звільнюйте приміщення, тут все продано. На міських чиновників немає управи, навіть дзвінків Президента не бояться! Якщо так чинять зі мною, народним художником України, що тоді говорити про молодих?

Я не розумію, чому для того, щоб оформити оренду майстерні на рік, потрібне рішення сесії Київради. А потім обійти сотні клерків від Хрещатику до Володимирської і всім сунути хабарі! Вступити в НАТО простіше, ніж оформити в Києві оренду майстерні. Кілька років тому я був у Франції. Щоб відкрити там українсько-французьку галерею, знадобилося 15 хвилин і 10 франків.

Таке відношення до творчих людей - повне паскудство. За останні роки нашій культурі нанесли таку утрату, яку не вчинили навіть орди Батия. Краєзнавчі музеї по всій країні розкрадені, і нікому не цікава їх доля. У Львівській області за рік було спалено 69 дерев'яних церков (!). Це роблять спеціально, про це знають всі, але храми продовжують горіти.

Заповідник в Хортиці в жахливому запустінні. Туристи, які наважуються туди приїхати, потім плюються, дивуючись, як може бути такий бардак в святому для України місці. Все тримається тільки на ентузіастах, патріотах України, які за свої гроші збирають і бережуть реліквії. Адже там можна зробити Меморіал українського флоту. Адже регулярно з дна Дніпра піднімають старовинні козацькі чайки.

У Україні багато патріотів, але більшість розчаровувалися. У 2004 році я всі дні простояв на Майдані. І не тільки я, десятки художників, режисерів, акторів. Про це нас ніхто не просив і грошей нам не платив. Там була еліта нації! Але, на жаль, ніхто з них до влади не потрапив. Прийшли швондери, ті, хто зараз рвуть країну на шматки.


Але я все одно вважаю, що не дарма стояв на Майдані. До цих пір не симпатизую біло-блакитним, хоч і серед них є нормальні люди. Але ще більше тих, які люто ненавидять Україну, але чомусь живуть тут. Події 2004 року безповоротно змінили країну на підсвідомому рівні. Навіть їздити по вулицях стали по-іншому, ввічливо. У тій же Москві, де я часто буваю, тебе ніколи не пропустять на повороті, обов'язково підрізатимуть і облають.

Я ніколи б не погодився на крісло міністра культури. Чому? Я не люблю займатися паперовою тяганиною, та і міністр, на жаль, нічого не вирішує. Якщо ним, наприклад, стає актор, він приділяє увагу тільки театру, інші сфери культури залишаючи в забутті.

У мене багато друзів. Я дружу з тими, хто не просочений корозією скнари. Багато друзів за кордоном. Я брав участь у всіх худрадах всесоюзного рівня. Якщо будувалися значні об'єкти по всьому СРСР, я був єдиним представником від України, кого двічі в місяць запрошували на наради до Москви.

А ось на засідання київської містобудівної ради мене жодного разу не запрошували. Там все вирішується кулуарно - прицінилися, домовилися і проголосували. Я ж така людина, що мовчати не стану. А сперечатися є через що. Подивіться, скільки набудували торгово-розважальних центрів по місту - ні пройти, ні проїхати. Житловими «свічками» забудовують навіть двори. Чи для киян? Не знаю, як ви, а я навіть три квадратні метри в такому будинку не куплю. З-за кордону приїжджають багаті люди, платять хабарі, отримують землю, вирубують сотні дерев, зрізають вікові схили і будують, будують. Потім продають квартири втридорога і виїжджають. А ви, кияни, живіть, дихайте смородом, страждайте в «пробках».
Макет майбутнього Меморіалу жертв Голодомору в Україні
Макет майбутнього Меморіалу жертв Голодомору в Україні
У мене двоє внуків, але навіть не знаю, яка у них перспектива в Києві. Адже організувати свою справу - подвигу подібно!

Окрім автомобіля, у мене нічого не немає. Ні квартири, ні дачі, ні квадрата землі - нуль. Живу, де доведеться. Раніше - в майстерні на Андріївському... До цього мешкав в майстерні по вулиці Перспективній. Це була кімната в 16 «квадратів» - туалет і умивальник в коридорі. Причому, вже тоді я був заслуженим художником України. Мені вже 69, і це лякає... Адже потрібно хоч би мати дах над головою на схилі років.

Мене пам'ятають в Росії. Два роки тому попросили зробити виставку «Нафта Росії - традиції сучасності». Зібрав величезну кількість старовинних експонатів - від пальників перших нафтовиків до підвод з бочками. Виставка вдалася, її возили по всіх містах Росії. Правда, росіяни дуже дивувалися, що автор композиції - радник Президента України.

Я не вважаю ганебним працювати в іншій країні. Що робити, якщо в рідному краю тебе не цінують?
У радянське минуле дивлюся без огиди. Я не був ні піонером, ні комсомольцем, ні комуністом. Мене насильно тягнули в партію, але зумів відмовитися, тому що я не любив комуністів. Було за що. Правда, спостерігаючи, що чворить теперішня влада, розумію, що комуністи - «хлопчаки» порівняно з ними.

Своїх ворогів потрібно знати, і я їх знаю. Це заздрісники. Ті, у кого в житті нічого не вийшло, залишилася одна злість. Мені ж ніхто ніколи не допомагав ні в навчанні, ні в роботі. Єдину допомогу я отримав від Івана Салія - майстерню в оренду на Андріївському узвозі.

Не знаю, чи буде користь від виборів мера столиці. Будь моя воля, я заборонив би голосувати людям, яким за 60 років. Не можу зрозуміти, чому бабусі вибирають таке майбутнє для своїх онуків. Прийдуть і обов'язково проголосують за кілограм гречки або безкоштовний обід.

Іноді мені здається, що наша столиця перетворюється на міжнародного розсадника бомжів. Особливо біля заводу «Вулкан». Поспілкувався одного разу з трьома з них, кажуть: нам в Україні добре, тут годують, тепло, міліція не ганяє. Ви прислухайтеся, якою мовою розмовляють ці люди - практично всі з Росії. Цікава тенденція - українці успішно працюють в цій країні, а до нас біжать їхні нероби.

Дивлюся російські канали, там професійніше все роблять, правда, багато осоружного говорять про Україну. Українське ТБ не дивлюся. А що дивитися? На УТ-1 показують світські хроніки, від яких нудить. Я уявляю, як «цікаво» це спостерігати селянам, які живуть в убогості, а їм розповідають, що у якоїсь пані з'явилася сумочка за 12 тисяч доларів. Та в моєму рідному селі просто сміються над цим. Я буваю там щороку в поминальні дні. Тут похована вся рідня. Не залишилося нікого. Хатина порожня.
У радянські часи я вважався художником №1. Про мене писали всі провідні журнали Союзу, тільки в Україні - ні рядка. Недавно схаменулися, телефонують, мовляв, напишемо про вас що-небудь, я відповів: давайте не порушуватимемо традиції. Образливо за нашу країну, культуру. У Москві знімають багато фільмів, причому, це роблять наші ж режисери і актори. Чому? Тамтешній кінематограф звільнили від податків. У нас же вони драконівські, а кіно - в забутті.

Зараз працюю в кінострічці італійського режисера, знімаємо фільм про Олександра Довженко. Якщо все складеться, виїду на якийсь час до Італії, є пропозиція по створенню в Римі музею Андрія Тарковського. Мені хочеться зробити щось корисне для своєї країни. Планів маса, а час йде.

Шлях Гайдамаки

Анатолій Васильович Гайдамака народився в 1939 році в с. Волоськівці Чернігівської обл. Народний художник України, лауреат Державної премії ім. Шевченка, заслужений діяч мистецтв України. Закінчив Московський художній інститут ім. Строганова. Поступити туди було дуже складно, таких вузів було тільки два в СРСР. Ім'я Анатолія Гайдамаки гриміло на увесь колишній Союз. Йому довіряли найглобальніші об'єкти.

У Києві ним створені найзначніші музеї. Зокрема, композиції Національного музею Великої Вітчизняної війни, Музею ім. Тараса Григоровича Шевченка. У Шепетівці Гайдамака зробив Музей ім. Миколи Островського, в процес створення композиції ніхто з партійних босів не втручався, і він вийшов на славу, відкрили в рекордний термін - через п'ять місяців. Захоплюватися було чим! Цей заклад до цих пір відвідують тисячі туристів.

Гайдамака - автор ідей десятків музеїв і меморіалів в Україні. Наприклад, Меморіалу пам'яті героїв Крут. Багатьом чиновникам в Україні не хотілося, щоб меморіал взагалі з'явився, але Гайдамака зі своїм колегою зробили все можливе, щоб він був відкритий.

Зараз художник працює над Меморіалом пам'яті жертв Голодомору. Правда, сам не знає, коли той буде відкритий на схилах парку Слави в Києві. Каже, що якби не заважали чиновники, вже давно б з'явився.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

Фотогалерея:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Мале знання віддаляє від Бога, велике - приводить до Нього знову ”
Ф. Бекон, англійський філософ

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.